вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа№ 925/969/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Замай А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Підлипенський Д.В., Горбач А.М. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Заболотній В.М. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.10.2025, повний текст якого складено та підписано 03.10.2025
у справі №925/969/25 (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат"
про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
18.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" про стягнення 574 921,83 грн основного боргу на підставі укладеного договору зберігання тепло-утилізаційної установки №2002000147 від 01.01.2020, нарахованого за період з січня 2023 року по лютий 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір сторонами виконувався, однак за період з січня 2023 по лютий 2025 року Відповідач припинив сплачувати кошти за послуги зберігання.
Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав ст.ст. 11, 509, 526, 610, 611, 612, 901, 903, 936, 938, 946, 948 ЦК України.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач відзиву на позов не подав.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.10.2025 у справі №925/969/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" на користь ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" 574 921,83 грн основного боргу на підставі Договору зберігання обладнання тепло-утилізаційної установки №2002000147 від 01.01.2020 за період з січня 2023 року по лютий 2025 року та 8 623,83 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
Рішення, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 530, 525, 526, 610, 614, 936, 938 ЦК України мотивоване тим, що Правомірних підстав бути звільненим від обов'язку відшкодувати вартість спожитих послуг зі зберігання майна Відповідачем суду не подано. Розрахунок із Позивачем відповідачем повністю не проведено. Строк виконання зобов'язання по оплаті послуг за зберігання установки за всі спірні періоди для відповідача на час вирішення спору є таким, що настав. Тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 574 921,83 грн основного боргу за послугу відповідального зберігання, на підставі Договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020 за період з січня 2023 року по лютий 2025 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
А саме апелянт посилається на те, що:
- позов підлягає лише частковому задоволенню і до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 96 783,27 грн основного боргу за зберігання майна за період з 01.09.2022 по 10.01.2023 та 19 504,07 грн пені, на підставі договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020;
- з листування сторін, яке надано до справи, вбачається, що сторонами вирішувалося питання щодо демонтажу та повернення обладнання відповідачу. Частково (за доводами позивача) майно навіть було повернуто відповідачу, однак установка і надалі продовжує перебувати на відповідальному зберіганні у позивача;
- у справі № 925/827/23, в якій є ті ж самі сторони, як і у даній справі, встановлено преюдиційні обставини, які не потребують доведення, а саме те, що договір відповідального зберігання майна, укладений між позивачем та відповідачем, припинено 10.01.2023 та неповернення із зберігання позивачем майна за вимогою відповідача, зокрема, з мотивів необхідності його демонтажу та інших умов, тобто притримання майна з метою необґрунтованого нарахування плати за його зберігання, є зловживанням своїми правами. Приховування позивачем у позові про те, що наявне судове рішення, яке набрало законної сили, та в якому встановлені преюдиційні обставини, які мають значення у даній справі, зазначення у позові про те, що заперечення на надіслані акти виконаних робіт не надсилались не відповідає дійсності та такі дії позивача мають ознаки введення в оману суду та зловживання правами, що суперечить передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України обов'язку не приховувати докази;
- позивач, звернувшись по справі №925/969/25 з позовними вимогами по яким вже суд здійснював розгляд та відмовив в їх задоволенні, порушив вимоги господарського процесуального законодавства щодо неприпустимості звернення до суду повторно із тими самими позовними вимогами з тих самих підстав, після вирішення спору судом, рішення в якому набрало законної сили.
Доводи та заперечення позивача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:
- в апеляційній скарзі представник Відповідача намагається змістити вектор доказування шляхом підміни понять преюдиційні обставини та правові висновки у різних справах;
- справи № 925/969/25 та справа № 925/827/23 є відмінними між собою та відрізняються різними підставами позовів. Підставною позову у справі № 925/969/25 є невиконання Відповідачем вимог ст. 948 та ч. 3 ст. 946 ЦК України. Навіть станом на день подання даного Відзиву на апеляційну скаргу, Відповідач не забрав майно зі зберігання. У даному випадку Відповідач покликається на правову оцінку викладеній у справі № 925/827/23, а не на преюдиційний факт;
- доводи Відповідача про приховування Позивачем рішення у справі № 925/827/23 є безпідставними, адже саме такого позову, із таких самих підстав Позивач дійсно не подавав. Позов у справі № 925/827/23 був обґрунтований посиланням на умови діючого Договору (Позивач не визнавав його простроченим, та вважав його продовженим), в той час як даний позов у справі №925/969/25 ґрунтується на тому, що Відповідач не забрав зі зберігання майно після закінчення строку дії Договору, а тому повинен забрати таке майно або оплатити час його зберігання. Крім того, у провадженні Господарського суду Черкаської області перебували 3 справи за зверненням ТОВ «Оператор ГТС України» до ПОСП «Уманський тепличний комбінат» про стягнення коштів за зберігання майна теплоутилізаційної установки, а саме: справа № 925/1282/22, № 925/827/23 та №925/969/25;
- умовами Договору було чітко передбачено, що майно, яке передано на відповідальне зберігання є збудованим. Оскільки Договір припинено 10.01.2023, але майно не було забрано Поклажодавцем зі зберігання, і фактично по даний час (тобто навіть під час розгляду даної апеляційної скарги ) Позивач його зберігає, у Відповідача виникло зобов'язання з фактичної оплати зберігання в силу вимог статті 946 Цивільного кодексу України;
- Відповідач не здійснив оплати послуг зберігання теплоутилізаційної установки за Договором, у останнього утворилась заборгованість за період з січня 2023 року по лютий 2025 року у сумі 574 921,83 грн. Вказана сума розрахована, виходячи із вартості зберігання, визначеного у відповідності до Планової калькуляції на період з 01.01.2021 по 31.12.2021, тобто 22 390,16 грн. з ПДВ щомісячно, з врахуванням того, що заборгованість за січень 2023 була частково погашена Відповідачем у розмірі 7 222,53 грн., відповідно залишкова сума заборгованості за січень 2023 складає 15 167,63 грн.
Заперечення Відповідача щодо відзиву Позивача
Відповідач із зазначеними доводами Позивача не погодився, посилаючись на те, що:
- відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду преюдиційність у процесуальному праві має вираження у вигляді обов'язку суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дає змогу уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу й засобів;
- у справі 925/827/23 суб'єктний склад аналогічний даній справі, а саме: позивач - ТОВ «Оператор ГТС», відповідач - ПОСП «Уманський тепличний комбінат», також судове рішення набрало законної сили у справі №925/827/23 та, відповідно, обставини встановлені судовим рішенням. А тому, як висновок, обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 925/827/23 є преюдиційними та такими, що не потребують доказуванню;
- позивач фактично продовжив протиправно утримувати майно відповідача, висуваючи додаткові умови його повернення, з метою подальшого безпідставного нарахування плати за його зберігання.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №925/969/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.10.2025 у справі №925/969/25. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 15.12.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 08.12.2025 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 08.12.2025 (включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнано обов'язковою.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 01.04.2026.
Явка представників учасників справи
Представник відповідача в судовому засіданні 01.04.2026 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні 01.04.2026 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
До апеляційної скарги додано нові докази:
- копію Листа ПОСП «Уманський тепличний комбінат» № 742 від 02.11.2023 з доказами надсилання;
- копію Листа ПОСП «Уманський тепличний комбінат» №777 від 21.11.2023 доказами надсилання;
- копію Претензії ПОСП «Уманський тепличний комбінат» від 11.07.2023 доказами надсилання.
Позивач у відзиві заперечив щодо цих доказів, посилаючись на те, що Відповідач вказані докази не надав до Господарського суду Черкаської області, тому Позивач ставить під сумнів вказані листи та додатки до них, та вважає, що вони підлягають поверненню Апелянту та не повинні прийматись Судом до уваги.
Протокольною ухвалою суду від 15.12.2025 відмовлено у залученні зазначених доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки скаржником не наведено виняткових випадків, неможливості подання доказів до суду першої інстанції.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.
01.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Зберігач, позивач по справі) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Уманський тепличний комбінат" (далі - Поклажодавець, відповідач по справі) було укладено договір відповідального зберігання №2002000147 (а.с. 12-13, том 1), у відповідності до якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання з 01.01.2020 до 31.12.2020 включно - змонтоване та розташоване на території Зберігача обладнання: тепло - утилізаційну установку на базі теплоутилізатора ТУВ-16 (далі - Майно - комплект законсервованого обладнання), а Зберігач, в свою чергу, зобов'язується повернути Поклажодавцеві у схоронності дане майно ( п. 1.1. договору).
Право власності на Майно до Зберігача не переходить ( п. 1.2. договору).
Місце зберігання майна за договором є: компресорна станція КС-17 Тальне, Барського ЛВУМГ ТОВ "Оператор газотранспортної системи", (адреса вказана) ( п. 1.3. договору).
Передача - приймання майна від Поклажодавця до Зберігача здійснюється шляхом підписання Акту приймання на зберігання обладнання системи утилізації тепла (додаток 1 до Договору), передача - приймання від Зберігача до Поклажодавця здійснюється шляхом підписання сторонами акту повернення майна зі зберігання ( п. 1.5 договору).
На виконання умов Договору 01.01.2020 між сторонами підписано акт приймання на зберігання обладнання системи утилізації тепла на базі теплоутилізатора ТУВ-16 з повним описом його складових частин (а.с. 14-15, том 1).
Вартість послуг зберігання вказана в Плановій Калькуляції ( додаток № 2 до Договору), є його невід'ємною частиною та становить 192 281,04 грн., в тому числі ПДВ 32 046,84 грн. ( п. 2.1 договору).
Додатковою угодою № 1 від 01.01.2021 (а.с. 16, том 1) сторонами змінено вартість послуг, яка вказана в Плановій Калькуляції ( додаток № 2 до Договору), та є його невід'ємною частиною, що становить 268 682,02 грн., в тому числі ПДВ 44 780,34 грн.
Строк оплати наданих послуг зберігання для Відповідача встановлено щомісячно, протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання Сторонами Акту наданих послуг та надання рахунку - фактури до сплати ( п. 2.3., 2.4. договору).
Фактичні обсяги наданих послуг оформлюються щомісячно актом наданих послуг, який складається та подається Зберігачем на розгляд Поклажодавця у двох примірниках. Поклажодавець зобов'язується протягом 5 днів від дати передачі актів наданих послуг підписати їх та повернути один примірник кожного акту Зберігачу або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання такого акту. У випадку не повернення Поклажодавцем акту наданих послуг та ненадання обґрунтованих заперечень щодо нього у визначений строк цей акт вважається погодженим Поклажодавцем в редакції Зберігача ( п. 2.5 договору).
Розділом 6 Договору сторонами передбачено, що він набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2020. Якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявляє про припинення його дії, цей договір вважається укладеним на такий самий новий строк та на тих самих умовах.
Доказів розірвання сторонами Договору у спірний період суду не надано.
За доводами позивача, Договір сторонами виконувався, однак за період з січня 2023 по лютий 2025 року Відповідач припинив сплачувати кошти за послуги зберігання (а.с. 217 том 1) .
За січень 2023 року кошти частково були сплачені.
Додатковою угодою №1 до Договору від 01.01.2021 сторони змінили п. 1.6. Договору та поклали виконання зобов'язань Зберігача (зберігання майна, підписання актів, приймання - передачі /повернення майна) на структурний підрозділ ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" - Кременчуцьке ЛВУМГ (а.с. 16, том 1).
До цієї Додаткової угоди № 1 сторонами складено Акт (а.с. 17) про прийняття на зберігання системи утилізації тепла на базі теплоутилізотора ТУВ-16 по кількості та якості згідно договору з підписами представників обох сторін.
На виконання договору (п. 2.5) Кременчуцьким ЛВУМГ ( яке є структурним підрозділом ТОВ "Оператор ГТС України") складено акти наданих послуг зберігання за період з січня 2023 року по лютий 2025 року року та рахунки -фактури, які були направлені відповідачу, копії описів вкладення є в матеріалах справи (а.с. 20-185, том 1).
За твердженням позивача, відповідачем підписаними ці акти наданих послуг не повернуті, заборгованість за послуги зберігання він не сплатив.
При цьому з листування сторін, яке надано до справи, вбачається, що сторонами вирішувалося питання щодо демонтажу та повернення обладнання відповідачу. Частково (за доводами позивача) майно навіть було повернуто відповідачу, однак установка і надалі продовжує перебувати на відповідальному зберіганні у позивача.
За доводами представника позивача, часткове повернення зі зберігання вузлів та деталей установки не вливає на зміну ціни за зберігання майна, яку сторони узгодили в договорі та Додаткових угодах до нього.
Вартість майна за зберігання узгоджена сторонами підписанням Додаткових угод до договору, обов'язок сплати не залежить від фактичного підписання відповідачем актів виконаних робіт по договору, від чого він ухилився за спірний період.
Як вбачається з матеріалів справи та доводить позивач, у відповідача за період з січня 2023 року по лютий 2025 року утворилась заборгованість в розмірі 574 921,83 грн. (по 22 390,16 грн. з ПДВ щомісячно).
Саме на такий розмір щомісячної плати складено Акти виконаних робіт за спірний період, які відповідачем не були підписані без надання обґрунтованих зауважень.
Як вказує позивач, вказана сума розрахована, виходячи із вартості зберігання, визначеного у відповідності до Планової калькуляції на період з 01.01.2021 по 31.12.2021, тобто 22 390,16 грн. з ПДВ щомісячно, з врахуванням того, що заборгованість за січень 2023 року була частково погашена відповідачем у розмірі 7 222,53 грн. Таким чином залишкова сума заборгованості за січень 2023 року складає 15 167,63 грн.
Наведене стало підставою для звернення з цим позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірних підстав бути звільненим від обов'язку відшкодувати вартість спожитих послуг зі зберігання майна Відповідачем суду не подано. Розрахунок із Позивачем відповідачем повністю не проведено, а тому суд задовольнив позов повністю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч. 1, 2 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Частинами 1, 2 ст. 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Згідно ч. 1 ст. 941 ЦК України, за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.
Згідно ч. 1 ст. 948 ЦК України, поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Правова позиція суду апеляційної інстанції
В апеляційній скарзі Відповідач посилається на те, що позов підлягає лише частковому задоволенню і до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 96 783,27 грн основного боргу за зберігання майна за період з 01.09.2022 по 10.01.2023 та 19 504,07 грн пені, на підставі договору відповідального зберігання № 2002000147 від 01.01.2020.
Зазначені доводи колегія суддів відхиляє, оскільки припинення строку дії договору не звільняє Відповідача від обов'язку оплачувати фактично надану послугу, оскільки майно продовжує займати площі та потребувати охорони, консервації та нагляду.
Повернення такого майна фізично неможливе без участі Поклажодавця (вивезення, спецтехніка, демонтаж). Якщо Відповідач не забезпечив фізичне вивезення, він перебуває у стані прострочення кредитора.
Позивач неодноразово (листи від 2023-2024) закликав Відповідача з'явитися для підписання акту та організації вивезення. Вчинення дій з «надіслати заяву поштою» не є дією щодо - «забрати майно». Оскільки майно не вивезене, послуга зберігання надається фактично (де-факто).
Також Відповідач посилається на те, що у справі № 925/827/23, в якій є ті ж самі сторони, як і у даній справі, встановлено преюдиційні обставини, які не потребують доведення, а саме те, що договір відповідального зберігання майна, укладений між позивачем та відповідачем, припинено 10.01.2023 та неповернення із зберігання позивачем майна за вимогою відповідача, зокрема, з мотивів необхідності його демонтажу та інших умов, тобто притримання майна з метою необґрунтованого нарахування плати за його зберігання, є зловживанням своїми правами.
З цього приводу колегія зазначає, що у справі № 925/827/23 та у справі, що розглядається різні підстави позову. Зокрема, у справі № 925/827/23 суд відмовив у позові через те, що Позивач просив стягнення на підставі договору, який суд визнав припиненим. У справі що розглядається Позивач стверджує, що стягнення відбувається за фактичне зберігання. Період з лютого 2023 по лютий 2025 року взагалі не був предметом розгляду у справі № 925/827/23. Отже, преюдиція щодо відсутності боргу за цей новий період не може існувати.
Водночас колегія звертає увагу, що рішення у справі № 925/827/23 встановило припинення строкового зобов'язання, але не припинило фактичних правовідносин зберігання, які тривають в силу закону (ст. 941, 948 ЦК України), поки річ не буде фактично повернута. Відповідно, плата за зберігання має нараховуватися до моменту підписання акту повернення та фізичного звільнення території Зберігача.
Крім того, колегія враховує, що Відповідач знає, що установка стоїть на станції Позивача. Він не подав позову про «витребування майна з незаконного володіння» або «примус до повернення».
Обставини справи що розглядається свідчать про те, що Відповідач свідомо залишає майно під охороною Позивача, використовуючи його ресурси, і при цьому відмовляється платити, посилаючись на формальне припинення спірного Договору. Зазначене є зловживанням правом з боку Відповідача.
Визнання договору припиненим не доводить, що зберігання стало безоплатним. Інакше це призвело б до безпідставного збагачення Відповідача за рахунок Позивача.
Щодо посилань Відповідача про те, що демонтаж спірного майна не передбачений, колегія враховує, що встановлена установка є частиною інженерних мереж компресорної станції. Її відокремлення - це технічно складний процес. Позивач, як оператор критичної інфраструктури, не має права дозволяти стороннім особам просто «відкрутити і забрати» без дотримання норм безпеки.
Узгодження технічних умов демонтажу - це вимога законодавства про охорону праці та промислову безпеку на об'єктах ГТС. Відповідач, ухиляючись від погодження цих умов, сам блокує повернення майна.
Щодо доводів Відповідача про те, що на його думку, позивач, звернувшись по справі №925/969/25 з позовними вимогами по яким вже суд здійснював розгляд та відмовив в їх задоволенні, порушив вимоги господарського процесуального законодавства щодо неприпустимості звернення до суду повторно із тими самими позовними вимогами з тих самих підстав, після вирішення спору судом, рішення в якому набрало законної сили колегія зазначає наступне.
У справі № 925/827/23 розглядалося стягнення за період до березня 2023 року, а справі що розглядається предметом є заборгованість за період до лютого 2025 року. Тобто, вимога про стягнення грошей за різні періоди - це різні предмети позову.
Отже, позовні вимоги у даній справі охоплюють період часу, який не був і не міг бути предметом дослідження у справі №925/827/23. Кожен новий місяць фактичного зберігання майна створює новий обов'язок з оплати, а отже, становить окрему вимогу.
Відповідач помилково ототожнює підстави позову. У даній справі підставою позову є правова норма ст. 948 ЦК України, яка прямо встановлює обов'язок поклажодавця оплатити послугу зберігання у разі, якщо він не забрав річ вчасно, незалежно від того, чи продовжує діяти сам договір.
Оскільки рішенням у справі №925/827/23 встановлено, що майно не було повернуто станом на 2024 рік, це є преюдиційним фактом, який підтверджує, що Позивач продовжував надавати послуги зберігання (вимушено). Таким чином, встановлений попереднім судом факт "неповернення" є прямою підставою для нового позову про оплату за наступні періоди.
Позивач не приховував наявність іншого рішення, а вважав його таким, що підтверджує триваючий характер правопорушення з боку Відповідача (ухилення від вивезення майна). Відсутність у позові згадки про справу № 925/827/23 не є порушенням, оскільки предмети спорів (періоди нарахування) є різними.
Враховуючи викладене колегія констатує, що Відповідачем ані в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду справи не доведено підстав для відмови у позові. Усі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позову.
В контексті викладено колегія враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у справі що переглядається, суд першої інстанції належним чином суду зазначив підстави, на яких воно ґрунтуються.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.10.2025 у справі №925/969/25 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 05.05.2026.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова