Провадження № 22-ц/803/1647/26 Справа № 205/6454/25 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
05 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.
суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 вересня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Марченко Н.Ю.
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про позбавлення її батьківських прав щодо позивачки.
Існування таких вимог ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 25 серпня 2007року був зареєстрований шлюб між її батьками - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася вона - ОСОБА_1 13 грудня 2011року набрало законної сили рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська про розірвання шлюбу між її батьками.
Заявниця стверджувала, що з моменту розлучення і по час звернення до суду її мати жодного разу не зустрічалася з нею, не дзвонила, не цікавилася станом її здоров?я, успіхами, не піклувалася про її фізичний і духовний розвиток, не надає матеріальної допомоги на її утримання.
Весь час вона перебуває на утриманні свого батька ОСОБА_3 , який опікувався нею. На теперішній час батько перебуває у Збройних Силах України, у зв'язку з чим не може піклуватися про позивачку.
Вважала, що наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки вона без поважних причин ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що відповідатиме якнайкращим її інтересам.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 вересня 2025року у задоволенні позову відмовлено.
Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела, надані позивачкою докази безспірно не свідчать про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
21 жовтня 2025року ОСОБА_1 подала через суд першої інстанції апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 вересня 2025року.
В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення і задоволення позову.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведеними є обставини, які суд визнав встановленими, викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи.
Заявниця наполягала на тому, що в матеріалах справи містяться достатні докази, а саме показання свідків допитаних в суді першої інстанції, того, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини, та починаючи з дворічного віку дитини самоусунулась від виховання доньки.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
22 жовтня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 вересня 2025року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2025року справу призначено до розгляду на 11?? год 28 січня 2026року.
Згідно протоколу судового засідання від 28 січня 2026року справа слуханням відкладена на 09?? год 08 квітня 2026року.
У зв'язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року № 412/0/15-26 про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_5 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 20 березня 2026року № 1815 та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 20 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року прийнято до свого провадження справу та призначено її до розгляду на 15?? год 05 травня 2026року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 серпня 2007року, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася позивачка ОСОБА_1 .
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2011року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно копії акту обстеження умов проживання від 06 грудня 2024року позивачка проживає за адресом: АДРЕСА_1 , разом із бабою ОСОБА_6 , дядьком ОСОБА_7 та батьком ОСОБА_3 , який перебуває в лавах Збройних Сил України.
У відповідності до відомостей з Реєстру територіальної громади та Єдиного державного демографічного реєстру відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована з 25 січня 2001року за адресом: АДРЕСА_2 .
Згідно висновку Органу опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що позивачка є її онукою, а відповідачка донькою. У 2007року її донька - ОСОБА_2 вийшла заміж за ОСОБА_3 . У 2009році народила доньку ОСОБА_9 . Останній раз бачила ОСОБА_2 у грудні 2011року. З 2012року її телефон поза зоною доступу та нічого про неї не чула. Батьківські обов'язки ОСОБА_2 не виконувала та зі своєю донькою не спілкувалася.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивачка є їй племінницею, а відповідачка рідною сестрою. Останній раз бачила та спілкувалася з ОСОБА_2 у 2011році. З січня 2012року немає про неї відомостей.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини, але позивачкою не доведено необхідність застосування такого заходу за обставин цієї справи, не доведено умислу відповідачки на невиконання батьківських обов'язків та негативного впливу матері на дитину, які б були законною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Як правову підставу для відмови у задоволенні позову, суд виснував, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, тож суд дійшов до висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 51 Конституції України частин другої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України, згідно з пунктом 2 якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
За змістом наведеної норми ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьків прав на виховання дитини, захист її інтересів та інших прав, які їм надані до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, та вирішальним для результатів розгляду даної справи будуть обставини, що характеризують ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025року у справі № 645/1592/24 та від 24 лютого 2026року у справі № 569/9402/23.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023року у справі № 545/560/21.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 липня 2015року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, посилалась на ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов'язків, що відповідатиме якнайкращим її інтересам.
Проте, достовірних та достатніх доказів у розумінні статей 79, 80 ЦПК України, які б вказували на повне нехтування матір'ю своїми батьківськими правами та обов'язками матеріали справи не містять.
Під час розгляду справи ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом, не встановлено обставин втрати відповідачкою інтересу до дитини, небажання спілкуватись з донькою, остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивачка відповідних доказів суду не надала.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідків щодо вирішення спору не заслуговують на увагу, оскільки судом повно та всебічно досліджено наявні у справі докази і в сукупності надано їм належну оцінку.
Ураховуючи, що до з?ясування місцеперебування матері та причин невиконання нею своїх обов?язків, зокрема її свідомої винної поведінки, яка полягає саме в ухиленні від виконання батьківських обов'язків, а також інші обставини, що характеризують спірні правовідносини, думка свідків щодо позбавлення батьківських прав матері не може мати вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій щодо відсутності підстав для урахування висновку Органу опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його необґрунтованість.
У зазначеному висновку відсутні дані, які об'єктивно характеризують відповідачку, та дані щодо наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. У висновку відсутні відомості, які б свідчили про наявність виключних обставин для застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про розрив кровних стосунків. Простої бездіяльності з боку батьків може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити одного з батьків батьківських прав. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що їй краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього не завжди достатньо, щоб виправдати позбавлення одного з батьків всіх батьківських прав. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2026року у справі № 708/1440/24.
Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який слід йти лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Проте, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, нести загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Водночас, матеріали справи не містять доказів застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ чи органу опіки та піклування, притягнення до адміністративної відповідальності щодо неналежного виконання своїх батьківських обов'язків тощо.
В матеріалах справи відсутні достатні та переконливі докази, що відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та поведінку відповідачки в кращу сторону змінити неможливо.
Стороною позивача взагалі не надано жодних доказів, які б характеризували особистість матері дитини, особливості її характеру, стан здоров'я та ставлення до дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Доводи позивачки про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме якнайкращим її інтересам, також не доведені належними та допустимими доказами.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях матері, чого в ході судового розгляду не підтверджено.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вищевказаних норм права, не надані достовірні докази з приводу втрати матір'ю інтересу до дитини. Наявних у суду матеріалів справи було не достатньо для висновку про позбавлення батьківських прав матері.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 12 січня 2026року по справі № 708/1440/24, від 02 грудня 2020року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав з урахуванням наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та загалом дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю та недоцільністю на теперішній час.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23 вересня 2025року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 травня 2026року.
Судді: