Провадження № 22-ц/803/3536/26 Справа № 204/5360/25 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
05 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 03 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Чечелівського районного суду міста Дніпра, Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди (суддя першої інстанції Колесніченко О.В., повний текст рішення складено 15 грудня 2025 року),
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального районного суду м. Дніпра з позовом до Чечелівського районного суду міста Дніпра, Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, в якому просила:
стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету на її користь відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у розмірі 749 994, 362 грн. на день подачі цієї позовної заяви (з вказівкою на те, що зі спливом часу даний розмір позовної вимоги збільшується на щомісячний показник розміру аліментів, заявлений у позовній заяві від 06 серпня 2021 року у справі № 204/5984/21);
стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету на її користь відшкодування моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у розмірі 749 994, 362 грн.*2=1299988,724 грн. на день подачі даної позовної заяви (з вказівкою на те, що зі спливом часу даний розмір позовної вимоги збільшується на щомісячний показник розміру аліментів, заявлений в позовній заяві від 06 серпня 2021 року у справі № 204/5984/21 помножений на 2 (2 особи, які страждали: вона та її донька ОСОБА_2 ).
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 03 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась позивачка, та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження наявних у справі доказів.
Скаргу мотиву тим, що обставини справи які зазначені в матеріалах судової справи №204/5360/25 взагалі судом не з'ясовані, а докази в судовому засіданні не оцінені, та в оскаржуваному рішенні не зазначено які докази судом прийняті, які відхилені, які оцінені судом.
Вказує, що факт спричинення позивачці моральної шкоди підтверджується неналежним розглядом судової справи №204/5984/21, що полягає у розгляді даної справи в різних інстанціях з порушенням норм матеріального та процесуального права не ухвалення законного та обґрунтованого рішення по справі, а також щодо неналежного виконання виконавчого провадження №75348380 від 26.06.2024 року, що полягає не утриманні з доходів ОСОБА_3 аліментів та перерахуванню їх позивачу ОСОБА_1 на утримання спільної доньки ОСОБА_2 , позивач постійно вимушена витрачати час для руху судових справ, кримінальних проваджень та виконавчих проваджень та витрачати непербачувані кредитні кошти як на своє існування так і утримання своєї доньки, за користування якими ще вимушена сплачувати відсотки, штрафи, пені.
ОСОБА_1 просила рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 03 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від представника Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» - Раєнка В.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що позивач не зазначила в чому полягає моральна шкода яка їй була завдана діями ДПОП «ОШБ «Лють», крім того не зазначено які дії відповідачів є неправомірними та чим встановлена протиправність дій відповідачів, а отже, розмір шкоди зазначений позивачем є необґрунтованим, визначений без належної правової підстави, аргументації та без належних доказів, до матеріалів позовної заяви не долучено жодного рішення суду, яким би встановлювались незаконні рішення відповідачів, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Від представника ГУНП в Дніпропетровській області - Штрихунової А.Д., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що матеріали виконавчого провадження не містять жодних невиконаних вимог державного виконавця, адресованих відповідачам-роботодавцям. Зокрема, відсутні постанови про стягнення заборгованості з заробітної плати чи інших доходів Документ сформований в системі «Електронний суд» 21.02.2026 4 боржника, які не були виконані роботодавцями.
ГУНП, як колишній роботодавець боржника ( ОСОБА_3 ), утримувало аліменти з 07 серпня 2021 року до 27 жовтня 2024 року на підставі рапорту боржника (від 16 серпня 2021 року) у розмірі 25 % (згодом - 1/4 відповідно до судового рішення). Заборгованість станом на 27 жовтня 2024 року відсутня. Після переведення боржника (28 жовтня 2024 року) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють»» нарахування та утримання здійснює фінансовий підрозділ цього департаменту. Помилкове призначення платежу ("заробітна плата" замість "аліменти") є наслідком дій АТ "Приватбанк" при масових виплатах, а не ГУНП, що підтверджується платіжними інструкціями ГУНП та податковою звітністю (ознака доходу 140 «Аліменти»).
ОСОБА_4 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Від представника ДВС - Босенка М.М., також надійшов відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому він наголосив на тому що доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, просив рішення суду залишити без змін.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Від Чечелівського районного суду м. Дніпра відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи у судовому засіданні підтримали доводи та заперечення до апеляційної скарги.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 рок у цивільній справі № 204/5984/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки зі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 09 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, в особі матері ОСОБА_1 ; допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць; вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2022 року рішення суду від 18 травня 2022 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження на рішення місцевого суду від 18 травня 2022 року та постанову апеляційного суду від12 вересня 2022 року.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 16 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 року у справі №204/5984/21 за її позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року ухвала місцевого суду від 16 червня 2025 року залишена без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2022 року, ухвали Чечелівського районного суду міста Дніпра від 16 червня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 204/5984/21 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025 року у справі № 204/5984/21 повернуто особі, яка її подала.
03 червня 2024 року, тобто після набрання рішенням суду від 18 травня 2022 року законної сили, Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська виданий виконавчий лист № 204/5983/21 (провадження № 2/204/373/22) та пред'явлений позивачкою до виконання 19 червня 2024 року до Другого Правобережного відділу ДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (т.3 а. с. 7, 13-16).
26 червня 2024 року постановою державного виконавця Другого Правобережного відділу ДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) М'ясоїдом О.І. відкрито виконавче провадження № 75348380 про примусове виконання виконавчого листа № 204/5984/21, виданого 03 червня 2024 року (т. 3 а.с.2).
05 грудня 2024 року державним виконавцем М'ясоїдом О.І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату інші доходи боржника за місцем роботи в ГУНП в Дніпропетровській області.
20 листопада 2024 року ОСОБА_3 звернувся до відділу ДВС з вимогою надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження та одночасно повідомив, що на підставі його рапорту за місцем служби в ГУНП в Дніпропетровській області від 16 серпня 2021 року (т. 3 а. с. 67) утримуються аліменти на доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь її матері ОСОБА_1 в розмірі 25% грошового забезпечення з 07 серпня 2021 року.
На підставі наказу ГУНП в Дніпропетровській області від 25 жовтня 2024 року № 1200 о/с ОСОБА_3 з 28 жовтня 2024 року звільнено з ГУНП в Дніпропетровській області та переведено до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють».
31 жовтня 2024 року ОСОБА_3 призначений на посаду інспектора відділу проведення спеціальних операцій управління поліції особливого призначення № 4 («Дніпро-1») Департаменту особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
За даними довідки про доходи № 360 від 23 квітня 2025 року, виданої ДПОП «ОШБ НП України «Лють» ОСОБА_3 за період з 28 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року нарахований дохід в сумі 226 953,43 грн., з якого вирахований військовий збір в сумі 9890,31 грн., утримано ПДФО в сумі 49337,71 грн., що компенсована повністю, після чого утримані аліменти в розмірі , тобто 54265,78 грн. (т. 3 а.с.70).
Згідно даних звіту ДПОП «ОШБ НП України «Лють», поданого до Другого Правобережного відділу ДВС за період з червня 2025- по жовтень 2025 року, про здійснені відрахування та виплати щодо ОСОБА_3 за постановою від 03 квітня 2025 року № 75348380 та рапорту від 28 жовтня 2024 року, нараховане грошове забезпечення, інші доходи (виплати) останньому склали 223 896,64 грн., з них утримано податків та інших обов'язкових платежів - 11 194,83 грн., та виплачені аліменти склали 53 175,46 грн., тобто частину.
За даними довідки № 135 від 09 травня 2025 року, виданої за підписом начальника УФЗБО ГУНП в Дніпропетровській області Перездрієнко С., щодо грошового забезпечення, інших виплат та сплачених сум податків, зборів та аліментів старшого інспектора тренінгового центру ГУНП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_3 , (т.1 а.с.79), ОСОБА_3 :
- нараховане грошове забезпечення (сума складових, що мають постійний характер виплат) - з січня 2021 року по листопад 2024 року в розмірі 935 779,55 грн.,
- утримано податки, з яких відповідно до п.8 Порядку № 146 не проводиться утримання аліментів з січня 2021 року по листопад 2024 року: військовий збір в сумі 17801,13 грн., податок на доходи фізичних осіб в сумі 213 613,21 грн., що компенсований у цій же сумі,
- нарахована додаткова винагорода згідно постанови Кабміну від 28 лютого 2022 року№ 168: з березня 2022 року по жовтень 2022 року - 396 286, 67 грн., з листопада 2022 року по листопад 2024 року - 250 960,56 грн.,
-додаткова винагорода згідно Постанови Кабміну від 20 січня 2016 року № 18 з січня 2021 року у квітні 2022 року в сумі 9113,48 грн.,
-матеріальна допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань з січня 2021 року по листопад 2024 року в сумі 99 937,53 грн.,
- утримано податки з виплат, з яких відповідно до п.8 Порядку № 146 не проводиться утримання аліментів з січня 2021 року по листопад 2024 року: військовий збір в сумі 7443,35 грн., податок на доходи фізичних осіб в сумі 90 960,79 грн.
13 травня 2025 року за вих. № 29685-2025 ГУНП в Дніпропетровській області надало ОСОБА_1 відповідь згідно якої в період з 07 серпня 2021 року до 27 жовтня 2024 року не проводились утримання аліментів з нарахованих та виплачених ОСОБА_3 видів грошового забезпечення, що не мають постійного характеру, а саме: матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, визначеної постановою Кабміну від 20 січня 2016 року № 18 та додаткової винагороди, визначеної Постановою Кабміну від28 лютого 2022 року № 168, а після внесених 16 листопада 2022 року Постановою Кабміну від 11 листопада 2022 року № 1263 змін до пункту 8 Постанови Кабміну «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» з нарахованої та виплаченої ОСОБА_3 додаткової винагороди за Постановою № 168 від 28 лютого2022 року проводилось утримання аліментів за період з 16 листопада 2022 року до 27 жовтня 2024 року, тому станом на день звільнення з посади ОСОБА_3 27 жовтня 2024 року заборгованість по аліментам відсутня (т. 1 а.с.77-78).
Крім того, ГУНП в Дніпропетровській області 26 листопада 2025 року за вих. № 2800/72-2025 надало довідку № 357 від 25 листопада 2025 року про те, що аліменти працівників поліції перераховуються з рахунку ГУНП, відкритому в ДКС України виключно для проведення масових виплат у АТ КБ «Приватбанк» платіжними інструкціями (до 2023 року - платіжними дорученнями) з використанням системи дистанційного банківського обслуговування «Приват24 для бізнесу» та ГУНП надає банку на зазначеному в платіжній інструкції суму коштів відомість (реєстр) отримувачів коштів в електронному вигляді з зазначеними сумами, які підписуються шляхом використання КЕП керівництва управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП та керівництва ГУНП. В платіжних інструкціях на перерахування коштів, утриманих як аліменти, поданих до банку зазначається у призначенні платежу «утримані аліменти з грошового забезпечення», місяць, рік.
Так, за даними платіжної інструкції № 43104 в(внутрішній номер 380934124) від 12 листопада 2024 року на суму 179 193,23 грн. призначення платежу зазначено «Утримано з грошового забезпечення (винагороди) аліменти за жовтень 2024 року, згідно реєстру № 50/зв.р.№50 (АП), що узгоджується з даними довідки АТ КБ «Приватбанк» від 26 листопада 2025 року про виконання реєстру зарахувань коштів на рахунки одержувачів за період 13 листопада 2024 року - 13 листопада 2024 року.
Таким чином, відповідач ГУНП в Дніпропетровській області, дійсно зазначає в платіжних інструкціям на перерахування утриманих аліментів призначення платежу - аліменти.
Натомість, як видно з виписок по рахунку, відкритому ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» вона отримувала в період роботи ОСОБА_3 в ГУНП від платника - ГУНП в Дніпропетровській області платежі, що сумами відповідають, сумам утриманих з грошового забезпечення боржника аліментам, в яких призначення платежу зазначено «заробітна плата» (т.3 а.с.30-41, 58, 97-114).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, станом на день розгляду справи ні рішення суду про стягнення аліментів не скасоване, ні не оскаржувалися у встановленому ЦПК України порядку рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця з проведення розрахунку заборгованості по аліментам, не розглядалося питання про стягнення заборгованості по аліментам з боржника - безпосереднього платника аліментів, за рахунок коштів якого мають сплачуватись аліменти на утримання не вирішувалось, а тому суд дійшов висновку про наявність правовідносин з погашення заборгованості за аліментами і недоведеність заподіяння як шкоди матеріальної, так і моральної, у зв'язку з чим в межах судового розгляду, виходячи з автономії волі позивача, в задоволенні позову вирішив відмовити.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком місцевого суду
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи:шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись із даним позовом до суду, ОСОБА_1 , вказувала на те, що відповідач ГУНП в Дніпропетровській області, після отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі № 204/5984/21, неправильно і безпідставно здійснював утримання аліментів не з усіх видів доходів боржника ОСОБА_3 (без урахування додаткових винагород за Постановами Кабміну № 168 від 28 лютого 2022 року, № 18 від 20 січня 2016 року, а також без урахування премії за жовтень 2024 року що входить до структури заробітної плати та, відповідно, і грошового забезпечення), а лише на підставі його рапорту від 16 серпня 2021 року, буквально сприймаючи зміст такого рапорту про утримання аліментів тільки з грошового забезпечення, однак колегія суддів, вважає, що у даному випадку, позивачкою не доведено у розумінні 1173-1174, 1176 ЦК України, оскільки, даний позов, фактично стосується наявної у ОСОБА_3 , заборгованості по сплаті аліментів на утримання доньки.
У свою чергу слід погодиться з місцевим судом, що позивачка із позовом про стягнення з ОСОБА_3 , заборгованості по сплати аліментів не зверталась, так як не оскаржувала дії або бездіяльність державного виконавця у межах виконавчого провадження за виконавчим листом у справі №204/5984/21.
Встановивши, що позивач не надала достатні та допустимі докази на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діяннями посадових осіб суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В оцінці дотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів апеляційний суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги позивачка фактично зводяться до незгоди із процесуальними рішеннями суду, які не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у скарзі.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивачка слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
А.В. Гапонов
Повний текст судового рішення складено 5 травня 2026 року.
Головуючий суддя О.В. Халаджи