Справа №585/1363/26 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/341/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
04 травня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6
підозрюваного - ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ)
захисника підозрюваного - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12026200470000218, відомості про яке внесені до ЄРДР 01 квітня 2026 року за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 ,
установила:
Ухвалою слідчого судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2026 року задоволено клопотання старшого слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 ( шістдесят) діб, тобто до 01 год 00 хв 31 травня 2026 року, без права внесення застави.
Не погодившись з таким судовим рішенням, захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу, якою обрати підозрюваному запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
На думку захисника, сторона обвинувачення не довела наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Їх існування обґрунтовано лише припущеннями без належних доказів. Прокурор обмежився формальними посиланнями без підтвердження реальності ризиків, що суперечить вимогам закону.
Крім того, не доведено неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, як того вимагає ст. 183 КПК України, яка визначає тримання під вартою як винятковий захід.
Слідчий суддя також не врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема: наявність постійного місця проживання; міцні соціальні зв'язки; позитивну характеристику; наявність сім'ї та утриманців; щире каяття підозрюваного.
Апелянт зазначає, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на належних доказах та зроблені з порушенням норм кримінального процесуального законодавства і практики ЄСПЛ.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 який підтримав свою апеляційну скаргу, підозрюваного ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу захисника, доводи прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що 03 квітня 2026 року до Роменського міськрайонного суду Сумської області з клопотанням, погодженим із прокурором Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, звернувся старший слідчий СВ Роменського РВП ГУНП в Сумській області, яке обґрунтував тим, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202620470000218 від 01 квітня 2026 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України.
02 квітня 2026 року ОСОБА_7 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Зважаючи на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, а більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти зазначеним ризикам, тому слідчий просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
На думку колегії суддів, розглянувши вказане клопотання, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, передбаченого у ч. 1 ст. 176 КПК, та дотримався вимог статей 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність у органу досудового розслідування щодо ОСОБА_7 обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого правопорушення, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, а ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не доведені належними доказами та мають виключно характер припущень, колегія суддів вважає безпідставними.
Як встановлено з матеріалів, наданих до суду першої інстанції, та досліджених у судовому засіданні, підозра ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, є обґрунтованою у розумінні практики Європейського суду з прав людини. При цьому слідчий суддя обґрунтовано виходив із того, що на даній стадії кримінального провадження не вимагається доведення вини особи у повному обсязі, достатньому для постановлення обвинувального вироку, а необхідним є встановлення сукупності фактичних даних, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у можливій причетності особи до інкримінованого діяння. Надані стороною обвинувачення матеріали у своїй сукупності таким вимогам відповідають, а тому відсутні підстави вважати підозру формальною або необґрунтованою.
Не заслуговують на увагу й доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. На відміну від тверджень апелянта, висновки слідчого судді ґрунтуються не на абстрактних припущеннях, а на конкретних обставинах кримінального провадження та даних про особу підозрюваного, які у своїй сукупності свідчать про реальність таких ризиків.
Так, оцінюючи ризик переховування підозоюваного ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду, слідчий суддя обґрунтовано врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Така обставина об'єктивно підвищує ймовірність ухилення від правосуддя, оскільки суворість можливого покарання є релевантним фактором при оцінці ризику втечі, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (зокрема, у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). Водночас колегія суддів враховує, що сама по собі тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для тримання під вартою, однак у сукупності з іншими обставинами може істотно підвищувати відповідний ризик (рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
З урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності інкримінованого діяння, обставин його вчинення, а також даних про особу підозрюваного, колегія суддів оцінює ризик втечі також крізь призму його соціальних та особистих зв'язків, місця проживання, роду занять, майнового стану та інших факторів, визначених у практиці ЄСПЛ (зокрема у § 58 рішення у справі «Бекчиєв проти Молдови»). У своїй сукупності зазначені обставини дають підстави вважати, що ризик переховування ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду дійсно має місце і реально існує.
Ризик незаконного впливу на потерпілого також належним чином мотивований, оскільки встановлено, що підозрюваний обізнаний про місце проживання потерпілого ОСОБА_9 , який, будучи допитаним під час досудового розслідування, надав відносно підозрюваного показання та перебуває з ним у певних відносинах, що створює реальну можливість впливу на нього з метою зміни показань або уникнення кримінальної відповідальності. Сам по собі факт відсутності зафіксованих спроб такого впливу на момент розгляду клопотання не спростовує існування відповідного ризику.
Висновок слідчого судді про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення також є належно вмотивованим, оскільки враховує характер інкримінованого злочину, його корисливий мотив, відсутність у підозрюваного постійного джерела доходу, а також інші дані про його особу, які вказують на відсутність належних стримуючих факторів. Зокрема, ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, відбував покарання у місцях позбавлення волі, однак належних висновків для себе не зробив та на шлях виправлення не став, що свідчить про стійку криміногенну налаштованість. Незважаючи на попередні судимості, підозрюваний знову вчинив новий умисний тяжкий злочин проти власності. Крім того, підозрюваний офіційно не працевлаштований, законного джерела доходу не має. Сукупність наведених обставин дає підстави вважати, що існує реальний ризик вчинення підозрюваним інших кримінальних правопорушень.
Доводи апелянта про те, що прокурором не доведено неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, спростовуються змістом оскаржуваної ухвали. Слідчий суддя, дотримуючись вимог ст. 183 КПК України щодо винятковості тримання під вартою, надав належну оцінку можливості застосування альтернативних заходів, у тому числі домашнього арешту, і дійшов обґрунтованого висновку про їх недостатність для запобігання встановленим ризикам. Зокрема, слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що домашній арешт не здатний у повній мірі унеможливити незаконний вплив на потерпілого та не виключає ризику вчинення нових кримінальних правопорушень.
Посилання захисника на неврахування слідчим суддею обставин, передбачених ст. 178 КПК України, зокрема наявності постійного місця проживання, соціальних зв'язків, сім'ї та позитивної характеристики підозрюваного, колегія суддів оцінює критично, оскільки з матеріалів провадження встановлено, що зазначені обставини були враховані слідчим суддею, однак у сукупності з тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, наявністю встановлених ризиків та даними про особу підозрюваного не є такими, що можуть нівелювати ці ризики або забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Крім того, вказані обставини існували на час вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та не стали стримуючим фактором для нього від протиправних дій.
Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує наявність об'єктивної потреби у такому заході, зважуючи всі обставини, що свідчать «за» і «проти» існування справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, може виправдовувати відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому, згідно зі ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Також колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для визначення застави. Такий висновок є обґрунтованим, оскільки інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення пов'язане із застосуванням насильства, що прямо узгоджується з вимогами п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, якими передбачено можливість не визначати розмір застави у таких випадках.
З урахуванням характеру та обставин інкримінованого діяння, ступеня його суспільної небезпечності, а також ризиків, визначених ст. 177 КПК України, застосування більш м'якого запобіжного заходу, у тому числі застави, не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного та не гарантуватиме досягнення мети запобіжного заходу. За таких обставин відсутні підстави вважати, що визначення застави є доцільним та достатнім заходом.
Одже, колегія суддів вважає, що слідчий суддя при постановленні ухвали належним чином перевірив доводи сторін, правильно встановив наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також обґрунтовано дійшов висновку про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на недотримання слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону щодо строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою або продовження такого строку не може перевищувати шістдесяти днів, при цьому строк тримання під вартою обчислюється з моменту фактичного взяття особи під варту, а у разі, якщо цьому передувало затримання - з моменту затримання. І за змістом положень кримінального процесуального закону строки тримання під вартою визначаються та обчислюються у днях, а не у годинах чи «добах», що має враховуватись при встановленні кінцевої дати дії ухвали.
Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України о 23 год. 25 хв. 01 квітня 2026 року, що підтверджується протоколом затримання. Водночас ухвалою слідчого судді від 03 квітня 2026 року до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, визначивши кінцевою датою 01 год 00 хв 31 травня 2026 року.
Однак слідчий суддя, визначаючи строк дії запобіжного заходу, безпідставно обчислив його не з моменту фактичного затримання особи та фактично визначив його у добах, що суперечить вимогам КПК України та призвело до виходу за межі встановленого законом граничного строку тримання під вартою.
За наведених обставин визначений судом строк не відповідає вимогам ст. 197 КПК України та підлягає зміні з урахуванням моменту фактичного затримання та правил обчислення процесуальних строків.
Колегія суддів враховує, що захисник у поданій апеляційній скарзі не порушував окремо питання щодо незаконності застосованого судом першої інстанції строку тримання під вартою. Водночас, відповідно до положень статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час перегляду справи встановлено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційний суд зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість судового рішення в межах апеляційних вимог, однак має право вийти за їх межі у випадках, коли це не погіршує становище обвинуваченого. Такий підхід відповідає засадам кримінального провадження, зокрема принципу верховенства права, законності та забезпечення права на справедливий суд.
З огляду на те, що зменшення строку тримання під вартою покращує правове становище обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та виправити допущене слідчим суддею порушення.
Згідно з ч.3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Таким чином, апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді- скасуванню з постановленням нової ухвали.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 422-1 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника- адвоката ОСОБА_8 , подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2026 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого СВ Роменського РВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_10 , погоджене прокурором Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_11 , в кримінальному провадженні №12026200470000218 від 01 квітня 2026 року, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 ( шістдесят) днів до 23 год. 25 хв. 30 травня 2026 року, без права внесення застави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4