06 травня 2026 рокуСправа № 191/3645/25 Номер провадження 1-кп/337/156/2026
06 травня 2026 року м. Запоріжжя
Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Хортицького районного суду м. Запоріжжя у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженки м.Комсомольське Старобешевського району Донецької області, громадяники України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, -
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (далі - РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права, президент РФ ОСОБА_6 та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, у порушення вимог п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ) на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої окупації.
При цьому, з метою спроби виправдання агресії перед громадянами України, РФ та світовою спільнотою, 21.02.2022 РФ визнано так звані «Донецьку народну республіку» (надалі ДНР) та «Луганську народну республіку», створені за підтримки РФ навесні 2014 року на тимчасово окупованих територіях м. Донецька та частини Донецької та Луганської областей, незалежними державами та 22.02.2022 президентом РФ направлено до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за її межами, яке задоволено.
На виконання наказів вищого політичного та воєнного керівництва РФ 24.02.2022, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили окупацію частини території України, в тому числі частини території Донецької області.
Згідно ст. 1 Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація РФ територій України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.
Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону, окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного Закону тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено та який діє на цей час.
Упродовж 2014 року (більш точна дата органом досудового розслідування не встановлена) РФ спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ, було тимчасово окуповано територію Старобешівської селищної громади Кальміуського району Донецької області.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року» (зі змінами та доповненнями) Старобешівська селищна громада Кальміуського району Донецької області включена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації.
Представниками Російської Федерації спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ, на тимчасово окупованій території Донецької області було створено так звану систему судів Донецької народної республіки.
При цьому, представники підконтрольних РФ та самопроголошених органів терористичної організації «ДНР» узурпували виконання усіх владних функцій держави на тимчасово окупованій території Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі судових, з числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу РФ.
Під час окупації частини території Донецької області (точна дата органом досудового розслідування не встановлена) невстановленими особами з числа представників окупаційної адміністрації РФ та представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ у м. Донецьку Донецької області, створено самопроголошений, незаконний та підконтрольний окупаційній адміністрації РФ та терористичній організації ДНР, так званий «Старобешевский районный суд донецкой народной республики», який здійснює діяльність за адресою: Донецька область, Кальміуський район, с. Старобешеве, вул. Поштова, буд. 29.
До задач незаконно створеного так званого «Старобешевского районного суда Донецкой народной республики» відповідно до так званого законодавства ДНР є захист від всіляких посягань:
-встановлених конституцією донецької народної республіки громадського та державного устрою, системи господарювання та всіх форм власності;
-політичних, трудових, житлових та інших особистих та майнових прав та інтересів громадян, гарантованих конституцією;
-прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, закладів та організацій.
Упродовж 2014 року (більш точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено), після захоплення Кальміуського району Донецької області військовослужбовцями ЗС РФ, шляхом збройної агресії, спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ, ОСОБА_5 , діючи умисно, за власною ініціативою, добровільно залишилась на тимчасово окупованій території Донецької області.
У невстановлений період часу, але не пізніше 13.07.2023 (більш точну дату та час органом досудового розслідування встановити не представилося можливим), у громадянки України ОСОБА_5 яка перебувала на тимчасово окупованій території Донецької області та яка була обізнана про факт ведення РФ агресивної війни проти України, усвідомлюючи умисел на допомогу державі агресору та її незаконним судовим органам, створеним на тимчасово окупованій території, з метою завдання шкоди України, виник злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території Донецької області, громадянка України ОСОБА_5 , у точно не встановлений час, але не пізніше 13.07.2023 (більш точну дату та час органом досудового розслідування встановити не представилося можливим), діючи умисно, знаходячись на непідконтрольній частині Донецької області (більш точне місце органом досудового розслідування не встановлено), зі своїх особистих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, бажаючи надати допомогу державі-агресору та її незаконним судовим органам, з метою завдання шкоди України, достовірно знаючи, що за адресою Донецька область, Кальміуський район, с. Старобешеве, вул. Поштова, буд. 29 знаходиться незаконний новостворений судовий орган - «Старобешевский районный суд Донецкой народной республики», надала добровільну згоду невстановленим досудовим розслідуванням представникам держави-агресора та представникам терористичної організації «ДНР», на призначення на посаду «председателя» в так званому «Старобешевском районном суде Донецкой народной республики».
Надалі, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території Донецької області, ОСОБА_5 на підставі указу президента РФ ОСОБА_6 від 13.07.2023 № 515 обійняла посаду «председателя Старобешевского районного суда Донецкой народной республики».
Продовжуючи свій злочинний умисел на здійснення псевдо правосуддя на території Кальміуського району Донецької області, 08.08.2023 ОСОБА_5 урочисто прийняла присягу судді та приступила до виконання функцій голови у незаконно створеному так званому «Старобешевском районном суде донецкой народной республики», що здійснює діяльність за адресою: Донецька область, Кальміуський район, с. Старобешеве, вул. Поштова, буд. 29.
Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч.7 ст.111-1 КК України як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої, ОСОБА_5 (in absentia), яка показань суду не надавала та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в у Донецькій та Запорізькій областях.
Повістки про виклик обвинуваченій ОСОБА_5 , а також інформацію про винесення певних процесуальних документів у даному кримінальному провадженню надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , належним чином повідомленої про проведення відносно неї досудового розслідування та здійснення судового розгляду, від користування своїм правом предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
В той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв'язатися з обвинуваченою і з'ясувати в неї правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймала участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_5 під час судового розгляду та висловив свою позицію з приводу недоведеності вини останньої у даному кримінальному провадженню.
Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку рф частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку рф частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, надані прокурором під час судового розгляду, безпосередньо допитавши свідків, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, повністю підтверджується такими доказами:
- показаннями свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що знайома з ОСОБА_5 з 2003 року оскільки працювала з нею в Старобешевському районному суді Донецької області.Після окупаці в 2014 році Донецької області російськими військами ОСОБА_5 продовжила працювати в суді. З 2023 року ОСОБА_5 працює головою суду в так званому «Старобешевському районному суді Донецької народної республики».Їй це відомо від знайомих та вона бачила фотографії у додатку «Telegram»на яких зображена ОСОБА_5 як голова зазначеного суду.У ОСОБА_5 не має дітей, батьків та у неї була можливість виїхати з окупованої території.Під час досудового розслідування вона приймала участь у процесуальних діях;
- протоколом огляду від 16.02.2024 з фототаблицею ,згідно якого було здійснено огляд вебсайту так званого «верховного суду донецької народної республіки» під час якого виявлено інформацію відповідно до якої 08.08.2023 у верховному суді російської федерації відбулося прийняття присяги призначеними на посади так званими «суддями донецької народної республіки».Крім того, на вказаній вебсторінці розміщені фото осіб, які склали так звану «присягу суддів донецької народної республіки»;
- протоколом огляду від 16.02.2024 з фототаблицею ,згідно якого було здійснено огляд вебсайту під назвою (російською мовою) -«президент россии» під час якого виявлено текст указу президента російської федерації №515 від 13.07.2023 з назвою (російською мовою) «О назначении судей федеральных судов и о представителях президента российской федерации в квалификационных коллегиях судей субьектов российской федерации » ,де зазначено (російською мовою) « Назначить на 6-летний срок полномочий в районных судах донецкой народной республике ОСОБА_5 председателем Старобешевского районного суда » ;
- протоколом огляду від 12.04.2024 з фототаблицею ,згідно якого було здійснено огляд вебсайту так званого «верховного суду донецької народної республіки» під час якого виявлено текст наступного змісту: «В связи с принятием федерального закона от 03.04.2023 №85-ФЗ « О создании судов российской федерации на территории донецкой народной республики и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации», а также в соответствии с постановлением пленума верховного суда российской федерации № 29 «О дне начала деятельности федеральных судов на территории донецкой народной республики», с 21.09.2023 начал работу верховный суд донецкой народной республики», расположенный по адресу: 283015, г.Донецк, ул. Челюскинцев, 163»;
- протоколом огляду від 25.02.2025 з фототаблицею ,згідно якого за участі свідка ОСОБА_8 було здійснено огляд вебсайту так званого «верховного суду донецької народної республіки» під час якого виявлено розміщений фотознімок осіб, які склали так звану «присягу судді донецької народної республіки».Після огляду фотознімку свідок ОСОБА_8 повідомив, що впізнає ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою працював у 2012 році у Старобешевському районному суді Донецької області . На фотознімку стоїть третя з правого краю, у чорно-білому одязі та білому взутті;
-протоколом огляду від 25.02.2025 з фототаблицею ,згідно якого за участі свідка ОСОБА_7 було здійснено огляд вебсайту так званого «верховного суду донецької народної республіки» під час якого виявлено розміщений фотознімок осіб, які склали так звану «присягу судді донецької народної республіки».Після огляду фотознімку свідок ОСОБА_7 повідомила, що впізнає ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою працювала з 2003 по 2012 рік у Старобешевському районному суді Донецької області . На фотознімку стоїть третя з правого краю, у чорно-білому одязі та білому взутті;
- протоколом огляду від 12.03.2025 з фототаблицею ,згідно якого було здійснено огляд Державного реєстру актів цивільного стану громадян, в ході огляду знайдених в реєстрі документів, а саме: актові записи про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №114 від 02.серпня 1982 року.У вищевказаному акті вказано батьків ОСОБА_5 ,а саме: мати- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,ІПН НОМЕР_1 , батько - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 ;
-протоколом огляду від 03.06.2025 з фототаблицею ,згідно якого було здійснено огляд вебсайту так званого (рос.мовою)«старобешевский районный суд донецкой народной республики» під час якого виявлено розміщену інформацію під назвою (рос.мовою) «Руководство суда» « ОСОБА_5 назначена на должность председателя старобешевского районного суда указом президента росийской федерации от 13.07.2023 г.№515» ;
Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України» - п.86).
В даному випадку, на думку суду, вказані досліджені у судовому засіданні докази відповідають саме такому критерію, є належними, допустимими, достовірними та такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Вищевказані показання свідків та дані протоколів за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії-зняття інформації з електронних комунікаційних мереж узгоджуються між собою, не містять суперечностей, які б могли поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.
Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючи обвинувачену ОСОБА_5 відомості, а також досліджені такі документи:
-постанову про визначення групи слідчих які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні від 26.01.2024;
-постанову про зміну підслідності від 05.03.2024;
-постанову про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 02.03.2024;
-постанову про доручення проведення досудового розслідування іншому органу у кримінальному провадженні від 25.03.2024;
-постанову про визначення групи слідчих які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні від 10.06.2025;
-постанову про визначення групи прокурорів від 10.06.2025;
-постанову про виділення матеріалів досудових розслідувань від 10.05.2025;
- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні №42024050000000021 від 11.01.2024 року, з фабулою « В ході моніторингу мережі Інтернет встановлено факт викладення 11.08.2023 на вебсайті «верховний суд днр» та на його офіційній сторінці в соціальній мережі «Вконтакте» повідомлення про те що призначені на посаду судді суб'єкта рф-днр особи прийняли присягу та почали виконувати свої обов'язки» та кваліфікацією за ч.7 ст.111-1 КК України;
- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні №62025050010020842 від 10.06.2025 року, з фабулою « В ході моніторингу мережі Інтернет встановлено факт викладення 11.08.2023 на вебсайті «верховний суд днр» та на його офіційній сторінці в соціальній мережі «Вконтакте» повідомлення про те що призначені на посаду судді суб'єкта рф-днр особи прийняли присягу та почали виконувати свої обов'язки» та кваліфікацією за ч.7 ст.111-1 КК України;
-повідомлення про виклик та про підозру ОСОБА_5 , про завершення досудового розслідування у газетах «Урядовий кур'єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора України;
-постанову старшого слідчого в ОВС Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Маріуполі) Територіального управління ДБР розташованого у м.Краматорську ОСОБА_11 про оголошення ОСОБА_5 у розшук;
- ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Дніпра ОСОБА_12 від 26.06.2025 про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави ;
- ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Дніпра ОСОБА_12 від 03.06.2025 про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №62025050010020842, відомості про яке внесені до ЄРДР 10.06.2025 року ;
- ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Дніпра ОСОБА_12 від 22.05.2025 про арешт, шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження, на майно підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 163715042);
Відомості, встановлені у зазначених документах, не є доказами винуватості обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.
Водночас, ці дані свідчать про дотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.
Суд відхиляє доводи захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено, що на момент призначення її підзахисної на посаду голови суду остання була громадянкою України, вважає, що ОСОБА_5 вже була громадянкою російської федерації, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки доводи сторони захисту про те, що обвинувачена могла набути громадянство російської федерації у зв'язку з обійманням посади голови суду в незаконно створених органах на тимчасово окупованій території, є припущенням та не підтвердженні жодними належними і допустимими доказами.
При цьому навіть набуття особою громадянства іншої держави, відповідно до вимог законодавства України громадянство припиняється виключно на підставі відповідного указу Президента України, доказів існування якого стороною захисту не надано.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.
Судом обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання ОСОБА_5 , не встановлено.
Частина 2 ст.61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
При призначенні покарання ОСОБА_5 суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, який відповідно до вимог ст.12 КК України є особливо тяжким, суспільну небезпечність та характер скоєного злочину, особу обвинуваченої: раніше не судимої, офіційно не працевлаштованої, має постійне місце мешкання.
Враховуючи особистість ОСОБА_5 , конкретні обставини кримінального провадження, факт відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховування обвинуваченої можливо лише в умовах ізоляції її від суспільства - в місцях позбавлення волі. Суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, передбачене ч.7 ст.111-1 КК України.
На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Санкцією ч.7 ст.111-1 КК України передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, суд враховує, що вказане додаткове покарання є обов'язковим у санкції вказаної статті.
Крім того, ОСОБА_5 скоїла злочин, об'єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачена своїми діями фактично допомагала державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинив злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Виходячи з цього, суд приймає рішення про призначення ОСОБА_5 покарання обіймати будь-які посади саме в органах державної влади України.
Також, суд при прийняття рішення також враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі №753/18479/16-к (провадження №51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі №171/869/21 (провадження №51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України.
З вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.
В даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні колабораційної діяльністі, яке унеможливить певний період часу у майбутньому бути представником державної влади в Україні.
Крім того, санкцією ч.7 ст.111-1 КК України передбачено таке додаткове покарання як конфіскація майна.
Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
Під час судового розгляду судом встановлено, що обвинуваченій ОСОБА_5 на праві власності належить частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 163715042) на яку ухвалою слідчого судді від 22.05.2025 (справ № 932/7562/24 провадження
1-кс/932/1963/2025) накладено арешт,яка підлягає конфіскації в дохід держави відповідно до вимог ч.1 ст.59 КК України.
При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Таке покарання стосовно ОСОБА_5 на глибоке переконання суду, є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчинення нею та іншими особами кримінальних правопорушень.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.
Процесуальні витрати на залучення експертів під час досудового розслідування відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. ст. 297-1, 323, 369-371, 374, 376, 395, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, на підставі якого призначити їй покарання у виді 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.
Строк відбуття покарання обвинуваченій ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного її затримання.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику.
Суддя: ОСОБА_1