Справа № 344/16063/25
Провадження № 2/344/1122/26
27 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Домбровської Г.В.,
секретаря Катрич М.-Т.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Річковий парк 2, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача: Приватне Підприємство «Інвертін» про визнання права власності на майно,-
Адвокат Савчук Василь Романович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , 10.09.2024 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача ТзОВ «Річковий парк 2, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача: Приватне Підприємство «Інвертін» про визнання права власності, у якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 червня 2017 року між ОСОБА_1 , як Довірителем, та ТзОВ «Річковий парк 2», як Повіреним, було укладено Договір доручення №1306/17-1. У відповідності до умов Договору №1306/17-1, Довіритель доручає, а Повірений зобов'язується за винагороду здійснити від імені та за рахунок Довірителя всі юридичні дії по організації будівництва Об'єкта, розташованого за будівельною адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька-Витвицького і після введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, передати Довірителю Об'єкт і всі необхідні документи для оформлення права власності на нього. Право власності Довірителя на Об'єкт підлягає оформленню після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку в цілому.
Як зазначено в позовній заяві, пунктом 2.4. Договору визначено, що плановий термін виконання доручення за цим Договором щодо організації будівництва та введення в експлуатацію будинку - перше півріччя 2019 р.
Відповідно до п. 2.5. Договору, право власності Довірителя на Об'єкт підлягає державній реєстрації. При цьому право власності на Об'єкт виникає в Довірителя з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та передачі його Довірителю за актом.
Пунктом 5.2. Договору встановлено, для виконання юридичних дій, передбачених п.2.1., 2.2. цього Договору, Довіритель перераховує Повіреному договірну ціну у розмірі 664 686 (шістсот шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок, яка включає винагороду Повіреного, котра становить 20% за виконання зобов'язань за цим Договором. Сторони погодилися з тим, що Договірна ціна за виконані юридичні дії, передбачені п. 2.1., 2.2 цього Договору відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Як вказано представником у позовній заяві, у відповідності до п. 5.4. Договору, договірну ціну Довіритель зобов'язаний вносити до наведеного графіку: 664 686,00грн. - до 15 червня 2017р.
У пункті 6.1. Договору визначено, що після виплати Договірної ціни, передбаченої п.5.2. цього Договору, і введення будинку в експлуатацію, Повірений зобов'язується передати Довірителю Об'єкт, а Довіритель зобов'язується прийняти його за Актом приймання-передачі. Об'єкт передається Довірителю в момент підписання Акту прийому-передачі (п. 6.2. Договору).
Як зазначає представник Позивача, на виконання пунктів 5.2. та 5.4. Договору № 1306/17-1, ОСОБА_1 повністю сплатила обумовлену Договором суму та виконала покладені на неї зобов'язання, що підтверджується Довідкою № 1306-2 від 13.06.2017р. про стан розрахунків згідно договору доручення. Факт належного виконання умов Договору підтверджується також рішенням Івано- Франківського міського суду від 22.02.2022р. по справі № 344/15378/21, яким стягнуто з Відповідача пеню за неналежне виконання Договору № 1306/17-1 від 13.06.2017р.
Додатково у позові зазначено, що Об'єкт будівництва - група висотних багатоквартирних житлових будинків з комплексом розширеної інфраструктури торгівлі та побутового обслуговування населення на розі вулиць Галицької-Витвицького у м. Івано-Франківську прийнята в експлуатацію 18.03.2024р.. відповідно до Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, про що свідчить Інформація з ЄДЕССБ.
У відповідності до Рішення Івано-Франківської міської ради № 347 від 22.03.2024р., групі висотних багатоквартирних житлових будинків з комплексом розширеної інфраструктури торгівлі та побутового обслуговування населення (замовник: приватне підприємство «Інвертін») - присвоєна адреса: АДРЕСА_2 .
Як зазначає представник Позивача, незважаючи на виконання усіх своїх зобов'язань Позивачем та здачу об'єкта будівництва в експлуатацію, ТОВ «Річковий Парк 2», свої зобов'язання передбачені п. 2.1., п. 2.5., п. 6.1. та 6.2. Договору щодо передачі ОСОБА_1 двокімнатної квартири що розташована на дев'ятому поверсі, а також підготовки документів, необхідних для реєстрації права власності та підписання Акту прийому-передачі не виконав, у зв'язку із чим Позивач звернулась до суду із вказаною позовною заявою.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. Представник позивача адвокат Савчук В.Р. подав до суду заяву в якій просить проводити розгляд справи без участі позивача та представника за наявними матеріалами справи, позов підтримує та просить позов задовольнити, щодо заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача ТОВ «Річковий Парк 2» у судове засідання не з'явився повторно, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, в тому числі через сайт «Судова влада. Не повідомив суд про причину неявки. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.
Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача: Приватне Підприємство «Інвертін» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи ПП «Інвертін» повідомлялося належним чином, про причини неявки суду не повідомлено, будь-яких заяв чи клопотань від третьої особи не надходило.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
На підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Відповідно до ст. 1002 ЦК України, Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
У відповідності до ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Судом встановлено, що 13 червня 2017 року між ОСОБА_1 , як Довірителем, та ТзОВ «Річковий парк 2», як Повіреним, було укладено Договір доручення №1306/17-1.
Згідно п. 1 Договору №1306/17-1, термін об'єкт - квартира, площею 74,60 кв.м., що знаходиться на 9-му поверсі, у 1 під'їзді житлового будинку, що знаходитиметься в м. Івано-Франківську (будівельна адреса: АДРЕСА_2 ).
Договірна ціна - грошові кошти перераховані Довірителем на розрахунковий рахунок Повіреного за здійснення юридичних дій з організації будівництва Об'єкту, в тому числі винагороду в розмірі 20% за виконання зобов'язань за цим Договором. Договірна ціна є звичайною і відповідає рівню справедливих ринкових цін.
У відповідності до п.2.1. Договору №1306/17-1, Довіритель доручає, а Повірений зобов'язується за винагороду здійснити від імені та за рахунок Довірителя всі юридичні дії по організації будівництва Об'єкта, розташованого за будівельною адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька-Витвицького і після введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, передати Довірителю Об'єкт і всі необхідні документи для оформлення права власності на нього. Право власності Довірителя на Об'єкт підлягає оформленню після введення в експлуатацію багатоквартирного будинку в цілому.
Пунктом 2.4. Договору визначено, що плановий термін виконання доручення за цим Договором щодо організації будівництва та введення в експлуатацію будинку - перше півріччя 2019 р.
Відповідно до п. 2.5. Договору, право власності Довірителя на Об'єкт підлягає державній реєстрації. При цьому право власності на Об'єкт виникає в Довірителя з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та передачі його Довірителю за актом.
Пунктом 5.2. Договору встановлено, для виконання юридичних дій, передбачених п.2.1., 2.2. цього Договору, Довіритель перераховує Повіреному договірну ціну у розмірі 664 686 (шістсот шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок, яка включає винагороду Повіреного, котра становить 20% за виконання зобов'язань за цим Договором. Сторони погодилися з тим, що Договірна ціна за виконані юридичні дії, передбачені п. 2.1., 2.2 цього Договору відповідає рівню справедливих ринкових цін.
У відповідності до п. 5.4. Договору, договірну ціну Довіритель зобов'язаний вносити до наведеного графіку: 664 686,00грн. - до 15 червня 2017р.
У пункті 6.1. Договору визначено, що після виплати Договірної ціни, передбаченої п.5.2. цього Договору, і введення будинку в експлуатацію, Повірений зобов'язується передати Довірителю Об'єкт, а Довіритель зобов'язується прийняти його за Актом приймання-передачі. Об'єкт передається Довірителю в момент підписання Акту прийому-передачі (п. 6.2. Договору).
Згідно довідки №1306-2 від 13.06.2017 року про стан розрахунку згідно договору доручення, вбачається, що дана довідка видана ОСОБА_1 про стан розрахунку на поточну дату (13.06.2017 р.) згідно договору доручення №1306/17-1 від 13.06.2017 року: у графі об'єкт договору вказано (квартира площею 74,60 м. кв. на 9 поверсі у 1 під'їзді), у графі оплачена сума грошового внеску зазначено (664 686,00 гривень), у графі загальна сума грошового внеску згідно договору (664 686,00 грн.), у графі неоплачений залишок згідно договору (відсутній).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також наголошено про необхідність виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб'єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов'язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб'єктивне право, яке здатне бути самостійним об'єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).
Відповідно до частини п'ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об'єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об'єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.
Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об'єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об'єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об'єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об'єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об'єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об'єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об'єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об'єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).
У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.
Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов'язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.
Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об'єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об'єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.
Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об'єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред'являється власником до володільця спірного майна.
З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Вищенаведені висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 14 грудня 2021 року, справа № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20.
Згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.02.2022 року в справі №344/15378/21, позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий парк 2» про стягнення неустойки за невиконання зобов'язання та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий парк 2», місцезнаходження якого м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, буд. № 429, код ЄДРПОУ - 39206800, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , пеню, станом на 28 вересня 2021 року, за неналежне виконання умов договору № 1306/17-1 від 13 червня 2017 року, в розмірі 664 686 (шістсот шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) гривень та 10 000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди.
В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий парк 2», місцезнаходження якого м. Івано-Франківськ, вул. Євгена Коновальця, буд. № 429, код ЄДРПОУ - 39206800, на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України із зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 6 746 (шість тисяч сімсот сорок шість) гривень 86 копійок.
Як стверджувала сторона позивача та не спростовано відповідачем, ТОВ «Річковий Парк 2», свої зобов'язання передбачені п. 2.1., п. 2.5., п. 6.1. та 6.2. Договору щодо передачі ОСОБА_1 двокімнатної квартири що розташована на дев'ятому поверсі, а також підготовки документів, необхідних для реєстрації права власності та підписання Акту прийому-передачі не виконав.
Водночас, як встановлено судом згідно інформації з ЄДЕССБ, Об'єкт будівництва група висотних багатоквартирних житлових будинків з комплексом розширеної інфраструктури торгівлі та побутового обслуговування населення на розі АДРЕСА_2 прийнята в експлуатацію 18.03.2024р. (а.с.25-28).
Відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №347 від 22.03.2024 про присвоєння, зміну адрес, було вирішено присвоїти адресу групі висотних багатоквартирних житлових будинків з комплексом розширеної інфраструктури торгівлі та побутового обслуговування населення (замовник Приватне підприємство «Інвертін») вул. Галицька 141 Б, м. Івано-Франківськ) (а.с.29).
Таким чином, судом встановлено, що багатоквартирний будинок, в якому знаходяться спірні об'єкти нерухомого майна, - прийнятий в експлуатацію, проте, з невідомих причин, відповідач не передає позивачу, який є інвестором, документи, необхідні для реєстрації за ним права власності на придбані об'єкти нерухомого майна.
Суд вважає, що позивач мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. Тому позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права на новозбудоване майно, яке, з урахуванням відсутності відповідних заперечень, не визнається ТзОВ «Річковий парк 2. Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням статті 16 ЦК України.
Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором доручення, повністю сплатила узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.
Таким чином, суд вважає, що за позивачем ОСОБА_1 слід визнати право власності на:
- квартиру АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, слід стягнути з ТзОВ «Річковий Парк 2» на користь позивача ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 7 859,20 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позов - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Річковий Парк 2», код ЄДРПОУ 39206800, юридична адреса: вул. Є. Коновальця 429, м. Івано-Франківськ, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судовий збір в розмір 7 859,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2026 року
Суддя Домбровська Г.В.