Номер провадження 2/754/1425/26
Справа №759/22088/25
Іменем України
05 травня 2026 року м. Київ
Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами) цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 17 280,00 грн, та ухвалив таке рішення:
Стислий виклад позицій сторін
Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" (далі - Позивач, ТОВ "ФК "ТЕХНОФІНАНС"), звернувся до суду з позовом до Відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в загальному розмірі 17 280,00 грн, що складається з: 4 500,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту); 1 827,00 грн - заборгованість за процентами; 9 000,00 грн - заборгованість за пенею; 1 953,00 грн - заборгованість за послугами.
Позовні вимог обгрунтовані порушенням зобовязання за договором позики «Профі» № 2535905310-020927 від 28.04.2024 щодо повернення суми позики.
Також Позивач просить покласти на Відповідача судові витрати, які складаються зі сплаченого ним судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Відповідач відзив на позов не подав.
Відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи у суді. Відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд", копія ухвали про відкриття провадження у справі надсилалась за адресою зареєстрованого місця проживання. Суд додатково надсилав копію ухвали про відкриття провадження у справі та інформацію щодо дати початку розгляду справи на номер телефону НОМЕР_1 , що вказаний в позовній заяві та кредитному договорі, з метою вжиття заходів щодо належного повідомлення Відповідача про розгляд справи.
Суд вирішує справу за наявними матеріалами у зв'язку з ненаданням Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, і не заявлення клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву (частина восьма статті 178 ЦПК України).
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).
Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1, абзац четвертий частини другої статті 8).
Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").
28.04.2024 ТОВ "ФК "ТЕХНОФІНАНС" (Позивач) та Відповідач, ОСОБА_1 , уклали Договір позики «Профі» № 2535905310-020927 у формі електронного документа з урахуванням особливостей укладання кредитного договору в електронному вигляді, що визначені Законом України "Про електронну комерцію". Перед підписанням договору Відповідач проходив ідентифікацію. Відповідач підписав договір про надання споживчого кредиту електронним підписом з одноразовим ідентифікатором gZlDy1 відповідно до умов договору.
На виконання умов договору 28.04.2024 ТОВ "ФК "ТЕХНОФІНАНС" перерахувало Відповідачу кошти на платіжну картку НОМЕР_2 в загальній сумі 4 432,50 грн (сума кредиту за вирахуванням одноразової комісії за видачу 67,50 грн), яку Відповідач вказав при оформленні кредиту. Ця платіжна операція відбулася через надавача платіжних послуг АТ "АКБ "КОНКОРД". Факт перерахування кредитних коштів підтверджується відповідним платіжним дорученням № 8941 0410001 від 28.04.2024.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Це означає, що Відповідач, заперечуючи проти позову, має обов'язок спростувати факт отримання коштів шляхом надання або сприяння у витребуванні належних, допустимих та достовірних доказів, які б нівелювали надані Позивачем письмові докази. Це є прямим обов'язком сторони в умовах змагального процесу. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд, ураховуючи принцип змагальності, бере до уваги також відсутність будь-яких заперечень щодо вказаних обставин зі сторони Відповідача, а також те, що укладенню договору передувала ідентифікація Відповідача. Відповідач самостійно вказав у заявці номер картки, на яку необхідно перерахувати кошти.
У пунктах 15.15, 15.16 постанови від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 Велика Палата Верховного Суду з посиланням на висновки постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 зауважила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від стандарту "достатність доказів", підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Суд звертає увагу, що не вважає факт перерахування коштів доведеним лише через те, що про нього заявив Позивач. Ця обставина встановлюється судом як юридичний факт виключно на підставі оцінки поданих Позивачем доказів. Відповідач не надав банківської виписки з власного рахунку для спростування доказів Позивача, клопотання про витребування доказів не заявляв, тому Суд, застосовуючи стандарт вірогідності доказів (стандарт більшої переконливості), дійшов висновку, що факт перерахування коштів є доведеним.
За умовами договору строк кредитування станоивть 30 календарних днів, позика має бути повернута у термін до 27.05.2024 року включно (пункт 2.2).
Сторони погодили, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься у відповідності до умов цього Договору та Додатку №1 до цього Договору (пункт 4.1).
Зокрема, згідно з Додатком № 1 сторони погодили, що 27.05.2024 року Відповідач має здійснити платіж у сумі 5 544,00 грн, з яких 4 500,00 грн - погашення основної суми кредиту (тіла); 913,50 грн - проценти за користування кредитом; 130,50 грн - плата за супровідні послуги (комісія за використання).
Відповідно до пункту 2.3.1 Договору, позика надавалася з використанням пільгового "Промокоду", який давав знижку 50% на стандартну ставку. Таким чином, пільгова ставка становила 0,7% на день. За графіком платежів за 30 днів користування кредитом (з яких перший день видачі не враховується при нарахуванні), сума відсотків за 29 днів складала 913,50 грн (4500 грн ? 0,7% ? 29 днів).
У тому ж пункті сторони погодили, що умови про нарахування відсотків та комісії зі знижкою застосовуються виключно за умови дотримання Позичальником Графіку платежів. У разі прострочення платежу ця пільга скасовується, і до відносин застосовується стандартна (базова) ставка у розмірі 1,40% на день, починаючи з дати отримання Позики.
Відповідач порушив умови договору та не повернув кошти у встановлений строк.
Відповідно до розрахунку Позивача, станом на 17.09.2025 у Відповідача утворилася заборгованість у розмірі 4 500,00 грн - тіло кредиту, 1 827,00 грн відсотки нараховані за період користування кредитом, 1 953,00 грн за послугами та 9 000,00 грн пені.
Відповідач нарахував проценти за 29 днів за стандарною базовою ставкою 1,40% на день (4 500,00 грн ? 1,40% Х29 (з 29.04.2024 по 27.05.2024))
Суд визнає позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості - 4 500,00 грн - тіло кредиту та 1305,00 грн - процентів за користування кредитом (4 500,00 грн ? 1% Х29 (з 29.04.2024 по 27.05.2024)), оскільки 24.12.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-IX). Пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування".
Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п'ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %".
Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %".
Суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового перехідного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.
Водночас порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо.
Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX норма частини п'ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).
З огляду на таку об'єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов'язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23.
Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).
Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% у перехідний період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року).
Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.
Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.
З цього логічно випливає, що якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori) ця імперативна норма є обов'язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (тобто, починаючи з 24 грудня 2023 року).
Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони (споживача), Суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-IX, нерозривно пов'язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-IX.
За висновком Суду поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-IX), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів. Натомість до нових договорів застосовується ставка 1%.
Суд ураховує, що частинами п'ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24.12.2023 по 19.08.2024. За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, Суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 381/1523/25; постанова Полтавського апеляційного суду від 25.02.2026 у справі № 548/1148/25; постанова Волинського апеляційного суду від 02.12.2025 у справі № 157/1164/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 205/2509/25; постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.02.2026 у справі № 195/762/25, постанова Львівського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 464/355/25, постанова Львівського апеляційного суду від 12.02.2026 у справі № 944/3247/25 та інші).
У справі, що розглядається, договір був укладений після набрання чинності Законом № 3498-IX.
З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки (що включає проценти та комісії) на рівні 1%. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування"). Тому Суд не бере до уваги розрахунок заборгованості процентів та комісій, наданий Позивачем, оскільки він ґрунтується на нікчемних умовах договору, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної сукупної ставки 1% на день.
Позовні вимоги щодо стягнення боргу за послуги у сумі 1 953,00 грн, що згідно з п. 2.4.1 Договору є комісією у розмірі 0,1% від суми позики за супроводження договору та надання цілодобової підтримки, є безпідставними, ураховуючи висновок Верховного Суду, який наголошував, що нікчемними є положення договорів щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту, якщо кредитодавець не зазначив переліку додаткових та супутніх послуг, які надаються за таку комісію (постанови Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 та від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22).
Щодо нарахування пені, Суд зазначає, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Зокрема, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України має універсальний (загальний) характер і захищає всіх позичальників від нарахування штрафних санкцій та процентів за статтею 625 ЦК України в період воєнного стану, незалежно від дати укладення кредитного договору. Закон № 3498-IX від 22.11.2023 не впливає на застосування норми ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України (частина друга статті 2 ЦК України). Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічний підхід зайняв Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).
Отже, та обставина, що пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023, не впливає на застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства (частина друга статті 4 ЦК України). Закон України "Про споживче кредитування" з 23 січня 2024 року взагалі не має предметом правового регулювання питання щодо нарахування неустойки (штраф, пеня) у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні. Колізія норм у даному випадку відсутня.
Ураховуючи, що прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося в період дії воєнного стану, Відповідач звільнений від відповідальності у вигляді сплати неустойки (штраф, пеня) в силу прямої вказівки закону. Тому нарахування пені є безпідставним, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодовуються за рахунок іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина друга статті 137 ЦПК України).
Позивач просить стягнути 2 422,40 грн судового збору.
Судовий збір підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 813,78 грн (2 422,40 грн х 33,59375 %(5 805,00 грн/17 280,00 грн)).
Керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, Суд -
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" 4 500,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 1305,00 грн заборгованості за процентами, а також судовий збір у розмірі 813,78 грн.
У решті позовних вимог відмовити.
Позивач (Стягувач): ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТЕХНОФІНАНС" (адреса: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Глобинська, будинок 2, офіс 207/2; ЄДРПОУ 43868852).
Відповідач (Боржник): ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Суд підписує повне рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п'ята статті 268 ЦПК України) - 05.05.2026.
Суддя Інна КОВАЛЕНКО