Справа № 373/2021/24
Номер провадження 1-кп/373/58/26
05 травня 2026 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі
під головуванням - судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участі сторін провадження:
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024111240000347 від 06.09.2024 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Вільче, Поліського району Київської області, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого 02.07.2025 року вироком Переяславського міськрайонного суду, за вчинення кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян,
в скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України,
встановив:
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
На всій території України з 05:30 год. 24.02.2022 на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (затверджено Законом №2102-ІХ від 24.02.2022) був запроваджений воєнний стан на строк 30 діб, який не перериваючись, в подальшому неодноразово продовжений Указами Президента та діє по даний час.
09 серпня 2024 року призовник за мобілізацією ОСОБА_4 , пройшов військово-лікарську комісію, та згідно із висновком №3116 визнаний здоровим та придатним до військової служби.
09.08.2024 ОСОБА_4 , працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 вручено повістку, про необхідність прибуття до зазначеного відділу 10.08.2024 о 06:00, для подальшої відправки до 169 Навчального Центру.
Про отримання вказаної вище повістки ОСОБА_4 розписався особисто, тобто був ознайомлений із змістом повістки про виклик.
10.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 не з'явився.
Поважних причин неприбуття та права на відстрочку від призову ОСОБА_4 не надав.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
По суті пред'явленого обвинувачення в скоєні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України, ОСОБА_4 визнав себе винним повністю і дав покази, що підтверджують фабулу обвинувачення, вказавши що 09.08.2024 отримавши повістку про прибуття 10.08.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшої відправки до учбового центру він не прибув, оскільки підробляв неофіційно на будівництві, та йому необхідно було завершити роботу, за яку вже заплатили. В подальшому він не прибував до відділу РТЦК та СП, оскільки зрозумів, що порушив закон та злякався. Підтвердження поважності причин неприбуття не має. Розуміє, що порушив закон та у скоєному щиро розкаюється.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 , свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та державний обвиувач не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження, та, роз'яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при ухваленні вироку, а сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За своєю правовою природою ч. 3 ст. 349 КПК визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження і зазначені у ч. 1 ст. 91 КПК. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в кримінальному провадженні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не звільняє суд від обов'язку встановитиобставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.
Тому в конкретному кримінальному провадженні суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
В судовому засіданні, після того, як суд роз'яснив обвинуваченому суть пред'явленого обвинувачення і ОСОБА_4 зазначив, що повністю визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, за обставин, викладених в обвинувальному акті, судом було прийнято рішення про проведення судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому, в судовому засіданні також суд роз'яснив ОСОБА_4 положення ч. 3 ст. 349 КПК та з'ясував, чи правильно він розуміє їх зміст, а також наслідки розгляду кримінального провадження в такому порядку.
Дана правова позиція суду узгоджується із правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду Справа № 444/870/22 від 16.09.2024.
Суд обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідженням документів, які характеризують обвинуваченого, як особу в частині кримінального правопорушення.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу обвинуваченим не заявлялося.
Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого ОСОБА_4 в межахпред'явленого обвинувачення.
Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
Прокурором надані суду наступні письмові докази, які характеризують обвинуваченого.
З рапорту - характеристики складеної ДОП сектору превенції ВП№1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області вбачається, що ОСОБА_4 характеризується добре. Алкогольними напоями не зловживає. До адміністративної відповідальності на протязі 2023-2024 не притягувався.
Відповідно до довідок КНП «Переяславська БЛІЛ», на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах обвинувачений не перебуває.
З копії вироку Переяславського міськрайонного суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі №373/1732/25 (провадження №1-кр-373/186/25) вбачається, що ОСОБА_4 , був засуджений за вчинення кримінального проступку передбаченого ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн.
Норми законодавства та статті закону України про кримінальну відповідальність, що підлягають застосуванню; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачає серед інших, такий вид військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 2022 (затверджено Законом №2102-ІХ від 24.02.2022) на всій території України був запроваджений воєнний стан, який з моменту введення безперервно продовжувався Указами Президента України, та діє на даний час.
В період дії воєнного стану проходить загальна мобілізація.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави ч. 1 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Призову на військову службу підлягають придатні за станом здоров'я до військової служби громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старших осіб, які не досягли 60-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на військову службу.
Відповідно до частини третьої статті 22 зазначеного Закону, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах: мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
В період виклику ОСОБА_4 до пункту територіального центру комплектування та соціальної підтримки діяв воєнний стан.
ОСОБА_4 на момент призову за станом здоров'я, був придатним для проходження військової служби, відповідно до медичного висновку ВЛК №3116 від 09.08.2014. Зазначений висновок ОСОБА_4 не оскаржувався у встановленому Законом порядку.
На момент призову ОСОБА_4 досяг 18-річного віку та не мав права на звільнення або відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією.
10.08.2024 до збірного пункту до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 не прибув, тобто ухилився від призову на військову службу за мобілізацією.
Такими діями ОСОБА_4 порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення визначеного ст. 336 КК України, характеризується прямим умислом.
Об'єктивна сторона злочину визначеного ст. 336 КК України, проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для відправлення до військової частини.
Кримінальне правопорушення є закінченим з моменту неявки військовозобов'язаного до такого місця.
Отже, ОСОБА_4 був обізнаний про мобілізацію та повідомлений про свій обов'язок прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу, але не бажав виконувати свій обов'язок.
Враховуючи показання обвинуваченого, співвіднісши їх з фактичними обставинами справи, приймаючи до уваги те, що фактичні обставини справи ніким не оспорюються, Суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Вина ОСОБА_4 у скоєному доведена у повному обсязі поза розумним сумнівом.
Вид покарання та мотиви його призначення.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, є злочином середньої тяжкості.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як така, що відображена в обвинувальному акті та знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, що відобразилось у визнанні винуватості та добровільному наданні показів суду.
Обставина, яка пом'якшує покарання - щире каяття обвинуваченого, зазначена в обвинувальному акті не знайшла свого підтвердження в ході судового засідання.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19.
У своїх виступах в судових засіданнях ОСОБА_4 не надав критичної оцінки своєї протиправної поведінки, та не виявив бажання залагодити провину, яке могло виявитись у бажанні проходити в подальшому військову службу.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст.67 КК України не встановлено.
Із змісту досудової доповіді щодо обвинуваченого вбачається, що він позитивно характеризується за місцем проживання, має «середній» рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та «середній» рівень ризику небезпеки для суспільства, а його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, за умови здійснення з боку органу пробації нагляду за його поведінкою та комплексом профілактичних заходів.
Одночасно із цим, ОСОБА_4 засуджений 02.07.2025 року вироком Переяславського міськрайонного суду, за вчинення кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17000,00 гривень). Вирок перебуває на виконанні, штраф не сплачено.
Згідно правового висновку Об'єднаної палати ККС ВС від 01 червня 2020 року у справі №766/39/17, пр. № 51-8867кмо18, при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили: а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів); б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків). Частиною 4 ст. 70 КК України передбачено, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.
У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Кримінальне правопорушення, яке є предметом даного судового розгляду вчинене ОСОБА_4 10.08.2024, тобто до постановлення обвинувального вироку у справі за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України.
Положеннями ч. 3 ст. 72 КК України, передбачено, що основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
З огляду на викладене, та, враховуючи позицію прокурора, який просив призначати покарання для обвинуваченого у виді позбавлення волі, в межах санкції статті 366 КК та самостійного виконання вироку у виді штрафу,суд керуючись принципом законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку та погоджується з думкою державного обвинувача про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах, установлених у санкції ст. 336 КК України, а саме - у виді позбавлення волі.
З урахуванням визнання винуватості та активному сприянню розкриттю кримінального правопорушення, а також позитивної характеристики обвинуваченого та відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд визначає покарання в мінімальній межі передбаченій санкцією статті 336 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст.69 КК України, суд не вбачає.
Покарання за вироком Переяславського міськрайонного суду від 02.07.2025 за вчинення ОСОБА_4 кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, слід виконувати самостійно в силу ч. 3 ст. 72 КК України.
На переконання суду, таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Запобіжний захід ОСОБА_4 на момент ухвалення вироку не обраний. Клопотань про його обрання не заявлялось.
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
Процесуальні витрати відсутні.
Речовими доказами в кримінальному провадженні, згідно із постановами слідчого від 09.09.2024 про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання, є оригінали розписки (корінця) на ім'я ОСОБА_4 від 09.08.2024; оригінал попередження про кримінальну відповідальність з підписом ОСОБА_4 та DVD-R диск з написом «відеозапис з нагрудної боді камери ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.08.2024, на якому міститься відеофайл: 120-24-345», питання долі яких, вирішується судом відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 100, 349, 368, 370-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ухвалив :
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його затримання в ході звернення вироку до виконання.
Покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, призначене вироком Переяславського міськрайонного суду Хмельницької області від 02.07.2025, відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно.
Речові докази у кримінальному провадженні: оригінали розписки (корінця) на ім'я ОСОБА_4 від 09.08.2024; оригінал попередження про кримінальну відповідальність з підписом ОСОБА_4 та DVD-R диск з написом «відеозапис з нагрудної боді камери ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.08.2024, на якому міститься відеофайл: 120-24-345», залишити в матеріалах кримінального провадження.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Переяславський міськрайонний суд Київської області, протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу (2 ст. 394 КПК України).
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1