05 травня 2026 року
м. Київ
справа № 320/36768/25
адміністративне провадження № К/990/50608/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (суддя Шевченко А. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року (головуючий суддя Ганечко О. М., судді Кузьменко В. В., Василенко Я. М.) у справі № 320/36768/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі її судових органів, що виразилася у порушенні права ОСОБА_1 на розгляд цивільної справи № 757/16969/16-ц упродовж розумного строку, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 578 581 грн 50 коп., з проведенням індексації присудженої суми відповідно до індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період з моменту ухвалення судового рішення до дня його фактичного виконання.
2. У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 липня 2025 року позовну заяву залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
3. На виконання вимог зазначеної вище ухвали від 29 липня 2025 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва, що виразилася у порушенні права ОСОБА_1 на розгляд цивільної справи № 757/16969/16-ц упродовж розумного строку;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , через Державну казначейську службу України, компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 730 831 грн 50 коп., з проведенням індексації присудженої суми до дня його фактичного виконання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 320/36768/25 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди. Роз'яснено позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
5. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, виходив із того, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії / бездіяльність відповідача не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Цей спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
6. Не погоджуючись із вказаним судовими рішеннями, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.
7. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишив без змін.
8. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що він дійшов правильних висновків, що позовні вимоги у цій справі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії / бездіяльність відповідача не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій, а вимоги про стягнення моральної шкоди є лише похідними від оскарження бездіяльності суду щодо розгляду цивільної справи поза межами встановленого строку такого розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
9. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
10. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що апеляційний суд розглянув справу без його фактичної участі, незважаючи на задоволення ухвалою від 02 грудня 2025 року клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Скаржник указує, що 03 грудня 2025 року о 12:00 за київським часом авторизувався у підсистемі відеоконференцзв'язку, однак не був підключений до розгляду справи по суті, а доступ до трансляції отримав лише на стадії проголошення резолютивної частини постанови. Такі обставини, на його думку, свідчать про порушення пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України.
11. Крім того, скаржник посилається на розбіжності між постановою апеляційного суду, протоколом судового засідання і технічними обставинами проведення відеоконференції, зокрема щодо зазначення в постанові про неявку сторін, відомостей про предмет апеляційного перегляду, дати підписання протоколу, технічних відомостей про файл протоколу та відображення його фактичної участі у судовому засіданні.
12. Щодо юрисдикції спору скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували пункт 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки предметом позову є захист права на розгляд справи упродовж розумного строку та відшкодування шкоди, завданої державою внаслідок надмірної тривалості судового розгляду, у контексті гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
13. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 757/43310/16-ц, вважаючи, що у ній сформульовано підхід щодо можливості судового розгляду вимог про відшкодування шкоди, завданої порушенням права на розгляд справи упродовж розумного строку, а зміна органу, через який держава бере участь у справі, не змінює суті спору як спору про відповідальність держави.
14. У подальшому скаржник подав доповнення до касаційної скарги, у яких навів додаткові доводи щодо порядку складення, підписання та змісту протоколу судового засідання апеляційного суду від 03 грудня 2025 року.
15. Верховний Суд ухвалою від 17 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 320/36768/25.
16. Ухвалою від 28 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
17. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
18. Зміст касаційної скарги та поданих до неї доповнень свідчить, що скаржник пов'язує незаконність оскаржуваних судових рішень із двома групами доводів.
19. Перша група доводів стосується, на переконання скаржника, істотних порушень норм процесуального права, яких припустився суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду, зокрема у зв'язку з розглядом справи без його фактичної участі в судовому засіданні, призначеному в режимі відеоконференції.
20. Друга група доводів зводиться до незгоди скаржника з висновком судів попередніх інстанцій про те, що заявлений ним позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права
21. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України.
22. Згідно зі змістом пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, за умови, що такий учасник справи обґрунтовує касаційну скаргу саме цією підставою.
23. Отже, зазначена процесуальна норма пов'язує обов'язкове скасування судового рішення не з будь-якою відсутністю учасника справи в судовому засіданні, а саме з розглядом справи за відсутності учасника, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце такого засідання.
24. Як убачається з матеріалів справи, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 грудня 2025 року.
25. Повістку-повідомлення про дату, час і місце судового засідання направлено позивачу до його електронного кабінету. Факт її доставки 19 листопада 2025 року о 05 год 34 хв підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
26. Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, мотивоване перебуванням позивача за межами України.
27. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року зазначене клопотання задоволено, призначено розгляд апеляційної скарги через систему відеоконференцзв'язку та попереджено позивача про процесуальні наслідки, передбачені частиною п'ятою статті 195 КАС України.
28. Наведені обставини свідчать про належне повідомлення позивача про дату, час і місце апеляційного розгляду, а також про вчинення судом апеляційної інстанції передбачених КАС України процесуальних дій для організації участі позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
29. При цьому зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник факту своєї обізнаності про призначення справи до апеляційного розгляду на 03 грудня 2025 року не заперечує. Навпаки, він зазначає, що завчасно авторизувався в підсистемі відеоконференцзв'язку та очікував на підключення.
30. За таких обставин доводи касаційної скарги у цій частині фактично стосуються не неналежного повідомлення про судове засідання, а твердження скаржника про неналежну технічну реалізацію його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
31. Такі процесуальні ситуації не є тотожними. Належне повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового засідання і технічне забезпечення його участі в режимі відеоконференції врегульовані різними положеннями КАС України та мають різні правові наслідки.
32. Відповідно до частини першої статті 195 КАС України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.
33. Частина третя статті 195 КАС України передбачає, що учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису згідно з вимогами положень, що визначають порядок функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та її окремих підсистем.
34. Згідно з частиною п'ятою статті 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, крім випадку, коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
35. Водночас пункт 3 частини другої статті 205 КАС України передбачає, що виникнення технічних проблем, які унеможливлюють участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції, є підставою для відкладення розгляду справи, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.
36. За змістом частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.
37. Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що навіть у разі виникнення технічних проблем під час участі особи у відеоконференції такі обставини не утворюють автоматично безумовної підстави для скасування судового рішення за пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України. Для застосування цієї норми необхідним є саме встановлення факту неналежного повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового засідання.
38. Крім того, з огляду на зміст пункту 3 частини другої статті 205 КАС України технічні проблеми можуть бути підставою для відкладення розгляду справи лише за умови, що вони унеможливлюють участь особи в судовому засіданні і водночас відповідно до Кодексу таке судове засідання не може відбутися без участі цієї особи.
39. У цій справі скаржник не доводить, що він не був повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду. Так само касаційна скарга не містить доводів про те, що суд апеляційної інстанції визнав його особисту участь у судовому засіданні обов'язковою або що апеляційний розгляд не міг відбутися без його пояснень.
40. Скаржник також не навів належного обґрунтування того, що саме суд апеляційної інстанції після призначення судового засідання чи під час його проведення втратив технічну можливість забезпечити відеоконференцію у значенні частини п'ятої статті 195 КАС України.
41. Матеріали касаційної скарги не містять і належного обґрунтування того, що до ухвалення апеляційним судом постанови скаржник заявляв клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з технічними проблемами участі у відеоконференції, яке залишилося без належного процесуального реагування суду.
42. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що скаржник, за його твердженням, авторизувався у підсистемі відеоконференцзв'язку, перебував у стані очікування з'єднання, однак був фактично підключений до трансляції лише на стадії проголошення резолютивної частини постанови.
43. Такі твердження, навіть за умови їх оцінки у межах доводів касаційної скарги, не підтверджують наявності юридичного складу процесуального порушення, передбаченого пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України.
44. Верховний Суд також ураховує, що доводи скаржника щодо перебігу судового засідання, змісту протоколу, технічного запису, часу фактичного підключення до відеоконференції та відображення його статусу в системі відеоконференцзв'язку були предметом окремого процесуального реагування суду апеляційної інстанції.
45. Як убачається з матеріалів справи, 03 грудня 2025 року та 08 грудня 2025 року позивач подав зауваження щодо технічного запису і протоколу судового засідання від 03 грудня 2025 року, у яких посилався, зокрема, на ті самі обставини, що наведені ним у касаційній скарзі.
46. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року зазначені зауваження були розглянуті та відхилені. Отже, доводи скаржника щодо процесуальної фіксації судового засідання не залишилися поза оцінкою апеляційного суду.
47. Сама лише незгода скаржника з результатами розгляду його зауважень щодо технічного запису і протоколу судового засідання не свідчить про те, що постанова апеляційного суду ухвалена за наявності безумовної підстави для її скасування, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України.
48. Необґрунтованими є також доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув неналежний предмет апеляційного оскарження. Зі змісту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року вбачається, що предметом апеляційного перегляду була саме ухвала Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
49. Навіть якщо в окремих технічних або супровідних записах, на які посилається скаржник, могли міститися інші реквізити чи дати, це не спростовує того, що остаточний процесуальний акт апеляційного суду стосується саме ухвали від 28 серпня 2025 року і що правова оцінка апеляційним судом надана саме цьому процесуальному документу.
50. Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Щодо доводів касаційної скарги про помилковість висновку судів попередніх інстанцій стосовно непоширення на спір юрисдикції адміністративних судів
51. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
52. За змістом статей 4, 5, 19 КАС України для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів недостатньо самої лише участі у спорі суб'єкта владних повноважень. Визначальними є природа спірних правовідносин, характер оскаржуваних дій чи бездіяльності і те, чи здійснювалися вони у зв'язку з реалізацією публічно-владних управлінських функцій.
53. У цій справі позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності Держави Україна в особі Печерського районного суду міста Києва, яка, на його думку, полягає в порушенні права на розгляд цивільної справи № 757/16969/16-ц упродовж розумного строку, а також про стягнення моральної шкоди, завданої такою бездіяльністю.
54. Із підстав позову вбачається, що позивач фактично пов'язує заявлені вимоги з процесуальною діяльністю суду під час розгляду конкретної цивільної справи, зокрема з тривалістю такого розгляду, процесуальним рухом справи та наслідками ухвалення процесуальних рішень у межах відповідного цивільного провадження.
55. Дії та бездіяльність суду, пов'язані з розглядом конкретної судової справи, охоплюються сферою здійснення правосуддя та не є реалізацією судом публічно-владних управлінських функцій у значенні статей 4 і 19 КАС України.
56. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Здійснення правосуддя є самостійною конституційною формою державної діяльності, яка не ототожнюється з управлінською діяльністю органів державної влади.
57. За змістом статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди, здійснюючи правосуддя, є незалежними від будь-якого незаконного впливу, а втручання у здійснення правосуддя у будь-який спосіб забороняється.
58. Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України, а процесуальні акти і дії суддів, які стосуються, зокрема, вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ та прийняття у них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.
59. Отже, оскарження дій чи бездіяльності суду, вчинених під час розгляду конкретної судової справи, а також судових рішень поза процесуальним порядком, установленим відповідним процесуальним законом, не допускається.
60. Усі процесуальні порушення, яких, на думку сторони, припустився суд під час розгляду справи, підлягають перевірці й усуненню в межах відповідної судової справи передбаченими процесуальним законом способами, а не шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду або держави в особі суду.
61. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18, у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження вчинення або невчинення судом чи суддею у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду чи судді.
62. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/56/18 також виходила з того, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у такій категорії вимог охоплює не лише спори, що не належать до адміністративної юрисдикції, а й вимоги, які взагалі не можуть бути вирішені судами жодної юрисдикції у запропонований позивачем спосіб.
63. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особа не позбавлена можливості звернутися з позовом до держави про відшкодування шкоди в порядку належного судочинства, якщо вважає, що діями чи бездіяльністю певних державних органів порушено її майнові або особисті немайнові права.
64. З огляду на викладене формальне визначення позову як вимоги про відшкодування шкоди, завданої державою, не змінює фактичної природи спору, якщо підставами такої вимоги є оцінка процесуальних дій, рішень або бездіяльності суду під час розгляду конкретної судової справи.
65. Вимога про стягнення моральної шкоди у цій справі є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності, яка пов'язана із процесуальною діяльністю суду під час розгляду цивільної справи № 757/16969/16-ц. Тому така вимога не змінює юрисдикційної природи спору та не може бути самостійною підставою для відкриття провадження в адміністративній справі.
66. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 757/43310/16-ц не може бути самостійною підставою для висновку про адміністративну юрисдикцію цього спору, оскільки скаржник не обґрунтував подібності правовідносин за критеріями предмета спору, підстав позову, суб'єктного складу, способу захисту та характеру оспорюваної діяльності.
67. У цій справі позивач заявив вимоги саме про визнання протиправною бездіяльності держави в особі суду у зв'язку зі здійсненням правосуддя в конкретній цивільній справі. Тому наведене скаржником судове рішення у справі № 757/43310/16-ц не змінює висновку про те, що заявлений у цій справі спір не є публічно-правовим у розумінні КАС України.
68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
69. З урахуванням установленого характеру спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в цій адміністративній справі.
70. Наведені скаржником у касаційній скарзі та подальших заявах доводи щодо технічних особливостей формування протоколу, часу накладення кваліфікованого електронного підпису, метаданих електронного файла, можливих розбіжностей між різними електронними записами та іншими даними не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо юрисдикції спору та не підтверджують наявності безумовної підстави для скасування постанови апеляційного суду за пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України.
71. Інші доводи касаційної скарги та поданих до неї доповнень зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судами попередніх інстанцій характеру спірних правовідносин і процесуальних наслідків апеляційного розгляду, однак не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права.
72. З урахуванням меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, яке відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України зумовлює обов'язкове скасування судового рішення, а суди попередніх інстанцій правильно застосували пункт 1 частини першої статті 170 КАС України, відмовивши у відкритті провадження в адміністративній справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
73. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
74. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
75. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, колегія суддів уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 320/36768/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська