05 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9089/25 пров. № А/857/36000/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О. І.
Запотічного І. І.
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року (головуючий суддя Кондратюк Ю.С.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львів, у справі № 380/9089/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
07.05.2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2025 №056350012920 про відмову в призначенні пенсії по віку; зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для призначення пенсії за віком період навчання з 01.09.1982 року по 28.05.1984 року та з 08.05.1986 року по 29.06.1989 року у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті та період роботи в колгоспі “Зоря комунізму» з 15.07.1992 року по 29.08.1997 року; зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 з 21.04.2025 пенсію за віком з врахуванням зазначеного страхового стажу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2025 №056350012920.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1982 по 28.05.1984 та з 08.05.1986 по 29.06.1989 у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті та період роботи з 15.07.1992 по 29.08.1997 в колгоспі “Зоря комунізму».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви, з урахуванням висновків наданих судом у цьому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при заповненні трудової книжки позивача дотриманні усі вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, звільнення з роботи тощо) скріплені печатками, що є достатньою підставою для зарахування періодів роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту виконання роботи, а не правильність заповнення трудової книжки. Також зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист. Разом з тим, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо призначення позивачці пенсії за віком віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його призначати пенсію, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає. При цьому, суд вважав за можливе зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду наведених в даному рішенні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Головним управлінням правомірно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу відносно позивача спірного періоду роботи у зв?язку з відсутністю належних повноважень в підтвердженні страхового стажу роботи. Такі повноваження законодавцем покладено на страхувальника, тобто позивач не добросовісно використав своє право на належне пенсійне страхування.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
З матеріалів справи убачається, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29.09.1989, містить такі записи про роботу позивача:
- 15.07.1982 Колгосп “Зоря комунізму» Прийнятий в члени колгоспу на полив, направлений на навчання у Ворошиловградський СК інститут; навчання в СК інституті з 01.09.1982 року по 31.06.1989 року; служба в рядах Радянської армії з 29.05.1984 року по 07.05.1986 року;
- 29.08.1997 - виключений з колгоспу у зв'язку із звільненням (а.с. 11);
Згідно диплому НОМЕР_2 та додатку до диплому ОСОБА_1 з 1982 року по 1989 рік навчався у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті за спеціалізацією механізація сільського господарства (а.с. 15-16).
Відповідно до військового квитка НОМЕР_3 від 29.05.1984 ОСОБА_1 з 29.05.1984 по 07.05.1986 року служив в радянській армії (а.с. 14).
01.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою за призначенням пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду за принципом екстериторіальності заяви та наданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.04.2025 №056350012920.
Рішення мотивоване тим, що за наданими документами до стажу роботи не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 29.06.1989 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1989, оскільки навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби; період роботи в колгоспі з 15.07.1992 по 29.08.1997 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_4 від 22.09.198, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані трудодні та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Отже, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком, за відсутності страхового стажу - 32 роки, а також повідомлення щодо неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями ч.1 ст.56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з п. “д» ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктами 3, 17 - 18, 23 - 25 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку. Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі. У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310.
Відповідно до п. 1, п. 2, п. 5, п. 6 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід зауважити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Таким чином, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
З матеріалів справи убачається, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29.09.1989, містить такі записи про роботу позивача:
- 15.07.1982 Колгосп “Зоря комунізму» прийнятий в члени колгоспу на полив, направлений на навчання у Ворошиловградський СК інститут. Навчання в СК інституті з 01.09.1982 по 31.06.1989. Служба в рядах Радянської армії з 29.05.1984 року по 07.05.1986 року.
29.08.1997 - виключений з колгоспу у зв'язку із звільненням (а.с. 11).
Згідно диплому НОМЕР_2 та додатку до диплому ОСОБА_1 з 1982 року по 1989 рік навчався у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті за спеціалізацією механізація сільського господарства.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що записи за період роботи та навчання позивача, який не врахований відповідачем (з 01.09.1982 по 28.05.1984 та з 08.05.1986 по 29.06.1989, 15.07.1992 по 29.08.1997) є чіткими та містять записи про прийом на роботу, запис про звільнення, посилання на накази та скріплені печаткою.
Також не заслуговують на увагу покликання відповідача у спірному рішенні, що період навчання з 01.09.1982 по 29.06.1989 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1989, оскільки навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби.
Суд зауважує, що згідно доводів позивача під час проходження навчання у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті його було призвано на військову службу 29.05.1984 і після звільнення з військової служби 07.05.1986 він продовжив навчання.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що проходження військової служби в рядах Радянської армії з 29.05.1984 по 07.05.1986, не може бути підставою для неврахування всього періоду навчання з 01.09.1982 по 29.06.1989.
Покликання відповідача щодо не зарахування періоду роботи в колгоспі з 15.07.1992 по 29.08.1997 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_4 від 22.09.198, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані трудодні та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві судом першої інстанції правильно відхилено, оскільки судом встановлено, що в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_4 від 22.09.198 (а. т.к. 19) містяться відомості щодо відпрацьованих трудоднів та виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві з 1989 по 1994 роки.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивач не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та на нього не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
При цьому, Пенсійний орган не довів, що позивач без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідач не позбавлений права у разі наявності сумнівів звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, провести відповідні зустрічні звірки тощо. В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.
У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 04.07.2023 в справі №580/4012/19, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Апеляційний суд зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 в справі №580/4012/19.
Щодо покликання відповідача на відсутність інформації про неодержання позивачем пенсії в російській федерації в контексті наявності підстав для зарахування до його страхового стажу спірного періоду, то апеляційний суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частинами першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи (навчання) позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії, і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 і суд не має підстав не погодитись із запропонованим підходом.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність інформації, в т.ч. неможливість її перевірити, про неодержання позивачем пенсії в російській федерації не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком, який підтверджений належними доказами.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що обов'язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця; працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства. Отже суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, за результатом розгляду документів, доданих до заяви позивача, безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 28.05.1984 та з 08.05.1986 по 29.06.1989 у Ворошиловградському сільськогосподарському інституті та період роботи з 15.07.1992 по 29.08.1997 в колгоспі “Зоря комунізму». Також апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що, у зв'язку з цим необхідно зарахувати спірний період та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 380/9089/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний