Справа № 136/2081/25
Головуючий у 1-й інстанції: Кривенко Д.Т.
Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.
05 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М.
секретаря судового засідання: Товстун Н.M.,
за участю:
представника позивача: Герасимчук Анастасії Сергіївни
представника відповідача: Грінченка Дениса Миколайовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Мушти Андрія Ігоровича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
позивач звернувся до суду з позовом до Поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Мушти Андрія Ігоровича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 20 литсопада 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
24.04.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в її задоволенні.
Під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Відповідно до постанови серії ЕНА №5924090 від 13.10.2025, винесеної поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрал поліції Мушта Андрієм Ігоровичем, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн.
Згідно із змістом постанови13.10.2025 о 10:02 год. в м. Калинівка, траса АД М21282 км., водій ОСОБА_1 , керуючи ТЗ Nissan X-TRAIL д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом Липовецьким райсудом Вінницької області від 30.04.2025 на 12 місяців, чим порушив п.2.1 (а)ПДР України, за що ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП.
Однак, з вказаною постановою позивач не згоден, так як вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення ч. 4 ст. 126 КУпАП України, у звязку з чим звернувся до суду для її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України.
Згідно статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі.
Згідно з п. 1.1. ПДР, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Як вбачається з п. 2.1 а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Як встановлено з матеріалів позивача постановою серії ЕНА №5924090 від 13.10.2025, винесеної поліцейським 2 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрал поліції Мушта Андрієм Ігоровичем, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову дійшов до висновку, що матеріалами справи повністю підтверджується факт скоєння позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Проте, колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку матеріалами справи в повному обсязі підтверджено вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Однак вказані висновки не відповідають дійсним обставинам справи та не узгоджуються із нормами матеріального та процесуального права.
По-перше, у відповідності із ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Юридичний склад адміністративного правопорушення передбачена нормами права сукупність ознак (елементів), за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Таку сукупність ознак формують чотири складових елементи: об'єкт, об'єктивна сторона (характеризують зовнішню сторону правопорушення); суб'єкт та суб'єктивна сторона (характеризують внутрішню сторону правопорушення).
Отже, особа може бути притягнуто до адміністративної відповідальності виключно за умови встановлення складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суб'єктивна сторона вказаного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Згідно статті 10 КУАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел).
Тобто, суб'єктивна сторона, як елемент складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч.4 ст.126 КУпАП, передбачає обов'язкову наявність умислу особи на вчинення такого правопорушення.
Таким чином, визначаючи наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпА, обов'язковим є встановлення у останнього умислу на вчинення адміністративного правопорушення, об'єктивна сторона якого полягає в керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Як зазначив відповідач, з доводами якого погодився суд першої інстанції, позивач керував транспортним засобом будучи позбавленим такого права керування постановою Липовецького районного суду Вінницької області у справі № 136/483/25.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що працівником поліції при винесенні оскаржуваної постанови, не було встановлено того, що позивач на момент притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУПАП, був обізнаний про те, що він був позбавлений права керувати транспортними засобами за рішенням суду.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до постанови Липовецького районного суду Вінницької області від 30.04.2025 року у справі № 136/483/25 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Так, апелянт зазначає, що не отримував повідомлень про дату та час судового розгляду справи Липовецького районного суду Вінницької області, оскільки з 24.02.2022 року та станом на час розгляду справи ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України на посаді водія. Місце дислокації - АДРЕСА_1 , що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_2 від 18.05.1992 року, відпускним квитком від 27.09.2025 року №1067, довідками військової частини НОМЕР_3 , а про наявність оскаржуваної постанови дізнався лише після того, як працівниками поліції 13.10.2025 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП за керування транспортними засобами особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач подав апеляційну скаргу на постанову Липовецького районного суду Вінницької області від 30.04.2025 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної постанови судді місцевого суду.
Постановою Вінницького апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання апеляційної скарги було задоволено та поновлено строк.
Суд апеляційної інстанції задовольняючи клопотання позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження дійшов висновку, що з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи судом першої інстанції, а також відсутні докази отримання ним копії оскарженої постанови у межах строку її апеляційного оскарження. Відтак його доводи про наявність поважної причини пропуску вказаного строку заслуговують на увагу, а строк апеляційного оскарження підлягає поновленню.
Таким чином, вказані обставини свідчать, що дійсно до притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст.126 КУпАП позивач не був обізнаний про те, що позбавлений права керування транспортним засобом згідно постанови Липовецького районного суду Вінницької області від 30.04.2025 року.
У відповідності до п. 3, 5 Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення, посвідчення водія тимчасово вилучається за наявності підстав вважати, що водієм вчинено правопорушення, передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення, за яке може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом. Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
До винесення судом постанови у справі про адміністративне правопорушення та набрання нею законної сили поліцейський видає водієві тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом строком не більше ніж на три місяці з дати вилучення посвідчення. Форма зазначеного тимчасового дозволу затверджується МВС.
Водночас, колегія суддів наголошує, що відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що у позивача вилучались права.
Проте, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а саме чи був позивач станом на час притягнення його до відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП обізнаний про те, що постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 30.04.2025 року у справі № 136/483/25 його було позбавлено права керування .
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 293 КУпАП і роз'яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Статтею 251 КУпАП України визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому, суд зазначає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення не лише у випадку фіксації правопорушення, здійсненої у автоматичному режимі, а й у інших випадках, оскільки ч. 3 ст. 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема, про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 р. по справі № 524/5536/17 (адміністративне провадження № К/9901/1403/17), яка враховується судом при вирішенні цих правовідносин.
У постанові по справі №357/10134/17 від 23.10.2019 Верховний Суд звернув увагу на приписи статті 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Відсутність в матеріалах справи будь-якого доказу, як-то наприклад відеозапис з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, який би підтвердив факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним постанови.
У постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 Верховний Суд роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотоматеріали. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
В Додатку 5 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (пункт 5 розділу IV), затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395, передбачено заповнення п. 7 «до постанови додаються».
Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 74 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що в оскаржуваній постанові (а.с.14) в п. 7 «до постанови додаються» відсутні будь-які записи щодо технічного пристрою, яким здійснювалась фото або відеофіксація. Такі відомості відсутні і в інших розділах оскаржуваної постанови.
За таких обставин, наявність самої постанови про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, без належних, допустимих та достатніх доказів не можуть бути прийняті судом, як аргументовано доведені обставини, якими підтверджено вчинення позивачем адміністративного порушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З урахуванням наведеного наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Поліцейського 2 взводу 2 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП капрала поліції Мушти Андрія Ігоровича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення задовольнити.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі ЕНА №5924090 від 13.10.2025 скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Постанова суду набирає законної сили у порядку ст.ст. 272, 325 КАС України та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.