Справа № 620/9984/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
29 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року про залишення позову без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним виплату Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області ОСОБА_1 пенсії за березень, квітень 2025 року в розмірі 32507,43 грн;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір пенсії за березень, квітень 2025 року в розмірі 60019,82 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов залишено без розгляду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 240 КАС України (у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).
Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для залишення позову без розгляду були відсутні.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 квітня 2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторони, предмет та підстави позову у справах №620/4235/25 та №620/9984/25 тотожні, тому це є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 240 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Отже, якщо після відкриття провадження в адміністративній справі судом буде з'ясовано, що у провадженні цього або іншого суду існує адміністративна справа про спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав, суд повинен залишити позовну заяву без розгляду, оскільки не допускається розгляд двох однакових справ у різних провадженнях. При цьому, суд перед прийняттям такого процесуального рішення для встановлення обставин тотожності спорів зобов'язаний співставити й порівняти сторони справи, предмет спору та його підстави.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №640/5563/19.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі яких фактів (обставин) та норм закону позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин та зміна обсягу посилань на норми матеріального чи процесуального права (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
З матеріалів справи № 620/9984/25 вбачається, що у позовній заяві з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить:
- визнати протиправним виплату Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області ОСОБА_1 пенсії за березень, квітень 2025 року в розмірі 32507,43 грн;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір пенсії за березень, квітень 2025 року в розмірі 60019,82 грн.
Позивач в обґрунтування позову, посилається на перерахунок пенсії станом на 01.03.2025, згідно із яким пенсія виплачувалась із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та з урахуванням максимального розміру пенсії (підсумок пенсії складає 62517,34, до виплати - 32507,43 грн) (а.с.4).
Тобто позивачу виплачено пенсію за березень, квітень 2025 року із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», а тому не доплачено 60019,82 грн.
У той же час, судом встановлено, що в провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №620/4235/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якій ним заявлено наступні вимоги:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що вчинені в грудні 2024 року, в січні-квітні 2025 року і у подальшому, що полягають в призначенні виплати ОСОБА_1 розміру пенсії меншому, ніж він нарахований з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022, з 01.03.2022, з 01.02.2023, з 01.03.2023, з 01.03.2024, з 01.01.2025, з 01.03.2025 і довічно, в подальшому щомісяця;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області утримуватися від вчинення дій, що полягають у призначенні ОСОБА_1 до виплати розміру пенсії меншому, ніж він нарахований, а також провести йому виплату різниці пенсії між розміром нарахованої пенсії і розміром виплаченої пенсії з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022, з 01.03.2022, з 01.02.2023, з 01.03.2023, з 01.03.2024, з 01.01.2025, з 01.03.2025 і довічно, в подальшому щомісяця.
Рішенням Чернігівського ОАС від 17.07.2025 у справі №620/4235/25, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, при проведенні перерахунку пенсії з 01.02.2020 та з 01.01.2025 із застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , без обмеження пенсії максимальним розміром з 01.02.2020 та з 01.01.2025 без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
При цьому, у зазначеному рішенні було встановлено, що згідно розрахунку, наявного в матеріалах справи, розмір пенсії позивача станом на 01.03.2025 складав 62517,34 грн., однак розмір пенсії обмежено максимальним розміром 32507,43 грн. та на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025.
Такі фактичні обставини вказують на те, що спір щодо виплати пенсії в повному обсязі за березень, квітень 2025 року, тобто без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», вже вирішено в судовому порядку, в межах справи №620/4235/25, яке не набрало законної сили та оскаржується відповідачем в апеляційному порядку. Позивач рішення суду в цій справі не оскаржував.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у зазначених справах однакові: позивач - ОСОБА_1 , відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, предмет та підстави - неправомірне обмеження пенсії з 01.03. 2025 року із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та максимальним розміром.
Отже, в межах справи №620/4235/25 судом вже вирішуватись питання правомірності обмеження пенсії застосуванням обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та максимальним розміром.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір щодо визнання протиправної виплати пенсії за березень, квітень 2025 та стягнення недоплаченої суми, є тотожним із справою №620/4235/25.
Окрім того, колегія суддів вважає також за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.
При цьому, колегія суддів зазначає, що інше викладення правових обґрунтувань та позовних вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач, у межах цієї справи, просить суд повторно переглянути питання щодо нарахування та виплати розміру пенсії за березень та квітень 2025 року без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та без обмеження максимальним розміром.
Отже, колегією суддів встановлено наявність проваджень з розгляду адміністративних справ про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
З огляду на викладене, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року про залишення позову без розгляду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 04.05.2026р.)