Справа № 761/14185/26
Провадження № 1-кс/761/9532/2026
04 травня 2026 року місто Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на постанову слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 від 06.04.2026 про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024,
установив:
Через канцелярію Шевченківського районного суду міста Києва адвокат ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді зі скаргою постанову слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 від 06.04.2026 про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024.
Скаргу мотивовано тим, що слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14.02.2024, якою зобов'язано уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві внести відомості за заявою ОСОБА_3 .
Крім того, адвокат зазначив, що у межах зазначеного кримінального провадження слідчим неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які надалі скасовувалися ухвалами слідчих суддів.
01.04.2026 на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві подано заяву про визнання ОСОБА_4 потерпілою у цьому кримінальному провадженні.
06.04.2026 постановою слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 відмовлено у визнанні останньої потерпілою.
Не погоджуючись з висновками слідчого, викладеними в оскаржуваній постанові, адвокат звернувся до слідчого судді з цією скаргою, зазначивши, що постанова слідчого від 06.04.2026 є безпідставною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, адвокат просить скасувати постанову слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 від 06.04.2026 про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024, а також зобов'язати слідчого вручити ОСОБА_4 пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілої.
Відповідно до протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 14.04.2026, слідчим суддею визначено ОСОБА_1 14.04.2026 справу передано слідчому судді з відділу організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ Шевченківського районного суду міста Києва.
Адвокат у судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляд справи. Водночас надійшла заява адвоката ОСОБА_3 про розгляд справи без його участі.
Із урахуванням того, що для розгляду зазначеної категорії скарг встановлено скорочені терміни, а особа, яка подала скаргу, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду скарги, до суду не з'явилася, враховуючи позицію заявника про розгляд справи у його відсутність, з метою дотримання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, слідчий суддя вважає за доцільне розглянути скаргу у відсутність заявника.
Слідчий Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся, будь-яких заяв або клопотань не направляв.
Разом з тим, неявка слідчого у відповідності до ст. 306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України, під час розгляду скарги фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши скаргу та долучені до неї документи, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності дізнавача, слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Виходячи з вимог ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Стаття 9 КПК України передбачає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні особою, якій відмовлено у визнанні потерпілим, може бути оскаржене рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як вбачається із матеріалів справи, слідчим Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України.
01.04.2026 на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві подано заяву про визнання ОСОБА_4 потерпілою у цьому кримінальному провадженні.
06.04.2026 постановою слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 відмовлено у визнанні ОСОБА_4 потерпілою.
Так, слідчий у постанові послалася на те, що під час досудового розслідування цього кримінального провадження не отримано достатніх і об'єктивних даних та в матеріалах кримінального провадження відсутні дані які би свідчили про завдання кримінальним правопорушення ОСОБА_4 будь-якої шкоди.
Слідчий суддя не погоджується з такою позицію слідчого, враховуючи таке.
Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК України). Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 2 ст. 55 КПК України).
Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 3 ст. 55 КПК України).
За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді (ч. 5 ст. 55 КПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.
На думку слідчого судді, такий висновок слідчого є передчасним, оскільки останнім не наведено даних про здійснення всього обсягу процесуальних дій для встановлення обставин можливого кримінального правопорушення.
Слідчим у постанові зроблено загальний висновок про відсутність даних про заподіяння шкоди, без посилання на матеріали досудового розслідування, слідчі дії, які були проведені та дають підстави вважати, що ОСОБА_4 завдано шкоди.
Таким чином, неналежне мотивування постанови про відмову у визнанні потерпілим, з одного боку, не відповідає вимогам процесуального законодавства, а з іншого - не дає слідчому судді змоги перевірити правильність прийнятого рішення про наявність чи відсутність шкоди для конкретної особи у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення.
При цьому слідчий у судові засідання не з'явився, жодних доказів, які б спростовували доводи скарги та підтверджували обставини, які є підставою для відмови у визнанні потерпілим, до суду не надано.
Вирішуючи прохання адвоката щодо зобов'язання слідчого вручити ОСОБА_4 пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілої, задоволенню не підлягає, оскільки слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, що узгоджується з ч. 5 ст. 40 КПК України.
Слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено повноважень слідчого судді надавати вказівки слідчому щодо вчинення тих чи інших конкретних процесуальних дій за наслідками розгляду клопотань учасників кримінального провадження, за виключенням випадків, що прямо передбачені законом. Більше того, спроба вчинення таких дій з боку слідчого судді була б невиправданим втручанням у роботу органу досудового розслідування в цілому, та в заплановану слідчим стратегію досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, що прямо суперечить принципу диспозитивності.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 22, 26, 40, 55, 91, 93, 94, 110, 220, 303, 306-307, 309, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя
постановив:
Скаргу адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на постанову слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 від 06.04.2026 про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024 - задовольнити частково.
Скасувати постанову слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 від 06.04.2026 про відмову у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 62024100120000196 від 05.03.2024.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1