П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12059/24
Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів - Бойка А.В., Тарновецького І.І.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не забезпечення житловою площею, відповідно до пункту 18 частини 1 статі 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- стягнути на його користь з Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради 1 427 720 грн. у якості грошової компенсації за належне йому для отримання житлове приміщення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в УСЗН в Хаджибейському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, як особа з інвалідністю внаслідок війни.
Позивач зазначає, що відповідно до положень пункту 18 частини 1 статі 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються пільги щодо позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інваліди 1 групи з числа учасників бойових дій на території інших країн протягом року
Посилаючись на те, що він перебуває на квартирному обліку близько 19 років, як особа яка має право на позачергове отримання житла, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не забезпечення його житлом протиправною.
Водночас, як вважає позивач, відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 728, якою передбачений механізм призначення та виплати грошової компенсації військовослужбовцю замість не отриманого житла, він має право на отримання компенсації за житло загальною площею 40 кв.м., у визначеному в позові розмірі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - суд відмовив.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного встановлення обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог апелянт наголошує на тому, що згідно пункту 18 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги щодо позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Також апелянт наголошує на тому, що відповідно до вказаних норм особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не звернув уваги на те, що на позачерговій квартирній черзі він перебуває у Хаджибейській районній адміністрації Одеської міської ради з 25.10.2018, а тому житло мало бути надане протягом двох років, тобто до 25.10.2020, що підтверджує факт порушення відповідачем його прав на отримання житла протягом двох років.
На переконання апелянта, його порушене право має бути відновлення шляхом стягнення на його користь з відповідача грошової суми у розмірі 1 427 720 грн., в якості грошової компенсації за належне йому для отримання житлове приміщення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які узгоджуються із позицією суду першої інстанції зазначає про безпідставність поданої скарги. Зокрема, відповідач указує, що порушення черговості - надання переважного права на отримання житла позивачем призведе до порушення прав громадян, які перебувають на тому самому квартирному обліку на тих самих підставах, а тому позивач має право на забезпечення житлом в порядку черги. Рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог вважає законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, перебуває на обліку в УСЗН в Хаджибейському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни другої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 02.09.2020 УСЗН у Малиновському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.
Як зазначає позивач, відповідно до рішення Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 30.08.2005 № 94 він взятий на квартирний облік, як особа, яка має право на позачергове отримання житла
Рішенням Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 13.06.2014 продовжений термін його перебування на позачерговому квартирному обліку при Великомихайлівській селищній раді безтерміново.
22.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою щодо постановки його на квартирний облік, як інваліда війни ІІ групи.
Згідно з Витягом з розпорядження голови Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №414/01-06 від 25.10.2018 «Про квартирний облік та надання житла громадянам», ОСОБА_1 , інвалід війни II групи, що проживає в гуртожитку по АДРЕСА_1 , складом сім'ї 1 чоловік, прийнятий на квартирний облік по групі позачерговій. Підстава: проживання в гуртожитку.
Згідно з довідкою Відділу обліку та розподілу житла Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 28.07.2021 №58, ОСОБА_1 , який розпорядженням голови Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №414/01-06 від 25.10.2018 прийнятий на квартирний облік, як інвалід війни ІІ групи, перебував на обліку під порядковим номером 39.
Згідно з довідкою Сектору обліку та розподілу житла Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради від 24.11.2025 №279, ОСОБА_1 , який розпорядженням голови Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №414/01-06 від 25.10.2018 прийнятий на квартирний облік, як інвалід війни ІІ групи, перебуває на обліку під порядковим номером 29.
Відповідно до Списку осіб з інвалідністю-війни, що перебувають на квартирному обліку в Хаджибейській районній адміністрації станом на 24.11.2025, позивач знаходиться під порядковим номером 29.
20.07.2023 Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради листом №С-1138 на звернення ОСОБА_1 від 12.07.2023 з питань надання компенсації на придбання житла, повідомила, що надання матеріальної допомоги на придбання житла не входить до компетенції районної адміністрації.
24.07.2023 УСЗН в Хаджибейському районі м. Одеси листом № 02-С-21874-о на звернення ОСОБА_1 від 12.07.2023 №02-С-21874-о щодо виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення повідомило, що підстав для надання йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до вказаних в листі Порядку, затвердженого Постановами Кабінету Міністрів України №719, 217, 207, відсутні.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, хоча і включений до списку на позачергове житло, проте положення статті 46 Житлового кодексу Української РСР не дають йому переважного права на одержання житлового приміщення перед усіма іншими особами, що знаходяться у черзі попереду, а відтак, позивач може бути забезпечений житлом тільки в порядку черговості, що відповідатиме наведеним вище положенням законодавства.
Отже, враховуючи, що позивач має право на забезпечення житлом лише за умови надходження його черги на отримання житла, а також враховуючи те, що попереду позивача у черзі знаходяться ще 28 осіб, відхилення від черговості є порушенням норм чинного законодавства та прав цих осіб. Суд указав, що такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, наведеній в тому числі, у постановах від 28.01.2021 у справі №328/1568/19, від 30.01.2020 у справі №335/3599/18. З цих самих підстав суд також визнав безпідставними вимоги щодо стягнення грошової компенсації, у заявленому позивачем розмірі, а тому визнав заявлений позов безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується, з огляду на таке.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України закріплює визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України №3551-ХІІ від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ).
Відповідно до статті 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Особам, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, згідно із пунктом 18 частини 1 статті 13 Закону № 3551-XII, надаються такі пільги: позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року..
Частина 1 статті 3 Житлового кодексу України визначає, що житлові відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 62 Житлового кодексу України правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень затверджуються Кабінетом Міністрів України і Українською республіканською радою професійних спілок.
Постанова Верховного Ради України від 12.09.1991 № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» визначає, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» відповідно до статті 60 Житлового кодексу Української РСР затверджені Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, та введено їх у дію з 01.01.1985 (далі - Правила №470).
Ці правила регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання.
Відповідно до пункту 2 розділу І Правил №470, жилі приміщення надаються громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Пункт 8 розділу ІІ Правил №470 визначає, що квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Відповідно до пункту 12 розділу ІІ Правил №470, у виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів ведення квартирного обліку покладається на відділи по обліку і розподілу жилої площі, а там, де таких відділів нема, - на службових осіб, призначених рішенням виконавчого комітету. На підприємствах, в установах, організаціях облік ведеться житлово-побутовими (житлово-комунальними) відділами, а в разі їх відсутності - працівниками, призначеними адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації за погодженням з профспілковим комітетом.
Відповідно до пункту 13 Правил № 470 на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до абзацу другого пункту 15 Правил №470, громадяни, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень, беруться на квартирний облік при наявності передбачених Правилами підстав, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.
Положення пункту 20 розділу ІІ Правил №470 визначають, що громадяни беруться на квартирний облік за місцем проживання - рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Водночас, відповідно до пункту 38 розділу ІІ Правил №470, громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Наведене свідчить про те, що забезпечення житлом осіб, відповідно до пункту 18 частини 1 статті 13 Закон №3551-ХІІ, можливе лише згідно з існуючою черговістю з урахуванням часу взяття на облік та у порядку, передбаченому законодавством.
Іншого порядку, ніж дата взяття на облік у формуванні черговості забезпечення житлом осіб, які користуються певним правом (мають однакові пільги) в черговості одержання таких приміщень, діючим законодавством не встановлено.
Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 , як інвалід війни II групи, який проживає в гуртожитку прийнятий на квартирний облік згідно розпорядження голови Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №414/01-06 від 25.10.2018 «Про квартирний облік та надання житла громадянам».
Як мовилося вище, відповідно до довідки Сектору обліку та розподілу житла Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради від 24.11.2025 №279 та Списку осіб з інвалідністю-війни, що перебувають на квартирному обліку в Хаджибейській районній адміністрації станом на 24.11.2025 ОСОБА_1 перебуває на обліку під порядковим номером 29.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно ОСОБА_1 та помилковість висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог в цій частині є безпідставними, оскільки право на забезпечення житлом позивач має лише в порядку черги.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що порушення черговості у разі надання позивачеві переважного права на отримання житла, відносно інших осіб, які знаходяться у черзі за попередньою черговістю призведе до порушення їх прав.
Стосовно аргументів апелянта щодо виникнення у нього права на отримання компенсації вартості за належне йому для отримання житлове приміщення, варто зазначити таке.
Стаття 48-1 Житлового кодексу України визначає, що порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.
02.09.2015 постановою Кабінету Міністрів України №728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» затверджений Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - Порядок №728).
Вказана постанова визначає, що надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення здійснюється в межах коштів, що передбачаються у державному бюджеті. Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури, Адміністрація Державної прикордонної служби, Служба безпеки, розвідувальні органи, Національна гвардія, Управління державної охорони, Державне космічне агентство та Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації визначають щороку в межах бюджетних призначень для забезпечення житлом військовослужбовців на відповідний бюджетний рік видатки на надання грошової компенсації за належні для отримання військовослужбовцями та членами їх сімей жилі приміщення.
Приписи пункту 3 Порядку №728 унормовують, що військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Водночас, приписи пункту 5 Порядку №728, містять аналогічні положення та визначають, що черговість надання компенсації визначається за часом взяття військовослужбовця та членів його сім'ї на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та/або включення до списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.
Отже, виключно в порядку, передбаченому чинним законодавством України, а саме у порядку черговості, тобто після отримання житла або грошової компенсації (при її надходженні) особами, які знаходяться у черзі перед позивачем, останній має право на отримання житла або грошової компенсації.
З урахуванням викладеного та встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині виплати на його користь компенсації вартості за належне йому для отримання житлове приміщення.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявленого позову, а також про те, що судом першої інстанції ухвалене рішення за неповного встановлення обставин справи, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.
Колегія суддів враховує, що згідно пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Поряд з цим, згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя І. І. Тарновецький