П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6090/25
Головуючий І інстанції: Біоносенко В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 03.09.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.06.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо звільнення його з військової служби та лав Збройних Сил України за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК від 04.03.2025р. №522;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби та лав Збройних Сил України за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК від 04.03.2025р. №522;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р.; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні, а саме: допомогу на оздоровлення за період 2022-2025рр., недоотриману матеріальну допомогу, недоотриманні відпустки за період 2022-2025рр., допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період 2022-2025рр., недоотримані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2025рр., компенсація за недоотримане речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому заробітну плату за березень 2025р. по дату звільнення.
Позовні вимоги, зокрема, обґрунтовані тим, що в період проходження позивачем військової служби нарахування розміру грошового забезпечення протиправно та безпідставно здійснювалося Військовою частиною НОМЕР_1 у заниженому розмірі, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача від 24.03.2025р. про звільнення з військової служби за станом здоров'я. Зобов'язано відповідача розглянути рапорт позивача від 24.03.2025р. про звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК від 04.03.2025р. №522 по суті та прийняти рішення. У інших вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач 02.10.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, частково було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2025р. в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та прийняти нове, яким:
- зобов'язати відповідальних посадових осіб відповідача звільнити його з військової служби та лав Збройних Сил України за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК від 04.03.2025р. №522
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок розміру його посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р.; «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при його звільненні, а саме: допомогу на оздоровлення за період з 2022р. по 2025р., допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 2022р. по 2025р., недоотриману матеріальну допомогу, недоотриманні відпустки за період з 2022р. по 2025р., недоотримані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022р. по 2025р., компенсація за недоотримане речове майно.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено дану справу до розгляду в порядку письмового провадження.
15.10.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшла заява представника позивача (апелянта) про відмову від апеляційної скарги в частині вимог, які стосуються зобов'язання відповідальних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби і лав Збройних Сил України за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК від 04.03.2025р. №522.
27.10.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2026р. заяву представника ОСОБА_1 про часткову відмову від апеляційної скарги - задоволено. Прийнято відмову представника ОСОБА_1 від апеляційної скарги на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.09.2025р. у справі №400/6090/25 в частині вимоги, що стосуються звільнення позивача з військової служби та лав Збройних Сил України за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) ВЛК від 04.03.2025р. №522. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 03.09.2025р. в частині вказаних вимог - закрито.
При цьому, інші вимоги викладені в апеляційній скарзі - залишено без змін.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - сержант ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією в Збройних Силах України з 20.06.2022р., що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
У 2025р. ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частина НОМЕР_1 на посаді помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 16 стрілецької роти 6 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
20.02.2025р. ВЛК Військової частини НОМЕР_3 за розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 було проведено медичний огляд ОСОБА_1 та ухвалено рішення (свідоцтво про хворобу №361) про його непридатність до військової служби на підставі ст.64-а графи ІІ Розкладу хвороб.
09.04.2025р. рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного життя ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи з 28.02.2025р., з причина отримання поранення під час проходження військової служби.
22.03.2025р. позивача прибув до розташування Військової частини НОМЕР_1 в Запорізькій області з метою подання рапорту про звільнення за станом здоров'я. Але у зв'язку з конфліктною ситуацією з командуванням військової частини ОСОБА_1 рапорт не подав та повернувся до м. Миколаєва.
24.03.2025р. позивач у м.Миколаєві звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з рапортом на ім'я командування Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби.
До рапорту ОСОБА_1 долучив свідоцтво про хворобу №361.
У той же день, ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами « ІНФОРМАЦІЯ_3 » передав рапорт ОСОБА_1 командуванню Військової частини НОМЕР_1 .
Однак, Військова частина НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 не розглянула, рішення по ньому не прийняла, відповіді позивачу по суті рапорту не надала.
17.05.2025р. Військовою частиною НОМЕР_1 було завершено службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби сержантом ОСОБА_1
29.07.2025р., вже під час розгляду судом цієї адміністративної справи, на підставі звернення Військової частини НОМЕР_1 , ТУ ДБР в АДРЕСА_1 зареєстровало кримінальне провадження №62025080100005484 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.408 КК України.
01.10.2025р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №280, позивача, звільненого з військової служби у відставку відповідно до пп. «б» (за станом здоров'я) п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу військової частини.
У той же час, ОСОБА_1 , вважаючи протиправним нарахування відповідачем його грошового забезпечення за спірний період, а саме без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
У відповідності до ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
За змістом п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до вказаної Постанови №704 було визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Окрім цього, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, з-поміж іншого, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
24.02.2018р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою п.4 Постанови №704 викладено в такій редакції:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.».
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж Постанови.
На підставі п.4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
29.01.2020р. постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Отже, з 29.01.2020р. не підлягають застосуванню зміни до п.4 Постанови №704, внесені п.6 Постанови №103.
Таким чином, відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п.6 Постанови №103, та вимог п.1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020р. мають визначатися саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, врегульовує Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III.
Статтею 6 Закону №2017-III передбачено те, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, відповідно до п.п.1 та 3 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п.3).
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону.
У свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2021р., 2022р., 2023р., як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р.
Таким чином, до 01.01.2020р. норми п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
У відповідності до ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, враховуючи, що з 01.01.2020р. положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21, від 12.09.2022р. у справі №500/1813/21, від 22.09.2022р. у справі №500/3840/21, від 16.11.2022р. у справі №120/648/22-а, від 22.03.2023р. у справі №340/10333/21, від 29.03.2023р. у справі №640/8668/21, від 09.05.2023р. у справі №380/5158/22, від 05.03.2024р. у справі №200/8232/21 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
« 1) з 01.01.2020р. п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, із урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
3) встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від даного послідовного та актуального правового висновку.
Застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Що ж стосується інших складових грошового забезпечення позивача за вказаний вище період, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, то колегія суддів зазначає, що такі види виплат визначаються із урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зокрема, відповідно до вимог «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. за №260) більшість інших видів грошового забезпечення військовослужбовців нараховуються та виплачуються з врахуванням розміру посадового окладу та (або ж) окладу за військовим званням за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про їх надання:
- щомісячні основні види грошового забезпечення, у тому числі, надбавка за вислугу років (розділ IV Порядку №260);
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення, у тому числі й підвищення посадового окладу (розділ V Порядку №260), надбавка за особливості проходження служби (розділ VІ), надбавка за кваліфікацію (розділ VІІІ), надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу (розділ ІХ), надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць і фахівців, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць (розділ Х), надбавка військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень (розділ ХІ), надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі (розділ ХІІ), надбавка за почесні звання (розділ ХІІІ), надбавка за спортивні звання (розділ ХІV), доплата за науковий ступінь та за вчене звання (розділ ХV), премія (розділ ХVI), морська винагорода (розділ ХVІІ) тощо);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, грошова допомога для оздоровлення (розділ ХХІІІ Порядку №260), виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (розділ ХХIV Порядку №260);
- компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (п.6 розділу ХХХІ Порядку №260);
- одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби (п.5 розділу ХХХІІ Порядку №260).
За правилами ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, також виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Підсумовуючи, колегія суддів вказує, що розмір складових грошового забезпечення залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням
Отже, доводи позивача в цій частині є цілком обґрунтованими, а вимоги апеляційної скарги - правомірними.
Разом із цим, колегія суддів наголошує на тому, що 12.05.2023р. постановою Кабінету Міністрів України за №481 було скасовано дію пп.1 п.3 змін, що вносяться до Постанови №103, а також внесено зміни до п.4 Постанови №704, відповідно до яких абз.1 зазначеного пункту викладено у наступній редакції:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. і визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Зазначені зміни набули чинності 20.05.2023р.
Отже, положення п.4 Постанови №704 в первісній редакції, який визначав застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, був застосовним до 19.05.2023р.
У свою чергу, з 20.05.2023р. застосуванню підлягає інша розрахункова величина - 1762 грн., що встановлена п.4 Постанови №704.
При цьому, ч.4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
А тому, колегія суддів зважає на те, що у період з 20.05.2023р. грошове забезпечення позивача мало обчислюватися виходячи саме з розрахункової величини в 1762 грн.
Застосовуючи вищезазначені висновки та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру його посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р.; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р.
Таким чином, відповідно, доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело, власне, до неправильного вирішення справи в цій частині.
Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, а саме: допомогу на оздоровлення за період з 2022р. по 2025р., допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 2022р. по 2025р., недоотриману матеріальну допомогу, недоотриманні відпустки за період з 2022р. по 2025р., недоотримані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022р. по 2025р., компенсацію за недоотримане речове майно, то судова колегія зазначає про таке.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, що має існувати на момент їх звернення до суду, передувати йому та, у свою чергу, підтверджуватися належними доказами. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу щодо неї. Як наслідок, моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні наслідки. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Положеннями КАС України не встановлено можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, а судове рішення не має містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов'язання останнього вчинити чи утриматись від вчинення певних дій на майбутнє.
Вказані правові позиції містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №826/15718/16, від 24.04.2018р. у справі №167/592/17, від 31.07.2018р. у справі №348/9/17, від 23.10.2018р. у справі №344/4560/17 та від 14.02.2019р. у справі №362/7962/15-а.
Оскільки позивач, станом на момент звернення до суду (та, більше того, на момент ухвалення судом 1-ї інстанції оскаржуваного рішення), не був звільнений з військової служби, колегія суддів погоджується з висновку суду першої інстанції про те, що такі позовні вимоги були передчасними та у межах даної адміністративної справи задоволенню не підлягали.
Разом із тим, незважаючи на те, що у межах спірних правовідносин дані вимоги не підлягають задоволенню, колегія суддів повторно звертає увагу відповідача, що розмір складових грошового забезпечення (одноразові додаткові види грошового забезпечення, компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 20.06.2022р. по 31.12.2022р.; «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р., та прийняти нове, яким позовні вимоги в цій частині - задовольнити.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року в частині відмови у зобов'язанні Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 20.06.2022 року по 31.12.2022 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року - скасувати та прийняти в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.06.2022 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період інших складових грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 05.05.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко