Справа № 950/2480/25
Номер провадження 1-кп/950/82/26
05 травня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області
в складі: судді - ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 , захисника - ОСОБА_4 , обвинуваченого - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника ОСОБА_4 про видачу направлення обвинуваченому ОСОБА_5 на проходження військово-лікарської комісії у кримінальному провадженні № 62025170040008243 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, громадянина України, солдата військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , освіта середня, розлученого, раніше судимого вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.12.2022 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки 10 місяців, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.09.2024 звільненого умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Лебединським районним судом Сумської області розглядається кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 407 КК України, розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення станом на час вирішення цих клопотань не завершено.
Обвинуваченому ОСОБА_5 раніше обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк дії зазначеного запобіжного заходу спливає, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з клопотанням про його продовження строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, а саме у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану. За версією сторони обвинувачення, після проходження лікування ОСОБА_5 у період з 06.04.2025 по 23.04.2025 не з'явився до місця несення служби, обов'язків військової служби не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до військової частини не вживав.
Прокурор зазначив, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися, а саме існує ризик переховування обвинуваченого від суду, ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані судом, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується. На думку прокурора, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатний запобігти зазначеним ризикам, а під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подане клопотання підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою без визначення розміру застави. Проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_4 про видачу направлення на проходження ВЛК прокурор заперечив, зазначивши, зокрема, що суду буде надано висновок ВЛК під час дослідження доказів у кримінальному провадженні, а тому підстав для задоволення такого клопотання на цій стадії судового розгляду немає.
Захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою заперечувала, вказувала на необґрунтованість та недоведеність ризиків, тривалість перебування обвинуваченого під вартою, необхідність врахування стану його здоров'я, поранення, отриманого під час проходження військової служби, та потребу у визначенні ступеня придатності обвинуваченого до військової служби шляхом проходження військово-лікарської комісії. На задоволенні свого клопотання про видачу направлення на проходження ВЛК захисник наполягала.
Обвинувачений ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою заперечував, клопотання захисника ОСОБА_4 підтримав.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши подані клопотання та матеріали, якими вони обґрунтовуються, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Конституції України: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність». Частиною 2 цієї ж статті передбачено: «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».
Отже, конституційна гарантія права на свободу не є абсолютною, однак будь-яке її обмеження можливе лише за наявності законної мети, передбаченої законом процедури, належної мотивації судового рішення та перевірки пропорційності такого втручання.
Згідно з п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує, що, відповідно до практики ЄСПЛ, тримання особи під вартою може бути виправданим лише тоді, коли існують відповідні та достатні підстави для такого обмеження свободи, а національний суд зобов'язаний перевірити наявність конкретних ризиків, а не обмежуватися посиланням лише на тяжкість обвинувачення.
Разом з тим у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування або повторного вчинення злочинів. У справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ звернув увагу, що за певних обставин суспільний інтерес, попри презумпцію невинуватості, може виправдовувати відступ від принципу поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є, зокрема, «захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду».
Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частина 3 ст. 331 КПК України передбачає, що за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є «забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам», зокрема: «переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду», «незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні», а також «вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується».
Судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Санкція вказаної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, тобто обвинувачення стосується тяжкого злочину.
При цьому суд звертає увагу, що на цій стадії судового провадження суд не вирішує питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_5 , не оцінює докази з точки зору достатності для ухвалення обвинувального або виправдувального вироку, а перевіряє виключно наявність правових та фактичних підстав для подальшого застосування запобіжного заходу.
ОСОБА_5 згідно з ч. 2 ст. 42 КПК України має процесуальний статус обвинуваченого, оскільки обвинувальний акт щодо нього переданий до суду. Обґрунтованість пред'явленого обвинувачення, доведеність чи недоведеність вини, достовірність або недостовірність доказів, перевага одних доказів над іншими можуть бути вирішені виключно під час ухвалення судом остаточного рішення за наслідками судового розгляду.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд оцінює наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у сукупності з обставинами, визначеними ст. 178 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі; вік та стан здоров'я; міцність соціальних зв'язків; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей; дотримання умов застосованих запобіжних заходів; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Щодо ризику переховування від суду, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку, що такий ризик не зменшився та залишається актуальним.
Такий висновок суду ґрунтується не лише на тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а й на сукупності інших обставин. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, пов'язаного із нез'явленням на службу в умовах воєнного стану. За змістом обвинувачення, після виписки з лікувального закладу він у визначений час до місця несення служби не прибув, у період з 06.04.2025 по 23.04.2025 обов'язки військової служби не виконував та перебував поза місцем проходження служби.
Суд не надає цим обставинам оцінки як доказам винуватості, однак враховує їх при оцінці ризику ухилення від суду, оскільки сама фабула обвинувачення, дані про попередню поведінку особи, тяжкість можливого покарання, відсутність сталих соціальних зв'язків за місцем розгляду справи, реєстрація в іншій області та фактичне проживання за іншою адресою у сукупності свідчать про наявність реальної можливості переховування від суду.
Суд також враховує, що ОСОБА_5 раніше судимий, звільнений умовно-достроково від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду, а кримінальне провадження здійснюється в умовах воєнного стану. Ці обставини у сукупності посилюють ризик ухилення від суду.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку, що такий ризик також не відпав.
У кримінальному провадженні свідками є, зокрема, військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 . Судовий розгляд по суті не завершений, усі докази не досліджені, усі свідки судом не допитані. Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів суд покладає в основу судового рішення лише ті докази, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні. До моменту допиту відповідних свідків у суді ризик впливу на них не може вважатися усунутим.
Суд враховує, що для встановлення цього ризику закон не вимагає доведення факту вже вчиненого впливу на свідків. Достатнім є встановлення реальної можливості такого впливу з урахуванням характеру кримінального провадження, зв'язків обвинуваченого із військовим колективом, кола свідків та стадії судового розгляду. Саме такі обставини у цьому провадженні наявні.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд також вважає його доведеним.
ОСОБА_5 є військовослужбовцем, обвинувачується у вчиненні військового кримінального правопорушення в умовах воєнного стану. За змістом обвинувачення, кримінальне правопорушення пов'язане саме з порядком проходження військової служби та виконанням військового обов'язку. З огляду на попередню судимість, умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби, характер обвинувачення та обставини інкримінованого діяння, суд приходить до висновку, що існує реальний ризик повторення протиправної поведінки або вчинення іншого кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 65 Конституції України: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України». Відповідно до ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України».
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан. Наявність воєнного стану, характер інкримінованого кримінального правопорушення та статус обвинуваченого як військовослужбовця зумовлюють підвищений суспільний інтерес до забезпечення належної процесуальної поведінки особи та виконання завдань кримінального провадження.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України: «Під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті».
Пунктом 5 ч. 1 ст. 176 КПК України передбачено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Отже, з урахуванням того, що ОСОБА_5 є військовослужбовцем та обвинувачується за ч. 5 ст. 407 КК України, під час дії воєнного стану застосування до нього іншого запобіжного заходу за наявності доведених ризиків законом не передбачено.
Суд окремо оцінює доводи сторони захисту про те, що прокурором не доведено наявність ризиків, а ризики з часом зменшилися.
Суд приходить до висновку, що такі доводи не спростовують висновків суду про необхідність продовження строку тримання під вартою. Дійсно, відповідно до практики ЄСПЛ, із плином часу ризики, які стали підставою для первісного застосування запобіжного заходу, можуть зменшуватися, а кожне наступне продовження тримання під вартою потребує детального обґрунтування. Однак у цьому кримінальному провадженні суд встановив не абстрактні, а конкретні ризики, які випливають з характеру обвинувачення, попередньої поведінки обвинуваченого, його процесуального статусу, тяжкості можливого покарання, наявності попередньої судимості, стадії судового розгляду та недопитаності свідків.
Тому посилання захисника на загальне зменшення ризиків у зв'язку з перебігом часу суд відхиляє, оскільки саме по собі спливання часу не свідчить про автоматичне припинення ризиків, якщо наявні конкретні обставини, які підтверджують їх актуальність.
Суд також відхиляє доводи сторони захисту про те, що тяжкість обвинувачення не може бути самостійною підставою для тримання під вартою. Суд погоджується з тим, що тяжкість обвинувачення не може бути єдиною та автоматичною підставою для продовження тримання під вартою. Водночас у цьому випадку суд не покладає в основу ухвали лише тяжкість обвинувачення, а оцінює її в сукупності з іншими обставинами, зокрема з даними про особу обвинуваченого, попередню судимість, військовий статус, характер інкримінованого діяння, стадію судового розгляду та наявність недопитаних свідків.
Щодо доводів сторони захисту про стан здоров'я ОСОБА_5 , отримані ним поранення, проведене лікування та необхідність проходження ВЛК, суд зазначає наступне.
Суд враховує стан здоров'я обвинуваченого як одну з обставин, передбачених ст. 178 КПК України. Водночас на момент розгляду клопотання суду не надано належних та достатніх доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_5 є несумісним із подальшим перебуванням в умовах Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» або що наявні такі захворювання чи медичні протипоказання, які унеможливлюють тримання під вартою.
Сам факт поранення, проходження лікування або потреби у подальшому медичному спостереженні не є безумовною підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою. За наявності відповідних медичних показань адміністрація установи попереднього ув'язнення зобов'язана забезпечити надання медичної допомоги обвинуваченому в порядку, встановленому законом. Разом з тим питання про наявність або відсутність у особи певного ступеня придатності до військової служби не є тотожним питанню про наявність чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Щодо клопотання захисника ОСОБА_4 про видачу направлення ОСОБА_5 на проходження військово-лікарської комісії суд приходить до висновку, що воно задоволенню не підлягає з огляду на його необґрунтованість.
Захисник просила видати розпорядження або ухвалу про направлення ОСОБА_5 на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби, а у разі задоволення клопотання прокурора - доручити адміністрації ДУ «Сумський слідчий ізолятор» забезпечити етапування обвинуваченого до відповідного військового лікувального закладу.
Судом встановлено, що клопотання захисника містить загальні посилання на необхідність проходження ВЛК, поранення обвинуваченого та подальше лікування. Разом з тим до клопотання не додано належних медичних документів, які б підтверджували наявність невідкладних медичних показань саме для судового направлення на ВЛК на цій стадії провадження, не зазначено конкретної ВЛК або конкретного закладу, до якого належить направити обвинуваченого, не наведено обставин, які б свідчили про неможливість вирішення цього питання компетентними військовими або медичними органами у встановленому спеціальним законодавством порядку.
Суд бере до уваги посилання захисника на п. 6.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402, відповідно до якого направлення на медичний огляд військовослужбовців може здійснюватися, зокрема, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Разом з тим сама по собі наявність у суду процесуальної можливості вирішити відповідне питання не звільняє заявника від обов'язку обґрунтувати клопотання належними та допустимими матеріалами. Суд не є медичним органом, не підміняє військово-лікарську комісію, не визначає ступінь придатності військовослужбовця до військової служби та не може ухвалювати рішення про направлення на ВЛК лише на підставі загальних тверджень сторони захисту без достатнього документального підтвердження наявності для цього підстав.
Крім того, суд враховує пояснення прокурора про те, що висновок ВЛК буде наданий суду під час дослідження доказів. Отже, питання, пов'язані зі станом здоров'я обвинуваченого, проходженням лікування, наявністю або відсутністю військово-лікарського висновку, можуть бути предметом дослідження під час судового розгляду по суті кримінального провадження та отримають належну оцінку суду в сукупності з іншими доказами.
Суд також зазначає, що відмова у задоволенні клопотання про видачу направлення на проходження ВЛК не позбавляє обвинуваченого права на медичну допомогу, права подавати медичні документи до суду, заявляти інші клопотання за наявності нових обставин або звертатися до компетентних органів у порядку, визначеному законодавством.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_4 про видачу направлення на проходження ВЛК є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Оцінюючи можливість застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Проте у цьому кримінальному провадженні наявні ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а положення ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану передбачають застосування до військовослужбовців, які обвинувачуються за ст. 407 КК України, виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тому застосування особистого зобов'язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не відповідатиме вимогам закону з огляду на спеціальне регулювання, встановлене ч. 8 ст. 176 КПК України.
Відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 407 КК України.
З огляду на характер обвинувачення, воєнний стан, статус обвинуваченого як військовослужбовця, наявність встановлених судом ризиків, попередню судимість, недопитаність свідків та неможливість застосування іншого запобіжного заходу, суд приходить до висновку про наявність підстав для продовження строку тримання ОСОБА_5 під вартою без визначення розміру застави.
На думку суду, застосований щодо обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення, стадією судового розгляду, наявністю встановлених ризиків та обставинами воєнного стану на цей час не виходить за межі розумного та є пропорційним поставленій процесуальній меті.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, а клопотання захисника ОСОБА_4 про видачу направлення на проходження ВЛК - відмові у задоволенні.
Керуючись ст. ст. 29, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 8, 9, 42, 176, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 369, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 03 липня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про видачу направлення обвинуваченому ОСОБА_5 на проходження військово-лікарської комісії - відмовити.
Строк дії ухвали в частині тримання під вартою - до 03 липня 2026 року включно.
Копію ухвали негайно після проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - у той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя: ОСОБА_6