справа № 372/1268/23 головуючий у суді І інстанції Висоцька Г.В.
провадження № 22-ц/824/8635/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
28 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабця на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації,
У березні 2023 року прокурор в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації, у якому просив суд:
- усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт Козин Обухівського району Київської області шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: № 45843487 від 22 грудня 2021 року щодо права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,3013 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0132; № 313521191 від 30 листопада 2021 року щодо права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4921 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0125; № 45362005 від 30 листопада 2021 року щодо права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,6246 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0133;
- усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, а саме: з кадастровим номером 3223155400:03:033:0132, шляхом її повернення від ОСОБА_2 ; з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0133, шляхом їх повернення від ОСОБА_1 на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.
Позов мотивований тим, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26 червня 2002 року № 9 затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки та надано товариству індивідуальних забудовників «ГРІН-ЗУНД» земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в АДРЕСА_1 . На підставі цього між виконавчим комітетом Козинської селищної ради (орендодавець) та ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» (орендар) 27 серпня 2002 року укладено договір оренди земельної ділянки.
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» від 25 липня 2002 року № 10 за наслідками розгляду клопотання даного товариства про надання та передачу громадянам (згідно додатку) земельних ділянок, вирішено затвердити надання та передати громадянам, у розмірах згідно з додатку до цього рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель вказаного товариства. В подальшому, 22 вересня 2005 року ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки 7,1028 га, розташованої у смт Козин на території ТІЗ «ГРІН-ЗУНД», та належної йому на підставі державного акту на право власності на землю, а також на підставі договорів купівлі-продажу №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002, продав вказані земельні ділянки ТОВ «Київщина-Інвест» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки за № 5427 від 22 вересня 2005 року.
У подальшому, шляхом неодноразових поділів та об'єднань земельних ділянок, а також їх відчужень, спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачами. Відведення у власність первинним набувачам вказаних земельних ділянок відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства, а саме статей 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та статей 1, 4, 88- 90 ВК України (у редакції на час виникнення правовідносин), у зв'язку з чим останні підлягають поверненню у власність територіальної громади. Неодноразовий поділ/об'єднання земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, жодним чином не впливає на наявність правових підстав для їх повернення у власність Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради (фактичного власника).
Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам статей ЗК України та ВК України.
За інформацією Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 07 грудня 2022 року № 464 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0132, 3223155400:03:033:0133, 3223155400:03:033:0134, 3223155400:03:033:0136, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0130 (з якої унаслідок поділу ОСОБА_1 було утворено нові три земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005) знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.
Відтак, набуття у приватну власність громадянами, на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «Грін-Зунд»» від 25 липня 2002 року № 10, земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель які перебували у користування вказаного товариства відбулось з грубими порушеннями вимог статей 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та статей 1, 4, 88-90 ВК України (у редакції на час виникнення правовідносин).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації.
Не погоджуючись з рішенням суду, 14 червня 2024 року засобами поштового зв'язку заступник керівника Київської обласної прокуратури - Грабець І. подав апеляційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року.
Вказав, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Висновки суду першої інстанції щодо преюдиційності рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року у справі № 1018/4559/12 за позовом Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, яким відмовлено у позові, є помилковими оскільки сторони і предмет позову у справі №1018/4559/12 (2-58-09) та у справі № 372/1268/23 є різними.
Так, посилається на те, що у 2009 році прокуратурою подано віндикаційні позови з вимогою про повернення спірних земельних ділянок водного фонду з незаконного володіння відповідачів та визнання на них права власності за державою у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.
Водночас, у цій справі, прокурор звернувся з негаторним позовом у порядку, визначеному ст.391 ЦК України, до нинішніх власників земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику - Козинській селищній раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.
Підставами звернення до суду з позовом у справі № 2-58-09 (зміна номера справи при новому розгляді № 1018/4559/12) в інтересах держави в особі управління контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради до виконавчого комітету Козинської селищної ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ТОВ «Київщина-Інвест», про визнання рішень органу місцевого самоврядування, договорів купівлі-продажу недійсними та зобов'язання вчинити певні дії, є встановлені факти перевищення повноважень при прийнятті виконавчим комітетом Козинської селищної ради рішення № 10 від 25.07.2002, яким безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, для ведення особистого підсобного господарства, оскільки дані повноваження належать до повноважень Козинської селищної ради.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області у вказаній справі від 29 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2009 року та Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року в задоволенні позову відмовлено з підстав визначення, на думку суду, неналежного позивача, застосування строків позовної давності та відсутністю доказів підтверджуючих перебування у власності відповідачів земель водного фонду.
У подальшому ухвалою Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення судів скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Обухівського районного суду від 28 жовтня 2013 року у справі № 1018/4559/12 у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення мотивовано наявністю висновку судової земельно - технічної експертизи №114/115000/12-43 від 27 вересня 2013 року, відповідно до якої спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, а не земель водного фонду.
Водночас, прокурором у справі № 372/1268/23 зверталась увага суду на те, що на вирішення судової експертизи ставилося єдине питання: «Чи відносяться земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0058, 3223155400:03:033:0055, 3223155400:03:033:0054, 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057 до категорії земель сільськогосподарського призначення». Питання чи відносяться зазначенні земельні ділянки до земель водного фонду при призначенні та проведенні експертизи взагалі не вирішувалось.
Таким чином, прокурор просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
28 вересня 2024 представниця відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатка Горбайчук Л. В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
Адвокат зазначила, що право оренди ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» на земельну ділянку, площею 7,1 га, добровільно припинилося у зв'язку з передачею земельних ділянок в приватну власність громадянам. У справах № 366/19-04, №29/9-06/3а, №22/3-06/6/7-09, про які зазначає прокурор, питання передачі і набуття права власності громадянами на земельну ділянку, загальною площею 7,1028 га, не розглядалось. Тобто ніякі факти, які свідчать про відсутність правових підстав набуття такого права громадянами ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , не встановлювались. Земля вибула з власності держави в особі Козинської селищної ради законно.
Врахувавши висновки суду у справі № 1018/4559/12, Обухівський районний суд Київської області обґрунтовано виходив із принципу юридичної визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь- якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Відповідачами визнається той факт, що в справі № 372/1268/23 та у справі № 1018/4559/12 спір виник з приводу одних і тих же земельних ділянок.
Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року залишено без змін.
31 січня 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року (повна постанова складена 17 січня 2025 року), у якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі; вирішити питання щодо судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури було задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Так, касаційний суд направляючи дану справу на розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив, що у справі, що переглядається:
- прокурор звернувся з позовом про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації, посилаючись на те, що відведення у власність первинним набувачам земельних ділянок відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства, а саме статей 19, 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 ЗК України та статей 1, 4, 88- 90 ВК України (у редакції на час виникнення правовідносин), у зв'язку з чим останні підлягають поверненню у власність територіальної громади. Неодноразовий поділ/об'єднання земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, жодним чином не впливає на наявність правових підстав для їх повернення у власність Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради (фактичного власника). Прокурор стверджував, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить нормам статей ЗК України та ВК України;
- прокурор надав викопіювання з ортофотоплану, отримані від ДНВП «Картографія» від 07 грудня 2022 року № 464, відповідно до яких спірні земельні ділянки повністю розташовані у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро (т.1, а.с. 72-73);
- апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області у справі №1018/4559/12 встановлено, що спірні земельні ділянки не належать до земель водного фонду;
- в апеляційній скарзі прокурор, зокрема, вказував, що судом залишено поза увагою надані прокурором картографічні матеріали, отримані від ДНВП «Картографія» від 07 грудня 2022 року № 464. Прокурор також акцентував увагу на тому, що на вирішення експертизи у справі №1018/4559/12 ставилося єдине питання - чи належать до категорії земель сільськогосподарського призначення спірні земельні ділянки? Питання, чи належать спірні земельні ділянки до земель водного фонду, експертом не вирішувалося (т. 4, а.с.169-176);
- апеляційний суд не надав оцінки вказаним доказам, не перевірив доводи прокурора про належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду. За таких обставин апеляційний суд доводи апеляційної скарги прокурора по суті не перевірив та зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 березня 2026 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабця на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації, було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
23 квітня 2026 року представницею відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокаткою Горбайчук Л.В., через систему ЄСІТС «Електронний суд» було подано письмові пояснення в яких остання зазначила, що Київська обласна прокуратура в обґрунтування доводів щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду надала до матеріалів справи копію листа ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, з нанесенням меж спірних земельних земельних ділянок, берегової лінії річки Дніпро та меж 100- метрової прибережної захисної смуги.
Разом з цим, зазначений лист надано ДНВП «Картографія» саме на запит Київської обласної прокуратури за № 15/1-886вих-22 від 17 листопада 2022 року.
Зміст вказаного запиту свідчить, що прокурор просив підприємство надати конкретну інформацію, а саме: картографічні матеріали станом на 2001, 2002 роки та теперішній час, на яких відобразити земельні ділянки із вказаними у запиті кадастровими номерами, контури водного об'єкту - р. Дніпро та межі її 100-метрової прибережної захисної смуги, із зазначенням інформації про накладення вказаних земельних ділянок на водний об'єкт або їх знаходження в межах прибережної захисної смуги.
Обухівський районний суд Київської області в рішенні від 24 квітня 2024 року визнав, що лист ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року не є допустимими, достовірними і достатніми доказами для встановлення факту належності земельних ділянок до земель водного фонду.
Таким чином, відповідачі підтримують такі висновки суду першої інстанції, оскільки листи ДНВП «Картографія» та скріни з сайтів не можуть бути допустимими, достовірними і достатніми доказами для встановлення факту належності земельних ділянок до земель водного фонду, оскільки законодавство встановлює певний порядок віднесення земель до земель водного фонду і визначає чіткий перелік документів, які можуть підтверджувати або спростовувати належність земельних ділянок до земель водного фонду.
Також, зазначено, що лист ДНВП «Картографія» може бути доказом на підтвердження відповідної обставини у сукупності з іншими доказами, однак у кожній конкретній справі такий документ має бути оцінений судом з точки зору того, чи дійсно він містить достовірні відомості про накладення земельних ділянок за землі прибережних захисних смуг та чи відповідають такі відомості іншим наявним у матеріалах справи доказам, тобто чи є він допустимим та достовірним у кожних конкретних правовідносинах.
В данійсправі інформація, зазначена у листі ДНВП «Картографія» від 07 грудня 2022року№464, відображає фрагмент наявного у підприємства ортофотоплану масштабу 1:10 000 станом на 2009 рік, що свідчить про неактуальність вказаних даних як станом на дату набуття відповідачами спірного майна у власність, так і на час звернення прокурора до суду з даним позовом, а тому не може не викликати сумнівів у її достовірності, адже базується на застарілих топографічних даних.
Крім того, відомості, що містяться у листі ДНВП «Картографія» від 07 грудня 2022року №464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, не містять зазначення виду документації із землеустрою, передбаченого положеннями частини 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій», який слугував підставою для нанесення на ортофотоплан межі 100 метрової прибережної захисної смуги, не містять посилань на такі дані з Державного земельного кадастру, який є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, та Публічної кадастрової карти.
Тобто наданий на запит прокурора фрагмент наявного у ДНВП «Картографія» ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, на який нанесено земельні ділянки з вказаними кадастровими номерами, берегову лінію річки Дніпро та межу 100 метрової прибережної захисної смуги (викопіювання) не підтверджує знаходження спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.
Крім цього, зазначила, що врахувавши висновки суду у справі № 1018/4559/12, Обухівський районний суд Київської області обґрунтовано виходив із принципу юридичної визначеності, правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Рішення Обухівського районного суду Київської області 28жовтня 2013 року у цивільній справі № 1018/4559/12, яким відмовлено в задоволенні позову з підстав того, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги, сторонами у справі, в тому числі прокурором, який був ініціатором того спору, не оскаржувалося і набрало законної сили.
Окрім цього, на думку представниці посилання прокурора в апеляційній скарзі на помилковість висновків суду першої інстанції у справі № 372/1268/23 про приюдиційність рішення у справі № 1018/4559/12 є необґрунтованими.
Прокурор посилається на те, що судовою земельно-технічною експертизою № 11499/11500/12-43 від 27.09.2013 не вирішувалось питання, чи відносяться зазначені земельні ділянки до земель водного фонду.
Такі доводи прокурора не спростовують правильних висновків рішення Обухівського районного суду Київської області від 24.04.2024 у справі № 372/1268/23.
Крім цього, послалась на те, що цільове призначення земельної ділянки - це її використання за тим призначенням, яке визначене на підставі відповідної технічної документації із землеустрою та чинного законодавства. Згідно статті 20 Земельного кодексу України в редакції на день спірних правовідносин при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України в редакції на день спірних правовідносин Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Отже законодавством не передбачено, що одна і та ж земельна ділянка за цільовим призначенням може бути віднесена одночасно до кількох категорій.
Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 11499/11500/12-43 від 27 вересня 2013 року встановлено, що за наявними матеріалами земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058, площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055, площею 1,0887 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054, площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.
Такий висновок виключає віднесення означених земельних ділянок до земель водного фонду.
Прокурор ні в апеляційному, ні в касаційному порядку рішення суду першої інстанції у справі № 1018/4559/12 не оскаржив, і воно набрало законної сили.
Також, зазначила, що факт того, що суб'єктний склад сторін у даній справі та у справі № 1018/4559/12 є різним, не свідчить про неможливість урахуванням судом при вирішенні даного спору встановлених у межах справи № 1018/4559/12 обставин.
Задля дотримання принципу правової визначеності у певних випадках обов'язковими можуть бути визнані навіть ті обставини із інших справ, які не є преюдиційними у класичному розумінні цього поняття (зокрема, як у даному випадку, такі обставини встановлені щодо попереднього власника земельної ділянки - ТОВ «Київщина-Інвест», а не щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які на той час ще не були власниками спірних земельних ділянок), однак наразі встановлених у межах справи № 1018/4559/12 висновків не спростовує, а навпаки наголошує на їх преюдиційності.
Також представник звернула увагу, що подання через 10 років позову у даній справі фактично спрямоване на намагання прокурора шляхом подання нових доказів спростувати обставини, які вже були встановлені в іншій справі, що саме по собі суперечить принципу правової визначеності.
Відтак, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залиштити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року у справі № 372/1268/23.
У судовому засіданні прокурор Київської обласної прокуратури Федоренко О.П. вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатка Горбайчук Л.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26 червня 2002 року № 9 затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки та надано ТІЗ «Грін-Зунд» земельну ділянку площею 7,5 га (згідно з доданим планом) у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в АДРЕСА_1 .
На підставі вищевказаного рішення між виконавчим комітетом Козинської селищної ради (орендодавець) та ТІЗ «Грін-Зунд» (орендар) 27 серпня 2002 року укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орган місцевого самоврядування передав вказаному товариству вищезазначену земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове, платне володіння і користування терміном на 49 років, який зареєстровано Обухівським відділом земельних ресурсів за № 166 від 28 серпня 2002 року.
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «Грін-Зунд»» від 25 липня 2002 № 10 за наслідками розгляду клопотання даного товариства про надання та передачу громадянам (згідно додатку) земельних ділянок, вирішено затвердити надання та передати громадянам, у розмірах згідно з додатку до цього рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель вказаного товариства.
У подальшому, 22 вересня 2005 року ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки 7,1028 га, розташованої у смт Козин на території ТІЗ «Грін-Зунд», та належної йому на підставі державного акту на право власності на землю, а також на підставі договорів купівлі-продажу №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002, продав вказані земельні ділянки ТОВ «Київщина-Інвест» (за договором купівлі-продажу земельної ділянки за № 5427 від 22 вересня 2005 року.
На підставі зазначеного договору Обухівським районним відділом земельних ресурсів 23 січня 2006 року ТОВ «Київщина-Інвест» видано державні акти на право власності на земельні ділянки 1,5000 га (серії ЯБ № 304320) та 5,6028 га (серії ЯБ № 304321).
Відповідно до листа Управління земельних ресурсів у Обухівському районі від 25 лютого 2009 року за № 03-15/569 у базі даних автоматизованої системи ДЗК за ТОВ «Київщина-Інвест» рахуються земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, що складаються з земельних ділянок площею 0,3 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0054), площею 1,0887 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0055), площею 4,5141 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0058), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0056), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0057).
Рішенням Господарського суду Київської області від 30 листопада 2004 року у справі № 366/19-04 (з урахуванням ухвали господарського суду Київської області від 31 жовтня 2005 року про виправлення описки) частково задоволено позов прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Обухівського районного відділу земельних ресурсів до Козинської селищної ради, ТІЗ «Грін-Зунд». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 27 серпня 2002 року, укладений між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТІЗ «Грін-Зунд» про надання в оренду ділянки площею 7,5 га для розміщення товариства індивідуальних забудовників; у решті позовних вимог щодо вилучення вказаної земельної ділянки, відмовлено.
Постановою господарського суду Київської області від 04 липня 2007 року у справі № 29/9-06/3а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року (справа № 22-а-3568/08), задоволено позов Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради, Обухівського районного відділу земельних ресурсів до виконавчого комітету Козинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТІЗ «Грін-Зунд». Скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26 червня 2002 року № 9 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)».
Рішенням Господарського суду Київської області від 30 червня 2009 року у справі № 22/3-06/6/7-09, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року та Вищого господарського суду України від 26 серпня 2010 року, задоволено позов Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради та Управління земельних ресурсів у Обухівському районі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТОВ «Київщина-Інвест». Зобов'язано ТІЗ «Грін-Зунд» повернути Козинській селищній раді (орендовану) земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,4 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Суд виходив з того, що передача ТІЗ «Грін-Зунд» в оренду спірної земельної ділянки площею 0,4 га на підставі скасованого постановою господарського суду Київської області від 04 липня 2007 року у справі № 29/9-06/3а рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.06.2002 № 9 за відсутності рішення Козинської селищної ради є порушенням її виключної компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу, розпорядження і управління землями територіальної громади смт Козин. Питання щодо земельних ділянок, загальна площа яких дорівнювала 7,5 - 0,4 га, тоді залишилося без вирішення, оскільки власником цих земельних ділянок стала особа, яка не була стороною у справі.
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304321, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 0048 від 23 січня 2006 року, ТОВ «Київщина-Інвест» належить на праві власності дві земельні ділянки загальною площею 5,6028 га, а саме земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 (площею 1,0887 га) та з кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 (площею 4,5141 га).
У подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 16 серпня 2018 року за №№ 2710, 2713 ТОВ «Київщина-Інвест» зазначені земельні ділянки відчужено на користь ОСОБА_15 .
У свою чергу, на підставі заяв власника вказаних земельних ділянок ОСОБА_15 від 23 липня 2020 року за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 (площею 1,0887 га) утворено дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0125 (площею 0,4921 га) та 3223155400:03:033:0126 (площею 0,5966 га), а також за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 (площею 4,5141 га) утворено три нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0127 (площею 1,2882 га), 3223155400:03:033:0128 (площею 0,3 га) та 3223155400:03:033:0129 (площею 2,9259 га).
Після чого, за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0127 (площею 1,2882 га) утворено дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0130 (площею 0,8949 га) та 3223155400:03:033:0131 (площею 0,3933 га).
У подальшому, 11 листопада 2021 року на підставі акту оцінки вартості та приймання-передачі майна, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0130 (площею 0,8949 га), ОСОБА_15 передано до статутного капіталу ТОВ «ТП «Вектор-Плюс».
Також, 18 листопада 2021 року на підставі акту оцінки вартості та приймання-передачі майна, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0128 (площею 0,3 га), ОСОБА_15 передано до статутного капіталу ТОВ «ТП «Вектор-Плюс».
На підставі договорів купівлі-продажу від 12 квітня 2023 року за №№ 825, 828 ТОВ «ТП «Вектор-Плюс» відчужено на користь ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 (площею 0,3 га) та 3223155400:03:033:0130 (площею 0,8949 га), у подальшому поділено, в результаті чого утворено три нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0003 (площею 0,5648 га), 3223155400:03:033:0004 (площею 0,1877 га) та 3223155400:03:033:0005 (площею 0,1424 га).
На підставі договору дарування від 30 листопада 2021 року за № 5850, ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0125 (площею 0,4921 га) передав в дар ОСОБА_1 , який на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313521191 є власником вказаної земельної ділянки.
ОСОБА_15 за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0126 (площею 0,5966 га) утворено три нових земельних ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0134 (площею 0,0113 га), 3223155400:03:033:0135 (площею 0,1431 га) та 3223155400:03:033:0136 (площею 0,4422 га), які на даний час відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №№ 313530381, 313530135, 313528695 є власником вказаних земельних ділянок.
Крім того, ОСОБА_15 за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0129 (площею 2,9259 га) утворено дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0132 (площею 1,3013 га) та 3223155400:03:033:0133 (площею 1,6246 га)
Після чого, на підставі договору дарування від 22 грудня 2021 року за № 6398 ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0132 (площею 1,3013 га) передано в дар на користь ОСОБА_2 , яка на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313845160 є власником вказаної земельної ділянки та на підставі договору дарування від 30.11.2021 за № 5853 ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0133 (площею 1,6246 га) передано в дар на користь ОСОБА_1 , який на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313844354 є власником вказаної земельної ділянки.
За інформацією Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 07 грудня 2022 року № 464 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0132, 3223155400:03:033:0133, 3223155400:03:033:0134, 3223155400:03:033:0136, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0130 (з якої унаслідок поділу ОСОБА_1 було утворено нові три земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005) знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.
Під час розгляду справи в суді шляхом опрацювання прокурором даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відповідачем у справі ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі на підставі своєї заяви від 08 червня 2023 року земельну ділянку площею 1,6246 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0133 поділено на три нові земельні ділянки: площею 0,4466 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0006, площею 0,0556 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0007, та площею 1,1224 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0008.
Таким чином, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007, 3223155400:03:033:0008, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005; за відповідачкою ОСОБА_16 - зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0132.
Так, суд першої інстанції при вирішенні спору по суті зазначив, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала цивільна справа №1018/4559/12 за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київської області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" про визнання рішень, договорів купівлі-продажу недійсними та повернення земельної ділянки.
28.10.2013 року рішенням Обухівського районного суду Київської області по цивільній справі №1018/4559/12 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області по цивільній справі №1018/4559/12 від 28.10.2013 року встановлено:
«… Суд вважає недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок повністю або частково до земель водного фонду, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Так, при подачі позову та збільшенні позовних вимог прокурор не подав і не послався на жоден доказ, який би підтверджував таку обставину, із поданих прокурором на стадії проведення експертизи письмових доказів не вбачається достатніх даних про те, що саме спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, оскільки вони жодним чином не відображені на відповідних схемах, планах, відсутні інші достатні для ідентифікації дані про співвіднесення спірних земельних ділянок із землями водного фонду.
«… Висновком судової земельно-технічної експертизи № 11499/11500/12-43 від 27.09.2013 року встановлено, що відповідно до наявних матеріалів земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054 площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.
Матеріали технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «Земельно-кадастровий офіс» в 2005 році, викопіювання з проекту формування території Козинської селищної ради, виготовлене ДП «Київський інститут землеустрою» спростовують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.
Проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради, інші письмові докази щодо цього проекту, розробки по формі 6-зем по Козинській селищній раді за 2001-2002 роки не містять даних про перебування спірних земельних ділянок у межах земель водного фонду…».
«… За таких обставин суд вважає доведеним те, що фактично спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги, тому достатніх підстав вважати, що оспорювані державні акти видані з грубими порушеннями чинного законодавства в межах розгляду цієї цивільної справи не встановлено…».
«… Зібраними у справі доказами, зокрема і висновком судової експертизи, встановлено, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, тому визначені позовом повноваження вказаних органів державної влади не можуть прийматись до уваги у фактичних встановлених судом правовідносинах щодо земель іншого цільового призначення…».
Вказане рішення набрало законної сили, прокурором не оскаржувалося і в апеляційному чи касаційному порядку не переглядалось.
Суд першої інстанції зазначив, що у рішенні суду від 28 жовтня 2013 року мова йде про земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, однак, сторонами у справі визнається той факт, що і в справі №1018/4559/12 і в даній справі №372/1268/23 мова йде про одні й ті ж земельні ділянки.
Таким чином, факт неодноразового поділу/об'єднання земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, яким на сьогодні присвоєно кадастрові номери 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007, 3223155400:03:033:0008, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005, 3223155400:03:033:0132, жодним чином не впливає на те, що спірні земельні ділянки у даній справі фактично є тими ж земельними ділянками, що були предметом розгляду у справі №1018/4559/12.
Відтак, на вказаних підставах суд першої інстанції дійшов висновку, що рішенням суду від 28 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, встановленим є факт, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, вказані висновки нічим не спростовані і відмовив у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Отже, норма пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Водночас згідно з положеннями частин третьої-п'ятої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Системне тлумачення положень частин третьої - п'ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з положеннями статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно зі статтею 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Згідно з положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
За змістом положень ЗК України землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
Проаналізувавши обставини справи, які були встановлені судом першої інстанції та при перегляді судом касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Так, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо преюдиційності рішень, оскільки вважає, що сторони та предмет позову є різними у справах №1018/4559/12 та №372/1268/23.
Крім цього, вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення по справі з даного приводу.
З матеріалів справи, зокрема з пояснень прокурора вбачається, що у 2009 році Міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради, виконавчого комітету Козинської селищної ради, ОСОБА_3 та інших про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, договорів купівлі-продажу.
Також у 2009 році звернулася Генеральна прокуратура в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до ТОВ «Київщина-Інвест» про визнання права власності на земельні ділянки загальною площею 7,1 га за державою в особі Козинської селищної ради.
Позовні вимоги у вищевказаних справах №№ 1018/4559/13 (2-58-09), 4/202/-09/9 372/190/19 обґрунтовано приналежністю спірних земельних ділянок до земель водного фонду, а тому просили суд зобов'язати вчинити певні дії.
Відтак, прокурор посилався на те, що у 2009 році прокуратурою було подано віндикаційні позови з вимогою про повернення спірних земельних ділянок водного фонду у відповідачів та визнання на них права власності за державою у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.
Водночас, у справі № 372/1268/23, яка є предметом апеляційного перегляду, прокурор звернувся з негаторннм позовом у порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішніх власників земельних ділянок - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику - Козинській селищній раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.
Підставою для звернення до суду з негаторним позовом прокурор вказує нову практику Великої палати Верховного Суду щодо повернення у державу власність земель, обмежених в обороті.
Таким чином, прокурор стверджує, що сторони та матеріально-правові вимоги у вище зазначених справах є різними.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 909/243/18, в якій акцентував увагу на відмінностях між поняттями «предмет спору» та «предмет позову». Зокрема, ВС зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Окрім цього, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року по справі № 640/5563/19, адміністративне провадження № К/9901/28601/19).
При цьому, колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Колегія суддів, аналізуючи доводи прокурора в даній частині та матеріали справи вважає, що вони є неприйнятними, оскільки вказують на те, що стороною прокуратури через тривалий проміжок часу (більше 10 років) було подано новий позов та обрано інший спосіб захисту, проте, щодо того ж предмету спору - земельних ділянок, які були початково передані у власність, на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 25 липня 2002 року і на тій же правовій підставі -, що таке відведення було незаконним, оскількі спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.
Отже, судом першої інстанції було достеменно встановлено і сторонами у справі було визнано той факт, що у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року мова йде про земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, проте, що і в справі №1018/4559/12 і в даній справі №372/1268/23 мова йде про одні й ті ж фактичні земельні ділянки.
Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про необхідність застосування вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року були встановлені обставини (приюдеційні факти), які стосуються підстав та предмету позову, а саме встановлено, що спірні земельні ділянки на момент іх виділення у 2002 році не відносилися до земель водного фонду.
Також, прокурор у апеляційній скарзі посилався на те, що питання чи відносяться земельні ділянки, які є предметом негаторного позову до земель водного фонду при призначені та проведені експертизи у 2013 році не вирішувалось, а лише вирішувалось питання чи відносяться земельні ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення, а отже позивач має право на спростування встановлених тим рішенням обставин у цій сараві.
Разом з цим, на думку колегії суддів такі посиланння є необгрунтованими, а отже, не заслуговують на увагу.
Так, при розгляді справи №1018/4559/12, яка була у провадженні Обухівського районного суду Київської області, стороною прокуратури не оскаржувалось результати експертизи в рамках даної справи та й загалом не оскаржувалсь рішення Обухівського районного суду Київської області по цивільній справі №1018/4559/12 від 28 жовтня 2013 року, що свідчить про погодження з рішенням суду та встановленими у ньому обставинами.
Таким чином, доводи апелянта в рамках даної справи №372/1268/23 щодо не погодження з висновками експертизи проведеної у 2013 році не свідчать про її не вірність або її не повноту та й взагалі не спростовують її результати, а отже й висновки суду першої інстанції щодо приюдиції встановлених фактичних обставин у іншій справі.
Крім того, в рамках даної справи прокурором не було заявлено клопотань про проведення експертизи, а тому такі доводи є не погодженням з встановленим фактом, яке має преюдиційне значенння, оскільки висновок рішення суду від 28 жовтня 2013 року, зокрема і базувався на результатах експертизи та був прийнятий судом, як належний доказ. Отже, той факт, що станом на час відведення у 2002 році спірних земельних ділянок первісним набувачам такі землі не відносилися до земель водного фонду, а мали інше цільове призначення є встановленим судовим рішенням, яке набрало законної сили і яке не оскаржувалося прокурором, тобто було прийнято як встановлений і доведений факт.
Враховуючи наведенене, апеляційний суд вважає, що вимоги ч. 5 ст. 82 ЦПК України щодо можливості спростування у загальному порядку обставин встановлених у іншій справі не можуть бути застосовані у даній справі до прокурора, оскільки він не є тією особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини було встановлено.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, доказ прокурора поданий у даній справі на спростування встановлених у іншій справі обставин, що спірні земельні ділянки на час відведення у 2002 році не могли мати іншого цільового призначення, а відносилися до земель водного фонду, а саме, лист ДНВП «Картографія» від 07 грудня 2022 року № 464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 станом 2009 року, з нанесенням меж спірних земельних ділянок, берегової лінії річки Дніпро та меж 100-метрової прибережної захисної смуги судом апеляційної інстанції відхиляється, як недопустимий доказ.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи прокурор обґрунтовує позовні вимоги порушенням законодавства при виділенні та передачі у приватну властість земельних ділянок державної власності та знаходження їх в межах водоохоронної прибережної смуги Канівського водосховища станом на червень, липень 2002 року.
Отже, вартим уваги є те, що інформація, яка міститься у доданому доказі стосується ортофотоплану масштабу 1:10000 станом на 2009 рік, тоді як доказуванню у даній справі підлягали обставини, вказані прокурором як підстави позову станом на 2002 рік.
При цьому, на думку колегії суддів переконливими є посилання представниці відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатки Горбайчук Л.В., що відомості, які містяться у листі ДНВП «Картографія» від 07.12.2022 №464 з доданим до нього викопіюванням (фрагментом) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, не містять зазначення виду документації із землеустрою, передбаченого положеннями частини 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій», який слугував підставою для нанесення на ортофотоплан межі 100 метрової прибережної захисної смуги, не містять посилань на такі дані з Державного земельного кадастру, який є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, та Публічної кадастрової карти, що також впливає на його належність, достовірність і допустимість як доказу.
Зазначене свідчить про те, що долучений доказ прокурором не є належним та достатнім у розумінні ст. 77, 80 ЦПК України, оскільки він не містить інформації щодо предмета доказування станом на 2002 рік, а отже, у своїй сукупності не дає підстав для висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Під час судового засідання прокурор на запитання суду пояснив, що у нього є відповідна інформація і станом на 2002 рік, проте він її до справи не долучав, оскільки вона міститься у мережі інтернет у відкритому доступі, а отже суд не позбавлений можливості самостійно з відкритих джерел встановити необхідну інформацію станом на 2002 рік і надати ій правову оцінку.
Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює та перевіряє лише докази наявні у матеріалах справи (ст. 89 ЦПК України)
За таких обставин, доводи прокурора в цій частині розцінюються апеляційним судом критично, а посилання на судову практику Верховного Суду у іншіх справах щодо застосування процесуальних норм права щодо дослідження доказів не релевантною у даній справі (інші обставини справи), оскільки самостійне відшукування нових доказів судом на користь будь якого учасника справи, а не перевірка/порівняння наявних у матеріалах справи доказів з інформацією, яка міститься у відкритих джерелах не входить до повноважень апеляційного суду.
З матеріалів справи вбачається, що позов у даній справі прокурором пред'явлено у 2023 році, тобто через 21 рік після передачі у приватну власність земельних ділянок на підставі рішення № 10 від 25 липня 2002 року та через 10 років після ухвалення рішення у справі № 1018/4559/12, яким фактично підтверджено законність вибуття земельних ділянок у власність фізичних осіб вперше.
Так, ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata- принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
Відповідачі правомірно набули у власність спірні земельні ділянки у 2021, 2023 роках на підставі договорів дарування та купівлі- продажу, які посвідчені і зареєстровані державними органами в установленому законом порядку.
Одним з основоположних прав людини є право власності. Суд трактує це право у широкому розумінні, спираючись при цьому на норми національного законодавства, положення Конвенції та практику ЄСПЛ.
Національним законодавством України передбачено зокрема такі гарантії дотримання «права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41 Конституції України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Таке втручання у право мирного володіння майном буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнала такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
ЄСПЛ вказує, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року).
Оскільки у справі, яка переглядається, позивач не довів віднесення спірних земельних ділянок на момент їх передачі у 2002 році у приватну власність до складу земель водного фонду, знаходження їх на той час в межах прибережної захисної смуги, тому відповідачі як добросовісні власники не можуть бути судом зобов'язані повернути спірні земельні ділянки.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабця на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04 травня 2026року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова