28 квітня 2026 року місто Київ
Справа № 753/23674/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8749/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О. В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в зал і суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Тимошенко Галиною Сергіївною, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року (ухвалено у складі судді Заставенко М.О. без виклику сторін)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
У 2025 році позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у розмірі 187 602,12 грн з урахуванням інфляційної складової та 3% річних і пені, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ). З 01.11.2021 є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Будинок за адресою: АДРЕСА_1 в цілому під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, як наслідок квартира за вказаною адресою під'єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідачі є споживачами теплової енергії і зобов'язані вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Відповідачі не вносили плату своєчасно за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 30.06.2025 складає 187 602,12 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 30 січня 2026 року позов задовольнив та вирішив стягнути солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги станом на 30.06.2025 у розмірі 187 602,12 грн. Стягнув зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 514 грн з кожного.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Тимошенко Г.С. 01 березня 2026 року через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений судом про розгляд справи, що позбавило його можливості подати відзив на позов, докази на спростування позовних вимог, а також заяву про застосування строків позовної давності.
Вважає, що суд не врахував того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність договірних відносин між сторонами, обсяг наданих послуг та розмір заявленої до стягнення заборгованості, а також безпідставно прийняв розрахунок заборгованості, наданий позивачем без первинних бухгалтерських документів.
Зазначає, що ОСОБА_1 як учасник бойових дій має право на пільги, зокрема звільнення від штрафних санкції та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи в судовому засіданні
У судовому засіданні представник позивача - Зеленський А.М. проти апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, просив їх відхилити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Тимошенко Г.С. у судове засідання не з'явилася, подала клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його тим, що нею 25 квітня 2026 року здійснено запит до АТ «Укрпошта» з метою отримання відповіді щодо поштового відправлення, направленого судом першої інстанції ОСОБА_1 , оскільки такий конверт містить різні дати та відмітки, зокрема штемпель 10.12.2025, наклейку 29.12.2025, а також дату 15.01.2026. Також на поштовій наклейці міститься позначка «адресат відсутній», однак у матеріалах справи відсутнє належне підтвердження того, коли саме здійснювалася спроба вручення, за якою адресою, ким саме, чи залишалося повідомлення адресату, чи дотримано порядок вручення судової кореспонденції. Зазначає, що отримання такої інформації є ключовим для вирішення справи, оскільки одним із доводів апеляційної скарги є неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, заяв чи клопотань суду не подав, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином у порядку ст. 128 ЦПК України (а. с. 68).
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошенко Г.С. про відкладення розгляду справи, оскільки сам представник - адвокат Тимошенко Г.С. без поважних причин не з'явився у судове засідання, водночас зазначені у клопотанні причини для відкладення також не є поважними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 ознайомилася із матеріалами справи 18 лютого 2026 року, тобто вже на момент подання апеляційної скарги (01 березня 2026 року) вона мала можливість щонайменше надіслати відповідний запит до АТ «Укрпошта» до судового засідання (28 квітня 2026 року) отримати відповідь, яку надати суду апеляційної інстанції. Водночас представник цього не зробила, у зв'язку із чим колегія суддів дійшла висновку про мету затягування судового розгляду шляхом подання такого клопотання лише безпосередньо перед судовим засіданням.
При цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильно перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ураховуючи викладене, положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони відповідача.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року у зв'язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV КП (далі - Закон № 1875-ІV) «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до споживачів від ПАТ «Київенерго», згідно з договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення.
Згідно з пунктом 3.4.2 договору цесії, новий кредитор має право на отримання замість ПАТ «Київенерго» від споживачів, визначених у додатку № 1 та/або додатку № 2 до договору цесії сплати заборгованості. Тобто, за період надання послуг до 01 травня 2018 року (надавач послуг ПАТ «Київенерго») заборгованість залишається незмінною, оскільки КП «Київтеплоенерго» позбавлене права проводити коригування заборгованості і прийнятої на підставі договору цесії № 602-18.
з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є надавачем комунальних послуг до житлового будинку по АДРЕСА_1 та, відповідно, до усіх квартир в цьому будинку.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва відповідачі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 .
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення з урахування доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимог закону рішення суду першої інстанції частково не відповідає з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року у зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
На а. с. 13-21 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку АДРЕСА_1 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018-2025 роки.
На а. с. 22 наявна довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2018 року по 30 червня 2025 року, а саме: 8053,7107 Гкал.
На а. с. 6-4 наявні розрахунки заборгованості, що стосуються позовних вимог.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 5).
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно з частиною 1 статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг».
У силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, достатньо лише факту реєстрації відповідача за місцем надання послуг.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно вимог частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що:
- відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку сплачувати надані йому послуги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15);
- на підтвердження надання відповідачам житлово-комунальних послуг позивачем надано копії корінці нарядів на підключення/відключення будинку від теплопостачання, а на підтвердження заборгованості за наданими житлово-комунальними послугами з централізованого опалення та постачання гарячої води - відповідний розрахунок;
- як вбачається із матеріалів справи, у відповідачів перед позивачем наявна заборгованість яка станом на 30.06.2025 складає 187 602,12 грн;
- оскільки судом встановлено, що відповідачі є споживачами наданих позивачем послуг, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів не може повністю погодитися із висновком суду в частині обсягу заборгованості ОСОБА_1 як солідарного боржника враховуючи таке.
Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції від 05.10.2023) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій відповідно до посвідчення ерії НОМЕР_1 від 23 листопада 2023 року (а. с. 48).
Таким чином, розмір заборгованості ОСОБА_1 як солідарного боржника слід зменшити на суму пені: за ТЕ - 1 893,75 грн; за ГВ - 2 049,88 грн, що загалом становить 3 943,63 грн, тобто з 187 602,12 грн до 183 658,49 грн.
Доводи про неврахування доведеності наявності договірних відносин між сторонами суд відхиляє як явно необґрунтованими з огляду на законодавство у сфері ЖКП та усталену судову практику.
Доводи щодо не доведення обсягу наданих послуг та розміру заборгованості суд відхиляє враховуючи таке.
Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що останній є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_2 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачем належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у нього наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
При цьому відповідач не відмовлявся від отримання указаних послуг, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання або щодо неотримання ним щомісячних рахунків на сплату послуг.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_3 відповідачем суду також не надано.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення, надані після 01 травня 2018 року, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Розрахунки заборгованості є чіткими та зрозумілими, із зазначенням нарахованих помісячно сум, обсягу наданих послуг, опалювальної площі, діючого тарифу. Тарифи на комунальні послуги, затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які офіційно оприлюднені, є загальновідомими та доступними за посиланням https://kte.kmda.gov.ua/tarufu/із обранням необхідного періоду.
Перевіривши офіційно оприлюднені тарифи із тим тарифом, що міститься у розрахунку заборгованості колегія суддів установила їх співпадіння, тобто відповідність затверджених тарифів тим, що поставлені відповідачу у нарахування.
З урахуванням викладеного необґрунтованими й безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив відповідність розрахунку заборгованості обставинам справи.
Контррозрахунок заборгованості відповідач не надав, що є його процесуальним обов'язком відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України, а тому він несе ризик невчинення таких дій у вигляді відсутності фактичних заперечень щодо нарахованих позивачем сум заборгованості.
Апеляційний суд також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв'язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.
Доводи про відсутність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів є неспроможними для висновку про те, що у відповідача відсутній обов'язок зі сплати наданих позивачем послуг.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2025 року, що узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги в період з 22 лютого 2024 року по 30 грудня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги вказаних обставин не спростовують, зводяться до незгоди відповідача із рішенням суду за відсутності реальних (змістовних) заперечень щодо висновків суду першої інстанції. Зокрема доводи про неналежність розрахунків заборгованості як підстави для визначення її розміру спростовуються іншими матеріалами справи, із яких вбачається факт надання позивачем послуг відповідачу, а також відсутність будь-яких заперечень з його боку.
Доводи про неналежне повідомлення ОСОБА_1 як підстави для скасування судового рішення є також неспроможними з огляду на таке.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Дарницький районний суд м. Києва ухвалою від 13 листопада 2025 року відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Таким чином, у цій справі неможливо застосувати приписи п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги в частині незастосування судом наслідків спливу строків позовної давності колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зі змісту позовної заяви та доданого розрахунку заборгованості убачається, що звертаючись до суду із позовом, позивач просив суд стягнути заборгованість за період з 1 травня 2018 року по 30 червня 2025 року.
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (з урахуванням постанов Кабінету міністрів України №392 від 20 травня 2020 року, №500 від 17 червня 2020 року, №641 від 22 липня 2020 року, №760 від 26 серпня 2020 року, №956 від 13 жовтня 2020 року, №1236 від 09 грудня 2020 року, №104 від 17 лютого 2021 року, №405 від 21 квітня 2021 року, №611 від 16 червня 2021 року, №855 від 11 серпня 2021 року, №981 від 22 вересня 2021 року, №1336 від 15 грудня 2021 року, №229 від 23 лютого 2022 року, №630 від 27 травня 2022 року, №928 від 19 серпня 2022 року, №1423 від 23 грудня 2022 року, №383 від 25 квітня 2023 року).
Окрім цього, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в такій редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Аналіз зазначених нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок, що оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому вимоги про стягнення заборгованості за період з травня 2017 року не перебувають поза позовною давністю.
Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ), викладені у постановах від 07 листопада 2023 року № 910/5188/22, від 06 травня 2021 року у справі №903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі №918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі №926/1812/21.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також беручи до уваги те, що позивач доводи та обґрунтування позову щодо надання житлово-комунальних послуг і здійснення фактичних дій підтвердив належними та допустимими доказами, так само, як і обставини того, що відповідач є споживачем наданих саме позивачем конкретних житлово-комунальних послуг та фактично користується цими послугами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, помилившись лише в частині обсягу відповідальності ОСОБА_1 як солідарного боржника, який є меншим з огляду на неможливість стягнення з нього пені як учасника бойових дій.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення заборгованості з відповідачів, проте помилився в частині визнання обсягу солідарного обов'язку ОСОБА_1 . Указане є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до нього шляхом зменшення загального розміру заборгованості стягнутої зі ОСОБА_1 як солідарного боржника з 187 602,12 грн до 183 658,49 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позов до ОСОБА_1 задоволено частково, а саме на 97,90 %, а тому з нього на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 1 482,20 (3 028 грн / 2 * 97,90 %) грн.
Водночас з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 76,30 (3 633,60 грн * 2,10 %) грн.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 268, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Тимошенко Галиною Сергіївною, - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року:
- в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 - змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості стягнутої зі ОСОБА_1 як солідарного боржника з 187 602,12 грн до 183 658,49 грн;
- в частині розподілу судових витрат - змінити, зменшивши стягнутий зі ОСОБА_1 судовий збір з 1 514 грн до 1 482,20 грн;
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 76,30 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 05 травня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова