Рішення від 05.05.2026 по справі 440/689/26

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/689/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, стягнення сум бюджетного відшкодування та пені,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення коштів, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування ТОВ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» у розмірі 30151 грн. по податковій декларації за червень 2023 року;

- зобов'язати внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування у розмірі 30150,84 грн. по податковій декларації за червень 2035 року;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь ТОВ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість за червень 2023 року у розмірі 30151 грн;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» пеню, нараховану на суму заборгованості за період прострочення з 27.12.2025 по 23.01.2026 у розмірі 430,21 грн.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин щодо наявної бездіяльності відповідачів відносно неповернення узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за червень 2023 року за результатами судового оскарження податкового повідомлення-рішення, на підставі рішення суду у справі №160/16457/23, яке набрало законної сили.

Вважаючи бездіяльність відповідача, що полягає у нездійсненні дій, визначених пунктом 200.15 статті 200 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) щодо неповернення бюджетного відшкодування протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

У відповіді на відзив, позивач додатково зазначає, що до самого позивача, як юридичної особи, не застосовувалися санкції, а відповідач не надав докази, що санкції застосовані до фізичної особи бенефіціарного власника позивача, відповідно до доводів контролюючого органу.

Також позивач обґрунтовує наявність підстав для стягнення сум пені за заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України.

Стислий зміст заперечень відповідача.

У наданому відзиві Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, наголошував, що відсутні правові підстави для отримання позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ, відповідно норм Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого відсутня протиправна бездіяльність контролюючого органу, що свідчить про безпідставність доводів позивача про нарахування сум пені за заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Доводи контролюючого органу про неможливість відшкодування ПДВ обґрунтовані застосуванням персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до бенефіціарного власника позивача, що є підставою для відмови у наданні позивачу сум бюджетного відшкодування ПДВ, згідно із пунктом 200.4-1 статті 200 ПК України, яка набула чинності з 25 липня 2024 року. Також відповідач у відзиві зазначив, що станом на теперішній час тривають заходи опрацювання рішення суду у справі №160/16457/23, щодо внесення даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування суми бюджетного відшкодування за червень 2023 року у розмірі 30 151 грн. ТОВ «ЄРИСТІВСЬКИЙ ГЗК» (код ЄДРПОУ 35713283).

Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області у відзиві, заперечило щодо позовних вимог, наголосивши, що не може бути відповідачем у цих спірних правовідносинах, оскільки всі дії у реєстрі заяв бюджетного відшкодування ПДВ щодо внесення відомостей про узгоджені суми ПДВ, які підлягають поверненню платнику податку, здійснює саме контролюючий орган, згідно із нормами Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26 (далі - Порядок № 26) та пункту 200.13 статті 200 ПК України.

Відповідачі просили у позові відмовити у повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи.

Позивач у позовній заяві просив справу розглядати за його участі.

Відповідач - Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків - у прохальній частині відзиву зазначив розгляд справи здійснювати за участю представника Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 02.02.2026 позовну заяву залишено без руху. 06.02.2026 від позивач надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрите провадження у цій справі, а її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувані докази від відповідача.

Клопотання позивача про розгляд справи за участю позивача вирішене в ухвалі суду про відкриття провадження.

Відповідачами надані суду відзиві на позову заяву на виконання ухвали суду.

Докази суду сторони не надали в частині корпоративної структури і визначення бенефіціарного власника позивача.

Суд зазначає, що зміст відзиву Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків не містить заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, з цих підстав суд не вбачає відступу від висновку викладеного в ухвалі про відкриття провадження, а прохання у відзиві не є запереченням щодо порядку розгляду справи визначеного судом під час відкриття провадження у цій справі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

За результатами перевірки складений акт від 12.09.2023 №944/32-00-50- 01/35713283. ТОВ «ЄРИСТІВСЬКИЙ ГЗК» не погодилось з висновками щодо порушень, викладених в Акті та відповідно до п.86.7 ст.86 Податкового Кодексу.

За результатами розгляду заперечень на висновки акту перевірки ТОВ «ЄРИСТІВСЬКИЙ ГЗК» надана відповідь позивачу від 10.10.2023 №5504/6/32-00-50-01-10 та винесені наступні податкові повідомлення-рішення від 16.10.2023: форми «В1» №000/959/5001, на суму завищення бюджетного відшкодування - 30 151 грн., штрафні санкції - 15 075,50 грн; форми «В4» №000/960/5001, на суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 5400,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення ТОВ «ЄРИСТІВСЬКИЙ ГЗК» оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №440/16457/23 позов ТОВ «ЄРИСТІВСЬКИЙ ГЗК» задоволений, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 16.10.2023 форми «В1» №000/959/5001, на суму завищення бюджетного відшкодування - 30 151 грн., штрафні санкції - 15 075,50 грн; форми «В4» №000/960/5001, на суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 5 400 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі №440/16457/23 апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишено без задоволення.

Відповідно до змісту ухвали Верховного суду від 16.12.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі № 440/16457/23.

Рішення суду у справі № 440/16457/23 набрало законної сили 29.10.2025.

Судом встановлена обставина, що відомості про цю перевірку та податкові повідомлення-рішення зазначені відповідачем у Реєстрі заяв повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Міністерства фінансів України за номером декларації з податку на додану вартість за червень 2023 (від 14.07.2023 №9172734428) за веб посиланням:

https://mof.gov.ua/uk/vat-refund/results?vat%5Bkod_pdv%5D=&vat%5Btin%5D=&vat%5Bname%5D=&vat%5Bn_reg%5D=9172734428&vat%5Bd_get%5D= .

У Реєстрі заяв повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Міністерства фінансів України зазначені наступні відомості:

«Сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, узгоджена за результатами оскарження - 0,00 грн.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування з урахуванням відшкодованих сум, результатів перевірок, поточних грошових зобов'язань та зменшень відповідно до уточнюючих розрахунків тощо - 30,151.00 грн.

Дата повернення бюджетного відшкодування на рахунок платника податку в банку або небанківському надавачу платіжних послуг - відсутні відомості щодо суми 30 151.00 грн.

Дата узгодження органом ДПС суми бюджетного відшкодування 27.02.2026

Дата судового рішення 27.02.2026

Номер судового рішення 1838/32-00-50-01/35713283

Сума до бюджетного відшкодування за рішенням суду 30 151.00 грн.

Інформація про стан повернення бюджетного відшкодування (з урахуванням особливостей, установлених пунктом 55 підрозділу 2 розділу ХХ “Перехідні положення» Податкового кодексу України)(формує Казначейство) - відсутня інформація.

Інформація про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (формує ДПС), Дата прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого в порядку, встановленому Законом України «Про санкції» та Дата прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого в порядку, встановленому Законом України «Про санкції» - відсутня інформація.»

Судом встановлена обставина, що дата узгодження суми бюджетного відшкодування 30151,00 грн. зазначена 27.02.2026, а не дата постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі № 440/16457/23.

Наступним робочим днем є 30.10.2025, а постанова оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 31.10.2025, наступним робочим днем є 03.11.2025.

Відповідно до Державного реєстру санкцій за веб посиланням https://drs.nsdc.gov.ua/subjects?searchQuery=%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%BE: щодо ОСОБА_1 , Zhevaho Kostiantyn, податковий номер НОМЕР_1 , відповідно до Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції», прийняте рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), зокрема щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.

Санкції введені в дію указом Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 12 лютого 2025 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» Додаток, позиція 3. Дата прийняття рішення про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку встановленому Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції»: 12.02.2025. Термін дії санкцій - безстроково.

Дана обставина підтверджена судом, на підставі сформованого витягу із Державного реєстру санкцій, та не заперечується сторонами.

Суду не надані сторонами докази того, що до позивача прийняте рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Відповідно до Державного реєстру санкцій судом не встановлені відомості про наявність санкцій щодо позивача, як юридичної особи, за веб посиланням: https://drs.nsdc.gov.ua/subjects .

Позивач у заявах по суті спору (позовній заяві, відповіді на відзив), доводи щодо непоширення санкцій на бенефіціарного власника позивача не зазначив, докази щодо корпоративної структури прав власності позивача та визначення кінцевого бенефіціарного власника суду не надав.

Основними підставами позовної заяви є узгодженість сум бюджетного відшкодування за результатом набрання законної сили рішенням суду у справі № 440/16457/23, яким скасоване податкове повідомлення-рішення щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування від 16.10.2023 форми «В1» №000/959/5001 та висновки судів у справі № 440/16457/23, якими не надавалась оцінка наявності санкцій у кінцевого бенефіціарного власника позивача.

У той же час контролюючий орган заперечує щодо правових підстав для повернення позивачу (наявності права у платника податку станом на момент узгодженням сум бюджетного відшкодування ПДВ) сум бюджетного відшкодування ПДВ станом на момент узгодження податкового повідомлення-рішення внаслідок застосування санкцій до бенефіціарного власника позивача - фізичної особи ОСОБА_2 , який опосередковано володіє корпоративними правами позивача через ланцюг володіння корпоративними правами, акціями компаній «Fevamotinico S.a.r.l.», «Ferrexpo plc» та внаслідок угоди дискреційного (дискретного) трасту «The Minco Trust», що встановлюється із публічних відомостей проміжного результату за шість місяців, що закінчилися 30 червня 2025 компанії Ferrexpo PLC (опублікованого 06.08.2025 на офіційному вебсайті www.ferrexpo.com : Ferrexpo plc (“Ferrexpo», the “Group» or the “Company») Interim Results for the six months ended 30 June 2025.

Суд також проаналізував даний проміжний звіт, в якому зазначене наступне:

«Glossary:

«Controlling Shareholder - Fevamotinico S.a.r.l. holds 49.3% of the voting rights in Ferrexpo plc as at the date of this report. The Minco Trust is a discretionary trust that has three beneficiaries, consisting of Mr Zhevago and two other members of his family. For the purposes of the UK Listing Rules, each of the beneficiaries of The Minco Trust is considered a controlling shareholder of Ferrexpo plc»;

«Relationship Agreement The relationship agreement entered into among Fevamotinico S.a.r.l., Kostyantin Zhevago, The Minco Trust and the Company»

Аналогічні відомості містяться також у звітах щодо фінансової звітності за 2023, 2024 роки компанії Ferrexpo PLC «Ferrexpo plc Annual Report & Accounts 2023», «Ferrexpo plc Annual Report & Accounts 2024», опублікованих на офіційному вебсайті www.ferrexpo.com .

Відповідно до змісту звіту щодо фінансової звітності за 2023 рік «Ferrexpo plc Annual Report & Accounts 2023», «Ferrexpo plc Annual Report & Accounts 2024» на офіційному вебсайті www.ferrexpo.com за вебпосиланням за 2023 рік https://www.ferrexpo.com/media/4kffbpny/44653_ferrexpo-ar23_int.pdf?utm_source=chatgpt.com та за 2024 рік https://www.ferrexpo.com/media/iiwbrchf/46518_fxpo_ar24-int.pdf :

«Controlling shareholder - Relationship Agreement

The Company's largest shareholder is Fevamotinico S.a.r.l., which as at date of this report holds 49.3% of the voting rights in Ferrexpo plc. Fevamotinico S.a.r.l. is wholly owned by The Minco Trust. The Minco Trust is a discretionary trust that has three beneficiaries, consisting of Kostyantin Zhevago and two other members of his family. Mr Zhevago is therefore considered a controlling shareholder of the Company. In accordance with the UK Listing Rules, Mr Zhevago, The Minco Trust and Fevamotinico S.a.r.l. have entered into a Relationship Agreement with the Company (the “Relationship Agreement») to ensure that the Group is capable of carrying on its business independently, that transactions and arrangements between the Group, Fevamotinico S.a.r.l., The Minco Trust and Mr Zhevago (and each of their associates) are at arm's length and on normal commercial terms, and that at all times a majority of the Directors of the Company shall be independent of Fevamotinico S.a.r.l., The Minco TrustMr Zhevago. Under the Relationship Agreement, Mr Zhevago is entitled to appoint himself as a Director or another person as his representative Director, in each case in a non-executive capacity. During the year, Mr Zhevago has not exercised this right. The Relationship Agreement terminates if, inter alia, the shareholding of Mr Zhevago and his associates in the Company falls below 24.9%.»;

«Relationship Agreement

Details of the Relationship Agreement entered into between Fevamotinico S.a.r.l., Kostyantin Zhevago, The Minco Trust and the Company canin the Corporate Governance Report on page 104. The Relationship Agreement ceases to apply if Ferrexpo's shares cease to be and traded on the London Stock Exchange, or if the holding of Fevamotinico S.a.r.l., The Minco Trust or Mr Zhevago individually or collectively falls below 24.9% of the issued share capital of the Company and they are no longer a controlling shareholder for the purposes ofListing Rules.»;

«Fevamotinico S.a.r.l. 294,993,686 49.32%,

Fevamotinico S.a.r.l. is a wholly owned subsidiary of The Minco Trust of which Kostyantin Zhevago and two other members of his family are the beneficiaries.»

У звіті щодо фінансової звітності зазначена угода про взаємовідносини «Relationship Agreement», яка укладена внаслідок того, що контролюючий акціонер Ferrexpo PLC є: «Mr Zhevago is therefore considered a controlling shareholder of the Company».

Relationship Agreement припиняється, якщо частка контролюючого акціонера «Mr Zhevago» та «his associates» становитиме менше 24,9% володіння.

Дана обставина самостійно зазначена та публічно опублікована компанією Ferrexpo PLC.

Угода - "Relationship Agreement" - між Ferrexpo PLC та контролюючими акціонерами: «Mr Zhevago, The Minco Trust and Fevamotinico S.a.r.l. have entered into a Relationship Agreement with the Company (the “Relationship Agreement»)».

«The Relationship Agreement» - не скасовувалась та не змінювалась із 2023 року, що означає правовий статус відносно «Mr Zhevago», як контролюючого акціонера компанії «Ferrexpo PLC», не скасовувався та не змінювався із 2023 року.

Як зазначено вище, «Controlling Shareholder - For the purposes of the UK Listing Rules, each of the beneficiaries of The Minco Trust is considered a controlling shareholder of Ferrexpo plc» - тобто кожен із трьох бенефіціарів дискретного трасту (Mr Zhevago and two other members of his family) - «The Minco Trust is a discretionary trust that has three beneficiaries, consisting of Mr Zhevago and two other members of his family» - є контролюючим акціонером (Controlling Shareholder) компанії Ferrexpo PLC.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 щодо підстав забезпечення позову відносно корпоративних прав у справі №910/268/23, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, зазначені наступні висновки, що ОСОБА_1 є бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат»:

« 97. Отже, Верховний Суд доходить висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували законодавство України при визначенні статусу ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника і до відносин у рамках групи компаній Ferrexpo тому, що за всіма обставинами правовідносини мають більш тісний зв'язок з правом України, аніж з правом будь-якої іншої країни.

99. Поняття кінцевого бенефіціарного власника досить однаково тлумачиться в різних юрисдикціях, оскільки базується нарекомендаціях FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) - Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиваннямгрошей, зокрема:

- Сорока Рекомендаціях FATF;

- Керівництві FATF щодо прозорості та бенефіціарної власності 2014 року (щодо 24 та 25 Рекомендацій)

- Керівництві FATF щодо бенефіціарної власності юридичних осіб (березень 2023 року) тощо.

253. Розглянувши апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення, по суті застосувавши доктрину підняття корпоративної завіси і визнавши ОСОБА_1 кінцевим бенефеціарним власником активів, щодо яких було вжито заходи забезпечення, про що вже зазначалося вище. Тобто, суд апеляційної інстанції встановив, що ухвала суду першої інстанції стосувалася прав скаржників, але не скасував ухвалу суду першої інстанції і не ухвалив нове рішення.

257. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з ухваленням нового рішення.

258. Як вже зазначалося вище, застосування судом доктрини підняття корпоративної зависи при розгляді спору, тобто в конкретних правовідносинах, не означає, що юридична особа втрачає свій статус у всіх інших правовідносинах чи припиняє існування. Потрібно розмежовувати застосування доктрини підняття корпоративної завіси у матеріально-правових та процесуальних відносинах. Підняття корпоративної завіси між кінцевим бенефіціарним власником та юридичними особами (компаніями) групи в контексті матеріально-правових відносин (зокрема, у питаннях відповідальності) не означає, що суд має ігнорувати самостійну процесуальну правосуб'єктність цих юридичних осіб, які були залучені судом апеляційної інстанції як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача, тобто набули статус учасників справи поряд із відповідачем ОСОБА_1 .. Ігнорування процесуальної правосуб'єктності юридичної особи може відбуватися зовсім з інших підстав (див. з урахуванням різниці в обставинах справи постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, постанови Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №904/5121/19, від 29.04.2022 у справі №905/830/21).»

Позивач заперечень, доказів на спростування даним публічним відомостям суду не надав, обмежившись доводом, що контролюючий орган не надав доказів на підтвердження обставини того, що до бенефіціарного власника позивача не застосовані санкції, а ОСОБА_3 не є бенефіціарним власником позивача.

У відповіді на відзив зазначив, що Полтавський окружний адміністративний суд, Другий апеляційний адміністративний суд та Верховний Суду у своїх рішеннях по справі №440/16457/23 надали оцінку правовим взаємовідносинам, які стосуються повернення бюджетного відшкодування на підставі прийнятого податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 16.10.2023 №000/959/5001 на суму 30 151 грн., і у змісті цих рішень судів відсутні підстави та обставини щодо застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника позивача.

Суд встановив, що зміст спірних правовідносин стосується двох окремих правових підстав:

- незазначення контролюючий органом у Реєстрі заяв на повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ - правомірної дати узгодження суми бюджетного відшкодування за результатом судового оскарження;

- наявності права у позивача на отримання сум бюджетного відшкодування станом на момент узгодження у 2025 році суми бюджетного відшкодування в редакції чинних норм пункту 200.4-1 та пункту 200.12-1 статті 200 ПК України і, відповідно, підстав для обрахунку пені та початку строку бюджетної заборгованості, згідно із пунктом 200.23 ПК України.

Щодо строку звернення до суду.

У постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне, що строк звернення у спорах щодо триваючого порушення неповернення сум бюджетного відшкодування ПДВ та сум пені (пункт 200.23 статті 200 ПК України) становить шість місяців від дати порушення права платника податку.

Тобто платник податку, на виконання правових висновків Великої Палати Верховного Суду має право подавати позови щодо обрахунку пені (пункт 200.23 статті 200 ПК України) кожні шість місяців до дати фактичного повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, якщо неповернення сум бюджетного відшкодування триває більше шести місяців із дати узгодження.

Аналогічні правові позиції щодо строку звернення до суду Велика Палата Верховного Суду підтримала та уточнила у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24.

Враховуючи, що контролюючий орган отримав доступ до постанови апеляційного суду у справі № 440/16457/23 31.10.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень, то із 03.11.2025 розпочався строк відображення відомостей у Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Тобто строк звернення до суду обраховується із дати, коли позивач повинен дізнатися про порушення свого права із відомостей у публічному відкритому Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, тобто із 03.11.2025, а відлік шестимісячного строку звернення до суду розпочинається із 04.11.2025, коли відповідні відомості не відображені контролюючим органом у Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Позивач звернувся до суду у строк визначений законом.

Вважаючи, що відповідачі здійснюють протиправну бездіяльність щодо неповернення узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ за результатами судового оскарження податкового повідомлення-рішення у справі № 440/16457/23, яке набрало законної сили, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 4 Закону України «Про санкції» реалізація санкцій щодо особи, щодо якої застосовано санкції, у сфері відносин, які регулюються Податковим кодексом України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, забезпечується контролюючим органом шляхом здійснення заходів, передбачених пунктом 21-1.1 статті 21-1 Податкового кодексу України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 10 серпня 2023 року № 3317-IX, який набрав чинності 29 січня 2024 року, внесені зміни, зокрема й до Податкового кодексу України.

Так, цим законом статтю 17 ПК України доповнено пунктом 17.3 такого змісту:

«Права платника податку, передбачені цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, можуть бути обмежені у разі застосування до платника податків спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції».

Крім того, пункт 19-1.1 статті 19-1 ПК України доповнено підпунктом 19-1.1.34-1, за яким контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, здійснюють заходи щодо забезпечення виконання рішень про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятих у порядку, встановленому Законом України «Про санкції».

Також Законом № 3317-IX пункт 20.1 статті 20 ПК України доповнено підпунктом 20.1.19-1, згідно з яким контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: виконувати рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняті у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», у сферах відносин, які регулюються цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Зазначений Закон доповнив ПК України статтею 21-1 ПК України, відповідно до якої контролюючі органи виконують рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняті у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», шляхом здійснення таких заходів:

анулювання ліцензій на право здійснення діяльності у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального - у разі застосування санкції щодо анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності;

відмова/зупинення у поверненні помилково та/або надміру сплачених сум податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пені, штрафів - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;

відмова в наданні розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), а також у прийнятті рішення про перенесення строків сплати розстрочених (відстрочених) сум - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;

зупинення/відмова в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість - у разі застосування санкції щодо зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.

Підставою для здійснення контролюючим органом заходів, визначених пунктом 21-1.1 цієї статті, є рішення про застосування (внесення змін) спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийняте у порядку, встановленому Законом України «Про санкції».

Стаття 200 ПК України визначає порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків (в редакцій, чинній на час узгодження суми бюджетного відшкодування, з урахуванням змін, внесених Законом №3317-IX, Законом № 3813-IX).

За змістом пункту 200.4. статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4-1 статті 200 ПК України платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення.

Суми такого від'ємного значення зараховуються у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.7. статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 200.7.1. пункту 200.7 статті 200 ПК України визначено, що формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

До такого Реєстру вносяться такі дані:

1) найменування платника податку та його індивідуальний податковий номер;

2) дата подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку/небанківському надавачу платіжних послуг, поданої у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання);

3) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначена у кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або в рахунок сплати грошових зобов'язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

4) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшена на суму податкового боргу;

5) реквізити рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг для перерахування бюджетного відшкодування;

6) реквізити бюджетних рахунків для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

7) реквізити бюджетного рахунка, з якого здійснюється бюджетне відшкодування податку;

8) дата початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява про повернення суми бюджетного відшкодування, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

9) сума податку, заявленого до бюджетного відшкодування, та дата поданої до контролюючого органу заяви в разі виникнення у платника податку необхідності змінити напрям узгодженого бюджетного відшкодування;

10) дата складення та вручення платнику податків акта перевірки;

11) дата та номер податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування за кожною заявою з урахуванням (у разі подання) уточнюючого розрахунку, неузгоджена контролюючим органом;

12) дата початку оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, що оскаржується;

13) дата закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та сума бюджетного відшкодування, узгоджена за результатами оскарження;

14) сума узгодженого контролюючим органом бюджетного відшкодування за кожною заявою та дата її узгодження;

15) дата та сума повернення бюджетного відшкодування на рахунок платника в банку/небанківському надавачу платіжних послуг;

16) дата та сума зарахування (перерахування) в рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

17) дата прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції";

18) дата прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Внесення даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування посадовими особами відповідних органів здійснюється з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Порядок ведення та форма Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 25 січня 2017 року № 26 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість» (далі - Порядок № 26). Пункт 4 цього Порядку узгоджується з підпунктом 200.7.1. пункту 200.7 статті 200 ПК України.

За змістом підпункту 200.7.2. пункту 200.7 статті 200 ПК України заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 200.7.3. пункту 200.7 статті 200 ПК України дані Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, передбачені підпунктом 200.7.1 цього пункту, крім підпункту 5 підпункту 200.7.1 цього пункту щодо реквізитів рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг для перерахування бюджетного відшкодування, не є інформацією з обмеженим доступом та підлягають щоденному, крім вихідних, святкових та неробочих днів, оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Порядок надання відповідної інформації центральним органом виконавчої влади, що реалізує податкову політику, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для її оприлюднення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно з пунктом 200.10. статті 200 ПК України у строк, передбачений абзацом першим пункту 76.3 статті 76 цього Кодексу, контролюючий орган проводить камеральну перевірку даних податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання).

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, що проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним строком подання податкової декларації або уточнюючого розрахунку (у разі подання), а якщо такі документи були подані пізніше - за днем їх фактичного подання, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 цієї статті, - за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, відповідно до цього Кодексу.

За змістом пункту 200.12. статті 200 ПК України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат:

а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки;

б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна);

в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки;

г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення;

ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.

У випадках, передбачених підпунктами "б" і "в" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування в автоматичному режимі на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

У випадках, передбачених підпунктами "а", "г" і "ґ" цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

У разі наявності у платника податку податкового боргу бюджетному відшкодуванню підлягає заявлена сума податку, зменшена на суму такого податкового боргу.

У разі виникнення у платника податку необхідності зміни напряму узгодженого бюджетного відшкодування, такий платник податку має право подати відповідну заяву до контролюючого органу, який не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такої заяви зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 200.12-1 статті 200 ПК України з дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Зазначена в абзаці першому цього пункту сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та перераховується цим органом на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачі платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, протягом п'яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Норми пункту 200.12-1 статті 200 ПК України узгоджуються з пунктом 12-1 Порядку № 26.

Відповідно до пункту 200.13. статті 200 ПК України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.

За змістом пункту 200.14. статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 200.14-1 статті 200 ПК України якщо протягом періоду проведення контролюючим органом камеральної або документальної перевірки прийнято рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", такий контролюючий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначається відмова в наданні бюджетного відшкодування.

Таке податкове повідомлення-рішення не підлягає оскарженню.

Пунктом 200.15. статті 200 ПК України визначено, що у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Нарахування пені згідно з абзацом першим цього пункту не здійснюється у разі, якщо така заборгованість зумовлена:

виникненням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв'язку із введенням воєнного, надзвичайного стану;

зупиненням/відмовою у наданні бюджетного відшкодування за рішенням про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятим у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення, абзац перший пункту 200.4-1 статті 200 ПК України із змінами, внесеними згідно із Законом № 3813-IX від 18.06.2024 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства».

Із 26.07.2024 відбулось набрання чинності для пункту 200.4-1 статті 200 ПК України, з урахування частини 1 розділу Закону № 3813-IX від 18.06.2024 II «Прикінцеві положення», яким визначене, що цей Закон набирає чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем його опублікування, крім пунктів 9 і 25 розділу I цього Закону (щодо змін до пункту 43.1 статті 43, пункту 100.15 статті 100, пункту 200.4-1 статті 200, пункту 291.3 статті 291 і пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України), які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, але не раніше 1 липня 2024 року.

Відповідно до пункту 200.12-1 статті 200 ПК України, з дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Статтю 200 доповнено пунктом 200.12-1 згідно із Законом № 3317-IX від 10.08.2023, який набрав чинності 29 січня 2024 року.

Пунктом 200.23 статті 200 ПК України визначене, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Щодо бенефіціарного власника.

Відповідно до підпункту 14.1.241-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, термін "кінцевий бенефіціарний власник" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (пункт 14.1 статті 14 доповнено підпунктом 14.1.241-1 згідно із Законом № 3813-IX від 18.06.2024).

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 6 грудня 2019 року № 361-IX (далі - Закон №361-IX), у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

15) дані, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, - прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, країна громадянства та постійного місця проживання, дата народження, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу);

30) кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд неодноразово вже надавав свою оцінку.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо застосування норм пункту 200.4-1 статті 200 ПК України в часі назад.

Постановою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 280/12187/24 наданий правовий висновок щодо дії в часі назад положень ПК України в частині застосування санкції до права на отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Стаття 200 ПК України регламентує комплексну процедуру бюджетного відшкодування податку на додану вартість, яка за своїм змістом складається з самостійних, послідовних та юридично відокремлених етапів: процедури узгодження суми бюджетного відшкодування та процедури її фактичного повернення (відшкодування) з Державного бюджету України.

Зі змісту пункту 200.4 статті 200 ПК України слідує, що платник податків, за умови наявності від'ємного значення суми податку на додану вартість та відсутності податкового боргу, має дві альтернативні можливості:

- реалізувати право на бюджетне відшкодування (підпункт "б"), або

- зарахувати від'ємне значення податку на додану вартість в податковий кредит наступного звітного (податкового) періоду (підпункт "в").

Пунктом 200.4-1 статті 200 ПК України визначене спеціальне виключення.

Положення "не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення" слід розуміти буквально - за наявності рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до платника податків, його засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників право на бюджетне відшкодування не може бути встановлене.

Норма пункту 200.4-1 статті 200 ПК України передбачає спеціальне правило та є темпорально новою стосовно норми пункту 200.4 статті 200 ПК України.

Податкове повідомлення-рішення, яким позивачу зменшена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2023 року, скасована судом, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №440/16457/23 набрало законної сили 29.10.2025 (дата постанови суду апеляційної інстанції).

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України унормовано, коли сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, а саме: з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки (пункт «а»); з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна) (пункт «б»); з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки (пункт «в»); з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення (пункт «г»); з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення (пункт «ґ»).

Заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування набула статусу узгодженої саме на підставі пункту «ґ» пункту 200.12 статті 200 ПК України із 29.10.2025.

Зі змісту пункту 200.12 статті 200 ПК України слідує, що інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його сума відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування в автоматичному режимі (пункти «б», «в») або контролюючим органом у «ручному режимі» (пункти «а», «г», «ґ») на наступний робочий день після виникнення відповідного випадку.

Пункт 200.15 статті 200 ПК України визначає обов'язок контролюючого органу внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника на наступний робочий день, зокрема, після отримання судового рішення, яке набрало законної сили.

Заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування узгоджена в судовому порядку та виникає обов'язок внести податковим органом до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування на наступний робочий день після отримання відповідного рішення суду.

У межах спірних правовідносин застосування норми пункту 200.4-1 статті 200 ПК України суперечить фундаментальним принципам права, зокрема:

- принципу незворотності судового рішення, що набрало законної сили "res judicata";

- забороні зворотної дії нормативно-правового акту в часі.

Щодо принципу незворотності судового рішення, що набрало законної сили колегія суддів Верховного Суду зазначає, що перегляд права платника податків на бюджетне відшкодування означало б перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили. Вказане несумісне з принципом верховенства права і суперечить ст. 8 Конституції України.

Звертаючись до практики Європейського суду з прав людини, слід акцентувати на тому, що Європейський Суд у рішенні у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) встановив: "Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення питання судами їхнє рішення не ставилося під сумнів".

Відносно «заборони зворотної дії нормативно-правового акту в часі», суд стверджує, що застосування норми пункту 200.4-1 статті 200 ПК України суперечить положенням статті 58 Конституції України.

За рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99:

"За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце."

Враховуючи те, що в межах спірних правовідносин події, що стосуються встановлення права на бюджетне відшкодування мали місце до набрання чинності Законом № 3317-IX від 10 серпня 2023 року з урахуванням змін згідно із Законом № 3813-IX від 18 червня 2024 року, суд погоджується з доводами щодо протиправного застосування до цих відносин положень 200.4-1 ПК України.

У Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який знаходиться на сайті Міністерства Фінансів України (mof.gov.ua), відсутня інформація щодо відшкодування позивачу суми ПДВ за результатами судового оскарження податкового повідомлення-рішення від 16.10.2023 форми «В1» №000/959/5001, на суму бюджетного відшкодування 30151,00 грн.

Контролюючий орган допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не внесенні до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування суми ПДВ у розмірі 30151,00 грн. грн, яка є узгодженою у зв'язку з набранням законної сили рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №440/16457/23 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

У той же час в Реєстрі зазначена дата узгодження суми бюджетного відшкодування та дата судового рішення 27.02.2026, що не відповідає даті набрання законної сили 29.10.2025 судовим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №440/16457/23.

Дата набрання законної сили судовим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №440/16457/23 - 29.10.2025.

Відповідно до відомостей, Єдиного державного реєстру судових рішень, забезпечено надання загального доступу 31.10.2025.

Таким чином, контролюючий орган повинен у Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ внести інформацію до 03.11.2025, наступний робочий день.

Щодо доводів Казначейства про неможливість бути відповідачем у цій справі.

Суд констатує, що участь органів Казначейства під час процедури бюджетного відшкодування ПДВ прямо врегульована статтею 200 ПК України, а тому доводи у цій частині є безпідставними.

Щодо застосування пункту 200.12-1 статті 200 ПК України.

Указаною вище постановою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі №280/12187/24 зазначене наступне:

«Водночас висновки суду першої інстанції про наявність підстав для безпосереднього стягнення узгодженої суми бюджетного відшкодування та пені є передчасними, оскільки ухвалені без перевірки застосовності спеціального механізму, передбаченого пунктом 200.12-1 та пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Законодавець, запроваджуючи спеціальний режим правового регулювання у сфері бюджетного відшкодування податку на додану вартість у разі застосування санкцій, чітко розмежував право платника податку на узгоджену суму бюджетного відшкодування та можливість її фактичного отримання, тимчасово обмеживши саме стадію реалізації такого права.

Стаття 200 ПК України доповнена пунктом 200.12-1 згідно із Законом № 3317-IX від 10 серпня 2023 року (яким введено, зокрема, і пункт 200.4-1 статті 200 ПК України) у такому формулюванні:

«З дати прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми бюджетного відшкодування та перебіг строків здійснення такого бюджетного відшкодування, визначених цією статтею.

Обов'язковою умовою застосування пункту 200.12-1 статті 200 ПК України є наявність узгодженого грошового зобов'язання з податку на додану вартість (від'ємне значення суми податку на додану вартість).

Отже, цією нормою передбачено спеціальне правове регулювання, відповідно до якого у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до платника податку або до його учасника (засновника) чи кінцевого бенефіціарного власника, фактичне повернення узгодженої суми бюджетного відшкодування зупиняється на період дії таких санкцій.

Відповідно до абзацу другого пункту 200.12-1 статті 200 ПК України саме органи Державної казначейської служби України забезпечують реалізацію механізму зупинення перерахування узгоджених сум бюджетного відшкодування у разі наявності рішень про застосування санкцій, діючи на підставі інформації, що міститься у Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Підпунктом 200.7.1. пункту 200.7 статті 200 ПК України установлено, що до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування вносяться, окрім інших даних, дата прийняття рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», дата прийняття рішення про скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України «Про санкції» (пункти 17, 18 підпункту 200.7.1).

Відтак, законодавець чітко розмежував функції контролюючого органу щодо узгодження та обліку відповідних сум і повноваження органів Казначейства щодо їх фактичного перерахування або зупинення такого перерахування.

Крім того, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку на додану вартість, не відшкодовані платнику у строки, визначені цією статтею, вважаються заборгованістю бюджету, на яку нараховується пеня. Водночас законодавець вніс зміни до зазначеної норми та прямо передбачив винятки, за наявності яких нарахування пені не здійснюється. Зокрема, пеня не нараховується у разі, якщо така заборгованість зумовлена виникненням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), у тому числі у зв'язку із введенням воєнного чи надзвичайного стану, а також у разі зупинення або відмови у наданні бюджетного відшкодування за рішенням про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятим у порядку, встановленому Законом України «Про санкції». Отже, за наявності визначених законом умов відповідна бюджетна заборгованість не тягне правових наслідків у вигляді нарахування пені, що виключає можливість її стягнення.

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині вимог про стягнення бюджетного відшкодування та пені, Верховний Суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій зосередили правовий аналіз виключно навколо положень пункту 200.4-1 статті 200 ПК України, фактично ототожнивши спір із питанням наявності або відсутності у платника права на бюджетне відшкодування.

Водночас предметом спору у цій частині є не лише встановлення права на бюджетне відшкодування (стадія узгодження), а й правові наслідки його реалізації на стадії повернення коштів з бюджету та можливість судового стягнення відповідної суми.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою приписи пункту 200.12-1 та пункту 200.23 статті 200 ПК України, які діяли на час спірних правовідносин та встановлюють спеціальний механізм зупинення бюджетного відшкодування у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), та які за своїм суб'єктним складом поширюються, зокрема, на юридичних осіб, щодо яких застосовано відповідні обмеження, а також на випадки, коли такі санкції застосовані до їх засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників).

Зазначена норма діяла на момент узгодження спірної суми бюджетного відшкодування та підлягала перевірці судами як така, що безпосередньо впливає на можливість фактичного повернення коштів та на правомірність заявленого способу судового захисту у вигляді стягнення.

Проте суди не з'ясували: чи підпадають спірні правовідносини під дію пункту 200.12-1 ПК України з огляду на суб'єктний склад; чи існували на момент звернення до суду та/або на момент ухвалення рішення обставини, які відповідно до цієї норми зумовлюють зупинення бюджетного відшкодування; чи наявні умови, визначені нормою 200.23 ПК України для ненарахування пені.

Фактично спір у частині стягнення вирішено без надання правової оцінки спеціальній нормі, що регулює саме стадію повернення бюджетного відшкодування, тоді як сторони та суди зосередилися виключно на матеріальних передумовах права на відшкодування.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на відмінність підходів судів попередніх інстанцій до встановлення фактичних обставин щодо наявності та юридичного значення рішень Ради національної безпеки і оборони України.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів: внесення відповідної інформації до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування; наявності у Реєстрі відміток про зупинення або обмеження бюджетного відшкодування; ані самих рішень Ради національної безпеки і оборони України, які б у встановленому порядку підтверджували застосування відповідних санкцій до суб'єктів, релевантних для спірних правовідносин.

Належні докази існування рішень РНБО та їх зміст суди не досліджували.»

Одночасно, суду не надані сторонами докази того, що до позивача прийняте рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), прийнятого у порядку, встановленому Законом України "Про санкції".

Суд також встановив, що у Реєстрі заяв бюджетного відшкодування ПДВ у колонках:

Інформація про стан повернення бюджетного відшкодування (з урахуванням особливостей, установлених пунктом 55 підрозділу 2 розділу ХХ “Перехідні положення» Податкового кодексу України, формує Казначейство) - відсутня інформація;

Відповідно до Державного реєстру санкцій, судом не встановлені відомості про наявність санкцій щодо позивача за вебпосиланням: https://drs.nsdc.gov.ua/subjects .

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2026 року у справі №160/23263/25 зазначене наступне:

«Верховний Суд враховує, що правові висновки, зокрема щодо застосування пунктів 200.4-1, 200.12-1 статті 200 ПК України, були сформульовані після ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення. Водночас це не впливає на оцінку наявності підстав касаційного оскарження ,оскільки такі підстави підлягають перевірці на момент звернення з касаційною скаргою.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справах №160/22161/25 та №280/12187/24 зазначено, що після набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено правомірність заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, у контролюючого органу виникає обов'язок вчинити дії щодо її відображення у відповідному Реєстрі, а невиконання такого обов'язку є протиправною бездіяльністю, при цьому повторне посилання на обставини, пов'язані із застосуванням санкцій, не є підставою для невиконання такого обов'язку.

Отже, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах є безпідставними, а обрана підстава касаційного оскарження має формальний характер.

Доводи касаційної скарги щодо не надання правової оцінки доводам відповідача щодо порушення позивачем пунктів 200.4-1, 200.12-1 ст. 200 ПК України, зокрема у зв'язку із застосуванням санкцій, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як належне обґрунтування підстав касаційного оскарження.»

Верховний Суд зазначив про єдність правової позиції та сформованого правового висновку у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справах №160/22161/25 та №280/12187/24, що після набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджена правомірність заявленої до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, у контролюючого органу виникає обов'язок вчинити дії щодо її відображення у відповідному Реєстрі, а невиконання такого обов'язку є протиправною бездіяльністю, при цьому повторне посилання на обставини, пов'язані із застосуванням санкцій, не є підставою для невиконання такого обов'язку.

Суд враховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №440/16457/23, встановлено, що підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ не застосовані пункти 200.4-1, 200.12-1 статті 200 ПК України, оскільки такі набули чинності тільки із 29.01.2024.

Верховний Суд у викладених вище постановах зазначив, що пункт 200.4-1 (в редакції до 25.07.2024) статті 200 ПК України не застосовується до спірних правовідносин до 25.07.2024 в частині протиправної бездіяльності відповідача щодо внесення відомостей до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, а пункти 200.12-1, 200.4-1 (в редакції із 26.07.2024) статті 200 ПК України застосовуються до процедури і права платника податку на отримання бюджетного відшкодування після узгодження суми бюджетного відшкодування ПДВ тобто, станом на момент узгодження, у цьому спорі із 29.10.2025.

Враховуючи, що із 26.07.2024 діяла нова редакція пункту 200.4-1 (в редакції із 26.07.2024) статті 200 ПК України, яка визначає, що платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від'ємного значення.

Позивач надав до позовної заяви тільки рішення судів у справі №440/16457/23, жодних інших доказів не надав в частині корпоративної структури та встановлення кінцевого бенефіціарного власника позивача, щодо відсутності обставини про те, що бенефіціарним власником позивача не є ОСОБА_4 .

Позовна заява не містить жодних фактичних обставин та суду не надані докази в частині непоширення на позивача пунктів 200.12-1, 200.4-1 (в редакції із 26.07.2024) статті 200 ПК України станом на дату узгодження суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Позивач обмежився виключно доводами статусу узгодження сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами судового оскарження, у той же час відмова у 2025 році у поверненні позивачу сум бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2023 року контролюючим органом обґрунтована підставою наявності відомостей щодо застосування до кінцевого бенефіціарного власника позивача санкцій у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", рішення Ради національної безпеки та оборони України від 12 лютого 2025 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Судом встановлені обставини із посилань відповідача на публічні відкриті відомості на вебсайті компанії Ferrexpo PLC www.ferrexpo.com, що контролюючим акціонером «Ferrexpo plc» є ОСОБА_3 .

Внаслідок того, що ОСОБА_4 є контролюючим акціонером компанії Ferrexpo PLC, укладена угода про взаємовідносини «Relationship Agreement» компанією Ferrexpo PLC із компаніями Fevamotinico S.a.r.l., The Minco Trust та Kostyantin Zhevago, яка припиняється, якщо частка акцій контролюючого акціонера «Mr Zhevago» та «his associates» становитиме менше 24,9% володіння.

Fevamotinico S.a.r.l. повністю належить The Minco Trust, бенефіціарами якого є ОСОБА_4 та двоє членів його родини/сім'ї, одночасно кожний із бенефіціарів The Minco Trust є контролюючим акціонером компанії Ferrexpo PLC, якій належать корпоративні позивача.

«Relationship Agreement» укладена компанією Ferrexpo PLC виключно із Kostyantin Zhevago, а не із іншими членами його родини/сім'ї, з метою забезпечення ведення групою «Ferrexpo» діяльності незалежно з дотриманням «arm's length» (принципу "витягнутої руки"), тобто із дотриманням ринкових умов.

У змісті опублікованої звітності наявність визначень «Relationship Agreement» та «Controlling shareholder» щодо визнання контролюючим акціонером ОСОБА_2 , вказує на пов'язаність та вплив саме ОСОБА_5 на компанію Ferrexpo PLC, через володіння корпоративними правами Fevamotinico S.a.r.l., та внаслідок бенефіціарності ОСОБА_2 та двох інших членів його родини/сім'ї до трасту "The Minco Trust", кожен із яких визнається контролюючим акціонером по відношенню до компанії Ferrexpo PLC.

Суд також враховує, що у наведеній у цьому рішенні постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 щодо підстав забезпечення позову відносно корпоративних прав у справі №910/268/23, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, зазначений правовий висновок Суду, що ОСОБА_1 є бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» через тлумачення поняття «кінцевого бенефіціарного власника» основаного на рекомендаціях FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) та застосування правової доктрини «підняття корпоративної завіси».

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), правова доктрина «підняття корпоративної завіси» може відбуватися у випадках, коли учасник юридичної особи володіє значною часткою у статутному капіталі (зачиним пакетом акцій), що дозволяє йому одноосібно формувати волю юридичної особи, у випадках, коли компанія та акціонер нерозривно пов'язані між собою (ідентифікуються як одне ціле) і було б їх штучним відокремлення (рішення ЄСПЛ у справі "Альберт і інші проти Угорщини"(Albert And Others v. Hungary від 07 липня 2020 року, пункти 138-157, заява №5294/14), у справі "Лекіч проти Словенії" (Lekic v. Slovenia від 11 грудня 2018року, заява №36480/07).

Мета зняття корпоративної завіси полягає у врегулюванні дисбалансу інтересів, що виникає між учасниками правовідносин внаслідок зловживання обмеженою відповідальністю або автономністю корпорації.

Підходи «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» можуть застосуватись тільки у виняткових випадках. Механізм підняття корпоративної завіси є виключенням із загальноприйнятного принципу відокремленості юридичної особи з метою додержання справедливості та балансу інтересів усіх учасників цивільного обороту. Він полягає у відступі від принципів відокремленості та обмеженої відповідальності.

Застосування доктрини "підняття корпоративної завіси" спирається на ідеї світової практики міжнародного судового вирішення спорів, зокрема ЄСПЛ, та можливе фактично у виключних випадках, зокрема на виконання мети, яка визначена у Законі України «Про санкції» та Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у статті 1 визначені ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

Такі ознаки непрямого вирішального впливу, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», встановлені судом на підставі публічних відомостей із вебсайту компанії Ferrexpo PLC www.ferrexpo.com та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень - постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/268/23.

Суд визнає правомірним висновок контролюючого органу про те, що відносно кінцевого бенефіціарного власника позивача у порядку, встановленому Законом України «Про санкції», прийняте рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), і протягом строку застосування таких санкцій позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимог и та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Позивач, у свою чергу, звертаючись до суду із цим позовом, не з'ясовував правові підстави неповернення сум бюджетного відшкодування станом на момент їх узгодження, внаслідок чого позов не містить відповідних доводів та не надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які спростовують підстави неповернення контролюючим органом сум бюджетного відшкодування, згідно із пунктами 200.12-1, 200.4-1 (в редакції із 26.07.2024) статті 200 ПК України, саме станом на дату узгодження суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Суд не позбавляє права позивача на суми бюджетного відшкодування ПДВ, а констатує про те, що станом на момент узгодження таких сум у позивача тимчасово відсутнє право на їх отримання до моменту скасування, припинення санкцій щодо кінцевого бенефіціарного власника позивача, або його вибуття із структури корпоративної власності позивача.

З огляду на викладене, відсутня правова підстава для визнання таких сум бюджетною заборгованістю, внаслідок відсутності цієї правової підстави - період для обрахунку пені не розпочався.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення сум бюджетного відшкодування ПДВ та пені на суму бюджетної заборгованості є необґрунтованими із правових підстав, в яких необхідно відмовити.

Щодо обрахунку періоду нарахування пені в порядку пункту 200.23 статті 200 ПК України.

Пунктом 200.15. статті 200 ПК України визначено, що після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Таким чином, відповідач повинен у Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ внести інформацію до 03.11.2025, наступний робочий день.

Суд відхиляє доводи сторін, що судове оскарження завершилось після постановлення ухвали Верховного Суду від 16.12.2025 у справі №440/16457/23, оскільки рішення суду набирає законної сили після завершення апеляційного оскарження, тобто від дати постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі №440/16457/23.

Пунктом 200.12 статті 200 ПК України визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені п.200.13 ст.200 ПК України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в обслуговуючому банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів.

Тобто із 04.11.2025 орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, зобов'язаний перерахувати суми бюджетного відшкодування упродовж п'яти операційних днів, тобто до 10.11.2025 включно.

Із 11.11.2025 розпочинається перший день обрахунку пені визначеної пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Позивач заявляє обрахунок пені із 27.12.2025, тобто станом на цю дату існувала бюджетна заборгованість із повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ із 11.11.2025.

Проте, внаслідок того, що судом встановлена підстава відсутності права у позивача на отримання сум бюджетного відшкодування ПДВ станом на момент узгодження, то суд зазначає про відсутність правових підстав для початку періоду обрахунку пенсі в порядку пункту 200.23 статті 200 ПК України, з урахуванням дії пунктів 200.12-1, 200.4-1 (в редакції із 26.07.2024) статті 200 ПК України.

Щодо заявлення позовних вимог про стягнення пені одночасно із вимогами про стягнення сум бюджетної заборгованості із бюджетного відшкодування ПДВ.

Суд застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими для суду в частині способу захисту у спорах про несвоєчасне відшкодування сум ПДВ.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15, констатуючи недієвість існуючих механізмів бюджетного відшкодування, вказала на те, що такі способи захисту порушеного права, як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку та, як наслідок, визнала єдино можливим та належним способом захисту прав платника податків у таких спорах стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ. При цьому Велика Палата Верховного Суду стягнення суми відшкодування ПДВ застосувала саме як «інший (процесуальний) спосіб захисту порушеного права у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав», що допускається за наслідками судового розгляду спору з метою більш ефективного захисту прав платника і прямо випливає з приписів пункту 10 частини другої статті 245 КАС України.

У постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

« 68. Отже, після закінчення процедури судового оскарження контролюючий орган зобов'язаний вчинити належні дії з реалізації актуального на час його застосування механізму бюджетного відшкодування.

69. З метою запровадження дієвого механізму контролю за повним та своєчасним виконанням державними органами комплексу дій, спрямованих на повернення платнику сум бюджетного відшкодування, законодавцем було закріплено на рівні закону (пунктом 200.23 статті 200 ПК України) забезпечувальний засіб - нарахування пені за кожен день прострочення зобов'язання протягом усього строку існування заборгованості бюджету. Одночасно цей інструмент є істотною мірою майнової відповідальності держави в разі невиконання означеного комплексу дій та запобіжником від можливих зловживань. Разом з тим вчинення конкретних дій на різних стадіях виконання цього обов'язку покладено на різні органи державної влади, а затримка у виконанні своєї частини обов'язку будь-ким з них спричиняє істотне навантаження на державний бюджет у вигляді пені.

70. Тривалий час правова система держави виходила з тієї правової позиції, що єдиним можливим способом захисту прав платника в такому випадку є зобов'язання держави в особі уповноважених нею органів виконати покладені на них законом і підзаконними актами обов'язки, що зазвичай не приводило до припинення протиправної бездіяльності контролюючих органів та можливості ефективного захисту прав заявників з огляду на існуючі недоліки у нормативному регулюванні, системну бездіяльність державних органів та хронічний брак бюджетних коштів.

71. Разом з тим підтверджене судом за наслідками розгляду й вирішення адміністративного спору право платника податків на отримання заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ повинне бути реальним і повинне забезпечуватись практичною можливістю його реалізації, в тому числі примусово.

72. Конституційний Суд України в Рішенні від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003 наголосив, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах».

73. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Такі висновки відображені, зокрема, у рішеннях Суду у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року, пункт 40), «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, заява № 59498/00, від 19 березня 1997 року, пункт 34), «Шаренок проти України» (заява № 35087/02, від 22 лютого 2005 року, пункт 25).

75. Запроваджуючи новий підхід до вирішення цієї категорії справ, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, врахувала рішення ЄСПЛ у справі «Інтерсплав проти України» від 09 січня 2007 року (заява № 803/02), у якому Суд зазначив, що юридична особа - платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (пукти 31, 32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні з відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики та зазначив, що стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушував «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (пункт 40).»

Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що строк звернення до суду для вимог щодо стягнення сум пені становить шість місяців, то платник податку має законне право заявляти такі вимоги одночасно із вимогами про стягнення бюджетної заборгованості в одній справі.

Указане свідчить, що висновок про передчасність заявлення вимог про стягнення сум пені є перешкодою звернення до суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду встановила єдині правові підстави для початку (моменту) відліку строку звернення до суду, як для вимог щодо стягнення бюджетного відшкодування ПДВ, так і для вимог щодо стягнення сум пені, в порядку пункту 200.23 статті 200 ПК України.

Суд висновує, що позивач має право одночасно заявляти вимоги про стягнення сум пені за несвоєчасне повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ поряд із вимогами про стягнення такої бюджетної заборгованості.

У той же час, суд повторює, що такі вимоги не підлягають задоволенню судом у цьому спорі.

Щодо позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд задовольняє позовні вимоги виключно до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Суд доходить висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість узгодженої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивача, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 30151,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2023 року (від 14.07.2023 №9172734428), та зобов'язати відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість узгодженої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивача, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 30151,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2023 року (від 14.07.2023 №9172734428), датою 03.11.2025; у інших позовних вимогах суд відмовляє.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, засада використання та захисту цивільних прав, якій корелює принцип добросовісності у пункт 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Цивільні права у публічно-правовому спорі захищаються в адміністративній юстиції.

Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Стаття 10 Закону України “Про адміністративну процедуру» пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов'язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов'язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Принципу добросовісності (“bona fides») корелюють доктрина римського права “venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки, інша назва принцип “естопель») ґрунтується ще на римських максимах - “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), “nemo auditur propriam turpitudinem allegans» (ніхто не може посилатися на власну ганебність або провину, щоб отримати перевагу в суді або в правових питаннях - тобто заборони отримувати вигоду від власної неправомірної поведінки).

В основі зазначених доктрин знаходиться принцип добросовісності.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимог и та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції». Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

За загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Європейський суд з прав людини у пункті 36 рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 року №37801/97 вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

У розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

Суд задовольняє позовні вимоги частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачений судовий збір у сумі 5324,80 грн.

У той же час позов поданий через ЄСІТС, тобто, відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягає застосуванню понижуючий коефіцієнту 0,8 до ставки судового збору.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково до одного відповідача, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, суд вважає за необхідне відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, судові витрати щодо однієї позовної вимоги у сумі 2662,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» (вул. Будівельників, буд. 15, м. Горішні Плавні, Полтавська обл., 39803, код ЄДРПОУ 35713283) до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (проспект Олександра Поля, 57, м. Дніпро, 49031 код ЄДРПОУ ВП 43968079), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. 93-ї Холодноярської Бригади, 1, код ЄДРПОУ 37988155) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, стягнення сум бюджетного відшкодування та пені задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість узгодженої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат», задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 30151,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2023 року (від 14.07.2023 №9172734428).

Зобов'язати Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість узгодженої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат», задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 30151,00 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2023 року (від 14.07.2023 №9172734428), датою 03.11.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» судові витрати зі сплати судового збору 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Інші вимоги залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза

Попередній документ

136251752

Наступний документ

136251754

Інформація про рішення:

№ рішення:	136251753
№ справи:	440/689/26
Дата рішення:	05.05.2026
Дата публікації:	07.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Полтавський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (05.05.2026)
Дата надходження:	26.01.2026
Предмет позову:	стягнення коштів

Учасники справи:

суддя-доповідач:

БЕВЗА В І

відповідач (боржник):

Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області

Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат"

представник позивача:

Бабій Олена Михайлівна