. 05 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3892/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 20.10.2025 №163650008111 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та Рішення про результати розгляду скарги ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 24.12.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул.Соборна, 7 А, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25605, код ЄДРПОУ 20632802 тел. 050-874-28-63, 097-988-98-68, e-mail: gu@pl.pfu.gov.ua) призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за віком із 13 жовтня 2025 року, з урахуванням змісту всіх документів, які були надані ним до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення відповідного виду пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області за результатами розгляду такого звернення протиправно не зарахував до страхового стажу позивача окремі періоди його роботи та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю у трудовій книжці колгоспника відомостей про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві, відсутністю відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також у зв'язку з набуттям стажу на території Російської Федерації. Переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Залучено до участі у справі у якості третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
21.04.2026 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Так до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи : період роботи в колгоспі з 02.07.1984 по 26.11.1984, оскільки стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року підтверджується трудовою участю в громадському господарстві із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Уточнююча довідка про встановлений та відпрацьований мінімум та довідка про реорганізацію колгоспу заявником не надана. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи необхідно надати підтверджуючу довідку, із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, видану за місцем роботи (правонаступником, архівним відділом) на підставі первинних документів, довідку про реорганізацію підприємства; з 01.07.2000 по 31.08.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.06.2001 по 06.05.2005, оскільки відсутня інформація про стаж та нараховану заробітну плату
згідно даних Реєстру; з 17.11.2008 по 31.08.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 27.09.2013, з 28.09.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2016 по 08.07.2019 та періоди роботи з 04.09.2019 по 13.08.2020, з 04.09.2019 по 13.08.2020, оскільки стаж набутий на території російської федерації.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
13.10.2025 позивач звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Полтавській області про призначення пенсії у зв'язку з досягненням пенсійного віку, до якої приєднав усі необхідні документи.
Заяву позивача було направлено на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області від 20.10.2025 № 163650008111 в призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. З документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 12.03.1987) та вкладишу трудової книжки ( НОМЕР_3 від 04.09.2019), а саме: - період роботи в колгоспі з 02.07.1984 по 26.11.1984, оскільки стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року підтверджується трудовою участю в громадському господарстві із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Уточнююча довідка про встановлений та відпрацьований мінімум та довідка про реорганізацію колгоспу заявником не надана. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи необхідно надати підтверджуючу довідку, із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, видану за місцем роботи (правонаступником, архівним відділом) на підставі первинних документів, довідку про реорганізацію підприємства; - з 01.07.2000 по 31.08.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.06.2001 по 06.05.2005, оскільки відсутня інформація про стаж та нараховану заробітну плату згідно даних Реєстру; - з 17.11.2008 по 31.08.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 27.09.2013, з 28.09.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2016 по 08.07.2019 та періоди роботи з 04.09.2019 по 13.08.2020, з 04.09.2019 по 13.08.2020, оскільки стаж набутий на території російської федерації. Крім цього при обчисленні страхового стажу не взято періоди роботи та заробітну плату згідно довідок № 71/ОК від 30.09.2004, № 173 від 13.08.2020 та № 216/167 від 21.01.2021, оскільки документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема в російській федерації, не повинні прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі.
Позивач не погодився з відповідним рішенням пенсійного органу та подав скаргу від 19.11.2025 на вищевказане рішення.
Рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області про результати розгляду скарги від 24.12.2025 №100-0801-8/70757 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області від 20.10.2025 № 163650008111 без змін.
Позивач не погодився з позицією відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Зі змісту спірного рішення судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період роботи в колгоспі з 02.07.1984 по 26.11.1984, оскільки стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року підтверджується трудовою участю в громадському господарстві із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві..
Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача такого періоду роботи на підставі відомостей його трудової книжки, суд виходить з такого.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, системний аналіз наведеної норми свідчить, що вимога щодо підтвердження мінімуму трудової участі в громадському господарстві стосується виключно осіб, які перебували у статусі членів колгоспу, тобто здійснювали трудову діяльність на підставі членства, а не трудового договору.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки колгоспника Серії НОМЕР_4 від 02.07.1984 позивач 02.07.1984 був прийнятий на посаду помічника бригадира тракторної бригади, а 26.11.1984 звільнений з цієї посади у зв'язку з призовом до Радянської армії.
При цьому, з наведених записів не вбачається, що позивач був прийнятий до членів колгоспу, натомість зазначені записи свідчать про перебування позивача у трудових відносинах з колгоспом, що оформлені у встановленому порядку.
Таким чином, правовідносини позивача з колгоспом у спірний період мають характер трудових, а не членських, у зв'язку з чим до них не підлягають застосуванню положення щодо необхідності підтвердження мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
За таких обставин, відсутні правові підстави вимагати від позивача додаткового підтвердження його трудової участі в громадському господарстві, оскільки факт виконання ним роботи підтверджується належним та допустимим доказом - записами у трудовій книжці.
Отже, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 02.07.1984 по 26.11.1984 у колгоспі підлягає зарахуванню до його страхового стажу на підставі записів трудової книжки без необхідності надання додаткових документів щодо виконання мінімуму трудової участі.
Крім того, судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка колгоспника Серії НОМЕР_4 від 02.07.1984, яка, крім іншого, подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії. Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжки містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірному періоді. Такі записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що в дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.
Відтак, відмова відповідача у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу позивача є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 31.08.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.06.2001 по 06.05.2005, суд зазначає наступне.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом статті 1 Закону № 1058-IV:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У силу положень статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом із тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Частинами першою та другою статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини шостої цієї статті страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
У силу положень частини десятої згаданої статті, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Приписами частини дванадцятої статті 20 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 482/434/17 зазначив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом положень Закону № 1058-IV, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на роботодавця-страхувальника.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за конкретну особу не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування до загального стажу його роботи періодів його фактичної роботи в ВАТ "Херсонський суднобудівний завод".
Крім того, стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З аналізу наведених норм вбачається, що наявність записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 12.03.1989 є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
За викладених обставин твердження відповідача про відсутність відомостей про сплату страхових внесків у спірних періодах не відповідають фактичним обставинам справи, а відповідач безпідставно відмовляє в зарахуванні періодів роботи позивача в ВАТ "Херсонський суднобудівний завод". до його страхового стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в Російській Федерації з 17.11.2008 по 31.008.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 26.07.2013, з 27.03.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2015 по 08.07.2019, з 04.09.2019 по 13.08.2020, суд зазначає наступне.
Зі змісту спірного рішення про відмову в призначенні пенсії встановлено, що періоди роботи з 17.11.2008 по 31.008.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 26.07.2013, з 27.03.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2015 по 08.07.2019, з 04.09.2019 по 13.08.2020 не зараховані до стразового стажу, оскільки набуті на території Російської Федерації.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з приписами статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Єдиною підставою для відмови у зарахування періодів роботи з 17.11.2008 по 31.008.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 26.07.2013, з 27.03.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2015 по 08.07.2019, з 04.09.2019 по 13.08.2020 до страхового стажу позивача стала та обставина, що вони набуті на території Російської Федерації.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі однієї з договірних сторін в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до припинення участі як Російської Федерації, так і України.
До того ж позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не ставиться у залежність від припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу громадян держав - учасників.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації з 17.11.2008 по 31.008.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 26.07.2013, з 27.03.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2015 по 08.07.2019, з 04.09.2019 по 13.08.2020, відповідно до записів трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 12.03.1987 та вкладиші до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.2019.
Статтями 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, проаналізувавши викладене, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 1163650008111 від 20.11.2025 про відмову у призначенні пенсії в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та рішення від 24.12.2025 №1100-0801-8/70757 про результати скарги, а також зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 02.07.1984 по 26.11.1984, згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_4 від 02.07.1984, з 01.07.2000 по 31.08.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.06.2001 по 06.05.2005 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.03.1987, з 17.11.2008 по 31.08.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 26.07.2013, з 27.03.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2015 по 08.07.2019, з 04.09.2019 по 13.08.2020, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.03.1987 та вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.2019.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області призначити позивачу пенсію за віком з 13.10.2025, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на підставі трудової книжки, а також рішенню, ухваленому відповідачем за результатами розгляду звернення позивача за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідачів призначити позивачу пенсію з 13.10.2025 року задоволенню не підлягає.
Водночас, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача від 13.10.2025 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду.
Разом із тим, обов'язок з виплати пенсії позивача належить Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області, а відтак суд вважає передчасними позовні вимоги про зобов'язання виплатити пенсію за віком з дня її призначення, оскільки останнє Головним управлінням Пенсійного фонду України у Кіровоградській області станом на дату розгляду цієї справи ще не здійснене.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У дослідженому судом випадку відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд.7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25605, ЄДРПОУ 20632802), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 163650008111 від 20.11.2025 про відмову у призначенні пенсії в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та рішення від 24.12.2025 №1100-0801-8/70757 про результати скарги.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.07.1984 по 26.11.1984, згідно записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_4 від 02.07.1984, з 01.07.2000 по 31.08.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.06.2001 по 06.05.2005 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.03.1987, з 17.11.2008 по 31.08.2010, з 18.01.2011 по 30.03.2012, з 02.04.2012 по 13.05.2012, з 30.08.2012 по 26.07.2013, з 27.03.2013 по 22.08.2014, з 01.04.2015 по 08.07.2019, з 04.09.2019 по 13.08.2020, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.03.1987 та вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.09.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.10.2025 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградській області (вул. Соборна, буд.7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25605, ЄДРПОУ 20632802).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова