Справа № 420/12712/26
05 травня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Петріва Івана Михайловича про забезпечення позову
До Одеського окружного адміністративного суду 04.05.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 01.12.2025. №Ф-10837-53 на суму 37788,74 грн;
2. Визнати протиправною та скасувати узгоджену вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 01.12.2025 №Ф-10837-53-У на суму 38 788,74 грн.
Водночас із позовом було подано заяву (вх. №ЕС/47907/26 від 04.05.2026), в якій позивач просить забезпечити позов, шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням №80580290, відкритим Білгород-Дністровським відділом ДВС Одеського міжрегіонального управління Мін'юсту України (ст. д. виконавець Тирнова А.І.) на підставі узгодженої вимоги №Ф-10837-53-У від 01.12.2025 - до набрання чинності рішенням суду у цій справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що:
- виконавче провадження відкрито на підставі дефектного виконавчого документа - Узгодженої вимоги, яка: (а) містить невірну суму (38788,74 грн замість 37788,74 грн первинної Вимоги); (б) стала підставою для примусового виконання, не набравши законної чинності, оскільки первинну Вимогу позивачу не вручено - відправлення повернулося з офіційною позначкою «Укрпошти» від 14.02.2026: «Одержувач відсутній за вказаною адресою», а 04.03.2026 ДПС отримала лист назад і знала про факт невручення, проте через 14 днів свідомо подала заяву до ДВС на відкриття ВП;
- у межах виконавчого провадження вже стягнуто 11718,09 грн. Виписка АТ КБ «Приватбанк» за квітень 2026 року підтверджує: надійшло 13199,54 грн пенсії по інвалідності (єдиний дохід позивача) - стягнуто 13258,90 грн. Баланс рахунку на кінець місяця - 0,00 грн. Пенсію знято в повному обсязі (100%), що позбавляє позивача - інваліда 3-ї групи внаслідок війни - будь-яких засобів до існування та є грубим порушенням гарантованого державою права на соціальний захист (ст. 46 Конституції України, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);
- підпунктом 3 пункту 10-2 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» (в ред. Закону №2129-IX від 15.03.2022.) тимчасово, на увесь період воєнного стану, припиняється звернення стягнення на пенсію та інший дохід боржника. Жоден із передбачених законом винятків до стягнення заборгованості з ЄСВ не застосовується. Таким чином, стягнення пенсії здійснюється всупереч прямій законодавчій забороні, що діє в умовах воєнного стану;
- у разі задоволення позову та скасування оскаржуваних вимог, повернення вже стягнутих коштів вимагатиме від позивача значних додаткових зусиль і часу, що суттєво ускладнить реальне відновлення його прав. Натомість, вжиття заходів забезпечення є тимчасовим заходом, який не вирішує спір по суті та не змінює прав і обов'язків сторін, а лише зупиняє процедуру примусового виконання до набрання чинності рішенням суду.
В якості додатку до вказаної заяви долучено копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 04.06.2014 за яким пред'явник цього посвідчення має право на пільги, встановленні законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Станом на вирішення заяви про забезпечення позову питання щодо відкриття провадження у справі не вирішено.
За правилами частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану заяву, суд вважає, що у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити, виходячи з такого.
За приписами статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частини четверта - шоста статті 154 КАС України).
Застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Відповідно до статті 151 КАС України, якою визначено види забезпечення позову, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Згідно роз'яснень, які наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У правозастосовчій практиці Верховного Суду неодноразово аналізувались питання, пов'язані із вжиттям заходів забезпечення позову, зокрема, у постанові від 19 березня 2025 року у справі № 300/6853/23, ухваленій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наводились такі висновки щодо застосування норм статей 150-158 глави 10 розділу І КАС України у подібних правовідносинах, спір у яких, як і у справі, що розглядається, виник стосовно рішення органу місцевого самоврядування про демонтаж тимчасових споруд.
У вказаній постанові Верховний Суд відзначав, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих у цій статті обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Верховний Суд також підкреслював, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (постанова від 24.04.2025 у справі № 320/17940/24).
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/6840/20 та від 16 січня 2023 року у справі № 640/1995/22.
Разом з тим, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18 та від 13.07.2023 у справі № 640/16003/22.
Водночас, суд наголошує на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд, з огляду на докази, надані позивачем (заявником), для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмету позову.
Як слідує із заяви про забезпечення позову, її вимоги фактично обґрунтовано тим, що проведення виконавчих дій може призвести до того, що в разі стягнення всієї заборгованості згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки), у позивача може істотно ускладнитись поновлення його порушених прав.
Проте, представник позивача, наводячи загальні установлені юридичні твердження не вказує, в чому саме полягає ступінь складності поновлення порушеного права позивача або неможливість такого відновлення.
Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 23.04.2026 у ВП № 80580290, старшим державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 29777,71 грн.
При цьому суд зазначає, що арешт коштів - це операція, що полягає в обмеженні прав власника щодо розпоряджання своїми грошовими коштами. Арешт коштів як такий не означає зміну їх власника. Арешт коштів як банківська операція становить собою зупинення видаткових операцій по рахунку (при цьому кошти, що надходять на рахунок, продовжують прийматись).
Таким чином арешт коштів за своєю суттю не є списанням коштів із рахунків позивача, а лише свідчить про забезпечення державним виконавцем гарантії сплати коштів в подальшому у порядку виконавчого провадження.
Суд констатує, що така обов'язкова умова для забезпечення позову, як наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Отже на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваної вимоги. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваної вимоги є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Також суд зазначає, що всі наведені представником обставини у заяві потребують доказуванню, крім того, їх не можна вважати такими, що очевидно призведуть до заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі або свідчать про очевидність ознак протиправності оскаржуваної вимоги відповідача.
Крім того заявником не надано жодних доказів направлення державними виконавцями платіжних вимог на примусове списання коштів ОСОБА_1 .
При цьому з наданої виписки АТ КБ «Приватбанк» дійсно вбачається списання грошових коштів у квітні 2026 року з картки НОМЕР_2 у сумі 13258,90 грн, проте з вказаної виписки не можливо встановити та не вбачається, що вказані кошти були стягнені саме державним виконавцем у межах виконавчого провадження.
Згідно довідки, виданої відповідальним працівником АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 станом на 02.05.2026 має в АТ КБ «Приватбанк» картку НОМЕР_2 , на яку отримує соціальні виплати. Також на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Відтак з вказаних витягів, суду не можлило встановити цільове походження коштів, а саме пенсії, оскільки як вказано у самій довідці на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Крім того, ініціювання судових проваджень щодо відновлення порушеного права не є саме по собі підставою для вжиття заходів для забезпечення позову.
Також не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову ймовірність понесення особою фінансових витрат, пов'язаних з виконавчим провадженням.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Враховуючи вищевикладене, а також загальну мету інституту забезпечення позову - охорону прав заявника від реальної та доведеної загрози, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні підстави та умови, які б виправдовували застосування такого попереднього захисту, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Петріва І.М. (вх. №47907/26 від 04.05.2026) про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА