справа№380/1752/26
01 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач - 1), військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач - 2), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 26.11.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю II групи відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10471/25/1380/В від 06.06.2025. Даний рапорт із додатками був скерований на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв'язку з клопотанням щодо сприяння розгляду по суті. У відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо стану розгляду рапорту відповідачем - 1 надіслано лист № 50/10/1/1 -С-90-Аз від 29.12.2025, яким проінформовано про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, у зв'язку з наявністю рідного брата позивача - ОСОБА_3 . Також наданий витяг з протоколу № 9 засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 , згідно якого одностайно членами комісії проголосовано «проти» звільнення позивача з військової служби. З даним рішенням позивач категорично не погоджується, вважає його таким, що суперечить закону та порушує права та інтереси, у зв'язку з чим останній змушений звертатися до суду.
Ухвалою від 04.02.2026 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
23.02.2026 від відповідача - 1 за вх. №14116 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позовні вимоги заперечив, пояснивши, що відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу (далі - ПК України) членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV ПКУ вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначається Кабінетом Міністрів України. Представник відповідача зазначив, що не надано жодних підтверджуючих документів про відсутність чи наявність у ОСОБА_2 (батька позивача, особи з ІІ групою інвалідності) членів сім'ї другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним догляд. Пункт 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, в редакції змін від 23.07.2024 (набрала чинності 02.10.2024) визначає, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. Як наслідок, з 02.10.2024, саме Додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у визначає вичерпний перелік документів, які підтверджують право на звільнення через сімейні обставини. Пункт 28 додатку 19 за такою підставою, передбачено, що одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивачем разом із рапортом не було надано акту перевірки сімейного стану із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо встановлення чи спростування факту наявності чи відсутності в батька особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 . З урахуванням наведеного, просив суд відмовити у задоволенні позову.
04.03.2026 від позивача за вх. №17710 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що відповідно до висновку № 50/106 лікарсько-консультативної комісії від 07.10.2025 ОСОБА_4 , за якою здійснює догляд брат позивача, потребує саме отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Тому, фізичне та психічне навантаження на брата позивача неспівмірно збільшується, хоча позивач має такий самий обов'язок утримувати батьків, як і його брат. Просив суд позовні вимоги задовольнити.
26.03.2026 від відповідача - 2 за вх. №24708 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача позовні вимоги заперечує, пояснивши, що на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» забезпечується безперервність військової служби в умовах загрози національній безпеці, виводячи питання звільнення або продовження контракту з-під дії звичайної договірної свободи сторін. Припинення контракту і звільнення зі служби відбувається лише за наявності визначених законом підстав. Підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), в тому числі: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько - консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. За результатами розгляду рапорту, командуванням військової частини НОМЕР_1 скликане засідання атестаційної комісії 22.12.2025, на якому позивача було повідомлено про відмову у звільненні. Крім цього, представник відповідача зазначив, що позивачем не враховано вимоги п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовій обов'язок і військову службу, яка визначає можливість звільнення лише за умови відсутності інших осіб, зобов'язаних здійснювати утримання. У особи з інвалідністю є ще один повнолітній син - ОСОБА_3 (брат позивача). Твердження позивача про те, що його брат здійснює догляд за матір'ю і тому не може здійснювати догляд за батьком, є законодавчо необґрунтованими, норма Закону України України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26, не передбачає можливості звільнення військовослужбовця за умови наявності інших працездатних осіб, зобов'язаних за законом утримувати батьків. Брат позивача, відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу, обов'язок сина утримувати батьків поширюється на обох батьків одночасно. Здійснення догляду за матір'ю не звільняє особу від юридичного обов'язку здійснювати догляд за батьком. Позивачем не надано доказів того, що його брат за станом здоров'я чи іншими об'єктивними обставинами позбавлений можливості надавати допомогу обом батькам одночасно. Таким чином, наявність брата є самостійною і достатньою підставою для відмови у звільненні, оскільки умова щодо «відсутності інших осіб» не дотримана, відповідно підстави для звільнення ОСОБА_1 - відсутні. Відтак, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України.
26.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю II групи відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10471/25/1380/В від 06.06.2025.
Цей рапорт із додатками був скерований на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами поштового зв'язку з клопотанням щодо сприяння розгляду по суті.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача щодо стану розгляду рапорту відповідачем - 1 надіслано лист № 50/10/1/1-С-90-Аз від 29.12.2025, яким проінформовано про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, у зв'язку з наявністю рідного брата позивача, - ОСОБА_3 . Також наданий витяг з протоколу № 9 засідання атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 , згідно якого одностайно членами комісії проголосовано «проти» звільнення позивача з військової служби.
З даним рішенням позивач категорично не погоджується, вважає його таким, що суперечить закону та порушує права та інтереси, тому з метою захисту своїх прав звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Визначаючись щодо змісту та характеру спірних правовідносин суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою у звільненні позивача з військової служби підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
В силу ст. 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу визначено такі види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави для звільнення з військової служби.
Так, відповідно до п.п. "г" п. 2 ч. 4 вказаної статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з, інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є особою з інвалідністю II групи відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10471/25/1380/В від 06.06.2025.
До рапорту позивачем додано: нотаріально завірені копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_5 ; витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ; нотаріально завірену копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ; завірену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу №10471/25/1380/В) щодо встановлення ІІ групи інвалідності ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію висновку про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №162/159 від 21.08.2025; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 03.09.2025; свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6 та свідоцтво про укладення шлюбу; свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 ; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 10.10.2025 року; висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №50/106 від 07.10.2025; довідку МСЕК серії ЛВА - 1 №051555; свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 .
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 під час детального вивчення рапорту солдата ОСОБА_1 та доданих до нього підтверджуючих документів було встановлено, що підстав для звільнення з військової служби у вказаного військовослужбовця немає, оскільки є документ, який підтверджує наявність рідного брата позивача - ОСОБА_3 .
Суд зауважує, що зі змісту норми абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII слідує, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж юридичної наявності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2122-IX.
Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що наявність у позивача рідного брата не звільняє його від обов'язку здійснювати утримання та догляд за батьком.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, утримання батьків - це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
З урахуванням висновків Верховного Суду, наведеними вище, можна зробити висновок, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (ст. 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (ст. 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон №875-XII).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд зазначає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем - 2 при прийнятті оскаржуваних рішень дотримані не були.
За змістом ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи відповідач - 2, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби через сімейні обставини необхідність здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абз 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.
Крім цього, суд зауважує, що відповідачем - 2, під час детального вивчення рапорту та доданих позивачем документів, не було належним чином досліджено питання про те, що батьки позивача розлучені; брат позивача - ОСОБА_3 - згідно з актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 260309-131 від 10.10.2025 здійснює постійний догляд за бабою - ОСОБА_4 , яка відповідно до довідки медико- соціальної експертної комісії серії ЛВА-1 № 051555 є особою з інвалідністю II групи (безтерміново) та потребує постійного догляду на непрофесійній основі від фізичної особи згідно з висновком № 50/106 від 07.10.2025 ЛКК.
Натомість, відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 621 від 03.09.2025 саме позивач, ОСОБА_1 , здійснює постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 - у зв'язку з відсутністю інших осіб, які такий догляд могли б здійснювати.
Відтак, батько позивача має потребу у постійному догляді, оскільки не здатен самостійно самообслуговуватися, що підтверджується висновком № 162/159 від 21.08.2025 лікарсько-консультативної комісії.
При цьому, брат позивача - ОСОБА_3 - в силу здійснення догляду за ОСОБА_4 (бабою), не здатен доглядати за ОСОБА_2 (батьком позивача).
В той же час, як видно зі змісту відмови у задоволенні рапорту, відповідач - 2 й не встановлював об'єктивну можливість здійснення братом позивача фактичного догляду за своїм батьком, а всупереч вказаній нормі Закону констатував лише факт відсутності підстав для звільнення позивача зі служби.
Отже, з огляду на вказані обставини можна дійти висновку про протиправності висновків відповідача - 2 щодо відмови в задоволенні рапорту позивача.
Відповідно до п. п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти серед іншого рішення, зокрема про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки, рішення відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Оскільки позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують його право на звільнення з військової служби, відтак відповідач - 2, розглядаючи рапорт позивача, мав достатні підстави для звільнення позивача з військової служби з урахуванням наданих доказів, а тому судом встановлено протиправність дій відповідача - 2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відтак, враховуючи те, що позивачу протиправно відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення, суд вважає, що належним способам захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача - 2, як особу, де безпосереднього проходить службу ОСОБА_1 , звільнити його з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини), у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 .
При цьому, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» слід відмовити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 не розглядало рапорт позивача по суті та не приймало щодо такого рапорту жодних дій (бездіяльності).
Крім того, відповідно до п. 210 Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) звільнити з військової служби військовослужбовця - солдата військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 01.05.2026.
Суддя Потабенко В.А.