справа №380/3252/26
01 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону) Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,
Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 18425,81 грн майнової шкоди.
Посилається на те, що згідно з наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 04.01.2026 №7-ОС лейтенант ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) був зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення з 03.01.2026. Однак, згідно з рапортом від 17.01.2026 та висновками службового розслідування, встановлено факт самовільного залишення відповідачем місця дислокації підрозділу ( АДРЕСА_1 ) з 08:30 год 17.01.2026. Зазначив, що попри відсутність на службі без поважних причин, відповідачу було помилково нараховано та виплачено грошове забезпечення за період з 17.01.2026 по 31.01.2026. Відповідно до фінансово-економічного відділу від 21.01.2026 №89, сума безпідставно одержаних коштів становить 18425,81 грн. Вказав, що такими діями відповідач порушив вимоги Статуту внутрішньої служби ЗСУ та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ДПСУ (наказ МВС №558), оскільки з дня самовільного залишення частини особа втрачає право на грошове забезпечення. Позивач наголошує на недобросовісності набувача, що згідно зі ст.ст.1212, 1215 ЦК України та Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», є підставою для повернення коштів. Оскільки відповідач ігнорує вимоги про добровільне відшкодування шкоди та продовжує бути відсутнім на службі, позивач просить стягнути зазначену суму в судовому порядку.
Ухвалою судді від 02.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Конверт з копією вказаної ухвали повернувся на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
У відповідності до ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно відповіді з Єдиного демографічного реєстру №2396129 від 27.02.2026 року, адресою реєстрації відповідача є: АДРЕСА_2 , куди і було направлено ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.08.2022 року у справі №522/3598/16-а, до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про особовий склад» від 04.01.2026 №7-ОС лейтенанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення; він прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03.01.2026.
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про особовий склад» від 06.01.2026 №20-ОС лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів з морально-психологічного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів.
17.01.2026 о 08:00 під час проведення ранкової перевірки особового складу в місці тимчасової дислокації підрозділу (р-н н.п.Подільки, Сумська область), де проводилась адаптивна підготовка, виявлено відсутність лейтенанта ОСОБА_1 . Про вказаний факт комендант прикордонної комендатури швидкого реагування розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів полковник ОСОБА_2 того ж дня склав рапорт від 17.01.2026 №22.7/8838/26-Вн. Заходи пошуку результатів не дали; телефонний номер відповідача ( НОМЕР_4 ) перебував поза зоною мережевого покриття.
На підставі рапорту від 17.01.2026 №22.7/8838/26-Вн наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 19.01.2026 №237-АГ призначено службове розслідування.
Наказом від 19.01.2026 №91-ОС лейтенанта ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив військову частину (місце проходження військової служби) з 17.01.2026.
За результатами службового розслідування складено висновок від 27.01.2026 №08.1/50/26-СР, яким підтверджено факт самовільного залишення місця тимчасової дислокації підрозділу. Між умисними неправомірними діями лейтенанта ОСОБА_1 та їх наслідками встановлено прямий причинний зв'язок. Комісія констатувала відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність військовослужбовця. Висновок службового розслідування затверджено наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 29.01.2026 №375-АГ «Про результати службового розслідування».
Оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення в Державній прикордонній службі України здійснюється в поточному місяці за поточний місяць, лейтенанту ОСОБА_1 за період його відсутності на військовій службі з 17.01.2026 по 31.01.2026 було виплачено грошове забезпечення. Згідно з довідкою-розрахунком від 21.01.2026 №89 фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону за вказаний період нараховано та виплачено грошове забезпечення на суму 18425,81 грн, у тому числі: 12963,87 грн - нараховане грошове забезпечення, перераховане на картковий рахунок; 2369,03 грн - компенсація ПДФО; 197,42 грн - військовий збір; 2895,49 грн - нараховане та сплачене ЄСВ.
Листом від 04.02.2026 №10/2399-26-Вих Військова частина НОМЕР_1 запропонувала ОСОБА_1 добровільно відшкодувати завдану шкоду у сумі 18425,81 грн. Вказаний лист направлено на адресу відповідача засобами поштового зв'язку, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 07.02.2026 №144.
Зважаючи на відсутність добровільного відшкодування відповідачем завданої шкоди у розмірі 18425,81 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Щодо підсудності цього спору суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 року у справі №818/1688/16 (провадження №11-892апп18), спір щодо стягнення з особи, яка перебувала на посаді публічної служби, шкоди чи збитків, завданих під час здійснення нею відповідних повноважень, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, зокрема з питань відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на такій посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення до відповідальності відбувається після залишення особою служби.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 7 Закону України від 03.04.2003 №661-IV «Про Державну прикордонну службу України» визначає Адміністрацію Державної прикордонної служби України як центральний орган виконавчої влади.
Відповідно до абз.4 вступної частини Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут), дія Статуту поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Статті 11, 12, 16 Статуту зобов'язують кожного військовослужбовця сумлінно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, доповідати безпосередньому начальнику про все, що трапилось, та виконувати службові обов'язки в обсязі, визначеному посадою.
Правові засади матеріального забезпечення військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України врегульовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).
Відповідно до п.4.5.6 розділу IV Інструкції з організації фінансового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації ДПСУ від 07.08.2015 №673 «Про затвердження Інструкції з організації фінансового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України», виплата грошового забезпечення припиняється з дня, наступного за днем самовільного залишення військової частини або нез'явлення на службу без поважної причини. Виплата поновлюється лише після прибуття військовослужбовця на службу та за наявності на те правових підстав.
Отже, з дня самовільного залишення військової частини відповідач втратив право на отримання грошового забезпечення.
Відповідно до п.п.48-1-48-3 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, військова служба призупиняється відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-XII. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості повернення в натурі - відшкодувати його вартість.
Пункт 1 ч.1 ст.1215 ЦК України передбачає, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що ст.1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Законодавцем передбачені два винятки з цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доведення наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що виплата грошового забезпечення у сумі 18425,81 грн за період з 17.01.2026 по 31.01.2026 не мала законних підстав, оскільки відповідач у цей час самовільно залишив місце служби і фактично не виконував покладених на нього обов'язків. Відтак зазначені кошти є безпідставно набутим майном у розумінні ст.1212 ЦК України.
Недобросовісність набувача підтверджується висновком службового розслідування від 27.01.2026 №08.1/50/26-СР та наказом від 29.01.2026 №375-АГ про результати службового розслідування, що є достатніми доказами в розумінні ч.1 ст.90 КАС України.
Водночас суд зазначає, що відповідачем не надано доказів відшкодування заборгованості у сумі 18425,81 грн, як і не надано заперечень по суті спору.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такі не підлягають стягненню, оскільки в даній справі не залучалися свідки та не проводились експертизи.
Керуючись ст.ст.2, 9, 19, 139, 241-246, 250, 255, 295, 258-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 18425 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять п'ять) гривень 81 копійка.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.