про залишення позову без розгляду
05 травня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/15/26
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, та не проведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 23 грудня 2024 року;
- зобов'язати відповідача видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 23 грудня 2024 року;
- зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 23 грудня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2024 № 678 позивач звільнений з військової служби, з 23.12.2024 виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наказу командира від 23.12.2024 № 365.
До моменту виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем 26.11.2024 позивач звернувся з рапортом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із проханням виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Позивач зазначає, що в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.12.2024 № 365 нічого не зазначено про виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і відповідно, компенсація позивачу при звільненні не була виплачена.
В період з 30.09.2014 по 31.10.2020 позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 ; з 01.11.2020 по 23.12.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_2 (до 13.07.2021 - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , та знаходиться у нього на фінансовому забезпеченні (розпорядник коштів).
Позивач зазначає, що сума грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до виплати позивачу, мала розраховуватися відповідачем, так як це його дискреційні повноваження.
Позивач вважає, що його права були порушені, оскільки ним подано рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у листопаді 2024 року, тобто в той час, коли він ще не був звільнений з лав Збройних Сил України. Виплата відповідачем дотепер не здійснена, що є порушенням прав позивача та норм чинного законодавства України.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.
На виконання ухвали від 13.03.2026 від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що він не має юридичної освіти, є діючим військовослужбовцем і йому фактично не має коли займатись чимось іншим ніж військова справа, і тому ним було укладено договори від 04.01.2025 про надання правової допомоги/юридичних послуг з ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24». Посадові особи ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» настояли на тому, що питання індексації грошового забезпечення, підйомної допомоги та компенсації за неотримане речове майно буде здійснюватися за двома договорами. Було укладено договір від 04.01.2025 №04012501, предметом якого є «Збір документів з метою отримання підйомної допомоги та грошової компенсації за недоотримання речового майна» з розміром оплати у сумі 10000,00 грн та договір від 04.01.2025 №04012502, предметом якого є «Підготовка та подача позову до адміністративного суду з питання індексації. Адвокатський контроль» з розміром оплати у сумі 15000,00 грн.
На виконання вищезазначених договорів позовні заяви до Луганського окружного адміністративного суду підготував представник позивача.
На цей час у Першому апеляційному адміністративному суді розглядаються справи №360/366/25 та №360/399/25, за якими вищевказані договори укладені між позивачем та ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24».
Позивач посилається на те, що у справах №360/399/25 та №360/366/25 представник позивача відмовився вести ці справи.
Також, представник позивача нічого не повідомив і про те, чи проводиться розгляд справи у суді щодо грошової компенсації за неотримане речове майно згідно укладеного договору від 04.01.2025 №04012501.
Позивач спрямував заяву від 28.06.2025 до ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» з метою отримання відповідей на висновки суду першої інстанції у справах №360/399/25 та №360/366/25, у якій крім іншого ставив питання щодо подання позовної заяви до суду першої інстанції щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно.
Але до цього часу посадові особи ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» не надали жодної відповіді, і це незважаючи на те, що заяву від 26.06.2025 отримали 01.07.2025.
Позивач зазначає, що представник позивача неодноразово у телефонному режимі запевняв його про те, що розгляд справ продовжується у суді, і не має ніяких перешкод, і при необхідності розгляд справ буде продовжено у суді апеляційній інстанції, і у позивача не було ніяких сумнівів щодо запевнень адвоката, так як за договором від 04.01.2025 №0401250101 передбачено збір документів з метою отримання підйомної допомоги та грошової компенсації за недоотримане речове майно.
Представник позивача та ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» фактично самоусунулись від виконання своїх обов'язків за договором від 04.01.2025 №04012501 і їх дії та бездіяльність суперечать інтересам позивача, якого вони представляли у суді.
Позивач надіявся на справедливий розгляд своїх справ у суді при їх супроводжені представником позивача, який діяв від ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24».
Позивач, який є діючим військовослужбовцем, фактично не зміг своєчасно зреагувати на вищезазначені події, довелося самотужки вникати у цю ситуацію, так як інші юристи та адвокати почувши про суть справи відмовлялись від її ведення і позивач почав сам вчиняти дії з подачі апеляційних скарг та заяв про поновлення строку звернення до суду по справам №360/399/25 та №360/366/25, а вже і потім, зрозумівши, що представник позивача таки не подав позов щодо грошової компенсації за недоотримане речове майно, самостійно підготував та подав до суду першої інстанції позов від 31.12.2025.
Надаючи оцінку причинам пропуску строку звернення до суду, наведеним позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині п'ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, та не проведення нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 23 грудня 2024 року; зобов'язати відповідача видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 23 грудня 2024 року; зобов'язати відповідача провести позивачу нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 23 грудня 2024 року.
За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, згідно з пунктом 3 якого грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
З огляду на наведене, суд зазначає, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2025 року у справі № 260/1942/24.
Частина друга статті 122 КАС України пов'язує початок відліку строку з обставинами того, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження «особа повинна була дізнатися» слід розуміти як презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний підхід до тлумачення поняття «повинен був дізнатися», що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 380/9517/23, від 29 листопада 2024 року у справі № 420/6633/23.
Повертаючись до обставин цієї справи, судом встановлено, що 26.11.2024 позивач звернувся з рапортом про звільнення до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому також, серед іншого, просив виплати йому компенсацію за недоотримане речове майно.
Із наданого відповідачем на виконання ухвали суду від 13.01.2026 грошового атестату ОСОБА_1 № ГА-47 від 23 грудня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив правильність даних зазначених в грошовому атестаті власним підписом, а отже позивач був обізнаний про обсяг і характер виплачених йому сум при звільнені з 24.12.2024, в тому числі щодо невиплати спірної компенсації.
Суд зазначає, що наведені позивачем доводи в заяві про поновлення строку звернення до суду щодо неналежного виконання представником ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» умов договору про надання правничої допомоги, відсутності належного інформування про стан справ, а також необхідності самостійного з'ясування обставин справи не свідчать про існування об'єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.
Сам по собі факт звернення за правничою допомогою, подальші непорозуміння між позивачем та представником позивача, неналежна комунікація, незгода з діями представника позивача не свідчать про існування об'єктивних і непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду, оскільки такі обставини мають суб'єктивний характер та перебувають у сфері контролю самого позивача.
Суд зазначає, що позивач був обізнаний про наявність спірних правовідносин, підтримував зв'язок із представником, цікавився перебігом справ та мав реальну можливість самостійно контролювати стан захисту своїх прав. При цьому, зважаючи на неналежний рівень надання правової допомоги, вжити дії з метою соєчасного подання позову, звернувшись до іншого адвоката обо вчинити такі дії самостійно.
Суд також констатує, що від дати звільнення пройшло майже два роки, що є достатньо тривалим проміжком часу впродовж якого позивач не звернувся за захистом порушеного права до суду.
Щодо доводів позивача про те, що він є діючим військовослужбовцем і йому фактично немає коли займатись чимось іншим, ніж проходження військової служби, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року по справі № 120/359/24 сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку».
Суд враховує доводи позивача, що він по проходить військову службу, проте жодних доказів перебування і виконання обов'язків позивачем військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк, визначений процесуальним законом, до позовної заяви не надано.
На думку суду, недостатньо тільки послатися на проходження позивачем військової служби, позивачем мають бути вказані фактичні обставини, які обмежили можливість своєчасного звернення до суду, з наданням відповідних доказів, яким суд має надати оцінку.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач підтримував зв'язок із представником позивача, звертався із заявами, цікавився перебігом судових справ та вчиняв інші дії, спрямовані на захист своїх прав, що свідчить про наявність у нього можливості реалізовувати свої процесуальні права.
Підсумовуючи викладене, суд висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що позивачем у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав на подання адміністративного позову.
Суд наголошує, що в будь-якому випадку, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування (постанова Верховного Суду від 02.12.2021 у справі №640/20314/20).
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
У поданому клопотанні позивач не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування об'єктивних перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист в межах такого строку.
Таким чином, доводи, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, є безпідставними, а тому позивачем було пропущено місячний строк звернення до суду, при цьому належних доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано.
За таких обставин, суд не знайшов підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, враховуючи, що в заяві від 27 квітня 2026 року, позивачем не вказано на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 160, 161, 122, 123, 171, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
СуддяО.В. Захарова