04 травня 2026 року справа № 340/891/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши в м.Кропивницький в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - Управління) про визнання протиправним і скасування рішення й зобов'язання вчинити певні дії,
Позивачка звернулася до суду зі заявою до відповідача про визнання протиправним і скасування рішення від 01 січня 2026 року, яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.
Водночас просила суд зобов'язати Управління повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років на підставі приписів статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон), правильно обчисливши загальний (страховий) і спеціальний стаж.
Пояснила, що спеціального стажу достатньо для призначення пенсії за вислугу років (медичний працівник).
Стверджувала, що безпідставно не зараховано до загального стажу період праці і не застосовано кратність обчислення спеціального (пільгового) стажу при зарахуванні до страхового стажу.
Управління заперечило щодо задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.26-31).
Пояснило, що правильно обчислило страховий і спеціальний стаж.
Спеціальний стаж не досяг 26 років 06 місяців станом на 11 жовтня 2017 року і відсутні докази звільнення з посади, праця на якій дає право на пенсію за вислугу років.
Стверджувало, що застосувало кратність обчислення спеціального стажу при зарахуванні до страхового стажу.
24 лютого 2026 року суд відкрив спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.22-23).
Суд, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.
Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.
Так, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і проживає на території Донецької області (а.с.5-6).
26 грудня 2025 року (у віці 42 років) звернулася зі заявою про призначення пенсії за вислугу років (медичний працівник) (а.с.51).
Заяву за принципом екстериторіальності передали на розгляд Управління.
01 січня 2026 року відповідач прийняв рішення, яким відмовив у призначенні пенсії за вислугу років (а.с.17).
Підстава - спеціальний стаж на 11 жовтня 2017 року становив 24 роки 01 місяць 28 днів (не досяг 26 років 06 місяців); не підтверджено звільнення з посади, праця на якій дає право на пенсію за вислугу років.
Управління встановило, що страховий стаж складає 32 роки 08 місяців 10 днів (а.с.17).
До страхового стажу не зараховано період праці з 01 липня 2014 року по 03 березня 2015 року (відсутня інформація про сплату страхових внесків).
ОСОБА_1 повідомила, що з 04 червня 2023 року по 04 червня 2026 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-ох річного віку (а.с.90-91).
Останнє місце праці - старша медична сестра фізіотерапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 (а.с.87).
Позов подано до суду 19 лютого 2026 року (а.с.21).
Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.
Перш за все, ОСОБА_1 подала заяву про призначення пенсії за вислугу років, а не за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.51).
Приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону (в редакції до 01 квітня 2015 року) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
02 березня 2015 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон 2), який набрав чинності з 01 квітня того ж року.
Законом 2 приписи пункту «е» частини 1 статті 55 Закону викладено у новій редакції.
«Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.»
24 грудня 2015 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон 3), який набрав чинності з 01 січня 2016 року.
Законом 3 приписи пункту «е» частини 1 статті 55 Закону зазнали таких змін.
«в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінити словами та цифрами «після досягнення 55 років і».
Отже, законодавець встановив вік набуття права на пенсію за вислугу років для медичних працівників.
04 червня 2019 року Конституційний Суд України постановив рішення №2-р/2019 у справі №1-13/2018.
Рішення Конституційного суду України.
«Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.»
Отже, приймаючи рішення, Управління мало керуватись приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону (у редакції до 01 квітня 2015 року, яка діє і досі).
Тому ОСОБА_1 (незалежно від віку) набула би право на пенсію за вислугу років (медичний працівник) у разі, якщо спеціальний стажу роботи складає від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас приписами частини 1 статті 7 Закону встановлено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
На день звернення зі заявою про призначення пенсії за вислугу років позивачка обіймала посаду старшої медичної сестри фізіотерапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 .
Робота на такій посаді дає право на пенсію за вислугу років (медичний працівник).
Отже, Управління правомірно відмовило у призначенні пенсії за вислугу років.
Однак відповідач припустився помилок, обчислюючи страховий і спеціальний стаж.
Щодо обчислення страхового стажу за період з 01 липня 2014 року по 03 березня 2015 року.
Так, у цей період ОСОБА_1 працювала медичною сестрою денного стаціонару КЛПУ «Міський наркологічний диспансер м.Горлівки» (далі - диспансер) (а.с.14).
Працювала у диспансері з 04 липня 2002 року (а.с.14).
Трудова книжка позивачки містить запис про працю в диспансері з 04 липня 2002 року по 03 березня 2015 року (а.с.61-63).
Відповідач стверджує, що працедавець на сплатив страховий платіж за період з 01 липня 2014 року по 03 березня 2015 року (а.с.90-91).
Тому не зарахували цей період праці до страхового стажу.
Приписами частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права
Отже, висновки Верховного Суду у пенсійних справах обов'язкові для Управління.
Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17) і відповідно до приписів статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим і таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
Ухвалюючи рішення, Управління проігнорувало правовий висновок Верховного Суду.
Суд погоджується з правовим висновком Касаційного адміністративного суду і враховує його.
Отже, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період праці з 01 липня 2014 року по 03 березня 2015 року.
Щодо обчислення спеціального стажу.
Так, суд встановив, що з 04 липня 2002 року по 03 березня 2015 року ОСОБА_1 працювала на посадах медичного працівника диспансеру (а.с.54-63).
Приписами частини 1 статті 60 Закону визначено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Управління відповідно до приписів частини 1 статті 60 Закону працю в диспансері за період з 04 липня 2002 року по 30 червня 2014 року зарахувало у подвійному розмірі тільки до страхового стажу (а.с.90-91).
Однак мало зарахувати у подвійному розмірі і до стажу роботи медичного працівника (а.с.90-91).
До стажу роботи медичного працівника у подвійному розмірі відповідач мав зарахувати і період праці в диспансері з 01 липня 2014 року по 03 березня 2015 року.
Інші періоди праці медичним працівником Управління зарахувало до спеціального стажу в ординарному розмірі, що не оскаржує позивачка.
Отже, відповідач припустився помилки, обчислюючи спеціальний стаж медичного працівника, розмір якого є визначальним для набуття права на пенсію за вислугу років.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про часткове задоволення позову.
Захист порушеного права полягає у визнанні протиправним і скасуванні рішення Управління в частині обчислення страхового і спеціального стажу та зобов'язанні повторно розглянути заяву в цій частині.
Постає запитання: кого суд може зобов'язати повторно розглянути заяву?
Приписами пункту 4.2 Порядку подання і оформлення документів для визначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок), який затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Порядком не визначено, що після скасування судом рішення про відмову в призначенні пенсії і зобов'язанні повторно розглянути заяву мають знову застосовувати приписи пункту 4.2 цього ж нормативно-правового акту.
Таке і неможливо, бо суд має визначити у рішенні кого зобов'язувати вчиняти дії.
Тому повторно розглянути заяву має той орган, який встановлено на підставі приписів пункту 4.2 Порядку.
Ним є Управління.
Отже, позов належить задовільнити частково.
Судові витрати складаються зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн (а.с.7).
Суд розподіляє їх відповідно до приписів статті 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовільнити позов частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 01 січня 2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі заяви від 26 грудня 2025 року, в частині обчислення страхового і спеціального стажу медичного працівника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 26 грудня 2025 року, керуючись приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до 01 квітня 2015 року, яка діє досі) і правовими висновками суду, в частині обчислення страхового та спеціального стажу медичного працівника.
Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код 20632802; вул.Соборна,7А м.Кропивницький) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 1331,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ