04 травня 2026 року справа №320/16022/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса НОМЕР_3 , місто Київ ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) та до Військової частини НОМЕР_5 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та до Військової частини НОМЕР_5 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 в розмірі збільшеному до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордоном) внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 07.10.2024 по 19.11.2024, з урахуванням фактично виплачених сум;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 в розмірі збільшеному до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордоном) внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 07.10.2024 по 19.11.2024, з урахуванням фактично виплачених сум.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 року залучено до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії у якості другого відповідача - Військову частину НОМЕР_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Під час виконання обов'язків військової служби 22 вересня 2024 року, безпосередньо беручи участь у бойових діях та забезпеченні заходів із захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Варварівка Пологівського району Запорізької області, він отримав бойове травмування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час руху до позицій чергування засобів РЕБ та РЕР. Згідно з довідкою про обставини травми № 1797/3402/10-24 від 05.10.2024 року, отримані ушкодження, зокрема закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійна рана та компресійні переломи тіл хребців, визнані такими, що одержані під час виконання обов'язків військової служби, у районі бойових дій, пов'язані із захистом Батьківщини, не пов'язані з протиправною поведінкою чи станом сп'яніння та не є наслідком умисного самоушкодження. У зв'язку з отриманим пораненням Позивач був евакуйований та госпіталізований, після чого проходив стаціонарне лікування у періоди з 22.09.2024 по 02.10.2024 року та з 07.10.2024 по 19.11.2024 року, що підтверджується відповідними виписками з медичних карт стаціонарного хворого. Таким чином, унаслідок бойового поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 вважає, що набув право на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року, пропорційно періодам перебування на стаціонарному лікуванні. З метою реалізації цього права 27.12.2024 року в інтересах Позивача було подано заяву до Відповідача з вимогою нарахувати та виплатити зазначену додаткову винагороду за періоди стаціонарного лікування, а також надати інформацію про нарахування грошового забезпечення. У відповіді від 20.01.2025 року Відповідач фактично визнав перебування Позивача на лікуванні у період з 07.10.2024 по 19.11.2024 року, зазначивши, що госпіталізація до НВМКЦ «ГВКГ» була здійснена на підставі направлення № 320 від 07.10.2024 року, виданого військовою частиною НОМЕР_2 . Незважаючи на це, після повторного звернення Позивача від 05.02.2025 року щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за зазначений період, Відповідач у відповіді від 15.02.2025 року відмовив у її виплаті, посилаючись на відсутність перевідного епікризу та на те, що між лікуванням у двох медичних закладах не було безперервного переведення, оскільки Позивач після виписки повертався до військової частини. ОСОБА_1 , виходячи з установлених обставин отримання бойового поранення, факту стаціонарного лікування у визначений період, а також наявності направлення військової частини на госпіталізацію, вважає, що відсутність перевідного епікризу та обставини організації лікування не впливають на його право на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168. Відтак, ненарахування та невиплата йому додаткової винагороди у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, пропорційно періоду перебування на стаціонарному лікуванні з 07.10.2024 по 19.11.2024 року, є протиправною бездіяльністю Відповідача. У зв'язку з цим ОСОБА_1 вважає порушеним своє право на належне грошове забезпечення та наполягає на визнанні протиправною бездіяльності Відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди і на зобов'язанні здійснити відповідні нарахування та виплати.
08.05.2025 представник Військової частини НОМЕР_2 скерував до суду письмовий відзив.
Військова частина НОМЕР_2 визнає факт отримання штаб-сержантом ОСОБА_1 бойового травмування 22.09.2024 року під час безпосередньої участі у заходах із захисту Батьківщини, що підтверджується відповідною довідкою про обставини травми, виданою військовою частиною. У зв'язку з отриманими травмами він проходив стаціонарне лікування у терапевтичному відділенні №2 КНП «Міська лікарня №9» м. Запоріжжя у період з 22.09.2024 по 02.10.2024 року, після чого був виписаний для подальшого амбулаторного лікування з рекомендацією тимчасового звільнення від виконання службових обов'язків та подальшої госпіталізації.
Після виписки 02.10.2024 року ОСОБА_1 повернувся до військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується наказом командира військової частини від 04.10.2024 №304, яким його визнано таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків. Надалі, наказом від 07.10.2024 №307, на підставі направлення №320 від 07.10.2024 року, виданого військовою частиною НОМЕР_2 , він був направлений на госпіталізацію до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний клінічний госпіталь», де перебував на лікуванні з 07.10.2024 по 19.11.2024 року.
Водночас Відповідач наголошує, що переміщення військовослужбовця між закладами охорони здоров'я у межах одного безперервного стаціонарного лікування має здійснюватися на підставі перевідного епікризу. У даному випадку такий документ відсутній. Навпаки, після завершення лікування у КНП «Міська лікарня №9» ОСОБА_1 фактично припинив стаціонарне лікування, повернувся до військової частини та був допущений до виконання службових обов'язків, а його подальша госпіталізація до НВМКЦ «ГВКГ» відбулася лише через декілька днів на підставі окремого направлення. З огляду на це Відповідач виходить з того, що період лікування з 07.10.2024 по 19.11.2024 року не є продовженням первинного стаціонарного лікування, пов'язаного безперервно з отриманим пораненням, а є окремим випадком госпіталізації. При цьому чинне законодавство, зокрема постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року та розділ XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260, не передбачають умов щодо виплати додаткової винагороди у зв'язку з повторним лікуванням після перерви та повернення військовослужбовця до виконання службових обов'язків. Таким чином, Відповідач вважає, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди за період перебування ОСОБА_1 на лікуванні у НВМКЦ «ГВКГ» з 07.10.2024 по 19.11.2024 року, а його дії щодо ненарахування та невиплати такої винагороди є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства.
04.07.2025 співвідповідач Військова частина НОМЕР_5 подав до суду відзив, із змісту якого вбачається наступне.
Позивач у період з 08.11.2023 по 19.11.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_5 . Факт отримання ним 22.09.2024 бойового травмування під час виконання обов'язків військової служби, пов'язаного із захистом Батьківщини, не заперечується та підтверджується довідкою про обставини травми від 05.10.2024 №1797/3402/10-24. Водночас Відповідач звертає увагу, що Позивач проходив лікування у два окремі періоди: з 22.09.2024 по 02.10.2024 у КНП «Міська лікарня №9» м. Запоріжжя та з 07.10.2024 по 19.11.2024 у неврологічному відділенні НВМКЦ «ГВКГ». Після завершення першого лікування 02.10.2024 Позивач був виписаний для амбулаторного лікування, повернувся до військової частини НОМЕР_2 і наказом командира від 04.10.2024 №304 був визнаний таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків. Лише 07.10.2024 на підставі окремого направлення №320 його було направлено на госпіталізацію до НВМКЦ «ГВКГ». Військова частина НОМЕР_5 виходить з того, що постанова Кабінету Міністрів України №168 та розділ XXXIV Порядку №260 передбачають виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, пов'язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні, включаючи час переміщення між закладами охорони здоров'я, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком відповідної медичної комісії. Підставою для видання наказу про таку виплату є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини. Разом з тим, на думку військової частини НОМЕР_5 , період лікування Позивача з 07.10.2024 по 19.11.2024 не створює підстав для виплати спірної додаткової винагороди, оскільки у виписці з медичної карти стаціонарного хворого за цей період зазначені діагнози лікування хвороби у неврологічному відділенні, а не поранення. Відповідач посилається на Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України №402, відповідно до якого поранення, травма, контузія чи каліцтво та захворювання є різними правовими і медичними категоріями. Оскільки постанова №168 і Порядок №260 пов'язують право на винагороду саме з лікуванням у зв'язку з пораненням, травмою, контузією чи каліцтвом, а не із захворюванням, Відповідач вважає вимоги Позивача за період з 07.10.2024 по 19.11.2024 безпідставними. Окремо військова частина НОМЕР_5 зазначає, що військова частина НОМЕР_2 не мала власного фінансового рахунку та перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_5 як розпорядника коштів третього ступеня. При цьому військова частина НОМЕР_2 утримується на окремому штаті, самостійно веде облік особового складу, володіє інформацією щодо проходження служби військовослужбовцями та зобов'язана подавати до військової частини НОМЕР_5 належно оформлені накази, витяги, розрахункові та інші документи, необхідні для здійснення виплат. Тому, за позицією військової частини НОМЕР_5 , саме військова частина НОМЕР_2 має визначати наявність підстав для нарахування виплат особовому складу та подавати відповідні документи. Військова частина НОМЕР_5 не відповідає за облік особового складу військової частини НОМЕР_2 і не здійснює первинне нарахування грошового забезпечення, додаткових, одноразових та інших виплат, а лише фінансує та виплачує суми, вже визначені у документах, поданих військовою частиною НОМЕР_2 . На підставі документів, які надходили від військової частини НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_5 здійснювала виплату Позивачу грошового забезпечення, додаткової винагороди та інших належних виплат у визначеному розмірі. Позивач до військової частини НОМЕР_5 із заявами про перерахунок додаткової винагороди чи інших виплат не звертався. З огляду на це військова частина НОМЕР_5 вважає, що підстави для задоволення позовних вимог до неї відсутні.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №304 від 04.10.2024 вбачається, що штаб-сержант ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків після відрядження з ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 04.10.2024; також зазначено про зарахування на котлове забезпечення з 05.10.2024.
22.09.2024 року ОСОБА_1 отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забійну рану тім'яної ділянки справа, посттравматичний компресійний перелом тіл С6, С7 хребців, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 05.10.2024 №1797/3402/10-24, виданої військовою частиною НОМЕР_2 .
У довідці від 05.10.2024 №1797/3402/10-24 зазначено, що травмування отримано під час безпосередньої участі у бойових діях поблизу населеного пункту Варварівка Пологівського району Запорізької області внаслідок ДТП; вказано, що травма пов'язана із захистом Батьківщини, отримана під час виконання обов'язків військової служби, не пов'язана з правопорушенням чи станом сп'яніння.
Із виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 2 (КНП «Міська лікарня №9» м. Запоріжжя, терапевтичне відділення №2, форма №027/о) вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на стаціонарному лікуванні у період з 22.09.2024 по 02.10.2024 року; зазначено діагнози, зокрема забій м'яких тканин голови, забійна рана пальців лівої кисті, струс головного мозку, вертеброгенна цервікалгія, компресійні зміни шийного відділу хребта; у документі містяться дані обстежень, перебігу лікування, призначеного лікування та рекомендації при виписці.
У матеріалах справи міститься направлення на госпіталізацію №320 від 07.10.2024 (вих. №1797/3404/10-24), виданого військовою частиною НОМЕР_2 , з вбачається, що штаб-сержант ОСОБА_1 направлений до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» у неврологічне відділення; у документі зазначено попередній діагноз: ВТ (22.09.2024), ЗЧМТ, струс головного мозку.
Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №307 від 07.10.2024 вбачається, що штаб-сержант ОСОБА_1 вибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на госпіталізацію у неврологічне відділення з 07.10.2024; також зазначено про зняття з котлового забезпечення з 08.10.2024; підставою вказано направлення №320 від 07.10.2024.
Із виписки із медичної карти стаціонарного хворого №13872 (НВМКЦ «Головний військовий клінічний центр», форма №027/о) вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 07.10.2024 по 19.11.2024 року; зазначено основний діагноз, пов'язаний із травмою від 22.09.2024 (струс головного мозку, забій м'яких тканин голови та шийного відділу хребта, посттравматична радикулопатія, компресійний перелом С6, С7), а також супутні діагнози; у документі наведено дані обстежень, перебіг захворювання, проведене лікування та рекомендації.
27.12.2024 представник позивача подав заяву, у якій просив відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 пропорційно періодам стаціонарного лікування з 22.09.2024 по 02.10.2024 та з 07.10.2024 по 19.11.2024, а також просить нарахувати матеріальну допомогу та надати довідку про нараховані і виплачені суми грошового забезпечення; у заяві наведено посилання на довідку про обставини травми №1797/3402/10-24 та відповідні виписки з медичних карт.
До заяви долучено, зокрема, копію довідки про обставини травми від 05.10.2024 №1797/3402/10-24, копії виписок із медичних карт стаціонарного хворого №2 та №13872.
У відповідь на заяву позивача, представник військової частини НОМЕР_2 скерував лист вих. № 1797/7241, у якому зазначено, що 22.09.2024 ОСОБА_1 отримав бойове травмування під час участі у бойових діях, що підтверджується довідкою про обставини травми; також вказано, що він перебував на лікуванні у КНП «Міська лікарня №9» м. Запоріжжя з 22.09.2024 по 02.10.2024 та у НВМКЦ «ГВКГ» з 07.10.2024 по 19.11.2024; у листі зазначено відсутність факту переміщення між закладами охорони здоров'я на підставі перевідного епікризу та зроблено висновок про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди за період лікування у НВМКЦ «ГВКГ».
05.02.2025 в інтересах ОСОБА_1 подано повторно заяву, у якій представник просив нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за період стаціонарного лікування з 07.10.2024 по 19.11.2024, а також надати довідку про нараховані та виплачені суми; у заяві наведено обставини отримання поранення 22.09.2024 та посилання на довідку про обставини травми №1797/3402/10-24 і виписку з медичної карти №13872.
Суд встановив, що представник військової частини НОМЕР_2 у відповідь на заяву від 05.02.2025, вих. № 1797/552 вказав про відсутність підстав для виплати додаткової винагороди за період лікування у НВМКЦ «ГВКГ» з огляду на відсутність перевідного епікризу та факту переміщення між закладами охорони здоров'я. У даному листі відповідача також наведено посилання на накази командира військової частини НОМЕР_2 №304 від 04.10.2024 та №307 від 07.10.2024.
Відповідно до довідки про доходи, виданої військовою частиною НОМЕР_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 , вих. № 1661/178/796 за 2025 рік), судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді заступника командира групи.
Зі змісту зазначеної довідки вбачається, що позивачу за жовтень 2024 року нараховано заробітну плату у розмірі 85989,11 грн (ПДФО - 15478,04 грн), за листопад 2024 року - 54881,59 грн (ПДФО - 9878,69 грн), а загальна сума нарахованого доходу за вказаний період становить 140870,70 грн, з яких утримано ПДФО у розмірі 25356,73 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо позовної вимоги нарахувати та виплатити додаткової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000 грн. з розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із отриманням поранення пов'язаного із захистом Батьківщини.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно із Інструкцією "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України", затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 № 558 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 постанови № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування і застосовується з 24.02.2022 року.
При цьому, 01.04.2022 до постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України №400 внесено зміни, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у пункті 1, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Так, додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн. виплачується військовослужбовцям, зокрема, тим, які у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Разом з тим, для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, на період дії воєнного стану, немає обов'язкової умови щодо безперервного перебування особи на стаціонарному лікуванні.
Тобто, у разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), за медичними показниками отриманого раніше поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 100 000 гривень.
Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що 22.09.2024 позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми.
Після отримання травми позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська лікарня №9» м. Запоріжжя у період з 22.09.2024 по 02.10.2024, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого.
Надалі позивач проходив стаціонарне лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» у період з 07.10.2024 по 19.11.2024, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №13872, у якій зазначено основний діагноз: «ВТ (22.09.2024): ЗЧМТ, струс головного мозку…».
ОСОБА_1 звертався до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Військовою частиною НОМЕР_2 надано відповідь, відповідно до якої відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування позивача у Національному військово-медичному клінічному центрі «ГВКГ» з 07.10.2024 по 19.11.2024.
Судом встановлено, що за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні відомості про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у матеріалах справи відсутні.
Надаючи оцінку правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд враховує таке.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» у період з 07.10.2024 по 19.11.2024, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №13872.
Відповідно до зазначеної виписки, у розділі «Основний діагноз» зазначено: «ВТ (22.09.2024): ЗЧМТ, струс головного мозку…», що свідчить про отримання позивачем військової травми 22.09.2024 року. Із змісту цього ж документа вбачається, що стан позивача та проведене лікування пов'язані з наслідками вказаної травми, зокрема у вигляді посттравматичних ускладнень, що підтверджує причинно-наслідковий зв'язок між отриманим пораненням та стаціонарним лікуванням у період з 07.10.2024 по 19.11.2024.
Таким чином, суд приходить до висновку, що перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зазначений період є наслідком поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Суд також виходить з того, що для набуття права на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, достатньо встановлення двох обставин: отримання поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, та перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
Як встановлено судом, зазначені умови у даному випадку наявні та підтверджені належними доказами.
При цьому Постанова №168 не містить вимог щодо безперервності перебування на лікуванні, кількості періодів такого лікування чи обов'язковості документального оформлення переведення між закладами охорони здоров'я. Відтак доводи відповідача щодо відсутності перевідного епікризу як підстави для відмови у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Отже, відсутність перевідного епікризу або перерви між періодами лікування не може бути підставою для відмови у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, оскільки визначальним є факт перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, що у даному випадку належними доказами підтверджено.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України,
Згідно з абзацами другим-четвертим пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військовий частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104), військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Згідно з положеннями абзаців 4 і 6 пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017, в редакції наказу Міністерства оборони України № 44 від 14.02.2020 (далі - Правил), командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Таким чином, при виплаті грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини, яка зарахована на фінансове забезпечення іншої військової частини (фінансового органу), обов?язок із своєчасного нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому з оформлення, підписання та подання усіх документів (грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям) покладається одночасно, в межах компетенції кожної, на військову частину, у штаті якої знаходиться військовослужбовець, так і на військову частину, на фінансуванні якої знаходиться остання.
Разом з тим, судом встановлено та не заперечується відповідачами, шо Військова частина НОМЕР_2 не має у своїй структурі фінансової частини, рахунків в банківських установах та окремого бюджетного фінансування.
Відповідно до картки особового рахунку працівника від 17.01.2025 № 1661/17/1135 нарахування та виплата грошового забезпечення позивача здійснювались Військовою частиною НОМЕР_5 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач-2, а саме Військова частина НОМЕР_5 безпідставно не нарахувала та не виплатила позивачу додаткову грошову винагороду у розмірі, збільшеному до 100 000 грн, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні з 07.10.2024 по 19.11.2024, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали позову, положення законодавства України та детально оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.
На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса НОМЕР_3 , місто Київ ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) та до Військової частини НОМЕР_5 (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 в розмірі збільшеному до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордоном) внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 07.10.2024 по 19.11.2024, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_5 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 в розмірі збільшеному до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордоном) внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 07.10.2024 по 19.11.2024, з урахуванням фактично виплачених сум.
В решті частини позовних вимог-відмовити.
Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.