ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" травня 2026 р. справа № 300/753/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо проведення ОСОБА_1 індексації пенсії відповідно до Постанови КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» у розмірі 1,197 із застосуванням обмеження її максимальною сумою 1500 грн, починаючи з 01.03.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії відповідно до Постанови КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» у розмірі 1,197 без застосування обмеження її максимальною сумою 1500 грн, починаючи з 01.03.2023 та з 01.03.2025;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, та з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 30.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також щодо зарахування періоду роботи в подвійному розмірі та зняття обмеження індексації, однак отримав відмову. Позивач стверджує, що обмеження в індексації пенсії сумою 1500 грн не передбачено для Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому дії ГУПФУ в Івано-Франківської області є протиправними.
Крім того зазначено, що відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи до 01.01.2004, в закладах з надання психіатричної допомоги (незалежно від посад), у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я до зараховуються до страхового стажу у подвійному розмірі. Вказано, що позивач перебував на посаді лікаря-анестезіолога в реанімації, а тому відповідний період роботи має бути зараховано у подвійному розмірі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що відповідно до аб. 3 пункту 10 постанови КМУ №168, аб.3 п.3 постанови КМУ №185, аб.3 п.3 постанови КМУ №209 розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цих постанов не може перевищувати 1500 грн. На думку представниці обмеження верхньої межі індексації здійснюється для того, щоб збалансувати потреби та захистити якомога більшу кількість громадян через інструмент індексації, передусім тих громадян, пенсії яких є дуже низькими, і з іншого боку, щоб збалансувати фінансовий ресурс для проведення індексації для широких категорій осіб та утримати зростання нерівності між розміром пенсії громадян, а також, з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Тому, дії пенсійного органу щодо встановлення позивачу індексації пенсії з 01.03.2023 у розмірі граничної величини, передбаченої пунктом 10 постанови КМУ №168 є правомірними.
Щодо врахування періодів роботи в подвійному розмірі, представниця зазначила, що в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні підтверджуючі документи для зарахування стажу в пільговому обчислені. Також ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не надавало оцінку можливості зарахувати період роботи з 10.09.2003 по 31.12.2003 в подвійному розмірі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає про таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
30.12.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просив врахувати у подвійному розмірі стаж за період з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003, зняти обмеження індексації пенсії з 01.03.2023 та з 01.03.2025, та здійснити перерахунок пенсії відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.33-39).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 26.01.2026 №1816-14460/Ч-02/8-0900/26 повідомило, що для врахування стажу в подвійному розмірі починаючи з 08.08.1972 по 31.01.1975 в матеріалах електронної пенсійною справи відсутні підтверджуючі документи для зарахування стажу в пільговому обчисленні. Також зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", з 01.03.2024 відповідно до Постанови Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", з 01.03.2025 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.20251 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат і додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, не може перевищувати 1500 гривень (а.с.40-43).
Позивач, вважаючи протиправною відмову пенсійного органу щодо незарахування окремих періодів роботи у подвійному розмірі та проведенні індексації пенсії без застосування обмеження її сумою 1500 грн, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає про таке.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з приписами статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
Обов'язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
У зв'язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15 лютого 2022 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» № 2040-ІХ, яким частину п'яту статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було викладено в новій редакції.
Так, частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З метою реалізації пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» Кабінет Міністрів України 24 лютого 2023 року прийняв постанову №168, пунктом першим якої установлено, що з 01 березня 2023 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,197.
Пунктом 10 Постанови №168 установлено, що у разі коли розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії. Розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Відповідно до пункту 3 Постанови №185 у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії. Розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
Постановою №209 установлено, що з 01 березня 2025 року перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Пунктом 3 указаної Постанови №209 передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень
Системний аналіз вищевказаних законодавчих приписів свідчить про те, що обмеження верхньої межі індексації здійснюється для того, щоб збалансувати потреби та захистити якомога більшу кількість громадян через інструмент індексації, передусім тих громадян, пенсії яких є дуже низькими, і з іншого боку, щоб збалансувати фінансовий ресурс для проведення індексації для широких категорій осіб та утримати зростання нерівності між розміром пенсії громадян, а також з урахуванням того, що в умовах дії воєнного стану видатки в першу чергу спрямовуються на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
При цьому, положеннями статті 42 Закону №1058-IV уряду надане право визначати розмір, умови та порядок здійснення індексації пенсій.
Отже, в межах наданих повноважень Кабінет Міністрів України у вказаних постановах визначив верхню межу розміру індексації пенсії - 1500,00 грн, яку не може перевищувати сума індексації у разі здійснення підвищення розміру пенсії на виконання пункту 2 цих постанов, що означає, якщо сума індексації пенсії в результаті проведеного перерахунку перевищує 1500,00 грн, доплата до пенсії встановлюється у межах граничної суми - в розмірі 1500 грн.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 червня 2024 року в справі №420/25804/23 та від 13 червня 2024 року в справі №120/14637/23, від 02 липня 2024 року в справі №120/13869/23, від 09 липня 2024 року в справі №120/13867/23, від 16 липня 2024 року в справі №480/9389/23, від 24 жовтня 2024 року в справі №440/3462/24, від 12 лютого 2025 року у справі № 200/6083/23.
Крім того, суд зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №320/8511/23 визнано протиправним та нечинним абзац 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» застосування обмеження максимального розміру пенсії, визначеного законом. Визнано протиправним та нечинним абзацу 2 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» щодо визначення розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, який не може перевищувати 1500 гривень.
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №320/8511/23, апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково. Апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року скасовано в частині та винесено нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та нечинним абзацу 2 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» щодо визначення розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, який не може перевищувати 1500 гривень. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року залишено без змін.
Рішення суду у справі №320/8511/23 набрало законної сили 04 вересня 2024 року.
Отже, як на час проведення індексації пенсії позивача, так і на час розгляду цієї справи пункт 10 Постанови №168, пункт 3 Постанови №185, пункт 3 постанови №209, якими встановлено обмеження верхньої межі індексації, чинні та, відповідно, мають застосовуватись.
Судом встановлено, що відповідачем підвищено пенсію позивача на коефіцієнт збільшення, установлений на виконання Постанов №168, №185, №209 в межах граничної суми збільшення, у зв'язку із чим відсутні підстави вважати такі дії відповідача неправомірними, оскільки індексація пенсії позивача з 01 березня 2023 року проведена пенсійним органом із дотриманням вимог чинного законодавства.
Тобто, підвищення розміру пенсії позивача у 2023-2025 роках шляхом її індексації із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із обмеженням верхньої межі індексації розміром 1500,00 грн, із одночасним збереженням розміру підвищення пенсій відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 168, №185, № 209 відповідає частині другій статті 42 Закону №1058-IV, оскільки у своїй сукупності не є меншим за мінімальний розмір збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вищенаведені висновки суду щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати верхню межу індексації пенсійних виплат узгоджуються з висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.06.2024 у справі №420/25804/23 та від 20.06.2024 у справі №420/23990/23, який враховується судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при розгляді цієї справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в зазначеній частині, відповідно в їх задоволенні суд відмовляє.
Щодо позовних вимог в частині зарахування періоду роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі, суд зазначає про таке.
Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання додаткових довідок необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі №678/65/17.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Відповідно до відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 від 08.08.1972, вбачається наступна інформація про роботу позивача у спірні періоди:
- записи №1-2 про період роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975 на посаді лікаря-анестезіолога онкодиспансера в Дубенський центральній районній лікарні;
- записи №9-10 про період роботи з 10.09.2003 по 31.12.2003 на посаді лікаря-анестезіолога в Міській дитячій клінічні лікарні (а.с.17-32).
Крім того, серед матеріалів справи міститься архівна довідка від 14.05.2008 №17/1579, наказ №57 від 17.03.1975, наказ №305-00 від 31.12.1997, довідка від 04.07.2008 №308, якими підтверджено, що у спірні періоди позивач працював на посаді лікаря-анестезіолога (а.с.48-53).
Відповідно до довідки від 04.07.2008 №308,яка видана Міською дитячою клінічною лікарнею, судом з'ясовано, що позивач дійсно працював на посаді лікаря-анестезіолога в міській дитячій клінічній лікарні на посаді лікаря-анестезіолога дитячої палати інтенсивної терапії з 10.09.2003 по 31.12.2003 (а.с.53)
Відтак, судом встановлено, що позивач, у період з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003, працював на посаді лікаря-анестезіолога, однак як з'ясовано із відомостей розрахунку форми РС-право такі періоди зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі (а.с.59).
01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058-IV. Цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788-XII.
Так, положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР «Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню» №841 від 11.06.1986р. затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичного закладу, за приписами якого у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували: відділення (групи) анестезіології - реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації та інтенсивної терапії.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України №303 від 8 жовтня 1997р. (далі - Наказ МОЗ №303) проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.
Пунктом 1 Рекомендацій щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України, затверджених вищезазначеним Наказом, передбачено організацію анестезіологічних груп в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток.
Пунктами 1,4 Положення про відділення анестезіології з ліжками та без ліжок для інтенсивної терапії, анестезіологічну групу, відділення інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів, яке також затверджено Наказом МОЗ №303, передбачено створення в лікувально-профілактичних закладах різних підрозділів служби анестезіології, в тому числі анестезіологічні групи.
Таким чином, згідно вищевказаного Наказу МОЗ України відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
Згідно роз'яснень, наданих Міністерством охорони здоров'я і Міністерством праці та соціальної політики України у листах від 10 вересня 2002р. №10.03.67/100, від 28 травня 2002р. №10.02.11/450 та від 21 червня 2002р. №02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.
Суд також враховує, що у листі МОЗ України на адресу Пенсійного фонду України від 8.12.2006р. №10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров'я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказав що відповідно до наказу МОЗ України від 8.10.1997р. №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» проведено реорганізацію анестезіологічної служби, у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я повинні створюватися відділення анестезіологічного відділення або відділення анестезіології організовуються у лікувально-профілактичних закладах, в яких за штатними нормативами передбачено більше 4 посад лікарів - анестезіологів з відповідною кількістю посад медичних сестер - анестезистів. Та що у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 і т.д.), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 №605 «Про поліпшення анестезіолого реанімаційної служби в державі») та відділення реанімації і інтенсивної терапії.
Окрім того, у листі Міністерства охорони здоров'я України від 30.05.2006р. №10.03.68/936 зазначено, що періоди роботи на посадах медичних працівників у відділеннях анестезіології, у тому числі у палатах інтенсивної терапії, повинні зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, суд зазначає, що робота на посаді лікаря-анестезіолога згідно з функціональних обов'язків фактично прирівняна до роботи в реанімаційних відділеннях, а відсутність назви відділення не спростовує факту виконання позивачем роботи лікаря-анестезіолога.
Також, суд зауважує, що згідно із довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я, лікар-анестезіолог, зокрема, забезпечує кваліфіковане проведення інтенсивної терапії і реанімації при невідкладних станах.
З аналізу вказаних норм та обставин справи вбачається, що робота позивача з 08.08.1972 по 31.01.1975 на посаді лікаря- анестезіолога онкодиспансера та з 10.09.2003 по 31.12.2003 на посаді лікаря-анестезіолога дитячої палати інтенсивної терапії в міській дитячій клінічній лікарні дає позивачу право на перерахунок пенсії із зарахуванням стажу роботи у подвійному розмірі.
Вказана позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 462/1713/17, яка згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Відповідно до аб. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35,частиною другою статті 38,частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Як встановлено судом, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії 30.12.2025, отже відповідний перерахунок слід здійснити з 01.01.2026.
Також суд зазначає, що за своєю правовою природою бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
Враховуючи наведене, належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яка полягає у не зарахуванні періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі протиправною та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026, зарахувавши до стажу періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що подана позивачем заява не відповідає формі, визначеній Порядком, а тому така розглянута відповідно до Закону України «Про звернення громадян», оскільки зміст поданої позивачем заяви очевидно дає змогу оцінити намір заявника, його вимоги та обґрунтування таких вимог. Про намір заявника свідчать також додані до заяви документи на підтвердження його права на перерахунок пенсії.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 в справі №537/3480/17 дійшов висновку про те, що зазначаючи про недотримання порядку звернення до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції припустився формалізму, оскільки, по-перше, зі змісту заяви встановлено, що вона містить всю необхідну інформацію, що передбачена і заявою встановленого зразка, а по-друге, з огляду на відповідь УПФ, неналежне форма заяви не була підставою для відмови.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн (50%), понесення яких підтверджується квитанцією від 12.02.2026, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яка полягає у не зарахуванні періоду роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01.01.2026, зарахувавши до стажу періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одну гривню двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.