05 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/27901/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо здійснення військовою частиною НОМЕР_1 повного розрахунку при звільненні ОСОБА_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_2 за 6 місяців за затримку повного розрахунку при звільненні відповідно до ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України;
- стягнути з відповідача моральну шкоду та втрати внаслідок протиправного наказу №108 від 06.05.2023 в розмірі 10000 грн за кожен календарний місяць дії протиправного наказу №108 від 06.05.2023 по 10.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби її сином відповідач не провів остаточних розрахунків грошового забезпечення. Позивач, вважаючи що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і відшкодування шкоди, звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від відповідача відзив на адміністративний позов не надійшов.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є матір'ю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді старшого водія-гранатометника автомобільного підвозу боєприпасів 1 взводу матеріального забезпечення 1 механізованого батальйону НОМЕР_2 окремої механізованої бригади.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року по справі № 240/23557/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману щомісячну премію ОСОБА_2 з 01.04.2023 по дату звільнення та виключення зі списків особового складу у зв'язку зі смертю, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою повного розрахунку при звільненні вона має право на отримання середнього заробітку і відшкодування шкоди, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані профільними нормативно-правовими актами, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до приписів абз.1 ст.3 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст.4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закону України №2352-ХІ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата всіх належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку у повному обсязі. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На виконання вимог ухвали суду від 17.03.2026 ОСОБА_1 повідомила, що станом на 18.03.2026 повний розрахунок відповідачем не проведено.
При виконанні ухвали суду від 26.03.2026 відповідач надав відомості про те, що станом на 15.04.2026 виплати згідно із судовим рішенням по справі № 240/23557/24 не проведені.
Крім того, по справі № 240/23557/24 Житомирським окружним адміністративним судом 23 січня 2026 року постановлено ухвалу про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 подати до суду звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі №240/23557/24 у тримісячний строк з дня отримання копії цієї ухвали.
Наведені обставини свідчать про те, що на даний момент виплата премії за померлого сина позивачу не проведена, тобто, остаточний розрахунок з нею не проведено, хоча це є однією з основних умов виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, коли остаточний розрахунок з позивачем не проведено, питання виплати премії за час проходження військової служби її померлим сином остаточно не вирішено, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог у цій частині.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди та втрат внаслідок протиправного наказу №108 від 06.05.2023 в розмірі 10000 грн за кожен календарний місяць дії протиправного наказу №108 від 06.05.2023 по 10.09.2025, суд виходить з того, що така вимога є похідною від вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень та може бути задоволена лише у разі встановлення їх протиправності.
Суд зауважує, що питання протиправності наказу військової частини НОМЕР_1 №108 від 06.05.2023 в межах даної справи не досліджується.
Крім того, стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Окрім того, на думку суду, наявність моральної шкоди повинна довести потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Суд вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про характер, тривалість та обсяг її страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Окрім того, обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки відповідача, є причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою.
Проте, матеріали справи не містять доказів ні на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, ні факту наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача.
Також позивачем не обґрунтовано розмір шкоди, не зрозуміло, з яких міркувань шкода оцінюється нею саме в такому розмірі.
Відтак, підстави для задоволення вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов
05.05.26