05 травня 2026 рокуСправа №160/7086/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовський Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/7086/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №160/7086/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нескладання та ненаправлення за заявою ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України подання про призначення пенсії у разі втрати годувальника за загиблим сином ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України скласти та направити до Пенсійного фонду України подання про призначення пенсії ОСОБА_1 у разі втрати годувальника за загиблим сином ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 709 (сімсот дев'ять) грн 97 коп.
У позовній заяві позивачем зазначено, що докази на підтвердження понесених судових витрат будуть надані суду в порядку та строки, передбачені ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
27.04.2026 до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 , у якій просить: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки судове рішення у справі №160/7086/26 прийнято в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, також, здійснюється в порядку письмового провадження.
28.04.2026 від представника відповідача надійшла заява про відмову в стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В заяві представником відповідача зазначено, що позивачем було додано акт прийому-передачі наданих послуг, який стосується іншого договору №10/02/2025 від 10.02.2025, тобто не свідчить про надання послуг згідно Договору №20/03/26 від 20.03.2026. Матеріали справи не містять чіткого переліку виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із зазначенням дати, кількості, тривалості, тощо, а тому з нього неможливо встановити конкретний та фактичний обсяг таких робіт (послуг), наданий клієнту в межах розгляду даної справи згідно Договору №20/03/26 від 20.03.2026. За таких обставин обсяг наданої правничої допомоги у даній справі не може підтверджуватися Актом прийому-передачі наданих послуг №10/02/2025 від 10.02.2025. Крім того, в якості доказів оплати наданих послуг надано квитанцію №01 від 20.03.2026, яка не є по суті бухгалтерським документи, який може засвідчувати факт оплати наданих послуг.
Суд, розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додано:
- копію договору про надання правничої допомоги від 20.03.2026 №20/03/26;
- копію акту прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги №10/02/2025 від 10.02.2025;
- копію квитанцію про оплату послуг від 20.03.2026 №01;
- копію ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ №1486276 від 20.03.2026.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 у справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що ордер на надання адвокатом Мартиновою Наталією Юріївною правничої допомоги ОСОБА_1 серії АЕ №1486276 від 20.03.2026 виписано на підставі договору від 20.03.2026 №20/03/26.
На підтвердження виконання умов договору про надання правничої допомоги від 20.03.2026 №20/03/26, представником позивача подано до суду лише квитанцію про оплату послуг від 20.03.2026 №01.
Наданий до суду акт прийому-передачі наданих послуг не засвідчує та не підтверджує обсяг послуг, наданих адвокатом на надання правової допомоги за договором від 20.03.2026 №20/03/26, оскільки стосується обсягу повноважень адвоката на виконання договору про надання правничої допомоги №10/02/2025 від 10.02.2025, на підставі якого не надавалась правова допомога у цій справі.
Суду не надано належним чином складених документів на підтвердження надання адвокатом послуг з виконання договору від 20.03.2026 №20/03/26.
Таким чином, представником позивача при підготовці заяви про ухвалення додаткового рішення не дотримано вимог п.п. 1-3 п. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, що зумовлює неможливість підтвердження обґрунтованості вимог про стягнення витрат на правову допомогу.
З огляду на викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України,
Заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/7086/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський