30 квітня 2026 рокуСправа №160/2914/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування втрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі,-
09.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Національної академії внутрішніх справ (далі - позивач, НАВС) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ (IBAN UA288201720343151004200000175 в ДКС України, код ЄДРПОУ 08751177, призначення платежу: відшкодування фактичних витрат, пов'язаних утриманням у навчальному закладі ОСОБА_1 згідно з постановою КМУ від 12.04.2017 № 261) вартість витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, у сумі 89 942,46 грн (вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні 46 копійок).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач проходив навчання в Національній академії внутрішніх справ за контрактом про здобуття освіти. Після завершення навчання останнього було направлено для проходження служби до органів поліції. У зв'язку зі звільненням відповідача «за власним бажанням» до закінчення встановленого законом трирічного строку, у нього виник обов'язок щодо повного відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням у закладі освіти. Оскільки у добровільному порядку відповідач кошти не відшкодував, позивач з метою захисту економічних і оборонних інтересів держави звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 позовна заява була залишена без руху та у встановлений судом строк недоліки позовної заяви були усунуті.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 23.03.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач станом на 30.04.2026 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі рекомендованою кореспонденцією (поштове відправлення за номер R067111310510). Однак 10.04.2026 до суду повернувся конверт із відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого строку зберігання».
Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21.09.2020 року між Національною академією внутрішніх справ (далі - Виконавець), ГУНП в Херсонській області (далі - Замовник) та ОСОБА_1 (далі - Особа) укладено Контракт №20-419 про здобуття освіти в закладі вищої освіти зі спесифічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (Національної академії внутрішніх справ) (далі - Контракт).
Відповідно до п.2,3, 2.3.5 Контракту, у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання Особа зобов'язується відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України, в особі Виконавця, витрати, пов'язані з утриманням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, відповідно до частини 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідач погодився з умовами Контракту та добровільно підписав його.
Доказів оскарження у судовому порядку умов Контракту не надано.
Відповідно до наказу ГУНП від 13.04.2023 №0030 о/с (по особовому складу) лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого відділу Управління ГУНП в Дніпропетровській області на підставі рапорту ОСОБА_1 від 12.04.2023, наказу НАВС від 12.04.2023 №177 о/с та подання від 12.04.2023.
Відповідно до витягу з наказу ГУНП від 31.12.2025 №1935 о/с (дск), старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , на підставі його рапортів від 01.10.2025 та від 29.12.2025, було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 05.01.2026.
У день звільнення 05.01.2026 року ОСОБА_1 під особистий підпис отримав повідомлення про обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у закладі вищої освіти, у розмірі 97 644,81 грн. Також відповідач був особисто ознайомлений із довідкою про розрахунок вказаних витрат, що підтверджується його підписом на документі.
Додатково, листом від 30.01.2026 №46/554/10/05/26 Національна академія внутрішніх справ повідомила відповідача про необхідність відшкодування витрат на навчання у 30-денний строк. У вказаному повідомленні було уточнено, що сума витрат становить 89 942,46 грн, та додано довідку-корегування про розрахунок фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 . Зазначений лист був направлений відповідачу засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» (номер поштового відправлення R067092250935).
У зв'язку з не сплатою у добровільному порядку відповідачем витрат, пов'язаних з його утриманням у академії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII) курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 та підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №964 (далі Порядок №964).
За п. 3 Порядку №964 Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.
Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом із Мінфіном, МВС, Управлінням державної охорони, СБУ та Службою зовнішньої розвідки.
Згідно з п. 4, 5. Порядку №964 розрахунок фактичних витрат здійснюється закладом вищої освіти згідно з нормами утримання курсантів.
Витрати відшкодовуються у повному розмірі курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у заклад вищої освіти, курсантами жіночої статі - за весь період навчання;
Пунктом 7 Порядку №964 встановлено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджено наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 року №419/831/240/605/537/219/534 (далі Порядок №419).
За п. 2.1. Порядку №419 відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на:
грошове забезпечення;
продовольче забезпечення;
речове забезпечення;
медичне забезпечення;
перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад;
оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.
Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.
Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Пунктом 2.1.2. Порядку №419 встановлено, що Витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
У довідці-розрахунку відображається кількість діб перебування на харчуванні та фактична його вартість, яка підраховується на підставі відповідних норм харчування.
Згідно з п. 2.3. Порядку №419 у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ.
Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ.
У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.
Застосовуючи вказані положення законодавства до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Достатність та належність довідок-розрахунків на підтвердження розміру заборгованості, що стягується, визнана Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 23.06.2022 року у справі №160/14829/21.
Суд констатує, що наданими позивачем доказами підтверджується розмір витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у позивача в період її навчання.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем розрахунку витрат, пов'язаних з його утриманням в якості курсанта, що здійснений позивачем.
У спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №2232-XII та Порядку №964, згідно яких відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, зокрема, з грошовим забезпеченням.
Відмінність у характері військової служби курсантів в порівнянні з іншими військовослужбовцями обумовлені відмінностями програм фінансування, за рахунок яких здійснюється виплата їх грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.01.2023 року у справі №440/2692/20.
Грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.
На спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 15.06.2023 року у справі №520/6532/2020, від 13.01.2023 року у справі №440/2692/20.
Подібне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.06.2024 року у справі №160/29228/23.
Отже, відшкодуванню підлягають в т.ч. витрати з утримання позивача у вигляді виплаченого грошового забезпечення.
Таким чином, усі без виключення витрати на утримання відповідача підлягають стягненню на користь позивача, що відповідає послідовній та актуальній судовій практиці, передусім Верховного Суду.
Суд вважає за доцільне навести практику Європейського суду з прав людини, яка є релевантною до обставин цієї справи за змістовним критерієм (суттю правовідносин між студентами вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання та подальшим працевлаштуванням в державних органах).
У справі Chitos проти Греції (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) Європейський суд з прав людини зазначав: заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
Європейський суд з прав людини уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту кошом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі Lazaridis проти Греції (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 Євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
Щодо захисту права власності у рішенні Європейського суду з прав людини вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Отже, практика відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі особи, яка не виконала свій обов'язок щодо відпрацювання в державних органах визначеного строку, є належним способом реалізації державної політики та відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб реалізації такої політики шляхом подання позову до суду забезпечує особі можливість належним чином представляти свою позицію та користуватися усім можливим обсягом прав, в свою чергу суд забезпечує дотримання законності та верховенства права під час здійснення відповідної процедури.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню
Доказів того, що відповідач відшкодував витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі до суду не надано, а тому суд доходить висновку, що ці витрати підлягають стягненню з нього в судовому порядку.
Отже, позов Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат у розмірі 89 942,46 грн (вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні 46 копійок) підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Національної академії внутрішніх справ (03035, м.Київ, пл. Солом'янська, 1, код ЄДРПОУ 08751177) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про відшкодування втрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Національної академії внутрішніх справ (IBAN UA288201720343151004200000175 в ДКС України, код ЄДРПОУ 08751177, призначення платежу: відшкодування фактичних витрат, пов'язаних утриманням у навчальному закладі ОСОБА_1 згідно з постановою КМУ від 12.04.2017 № 261) вартість витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, у сумі 89 942,46 грн (вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні 46 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець