30 квітня 2026 рокуСправа №160/2956/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.02.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про повторне взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про зняття (виключення) з військового обліку військовозобов'язаних ОСОБА_1 у відповідності до відомостей зазначених у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 26.06.1998 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 26.06.1998 ОСОБА_1 був знятий з військового обліку 15.06.2006 на підставі пп. 4 п. 5 Наказу МОУ №342/06 у зв'язку з визнанням військово-лікарською комісією непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час (гр. І, ст. 30В). На цій підставі позивач вважає, що він був остаточно виключений з військового обліку. Водночас відповідач листом від 15.01.2026 №4/171 повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 26.06.1998 (абз. 5 ч. 10 ст. 14) та відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» має статус військовозобов'язаного. Такі дії відповідача позивач вважає незаконними, оскільки зняття з військового обліку у 2006 році за тогочасним законодавством фактично означало припинення статусу військовозобов'язаного. Повторне взяття на облік без волевиявлення особи та законних підстав позивач вважає протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 13.03.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач станом на 30.04.2026 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом доставлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в його електронний кабінет системи «Електронний суд», про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка.
За приписами п. 5, 7 ст. 18 КАС України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи.
Відповідач має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд вважає його належним чином повідомленого про розгляд цієї справи.
Згідно ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 26.06.1998 року, ОСОБА_1 був взятий на військовий облік як військовозобов'язаний.
Відповідно до відмітки у вказаному документі, 15.06.2006 року позивач був знятий з військового обліку на підставі пп. 4 п. 5 Наказу Міністерства оборони України №342 від 09.06.2006 року у зв'язку з визнанням його військово-лікарською комісією непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час (гр. І, ст. 30В).
У грудні 2025 року позивач за допомогою мобільного застосунку «Резерв+» виявив відсутність актуальних відомостей щодо свого статусу в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
29.12.2025 року позивач через свого представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із запитом щодо уточнення свого правового статусу та перебування на військовому обліку, вимагаючи, у разі наявності записів про статус військовозобов'язаного, внести відомості про його зняття (виключення) з обліку на підставі даних тимчасового посвідчення від 26.06.1998 року.
Листом від 15.01.2026 року за №4/171 відповідач повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 26.06.1998 року та, відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», має статус військовозобов'язаного. У листі зазначено, що згідно з висновком ВЛК від 12.06.2003 року позивач є непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час (гр. І, ст. 30В).
Незгода позивача з фактом перебування на військовому обліку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру, за наявності відмітки про зняття з обліку у 2006 році, стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За приписами ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, 25.02.2022 Президентом України видано Указ «Про загальну мобілізацію» № 69/2022, строки якого неодноразового продовжувалась.
Саме з періоду оголошення Президентом України рішення про мобілізацію законодавець пов'язує настання особливого періоду під час якого громадянами України зобов'язуються виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1- 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII, зокрема, громадяни, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Частиною 8 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 12.06.2003 року був визнаний військово-лікарською комісією непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час на підставі ст. 30-В (графа І) наказу Міністерства оборони України від 04.01.1994 року №2. На підставі зазначеного висновку ВЛК, 15.06.2006 року позивача було знято з військового обліку відповідно до вимог пп. 4 п. 5 Наказу Міністерства оборони України №342 від 09.06.2006 року, про що у тимчасовому посвідченні зроблено відповідну відмітку та зазначено, що останній постановці на військовий облік не підлягає.
Оцінюючи аргументи сторін та надані докази, суд виходить із того, що Наказ Міністерства оборони України №342 від 09.06.2006 року втратив чинність згідно з Наказом Міністерства оборони України №24 від 15.01.2015 року.
Із втратою чинності вказаним нормативним актом було скасовано положення про зняття з військового обліку громадян, які визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби в мирний час та обмежено придатними у воєнний час. З моменту набрання чинності Наказом №24 від 15.01.2015 року, особи з таким висновком ВЛК набули статусу військовозобов'язаних. Чинне законодавство передбачає отримання відмітки «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку» виключно у разі встановлення ВЛК захворювань, визначених актуальною редакцією Наказу МОУ №402 від 14.08.2008 року.
Суд наголошує, що 04 травня 2024 року набрав чинності Закон України №3621-IX, яким із законодавства виключено такі поняття як «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».
У відповідність до зазначеного Закону України був приведений наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», яким визначається процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями.
Суд також зазначає, що запис у військовому квитку позивача про зняття з військового обліку згідно з наказом МО України № 342 від 09.06.2006 безумовно не означає, що позивач не підлягає призову у воєнний час, оскільки за станом здоров'я громадянин може бути непридатним до військової служби у мирний час, але обмежено придатним у воєнний стан. При цьому, суд зауважує, що останнє не означає, що громадянин не може проходити військову службу чи повинен отримати відстрочку від мобілізації, а лише свідчить про те, що деякі види служби та роботи йому протипоказані.
За приписами ст. 27 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Пунктом 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені обов'язки громадян, які перебувають у запасі Збройних Сил України. Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Таким чином, особи, які були зняті з обліку за Наказом №342, у період дії воєнного стану підлягають військовому обліку та проходженню ВЛК для визначення актуального ступеня придатності.
В ході розгляду справи позивачем не надано доказів наявності у нього статусу особи, яка не підлягає військовому обліку відповідно до вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, доводи позивача про те, що на підставі запису у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 від 26.06.1998 року він був знятий з військового обліку 15.06.2006 року згідно з пп. 4 п. 5 Наказу МО України №342 від 09.06.2006 року та надалі не підлягає постановці на військовий облік, є необґрунтованими, оскільки базуються на невірному тлумаченні норм права, що втратили чинність, та без урахування зміни правового регулювання обов'язків військовозобов'язаних в особливий період.
За таких обставин, судом не встановлено протиправних дій у діяльності відповідача, який діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Відтак, відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про зняття (виключення) ОСОБА_1 з військового обліку у відповідності до даних тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 від 26.06.1998 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини четвертої ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно частини п'ятої ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець