29 квітня 2026 року Справа № 160/29862/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
Фінансово-економічний відділ Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області
про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
15.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 12.09.2025 року № № 103-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 , на посаді начальника фінансово-економічного відділу Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області;
- стягнути з Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі;
- стягнути з Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 за порушення немайнових прав моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.10.2025 року після виходу з лікарняного позивача не допустили до робочого місця, та позивач звільнена з 12.09.2025 року на підставі Розпорядження Секретаря Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Набокіна Артема від 12.09.2025 року № 103-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з ініціативи роботодавця на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю. України. Підставою для прийняття Розпорядження на звільнення зазначено Розпорядження т.в.о. сільського голови - секретаря Відповідача Набокіна Артема від 12.09.2025 року № 89-р «Про вжиття заходів в фінансово-економічному відділі Миколаївської сільської ради». Відповідно до даного Розпорядження про вжиття заходів, з яким позивач також фактично ознайомилась 06.10.2025 року, у зв'язку з порушеннями, встановленими під час проведення службового розслідування, притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності - у вигляді звільнення з займаної посади. Позивач вважає вказане розпорядження протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки під час службового розслідування не було здійснено навіть спроб для отримання пояснень у колишнього керівника Сільради для підтвердження чи спростування інформації, яка надавалась комісії в пояснюючій записці від 15.08.2025 року. Також, актом службового розслідування не доведено наявність з боку працівників Відділу, у тому числі позивача як керівника Відділу, факту грубого порушення норм законодавства або трудової дисципліни під час здійснення нарахування та виплати заробітної плати працівникам Відділу в січні 2025 року. Весь акт службового розслідування базується на припущеннях та суб'єктивній думці членів комісії з проведення службового розслідування. Також, позивач вказала, що Державна казначейська служба України, яка реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за відповідністю платежів узятим бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням, провела всі платежі, пов'язані з виплатою заробітної плати Відділу у січні 2025 року без зауважень. Після проведення службового розслідування, затвердження акту службового розслідування та прийняття рішення про притягнення позивача за нескоєне порушення, керівником Сільради не приймались до уваги попередні досягнення в роботі, стаж роботи, у тому числі в якості начальника Відділу Сільради та той факт, що в березні 2026 року позивач має виходити на пенсію за віком. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.
21.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
12.11.2025 року від Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що на підставі розпорядження т.в.о. сільського голови від 20.08.2025 № 78-р, комісією у складі працівників та депутатів сільської ради було проведено службове розслідування діяльності фінансово-економічного відділу, під час якого було встановлені порушення з боку начальника фінансово-економічного відділу ОСОБА_1 , яка порушила вимоги п.п. 5.3.8. Положення про відділ, п. 10 посадової інструкції, п.п. 1.1., 2.2. Положення про преміювання, п.3.2. Колективного договору, в частині розпорядження коштами поза межами затвердженого кошторису доходів і видатків на утримання відділу на 2025 рік. Позивачем самостійно було прийняте рішення прийнято та реалізовано рішення, про нарахування та виплату заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року всім працівникам фінансово-економічного відділу поза межами встановленого фонду оплати праці за 2025 рік, без погодження з сільським головою та/або Миколаївською сільською радою. Дане рішення було реалізоване позивачем разом з головним бухгалтером Потоцькою І. Під час проведення службового розслідування Позивач разом з працівниками відділу надала пояснюючу записку від 15.08.2025 № 271 (яку вона згадує в позовній заяві), в якій зазначає, що виплата заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року всім працівникам фінансово-економічного відділу була погоджена з керівництвом сільської ради. Від головного бухгалтера ОСОБА_2 03.09.2025 було отримано пояснення в якому вона пояснює, рішення про нарахування та виплату заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року всім працівникам фінансово-економічного відділу поза межами встановленого фонду оплати праці за 2025 рік було прийняте ОСОБА_1 за усним погодженням з минулим керівником сільської ради ОСОБА_3 . Службовим розслідуванням встановлено, що,- За результатами проведеного комісію з службового розслідування аналізу документів, наданих фінансово-економічним відділом сільської ради та документів отриманих від сільської ради не встановлено жодного документу (розпорядження, наказу, листа, рішення сесії, депутатської комісії), які б свідчили про погодження виплати та розміру виплати заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року всім працівникам фінансово-економічного відділу. Надані комісії з службового розслідування розпорядження сільської ради, та накази фінансово-економічного відділу щодо преміювання, надані пояснення члена постійної бюджетної комісії сільської ради ОСОБА_4 від 27.08.2025 не підтвердили факт погодження виплати заробітної плати за період минулого року в поточному 2025 році з сільською радою чи сільським головою(особою, що виконує ці обов'язки). Як в позові зазначає Позивач, бюджет на 2025 рік був прийнятий сільською радою, рішенням від 20 грудня 2024р. № 765 - 41/VIII. Цим рішенням були також затверджені всі доходи та видатки і їх розміри бюджету сільської територіальної громади на 2025 рік. В цьому бюджеті (додаток 2 до рішення від 20 грудня 2024р. № 765 - 41/VIII), в тому числі були затверджені розміри та види всіх видатків фінансово-економічного відділу сільської ради на весь 2025 рік, які включали в себе, відповідно до додатку видатки відділу такі як видатки на виплату та розміри заробітної плати та інші виплати, витрати на канцелярські засоби, оргтехніку для діяльності фінансово-економічного відділу сільської ради на 2025 рік на загальну суму 2 029 899грн., в т.ч. витрати на оплату праці в сумі 1 199 527грн. Керівник фінансово-економічного відділу розпоряджуючись коштами повинен це робити у межах затвердженого сільською радою кошторису доходів і видатків на утримання відділу, як цього вимагає п.п. 5.3.8. Положення про фінансово-економічний відділ. Ще й тому, що преміювання начальника фінансово-економічного відділу здійснюється на підставі розпоряджень сільського голови, в межах фонду преміювання та економії фонду оплати праці, відповідно до вимог п. 1.1. положення про преміювання фінансово-економічного відділу сільської ради, а преміювання працівників фінансово-економічного відділу здійснюється на підставі наказу начальника відділу. Винуватість дій головного бухгалтера фінансово-економічного відділу ОСОБА_2 теж було встановлено під час службового розслідування. Так головний бухгалтер фінансово-економічного відділу ОСОБА_5 , усвідомлюючи неправильність використання фонду оплати праці на 2025 рік на власний розсуд самоусунулась від контролю за законністю, своєчасністю та правильністю оформлення документів при використанні фонду оплати праці фінансово-економічного відділу за 2025 рік, як цього вимагає положення п. 2.8. положення про преміювання та п. 5 посадової інструкції головного бухгалтера. Натомість нею в порушення вимог п. 6 посадової інструкції головного бухгалтера фінансово-економічного відділу було надано керівнику громади неповну та неправдиву інформації про фінансовий стан розрахунків по використанню затвердженого фонду оплати праці працівників фінансово-економічного відділу. Отже факт прийняття та здійснення виплати заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року всім працівникам фінансово-економічного відділу, не заперечується Позивачем та підтверджений під час службового розслідування. Але погодження ОСОБА_1 з сільською радою чи сільським головою(особою, що виконує ці обов'язки) виплати заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року, тобто виплати в поточному році за період минулого, 2024 року не було проведено, як це вимагається документами, що регламентують виплату заробітної плати та інших виплат (премії, тощо). Позивачем під час проведення службового розслідування та матеріалами позовної заяви не доведено факт погодження ОСОБА_1 виплати заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року поза межами бюджету територіальної громади, затвердженого рішенням Миколаївської сільської ради від 20 грудня 2024р. № 765 - 41/VIII. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
24.11.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що відповідно до норм внутрішніх нормативних документів Відділу, затверджених Сільрадою, передбачено, що начальник фінансово-економічного відділу розпоряджається коштами у межах затвердженого головою сільської ради кошторису доходів і видатків на утримання відділу, що оплата праці самого начальника фінансово-економічного відділу здійснюється на підставі відповідних рішень сільської ради та розпоряджень сільського голови, а спеціалістів Відділу - відповідних наказів начальника Відділу, що зарплата посадових осіб Відділу складається з посадових окладів, доплат за ранг, надбавок за вислугу років, інших надбавок, які визначаються постановами КМУ та розпорядженнями сільського голови і фінансуються з сільського бюджету, що конкретний розмір премії працівників граничними розмірами не обмежується, але виплачується в межах встановленого фонду оплати праці. Все це позивачем дотримано, заробітна плата працівникам в січні 2025 року нарахована та виплачена в межах затвердженого кошторису видатків Сільрадою та фонду оплати праці на відповідний період на підставі затверджених Головою Сільради Розпоряджень «Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 » від 10.12.2024 року № 135-к та Розпорядження «Про преміювання ОСОБА_1 » від 20.12.2024 року № 140-к та наказів, як керівника Відділу. Дані Розпорядження та накази є в наявності в матеріалах справи. Комісією під час проведення службового розслідування не взято до уваги той факт, що при наявних Розпорядженнях та наказах на виплату премії та матеріальної допомоги працівникам, затвердженим в грудні 2025 року працівникам фінансово-економічного відділу згідно із розрахунково-платіжною відомістю в грудні 2024 року фактично виплачено голий оклад в розмірі мінімальної заробітної плати. Порушення, описані комісією в акті службового розслідування, не відповідають дійсності. Звинувачення в прийнятті та реалізації рішення, про нарахування та виплату заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року всім працівникам фінансово-економічного відділу поза межами встановленого фонду оплати праці за 2025 рік, без погодження з сільським головою та/або Миколаївською сільською радою є хибними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки доплата заробітної плати за грудень 2024 року в січні 2025 року, а саме премії та матеріальної допомоги працівникам фінансово-економічного відділу, здійснювалась за розпорядженнями погодженими з керівником Сільради та керівником фінансово-економічного відділу в межах затвердженого кошторису у відповідному періоді.
12.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
13.01.2026 року у підготовчому судовому засіданні задоволено частково клопотання позивача та відповідача про виклик свідків та оголошено перерву у підготовчому засіданні.
09.02.2026 року у підготовчому судовому засіданні закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Оголошено перелік свідків та зобов'язано свідків з'явитись у наступне судове засідання.
19.02.2026 року від Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що відповідач вважає, що позивачем не доведено фактичний час звернення позивача до лікаря, створення медичного висновку, а наведені відомості в поданих позивачем документах до суду щодо звернення позивача до лікаря з ранку є неправдивими та хибними, та зробленими з метою перекручування фактів, тому ці доводи не можуть бути достовірними та достатніми доказами. Якщо прийнятим бюджетом на рік передбачено використання бюджетних коштів протягом бюджетного року з 01.01.2024 по 31.12.2024, то якісь витрати поза прийнятим бюджетом повинні здійснюватись шляхом внесення змін до бюджету та прийняттям відповідних розпорядчих документів погоджуючих ці зміни, а в випадку з діями позивача цього не було зроблено, а відповіддю колишнього керівника Миколаївської сільської ради від 14.01.2026 на адвокатський запит від 13.01.2026 це було підтверджено.
24.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь свідка у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено.
25.02.2026 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що Позивач надала у строки, передбачені законодавством України, необхідні докази, які підтверджують, що звернення до лікаря здійснювалось в день відкриття позивачу лікарняного та формування електронного листка непрацездатності. Додані до матеріалів справи позивачем докази підтверджують, що звернення позивача за медичним обслуговуванням було здійснено в день відкриття лікарняного. Натомість, відповідачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу, який би спростував вищезазначений факт. Позивач не здійснювала витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням.
26.02.2026 року у судовому засіданні рід час розгляду справи по суті допитано свідків та оголошено перерву на стадії дослідження письмових доказів.
17.03.2026 року у судовому засіданні під час розгляду справи по суті задоволено клопотання позивача про відкладення судового засідання, про залучення третьої особи -фінансово-економічний відділ Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, встановлено третій особі строк для подання пояснень та оголошено перерву на стадії дослідження письмових доказів.
30.03.2026 року від третьої особи надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що відповідно до прийнятого та затвердженого бюджету видатків на поточний 2025 рік, начальник фінансово-економічного відділу зобов'язаний здійснювати чіткий контроль за використанням коштів у межах затвердженого бюджету видатків на 2025 рік, як цього вимагає п.п. 5.3.8. Положення про фінансово-економічний відділ. Додатково слід зазначити про те, що преміювання начальника фінансово-економічного відділу здійснюється на підставі розпоряджень сільського голови, в межах фонду преміювання передбаченого на поточний бюджетний рік та економії фонду оплати праці, відповідно до вимог п. 1.1. положення про преміювання фінансово-економічного відділу сільської ради. Преміювання працівників фінансово-економічного відділу здійснюється на підставі наказу начальника відділу. По суті справи не можна виключити той факт, що станом на 01.01.2025 року згідно звітів бухгалтерського обліку по ФЕВ будь яка кредиторська заборгованість відсутня, що свідчить про виконання бюджетних видатків по відділу за 2024 рік виконано в повному обсязі. Враховуючи всі обставини слід зауважити про те, що виплата заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року, тобто виплати в поточному році за період минулого 2024 року вважається не цільовою, безпідставною та поза межами бюджету територіальної громади, затвердженого рішенням Миколаївської сільської ради від 20 грудня 2024р. № 765 -41/VIII, як це вимагається документами, що регламентують виплату заробітної плати та інших виплат (премії, тощо). З огляду на вищезазначене, бюджетні зобов'язання мають бути взяті та проведені виключно в межах затвердженого бюджетного періоду. У разі наявності невикористаних залишків коштів на кінець року, вони втрачають цільове призначення минулого періоду, переходять до вільних залишків і можуть бути використані у наступному році лише після їх повторного розподілу рішенням сесії за відповідним кодом програмної класифікації.
10.04.2026 року від позивача надійшли заперечення на пояснення, відповідно до яких вказано, що відсутність кредиторської заборгованості по Відділу у звітності станом на 01.01.2025 року, на яку посилається третя сторона в своїх поясненнях, не спростовує факту існування зобов'язання з виплати заробітної плати, якщо така фактично не була сплачена у повному обсязі. Отже, якщо працівникам Відділу у грудні 2024 року було виплачено заробітну плату не в повному обсязі (зокрема, у розмірі меншому за посадовий оклад, недоплачено обов'язкові надбавки та заохочувальні виплати), у роботодавця виникла заборгованість незалежно від її відображення у бухгалтерській звітності. Факт невиплати заробітної плати у повному обсязі свідчить про невиконання бюджетного зобов'язання, незалежно від формального відображення показників у звітності. Таким чином, виплата у січні 2025 року фактичної заборгованості по заробітній платі за грудень 2024 року є законною та відповідає строкам, визначеним статтею 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України “Про оплату праці», а саме: друга частина заробітної плати за грудень 2024 року була виплачена не пізніше 7 (семи) днів після закінчення періоду нарахування заробітної плати. Така виплата є частиною оплати праці працівників відділу, а не новим бюджетним зобов'язанням. Невиплата заробітної плати не може бути виправдана положеннями бюджетного законодавства. Позивач діяла в межах наданих їй повноважень; вживала заходів для забезпечення належного фінансування; не мала можливості самостійно усунути обмеження бюджетного характеру. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про вину позивача у виникненні ситуації з неповною виплатою заробітної плати у грудні 2024 року. Натомість здійснення виплат у січні 2025 року свідчить про належне виконання позивачем обов'язків щодо забезпечення реалізації трудових прав працівників та усунення наслідків обставин, які не залежали від її волі.
15.04.2026 року у судовому засіданні під час розгляду справи по суті суд постановив ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі з огляду на необхідність отримання довідки про розмір заробітної плати позивача за два останні календарні місяці перед звільненням та оголошення перерву.
21.04.2026 року у судове засідання сторони належним чином повідомлені про місце дату та час розгляду справи не прибули, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, у зв'язку з чим розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 службовець органу місцевого самоврядування 9 рангу, з грудня 2021 року займала посаду начальника фінансово-економічного відділу Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
На підставі розпорядження т.в.о. сільського голови від 20.08.2025 № 78-р, комісією у складі працівників та депутатів сільської ради було проведено службове розслідування діяльності фінансово-економічного відділу, за результатом якого складено акт службового розслідування від 03.09.2025 року під час якого було встановлені порушення з боку начальника фінансово-економічного відділу ОСОБА_1 , яка порушила вимоги п.п. 5.3.8. Положення про відділ, п. 10 посадової інструкції, п.п. 1.1., 2.2. Положення про преміювання, п.3.2. Колективного договору, в частині розпорядження коштами поза межами затвердженого кошторису доходів і видатків на утримання відділу на 2025 рік та під час проведення службового розслідування, відповідно до наданих документів, та пояснень працівників встановлено наступне:
«Виходячи з виявлених розбіжностей сум нарахування заробітної плати за січень місяць 2025 року, комісією встановлено, що в працівників фінансово-економічного відділу значно, перевищений належний місячний фонд заробітної плати, який був передбачений та затверджений кошторисом бюджетних асигнувань на видатки по заробітній платі на 2025 рік.
На підставі вищевикладеного комісією можна зробити висновки, що керівником відділу ОСОБА_1 разом з головним бухгалтером ОСОБА_6 було прийнято та реалізовано рішення, про нарахування та виплату заробітної плати та інших виплат в січні 2025 року за грудень 2024 року всім працівникам фінансово-економічного відділу поза межами встановленого фонду оплати праці за 2025 рік, без погодження з сільським головою та/або Миколаївською сільською радою. Також цими посадовими особами самостійно було прийняте рішення про виплату заробітної платні в грудні 2024 року в значно занижених розмірах порівняно з сумами зарплати встановленої в штатному розписі відділу.
Своїми діями, заздалегідь усвідомлюючи негативні наслідки, начальник фінансово-економічного відділу ОСОБА_1 умисно порушила вимоги п.п. 5.3.8. Положення про відділ, п. 10 посадової інструкції, п.п. 1.1., 2.2.
За умисне, грубе одноразове порушення трудових обов'язків, а саме вимог п.п. 5.3.8. Положення про відділ, п. 10 посадової інструкції, п.п. 1.1., 2.2. Положення про преміювання, п.3.2. Колективного договору, що призвело до розпорядження коштами поза межами затвердженого кошторису доходів і видатків на утримання відділу на 2025 рік заслуговує на притягнення до суворої дисциплінарної відповідальності начальник фінансово-економічного відділу ОСОБА_1 ».
Розпорядженням Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 12.09.2025 року № № 103-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 начальника фінансово 12 вересня 2025 року з посади - економічного відділу Миколаївської сільської ради на підставі п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України.
Позивач вважає вказане розпорядження про звільнення позивача протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Приписами статті 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон №2493-III, в редакції, чинній станом на час спірних правовідносин).
Відповідно до статті 2 Закону №2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Статтею 19 Закону №2493-III передбачено, що особливості дисциплінарної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування забезпечуються у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2493-ІІІ, на органи і посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про державну службу» в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Згідно із частиною 3 статті 7 Закону №2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Загальний порядок та підстави застосування дисциплінарних стягнень передбачені статтями 147-1-149 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Статтею 148 Кодексу законів про працю України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Так, відповідно до акту службового розслідування та розпорядження про звільнення, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади за ініціативою роботодавця (найсуворіший вид дисциплінарного стягнення) за ймовірне одноразове порушення, яке було скоєно в січні 2025 року.
Виплата заробітної плати фактично була здійснена 14.01.2025 року, до Державної казначейської служби документи на виплату заробітної плати працівникам Відділу подавались 13.01.2025 року.
У вересні 2025 року на дату прийняття розпорядження про звільнення строк накладення на позивача дисциплінарного стягнення вже сплив. Цей строк склав більше шести місяців.
У розумінні КЗпП України відповідач не мав права накладати на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за виявлене порушення (навіть, якщо б воно мало місце) у зв'язку зі спливом строку його накладення.
Частина третя статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) забороняє звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, за винятком певних випадків (ліквідація підприємства тощо). Однак, під час воєнного стану, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України № 2136-ІХ, звільнення працівника у період непрацездатності допускається, але дата звільнення має бути відтермінована - на перший робочий день після лікарняного.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 12.09.2025 року по 03.10.2025 року позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується електронними листами непрацездатності, а саме: - лист непрацездатності за № 18692606-2036549307-1 від 12.09.2025 року; - лист непрацездатності за № 18781780-2034714137-1 від 17.09.2025 року; - лист непрацездатності за № 18938011-2034999256-1 від 29.09.2025 року..
Відповідно до п. 16 Порядку ведення Реєстру медичних записів, затвердженого наказом МОЗ № 587 від 28.02.2020, медичні записи вносяться суб'єктами господарювання в день надання послуги або не пізніше наступного робочого дня.
Разом з тим, час внесення запису до електронної системи охорони здоров'я не є тотожним фактичному часу звернення пацієнта до лікаря. Технічний момент внесення інформації залежить від організації роботи закладу охорони здоров'я та не перебуває під контролем пацієнта.
Позивач не є суб'єктом ведення Реєстру та не має впливу на час внесення до нього відповідних записів.
Так, відповідно до наказу України від 01.06.2021 року № 1066 «Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність», листок непрацездатності формується на підставі медичного висновку із зазначенням дати початку непрацездатності.
Жоден із вищезазначених нормативних актів не встановлює юридичного значення години звернення та не пов'язує правові наслідки з точним часом формування запису.
У трудових правовідносинах значення має дата початку тимчасової непрацездатності, а не конкретний час звернення.
Позивач надала у строки, передбачені законодавством України, необхідні докази, які підтверджують, що звернення до лікаря здійснювалось в день відкриття позивачу лікарняного та формування електронного листка непрацездатності.
Додані до матеріалів справи позивачем докази підтверджують, що звернення позивача за медичним обслуговуванням було здійснено в день відкриття лікарняного.
При цьому, відповідачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу, який би спростував вищезазначений факт.
Зазначені документи, як автоматично створені та повинні були бути доступні відповідачу через «Електронний кабінет страхувальника» на вебпорталі Пенсійного фонду України, але при прийнятті спірного розпорядження про звільнення позивача з посади 12.09.2025 року враховані не були.
Також, згідно зі статтею 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Приписами статті 150 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).
Окрім того, суд звертає увагу що постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 затверджено Порядок проведення службового розслідування (далі Порядок №950), пункт 1 передбачає, що цей Порядок визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до цього Порядку може бути проведено службове розслідування в разі:
невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особою, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства;
внесення подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або припису Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконанню вимог Закону в інший спосіб;
вимоги особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.
У випадку, передбаченому абзацом третім цього пункту, службове розслідування проводиться за фактом виявленого порушення або стосовно особи, яка вчинила таке порушення (пункт 2 Порядку №950).
Згідно з пунктом 4 Порядку №950, рішення про проведення службового розслідування приймає орган (посадова особа) (далі суб'єкт призначення), якому (якій) відповідно до законодавства надано повноваження призначати на посаду та звільняти з посади особу, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, або керівник органу, підприємства, установи, організації, в якому (яких) виявлено порушення (далі керівник органу).
Відповідно до пункту 12 Порядку №950, за результатами службового розслідування комісія з проведення службового розслідування складає акт, у якому зазначаються:
факти, які стали підставою для проведення службового розслідування, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), найменування посади, строк перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування (якщо службове розслідування проводилося стосовно особи);
заяви, клопотання, пояснення щодо предмета службового розслідування;
висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, заходи, вжиті або запропоновані до його усунення, чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру;
обґрунтовані пропозиції про усунення виявлених порушень та притягнення (за наявності підстав) винних осіб до відповідальності згідно із законом.
У разі наявності обґрунтованих пропозицій про притягнення особи, стосовно якої проведено службове розслідування, до відповідальності комісія з проведення службового розслідування пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законом.
Під час визначення виду дисциплінарного стягнення комісія з проведення службового розслідування повинна враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу особи, стосовно якої проведено службове розслідування.
Пунктом 13 Порядку №950 передбачено, що акт службового розслідування підписує голова, інші члени комісії з проведення службового розслідування, і він подається на розгляд суб'єкту призначення або керівнику органу в одному примірнику. Перед поданням на розгляд суб'єкту призначення або керівнику органу з актом службового розслідування ознайомлюється особа, стосовно якої проведено службове розслідування.
Так, в акті службового розслідування від 03.09.2025 року встановлено, що в працівників фінансово-економічного відділу значно, перевищений належний місячний фонд заробітної плати, який був передбачений та затверджений кошторисом бюджетних асигнувань на видатки по заробітній платі на 2025 рік. Для того щоб нарахувати та виплатити суми, що фактично були виплачені начальнику та працівникам, фінансово-економічного відділу в січні 2025 року, ці кошти повинні були бути передбачені в кошторисі видатків на 2025 рік, у цьому випадку можна зробити висновок, про те, що виплата заробітної плати здійснювалась з перевищенням меж встановленого фонду оплати праці в відділі
Відповідно до норм внутрішніх нормативних документів Відділу, затверджених Сільрадою, передбачено, що начальник фінансово-економічного відділу розпоряджається коштами у межах затвердженого головою сільської ради кошторису доходів і видатків на утримання відділу, що оплата праці самого начальника фінансово-економічного відділу здійснюється на підставі відповідних рішень сільської ради та розпоряджень сільського голови, а спеціалістів Відділу - відповідних наказів начальника Відділу, що зарплата посадових осіб Відділу складається з посадових окладів, доплат за ранг, надбавок за вислугу років, інших надбавок, які визначаються постановами КМУ та розпорядженнями сільського голови і фінансуються з сільського бюджету, що конкретний розмір премії працівників граничними розмірами не обмежується, але виплачується в межах встановленого фонду оплати праці.
Позивач зазначила, що заробітна плата працівникам в січні 2025 року нарахована та виплачена в межах затвердженого кошторису видатків Сільрадою та фонду оплати праці на відповідний період на підставі затверджених Головою Сільради Розпоряджень «Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 » від 10.12.2024 року № 135-к та Розпорядження «Про преміювання ОСОБА_1 » від 20.12.2024 року № 140-к та наказів керівника Відділу.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є процесом виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Він є способом відображення господарських операцій, а не підставою виникнення чи припинення зобов'язань.
Згідно із ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», всі господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Отже, невідображення заборгованості, у тому числі і кредиторської заборгованості по виплаті заробітної плати або інших заохочувальних платежів працівникам, свідчить про помилку або порушення правил ведення бухгалтерського обліку, а не про відсутність самої заборгованості за цими виплатами. А це, у свою чергу, не впливає на обсяг прав працівників Відділу на отримання ними належної їм заробітної плати.
Таким чином, відсутність кредиторської заборгованості по Відділу у звітності станом на 01.01.2025 року, не спростовує факту існування зобов'язання з виплати заробітної плати, якщо така фактично не була сплачена у повному обсязі.
Згідно із статтею 119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів (включаючи порядок та умови надання субвенцій); бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та її фактичних обставин, кошти були використані Відділом: на оплату праці, у межах фонду оплати праці та відповідно до затвердженого кошторису.
Отже, відсутні будь-які ознаки нецільового використання бюджетних коштів, оскільки виплата частини заробітної плати за грудень 2024 року в січні 2025 року не є нецільовим використанням бюджетних коштів, тому що вона відповідає призначенню таких коштів та в чинному законодавстві відсутня заборона у такій виплаті.
Виплата заробітної плати за другу частину грудня 2024 року у січні 2025 року не є новими видатками, а лише виконанням фактичних зобов'язань 2024 року. Заробітна плата (у тому числі премії, надбавки та матеріальна допомога) нараховані за грудень 2024 року та є частиною фонду оплати праці 2024 року. Факт їх виплати у січні 2025 року не змінює їх правову природу та не трансформує їх у видатки нового бюджетного періоду.
Таким чином, враховуючи відсутність будь-які ознаки складу бюджетного правопорушення, суд дійшов висновку, що спірне розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необхідність поновлення позивача у на посаді начальника фінансово-економічного відділу Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з 12.09.2025 року.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Судом встановлено, що згідно наданої представником відповідача довідки за № 81 від 15.04.2026, середньоденний заробіток позивача становить 897,45 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за 164 робочі дні починаючи з 12.09.2025 року по 29.04.2026 року у сумі 147181,80 грн (сто сорок сім тисяч сто вісімдесят одна гривні вісімдесят копійок).
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
Згідно з положеннями частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями підпункту 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України регламентовано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 173/424/17(2-а/173/41/2017), від 27.02.2020 року у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 року у справі за № 818/607/17.
З наданих позивачем обґрунтувань слідує, що остання пов'язує заподіяння їй моральної шкоди протиправними діями та рішеннями відповідача, якими нанесено шкоду репутації позивача та залишено без засобів до існування майже напередодні виходу на пенсію за віком, як людині передпенсійного віку, позивачу важко знайти нову роботу та не має можливості утримувати свою 19-тирічну доньку-студентку та позбавлено позивача засобів до існування, поставлено у стан правової невизначеності, що спричинило позивачу моральну шкоду, що виразилася в душевних переживаннях, а саме тяжкому сприйнятті позивачем інформації про вчинення щодо неї дій щодо незаконного звільнення.
Верховний Суд у пункту 51 постанови від 27.11.2019 року (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт перенесених моральних страждань, в зв'язку із протиправними діями та рішеннями відповідача, а відтак не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Позивачем не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами такий підтверджується.
За сукупністю наведених обставин, підстави для задоволення позовної заяви в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52061, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Миколаївка, вул.Центральна, буд.269-Г, код ЄДРПОУ04339758), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фінансово-економічний відділ Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52061, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Миколаївка, вул.Центральна 269г, код ЄДРПОУ 43997618) про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 12.09.2025 року № № 103-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника фінансово-економічного відділу Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з 12.09.2025 року.
Стягнути з Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 12.09.2025 року по 29.04.2026 року у сумі 147181,80 грн (сто сорок сім тисяч сто вісімдесят одна гривні вісімдесят копійок) з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв