27.04.2026 Справа №607/8577/26 Провадження №2/607/4654/2026
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбич В.Л., при вирішенні питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Винниченко Михайло Петрович до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
20.04.2026 позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Винниченко М.П., подав до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , в якій просить суд у порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 половину спільно набутого майна грошових коштів (прибутку фоп) в процесі діяльності ФОП ОСОБА_2 за період спільного проживання подружжя на користь ОСОБА_1 .
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, з поміж іншого зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
В роз'ясненнях, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009р.«Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Зміст позовних вимог це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.
Від змісту позовної заяви залежать дії суду щодо вирішення питання проведення подальших процесуальних дій по розгляду справи по суті, про визначення обставин, що мають значення для її вирішення, визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, дослідження доказів тощо. Від змісту позовних вимог залежить і позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, для реалізації якого має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Тому, позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо дотримання процесуального порядку форми та змісту позовної заяви.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 263-267 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено й висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.
Тобто, в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини, а, отже, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
У статті 60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.
Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено статтею 71 СК України.
Всупереч вказаним вище вимогам, позивачем не сформулював та не конкретизував зміст позовних вимог до відповідача, в частині зазначення розміру суми, яка на думку позивача повинна бути стягнута із відповідача на його користь в порядку поділу майна подружжя, що не узгоджується з приписами ст. 175 ЦПК України, що потребує приведення позивачем у відповідність до вимог цивільно-процесуального законодавства, оскільки саме позивач повинен визначитись із способом захисту своїх порушених прав та конкретизувати зміст та розмір позовних вимог що підлягає до стягнення.
Також, відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із позовною заявою, представником позивача подано клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору. Зазначає, що майновий стан позивача, не позволяє йому сплатити судовий збір, оскільки розмір судового збору в сумі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 та становить вагому частину річного прибутку Заявника, який не має фінансової змоги здійснити таку оплату.
Згідно з частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, стаття 136 ЦПК України, передбачає право суду, а не обов'язок відстрочити, розстрочити, зменшити розмір, або звільнити від оплати судових витрат, враховуючи майновий стан сторони.
Аналіз вказаних норм дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
У пунктом 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), було зазначено, що «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Практика ЄСПЛ стосовно сплати судового збору аналогічна: судовий збір не повинен обмежувати право заявників на доступ до правосуддя та має бути «розумним». Разом з тим, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.
Положеннями пункту 29 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах вбачається, що єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).
Представником позивача подано відомості, зокрема з Пенсійного фонду України станом на 27.03.2026, з якої вбачається, що дана відомість надана лише за 2020 та 2021 роки. Проте, інформація за 2025 рік у вказаній відомості - відсутня.
Таким чином, долучені до матеріалів справи відомості не є належним доказом скрутного матеріального становища позивача, та відповідно, не свідчить про неможливість сплати судового збору за звернення до суду із позовною заявою, оскільки не містить інформації про загальний майновий стан позивача, який може мати й інші джерела доходу.
Разом з тим, наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на особу, яка подає позовну заяву або заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.
Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Наведені представником позивача обставини не можуть бути підставою для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки надані відомості не характеризують майновий стан позивача у повному обсязі.
За таких обставин клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору є необґрунтованим та до задоволення не підлягає.
Отже позивачу в силу вимогп. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", слід сплатити судовий збір за подачу позову в розмірі 1 відсоток ціни позову.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи вищенаведене, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк п'ять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме:
1. позивачу необхідно чітко сформулювати та конкретизувати свої позовні вимоги до відповідача в частині зазначення розміру суми, яку позивач просить стягнута із відповідача на його користь в порядку поділу майна подружжя;
2. сплати судовий збір за подачу позову, надавши документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, зокрема: в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі наведеного і, керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
У задоволенні клопотання представника позивача про звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Винниченко Михайло Петрович до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - залишити без руху, надавши позивачу строк п'ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали суду недоліків.
У випадку невиконання вимог даної ухвали заява буде вважатись неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Л. Дзюбич