Справа № 183/2052/26
№ 6/183/321/26
04 травня 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., з участю: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., заявника ОСОБА_1 , заінтересованої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, заяву ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу у справі № 183/2052/26 від 02 квітня 2026 року, заінтересована особа ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 (надалі - заявник, Боржник) в електронній формі звернувся до суду з заявою, в якій просить визнати судовий наказ у справі № 183/2052/26 від 02 квітня 2026 року таким, що не підлягає виконанню.
Заяву обґрунтовує тим, що ухвалою суду від 26 грудня 2025 року у справі №183/12981/25 ОСОБА_2 (надалі - Стягувач, заінтересована особа) було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів. Копія зазначеної ухвали перебувала в матеріалах справи у складі заперечення Боржника. Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦПК України, відмова з підстав п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК унеможливлює повторне звернення з тією самою заявою та суд не мав права видавати судовий наказ. 09 березня 2026 року за вх. № 8498/26-Вх до матеріалів справи приєднано заяву Боржника про заперечення проти видачі судового наказу з доказами добровільного утримання дітей та наявності спору про право. За ч. 3 ст. 163 ЦПК України наявність спору про право виключає розгляд вимоги в наказному провадженні. Судовий наказ видано за наявності в матеріалах справи зазначеного заперечення. 01 квітня 2026 року Боржником подано додаткові пояснення вх. № 12876/26-Вх, зареєстровано о 15:10 годині. Судовий наказ видано 02 квітня 2026 року, тобто після їх надходження до суду. Відповідь ГУ ДМС на запит суду від 30 березня 2026 року надійшла до суду 03 квітня 2026 року, тобто після видачі наказу. Отже, на момент видачі судового наказу у матеріалах справи містилися обставини, які відповідно до вимог ЦПК України виключають можливість розгляду справи в наказному провадженні. Наведені обставини на думку заявника свідчать про наявність підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню відповідно до ст. 173, 432 ЦПК України.
Постановленою суддею ухвалою від 27 квітня 2026 року прийнято до провадження заяву та призначено її судовий розгляд, відмовлено заявникові в зупиненні виконання судового наказу.
В судовому засіданні заявник вимоги заяви підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених у заяві. Пояснив, що узагальнені факти свідчать про видачу судового наказу помилково, оскільки наявна ухвала від 26 грудня 2025 року, Боржником подано заперечення проти видачі судового наказу та пояснення, відсутня реєстрації Боржника за адресою, вказаною Стягувачем, та, що в місті Дніпро заявник не зареєстрований, а судом неправомірно прийнято довідку, яка містить неактуальну інформацію.
Заінтересована особа в судовому засіданні заперечила проти доводів заяви та просила залишити в силі судовий наказ. Обґрунтовує свою позицію тим, що Боржник на день розгляду заяви не здійснює свою діяльність, як фізична особа - підприємець, ухиляється від виконання наказу та вводить суд в оману. Дії Боржника свідчать про ухилення від виконання обов'язку по утриманню дітей та сприяють порушенню їх та Стягувача прав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи заяв з процесуальних питань та перевіривши їх наданими суду доказами, суд ураховує таке.
Судовим наказом судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2026 року стягнуто з боржника, яким є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з 05 березня 2026 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Стягнуто з боржника, яким є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави відшкодування судових витрат у розмірі 332,80 грн.
В судовому наказі вказано, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Заявник, звертаючись з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню посилається на помилковість видачі судового наказу через наявність спору між сторонами щодо утримання дітей та відсутність доказів на підтвердження місця проживання Боржника, наявність ухвали, якою відмовлено у видачі судового наказу.
Вирішуючи заяву, суд ураховує таке.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
Згідно з ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, у порядку, встановленому законом.
Суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому ст. 432, 435 цього Кодексу (ст. 173 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково, або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Водночас, помилки при видачі Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області судового наказу від 02 квітня 2026 року не встановлено.
Так, статті 160 - 169 ЦПК України передбачають певну процедуру видачі судом судового наказу, до якої входять, окрім іншого: надходження заяви, перевірка судом заяви на відповідність положенням ст. 161 ЦПК України, перевірка підсудності шляхом вчинення судом дій, передбачених ч. 4 - 5, 7 ст. 165 ЦПК України, розгляд заяви без судового засідання та повідомлення заявника і боржника.
Тобто, у вказаному розділі не передбачено можливості подання боржником заперечень проти видачі судового наказу про стягнення аліментів, додаткових пояснень до них. Не вказано про можливість будь-якого врахування судом таких заперечень та не визначено їх надходження підставою для відмови у видачі судового наказу, або для невидачі такого. Подання відповідних заперечень боржником може бути підставою для скасування судового наказу в порядку ст. 170 - 171 ЦПК України, однак, у випадку їх надходження після видачі судового наказу, за виключенням видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу (щодо аліментів). Також, Розділ ІІ ЦПК України не встановлює можливості прийняття процесуального рішення судом за результатами розгляду поданих боржником заперечень, які за формою та змістом відповідають положенням ст. 182 - 183 ЦПК України, оцінки доводів, указаних у них в процедурі видачі судового наказу.
Також суд зауважує, що ч. 3 ст. 163 ЦПК України містить перелік документів, які додаються до заяви про видачу судового наказу, а не встановлює заборону його видачі у випадку надходження заперечень. Тобто вказана норма містить інший зміст ніж його вказує боржник у заяві.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину п'яту статті 183 Сімейного кодексу України викладено в редакції, яка відповідає змісту чинного пункту четвертого частини першої статті 161 ЦПК України та фактично скасовано у ЦПК України право боржника за заявами про видачу наказу про стягнення аліментів подати заяву про скасування судового наказу у випадку незгоди с таким рішенням. В пояснювальній записці до проекту Закону України № 2037-VIII від 17 травня 2017 року вказано, що: «Необхідність розробки вказаного законопроекту обумовлена неврегульованістю у чинному законодавстві низки питань, пов'язаних зі стягненням аліментів на дитину, неоднозначністю судової практики щодо застосування положень чинного законодавства, що призводить до обмеження прав осіб, на користь яких стягуються аліменти, а також доцільністю запозичення досвіду європейських держав щодо правової регламентації матеріального утримання батьками своїх дітей. Зокрема, платники аліментів, що свідомо ухиляються від утримання дітей, мають можливості використовувати процесуальні можливості щодо затягування судового процесу, що призводить до порушення прав дітей на отримання аліментів. Тому законопроектом насамперед, пропонується спростити механізм прийняття судового рішення щодо стягнення аліментів. Зокрема, пропонується встановити право того з батьків, з яким проживає дитина, визначати спосіб стягнення аліментів та отримувати в порядку спрощеного судочинства аліменти в розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку у разі визначення розміру аліментів як частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини, або у розмірі п'ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо заявлено вимогу про індексацію аліментів, присуджених у твердій грошовій сумі.».
Відтак, наявність спору про аліменти не є підставою для відмови у видачі судового наказу. Захист прав боржника відбувається його можливістю, в тому числі, звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, зміну порядку та способу стягнення й подання при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для видачі судового наказу Боржником заперечень/пояснень/доповнень не є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Щодо посилань заявника на п. 7 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, то за ч. 2 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Постановленою ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025 року у справі 183/12981/25 ОСОБА_2 відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України через невідповідність заяви положенням п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.
За п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Як убачається з поданої заявником копії ухвали, у справі № 183/12981/25 ОСОБА_2 звернулася з заявою про видачу судового наказу, в якій остання просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подання позовної заяви і до повноліття дітей.
Водночас, у заяві про видачу судового наказу у цій справі (№ 183/2052/26) ОСОБА_2 звернулася з заявою про видачу судового наказу, в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь кошти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з дня подання заяви. Тобто подана нею 05 березня 2026 року до суду заява відповідає положенням п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України
Відтак, вимоги заявника у справі № 183/12981/25 та у справі № 183/2052/26 не є тотожними й Стягувачем у справі № 183/2052/26 до суду подано не таку саму заяву, як у справі № 183/12981/25 й судом прийнято до розгляду нову заяву про видачу судового наказу.
Також за ст. 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
За ч. 9, 10 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Згідно з ч. 5 ст. 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу (ч. 9 ст. 165 ЦПК України). Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності (п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України).
Як зазначено вище, заявником подано заяву до суду за зареєстрованим місцем проживання її та дітей. Адресою реєстрації боржника вказано: АДРЕСА_3 , адресою мешкання - АДРЕСА_4 . Суд 05 березня 2026 року в порядку ч. 5 ст. 165 ЦПК України звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи, отримавши відповідь 30 березня 2026 року, що згідно зі сформованим реєстром територіальної громади міста Дніпра інформація про реєстрацію/зняття ОСОБА_1 відсутня.
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
30 березня 2026 року направлено запит для встановлення місця реєстрації Боржника до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС в Дніпропетровській області, Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України, якими здійснювалася реєстрація місця проживання осіб до 2022 року та 01 квітня 2026 року отримано відповідь від ГУ ДМС в Дніпропетровській області про те, що за даними паперового обліку громадян, встановлено реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , з указівкою про можливу неактуальність інформації.
Таким чином, 01 квітня 2026 року судом отримано відомості про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, з урахуванням яких виданий судовий наказ й відсутність відповіді на запит суду від 30 березня 2026 року від Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України не перешкоджала виконанню судом обов'язку, встановленого ст. 167 ЦПК України. Також, з огляду на підсудність позовів про стягнення аліментів, неактуальність дійсної інформації про зареєстроване місце проживання Боржника, ненадання заявником доказів дійсного, актуального зареєстрованого місця проживання на момент розгляду заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню не свідчить про помилковість видачі судового наказу та наявність підстав для застосування положень ч. 9 ст. 165 ЦПК України.
Відтак, відсутні підстави для задоволення заяви та визнання судового наказу у справі №183/2052/26 від 02 квітня 2026 року таким, що не підлягає виконанню.
Приймаючи судове рішення по суті заяви суд, окрім вищезазначеного, враховує також і таке.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Законодавцем визначено підстави припинення обов'язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у ст. 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення (абз. 2 ч. 1 ст. 273 СК України).
Матеріали справи не містять доказів того, що у визначеному законом порядку ОСОБА_1 звільнено від сплати аліментів за судовим наказом, наявні інші, визначені главою 15 СК України обставини, що впливають на обов'язок батька утримувати дітей.
Крім того, надані заявником докази утримання дітей у виді копій платіжних інструкцій, листування між Стягувачем та Боржником свідчать про понесення витрат, загалом у період з 02 вересня 2025 року по 03 березня 2025 року та не вказує на врахування таких витрат Стягувачем, як оплата аліментів на дітей. Сплата Боржником витрат за комунальні послуги з утримання майна також не є доказом сплати аліментів.
Інші доводи та аргументи сторін, як самі по собі, так і в сукупності не є підставами для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, а тому не досліджуються судом при постановленні ухвали.
На підставі викладеного, керуючись ст. 260, 432 ЦПК України, суд -
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу у справі № 183/2052/26, виданого Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області 02 квітня 2026 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів, починаючи з наступного за днем вручення її копії.
Ухвала суду у повному обсязі складена і підписана 05 травня 2026 року.
Суддя Д. О. Парфьонов