05 травня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/1849/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивач: Чернівецька міська рада,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 31 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Вольської-Тонієвич О.В.,
Чернівецька міська рада у лютому 2026 року звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку.
Оскаржуваною ухвалою суду від 31 березня 2026 року провадження у справі за позовом ЧМР до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю зупинено до набрання рішенням по адміністративній справі №600/448/26-а законної сили.
Не погоджуючись із ухвалою суду ЧМР подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що така підстава зупинення провадження, як неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, застосовується у тому разі, коли в тій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для зупинення провадження у справі. Взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі.
Провадження №22-ц/822/810/26
Стверджує, що предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, а предметом розгляду справи №600/448/26-а є питання протиправності дій Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо здійснення 01.12.2023 року державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:31:001:0162 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) та скасування з 01.12.2023 року реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:31:001:0162 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) із одночасним припиненням 01.12.2023 року усіх речових прав на земельну ділянку.
Вказує й на те, що рішення у справі №600/448/26-а не матиме преюдиційного значення для даної справи, оскільки предмети доказування у цих провадженнях є різними та не перетинаються. У межах адміністративної справи підлягає оцінці правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо державної реєстрації земельної ділянки, тоді як у цій цивільній справі встановлюються факти фактичного користування земельною ділянкою, відсутності правових підстав такого користування та розмір безпідставно збережених коштів.
Навіть у разі задоволення позову в адміністративній справі та скасування державної реєстрації земельної ділянки, це жодним чином не спростовує факту її використання відповідачем у спірний період та не усуває обов'язку відшкодування безпідставно збережених коштів.
Обов'язок повернення безпідставно збереженого майна виникає з самого факту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, а тому не залежить від подальшої долі державної реєстрації земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заперечують щодо задоволення такої, вважають ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
За приписами ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема в п.14 ч.1 ст.353 цього Кодексу (зупинення провадження у справі) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною ч.13 ст.7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, ця справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань й заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржує державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за користування якою Чернівецька міська рада просить стягнути з неї кошти, а тому у суду відсутня об'єктивна можливість розгляду вказаного провадження, а зібрані та подані до позову докази не дозволяють належним чином встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що і стало підставою для зупинення провадження на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції таким, що відповідає зазначеним вище нормам закону, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2026 року ЧМР звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 516 309,33 грн.
Вказаний спір мотивований тим, що земельна ділянка площею 0,4699 га, кадастровий номер 7310136600:31:001:0162 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернівці, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
На належній ЧМР земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташоване нерухоме майно, власником 55/100 частин такого (будівля складу літ.А, загальною площею 850,70 кв.м, будівля складу літ.Б, загальною площею 127,10 кв.м, будівля складу літ.В, загальною площею 44,10 кв.м, будівля складу літ.Г, загальною площею 176,60 кв.м, будівля складу літ.І, загальною площею 127,70 кв.м, будівлі прохідної літ.Е, загальною площею 23,40 кв.м, вбиральні літ.З, огорожі №1-4 є ОСОБА_1 .
Оскільки відповідач належним чином не відреагувала на листи Департаменту урбаністики та архітектури ЧМР з приводу оформлення прав користування земельною ділянкою, на якій розміщені належні їй приміщення, останній за безпідставне користування земельною ділянкою ЧМР нараховано безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати (а.с.1-5, 7-8, 10-27).
29.03.2026 року ОСОБА_1 подано заяву про зупинення провадження у справі (а.с.92-94).
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписи цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Питання зупинення провадження у справі врегульовано у Главі 8 Розділу ІІІ ЦПК України.
Зокрема, статтями 251-252 ЦПК України передбачено підстави за яких суд зобов'язаний або може зупинити провадження у справі.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі №6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі №6-1957цс16.
У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №761/33089/20 вказано, що тлумачення пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України свідчить, що обов'язкове зупинення провадження у справі можливе за наявності у сукупності таких умов: 1) об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі; 2) пов'язаність справ - пов'язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі №357/10397/19 вказано, що: метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини 1 статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, така підстава зупинення провадження як неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи застосовується виключно у тому разі, коли в тій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
При цьому, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з'ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для зупинення провадження у справі. Взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі.
Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 червня 2019 року у справі №910/12694/18, а також 07 вересня 2023 року в рамках справи №4821/3/23.
Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає виключно у випадку саме неможливості (а не недоцільності, бажаності, зручності, тощо) розгляду даної справи до вирішення судом іншої справи. При цьому така неможливість має бути чітко визначена та належним чином аргументована судом при зупиненні провадження.
Як вбачається з матеріалів даної справи, пославшись на взаємопов'язаність справ, суд першої інстанції належно аргументував, чому справа №725/1849/26 не може бути вирішена до вирішення адміністративної справи №600/448/26-а, та які саме обставини не можуть бути самостійно встановлені в рамках розгляду даної справи.
Оскільки у справі №725/1849/26 предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136600:31:001:0162 за адресою: АДРЕСА_1 , комунальної форми власності без достатніх на те правових підстав, тоді як у справі №600/448/26-а розглядається питання про визнання протиправними дій ГУ Держгеокадастру у Полтавській області щодо здійснення 01.12.2023 року державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:31:001:0162 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), та скасування з 01.12.2023 року реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:31:001:0162 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) із одночасним припиненням 01.12.2023 року усіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:31:001:0162.
Тобто, вирішення адміністративного спору у справі №600/448/26-а вплине, крім іншого, на питання нарахування й стягнення безпідставно збережених коштів, а також підставності такого стягнення.
Таким чином між правовідносинами, які випливають із цих двох справ, що розглядаються, існує тісний матеріально-правовий зв'язок, тому доводи апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Зупиняючи провадження у даній цивільній справі суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що від обставин встановлених саме під час розгляду справи №600/448/26-а буде залежати вирішення спору в даній справі.
Доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються вищенаведеним, а відтак відхиляються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2), §41.
Пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.
Ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 31 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк