Єдиний унікальний номер 629/2476/25
Номер провадження 22-ц/818/1281/26
05 травня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М.,
суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2025 року в складі судді Мицик С.А. по справі № 629/2476/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позовна заява мотивована тим, що він є потерпілим у кримінальному провадженні, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023226110000022 від 24 січня 2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Зазначив, що під час досудового розслідування було встановлено, що 23 січня 2023 року близько 13 год. 20 хв. він та ОСОБА_2 знаходились на проїзній частині неподалік будівлі «Будинок побуту» за адресою: АДРЕСА_1 , де між ними виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин виник умисел на заподіяння йому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та бажаючи їх настання, з мотивів особистих неприязних відносин, наніс йому удар головою в обличчя, а саме в область брови. Своїми умисними діями ОСОБА_2 заподіяв йому легке тілесне ушкодження у вигляді: синця в правій навколоочній ділянці розміром 7 х 4,5 см, що за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень є легким тілесним ушкодженням.
Зазначеними злочинними діями ОСОБА_2 завдано йому моральну шкоду, яка полягає в тому, що він зазнав головного болю, а також болю в правому оці, відчутті слабкості і тривоги. У подальшому постійно відчував дискомфорт, болі і страждання від спричинених травм. В зв?язку з протиправною поведінкою він змушений був звертатись до правоохоронних органів та до суду, постійно приймати участь у кримінальному провадженні, слідчих діях, відвідувати судові засідання, при цьому перебуваючи у стресовому стані. Дана ситуація призвела до значних душевних страждань та нервових потрясінь від порушення звичного життєвого укладу, що призвело до додаткових зусиль в організації життя потерпілого та затрат значного часу, які негативно вплинули на нього. Відповідач до теперішнього часу не відшкодував моральну шкоду, та навіть не вибачився, що вказує на його байдуже і безвідповідальне ставлення до наслідків свого протиправного діяння.
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року у справі № 629/6796/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено покарання у вигляді 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Крім того, було частково задоволено цивільний позов та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. Проте ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України задоволено, вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року скасовано, на підставі пункту 1 частини 1 статті 49 КК України ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 125 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито.
Зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не має реабілітуючого характеру і означає визнання факту вчинення особою кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 50 000,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
24 травня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог за недоведеністю. Зазначила, що заявлена до стягнення сума моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн є завищеною, необґрунтованою та недоведеною. У матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи, які б фіксували наявність у позивача вказаних ним симптомів, звернення ОСОБА_1 до лікаря з приводу наявних у нього головних болей, проявів нервового потрясіння та тривожності. Заявлений до стягнення розмір моральної шкоди є надмірним, неадекватним, не відповідає принципам справедливості, розумності та виваженості, спрямований на безпідставне збагачення позивача за рахунок відповідача. Відповідач наразі є студентом денної форми навчання, що позбавляє його можливості заробляти. Крім того, останній має на утриманні малолітню дитину. Розмір заявлених витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співмірні із виконаною адвокатом роботою.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди 2000,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що у зв'язку з протиправною поведінкою ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, що виразилася у фізичному болю та душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я, тож з урахуванням засад розумності та справедливості наявні правові підстави для стягнення у рахунок відшкодування моральної шкоди 2000,00 грн. З урахуванням складності та конкретних обставин цієї цивільної справи, необхідності дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених сторонами витрат, реальності адвокатських витрат, характеру виконаної адвокатом роботи, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у розмірі 5000,00 грн. При цьому, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому КПК України.
На вказане судове рішення 27 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попов А.О. та 10 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Габор В.В. подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки його аргументам щодо того, що з 24 січня 2023 року й дотепер він змушений відвідувати органи досудового розслідування і суду, звертатися з відповідними клопотаннями та позовами, що не входить до його звичайної діяльності та може бути підставою для відшкодування йому моральної шкоди у більшому розмірі. Ним понесені моральні страждання у зв'язку з почуттям несправедливості, оскільки кримінальне провадження розглядалось тривалий час, що призвело до його закриття і звільнення обвинуваченого від відповідальності. При вирішенні питання щодо відшкодування судових витрат суд не взяв до уваги витрачений адвокатом час на розгляд справи як у кримінальному, так і в цивільному процесах з 27 січня 2023 року дотепер.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати залишити за позивачем. Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем не надано доказів, які б свідчили, що він звертався до лікаря з приводу головного болю, відчуття слабкості, тривоги, так само відсутні будь-які медичні документи. З огляду на малозначність ушкодження, яке отримав ОСОБА_1 у вигляді одного синця, відчуття ним слабкості та тривоги, зміна звичного укладу життя є сумнівною та непідтвердженою. Крім того, судом не враховано поведінку потерпілого, який був ініціатором конфлікту 23 січня 2023 року. Судові витрати стягнуті судом без дотримання принципу пропорційності. Крім того, визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципу обґрунтованості та співрозмірності з обсягом робіт, виконаних адвокатом, та часом, необхідним для виконання такої роботи. Витрати на правничу допомогу, стягнуті судом, не відповідають критерію реальності, розумності їхнього розміру, складності справи, обсягу наданої правової допомоги та загалом є завищеними щодо відповідача, який є студентом навчального закладу та має на утриманні неповнолітню дитину.
Відзивів на апеляційні скарги подано не було.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року у справі № 629/6796/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у виді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн та витрати на правничу допомогу 5000,00 грн (а.с. 11-16).
Згідно вироку ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що 23 січня 2023 року, близько 13 години 20 хвилин разом з раніше знайомим йому ОСОБА_1 знаходились на проїзній частині неподалік будівлі «Будинку побуту», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де між ними виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 та бажаючи їх настання, з мотивів особистих неприязних відносин, наніс удар головою в обличчя ОСОБА_1 , а саме в область правої брови. Своїми умисними діями ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_1 легке тілесне ушкодження у вигляді: синця в правій навколоочній ділянці розміром 7 х 4,5 см, що за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень є легким тілесним ушкодженням.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишено без задоволення, клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України задоволено. Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 липня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України скасовано. На підставі пункту 1 частини 1 статті 49 КК України ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 125 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито (а.с.17-20).
Судом апеляційної інстанції роз'яснено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, не є реабілітуючою підставою, а тому потерпілий ОСОБА_1 та його представник адвокат Попов А.О. не позбавлені процесуальної можливості звернутися до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_2 має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 43 зворот).
З відповіді Відокремленого структурного підрозділу «Вовчанський фаховий коледж» Державного біотехнологічного університету» від 12 травня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 зарахований на навчання на денній формі строком до 30 червня 2026 року (а.с. 44 зворот).
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 19 травня 2025 року у ОСОБА_2 за період січень - квітень, липень - грудень 2024 року доходи відсутні, у травні та червні 2024 року дохід від АТ «А-Банк» склав 2,11 грн та 62,11 грн відповідно (а.с. 44).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб .
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Тобто суди, при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди мають з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань та їх причинно-наслідковий зв'язок з обставинами, на які позивач вказує як на підставу спричинення йому моральної шкоди, ступень вини заподіювача, яких саме моральних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ним витрати та з чого при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного спору.
У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року по справі № 520/11429/17 визначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2021 року у справі № 449/1689/19 та від 01 лютого 2024 року у справі № 930/497/23 вказав, що закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав означає, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження, за наявності згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, проте без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 вказав, що закриття кримінального провадження на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 статті 284 КПК України, що є нереабілітуючою підставою, та в межах даної цивільної справи його вину спростовано не було, тож він не звільняється від обов'язку відшкодувати заподіяну його діями моральну шкоду.
З урахуванням того, що неправомірними діями ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, що полягала, зокрема, у переживаннях, пов'язаних з вчиненням щодо нього кримінального правопорушення, завданням йому фізичного болю від тілесного ушкодження, необхідністю брати участь у досудовому розслідуванні і судовому розгляді, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
При цьому, судом враховано обставини справи, характер правопорушення, тяжкість завданого тілесного ушкодження, що відноситься до легких, глибину душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, характер, тривалість та обсяг заподіяних йому моральних страждань, засади розумності, виваженості і справедливості.
Належних та допустимих доказів того, що йому завдано моральну шкоду, розмір відшкодування якої має складати саме 50 000,00 грн, ОСОБА_1 не надано. Його доводи щодо погіршення стану здоров'я не знайшли свого підтвердження належними доказами.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він з 24 січня 2023 року змушений відвідувати органи досудового розслідування і суду, звертатися з відповідними клопотаннями та позовами, що не входить до його звичайної діяльності, а також відчуває несправедливість, оскільки кримінальне провадження розглядалось тривалий час і врешті було закрито у зв'язку зі спливом строків притягнення обвинуваченого до відповідальності, не є підставою для збільшення розміру стягнутого з відповідача відшкодування моральної шкоди, адже матеріали справи не містять доказів того, що тривалий розгляд кримінального провадження був зумовлений саме поведінкою відповідача.
Також суд апеляційної інстанції вважає неспроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності доказів завдання позивачу моральної шкоди, оскільки протиправні дії відповідача безумовно зумовили для позивача моральну шкоду, що виразилася у його фізичних та моральних стражданнях, з огляду на те, що ОСОБА_1 зазнав фізичного болю і вимушений був вживати додаткових заходів для організації свого життя.
Отже, доводи апеляційних скарг висновків суду в частині вирішення позову про стягнення моральної шкоди не спростовують, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни в цій частині немає.
Щодо вимоги про розподіл судових витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Попов А.О. на підставі договору про надання правничої допомоги № 41 від 27 січня 2023 року та додаткової угоди № 1 від 09 квітня 2025 року до цього договору, а також ордеру АХ № 1252330 від 09 квітня 2025 року (а.с. 21-23).
За змістом п.1.1 договору про надання правової допомоги № 41 від 27 січня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Поповим А.О., замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання представляти та захищати права та інтереси замовника в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12023226110000022 за ч.1 ст. 125 КК України (а.с. 21).
Відповідно до п. 2.2. вказаного договору виконавець зобов'язується, додержуючись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів замовника в реалізації, зазначеного в статті 1 предмету договору; представляти і захищати в установленому порядку права та інтереси замовника в цивільному, адміністративному, кримінальному провадженні при розгляді справи в суді.
Згідно п. 3.1 договору за надання правової допомоги замовник зобов'язується виплатити виконавцю гонорар у фіксованому розмірі 10 000,00 грн. Додатком є опис виконаних робіт.
За змістом додаткової угоди № 1 від 09 квітня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 41 від 27 січня 2023 року сторони погодились пункт 1.1. договору викласти в наступній редакції: "Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання представляти та захищати права й інтереси Замовника в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12023226110000022 за ч.1 ст. 125 КК України, та цивільній справі щодо стягнення моральної шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення"(а.с. 22).
Як вбачається з опису виконаних робіт від 09 квітня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 41 від 27 січня 2023 року адвокатом Поповим А.О. надані наступні юридичні послуги:
1. усне опитування ОСОБА_1 з метою отримання повної інформації щодо вчиненого відносно нього кримінального правопорушення;
2. повне представництво інтересів потерпілого ОСОБА_1 під час дізнання у кримінальному провадженні № 12023226110000022 від 24 січня 2023 року за ч. 1 ст. 125 КК України;
3. надання усної (професійної) консультації ОСОБА_1 ;
4. складання, підготовка та подання позовної заяви з додатками про стягнення моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_2 ;
5. повне представництво інтересів потерпілого ОСОБА_1 у Лозівському міськрайонному суді Харківської області та інших судах щодо розгляду кримінального провадження № 12023226110000022 від 24 січня 2023 року відносно ОСОБА_2 та пред'явлення обвинувачення за ч.1 ст. 125 КК України;
6. складання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
7. повне представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у Лозівському міськрайонному суді Харківської області та інших судах щодо розгляду цивільної справи про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (а.с. 24).
Оплата ОСОБА_1 адвокату Попову А.О. коштів у розмірі 10 000,00 грн згідно договору від 27 січня 2023 року підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 21 від 17 січня 2024 року (а.с. 26).
Отже, розмір гонорару адвоката в сумі 10 000,00 грн складається з оплати послуг з правової допомоги потерпілому у кримінальному провадженні та робіт з надання правничої допомоги, пов'язаної з розглядом цивільної справи за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Стосовно витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Статтею 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Отже, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті. Очевидно, що, звільняючи особу від кримінальної відповідальності, суд або суддя має вирішити питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, розподіл процесуальних витрат тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 червня 2020 року у справі №598/1781/17 зробила висновок, що кримінальний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Нормами КПК України встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК України). Оскільки ст. 126 КПК України визначено, що це питання може бути вирішено й ухвалою суду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку заявлення учасниками кримінального провадження клопотання про компенсацію процесуальних витрат суд, ухвалюючи остаточне рішення за результатами розгляду кримінального провадження (вирок або ухвалу), вирішує питання щодо розподілу процесуальних витрат.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначала, що потерпілий може повторно звернутися із відповідним клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання про розподіл процесуальних витрат, які мали бути вирішені судом під час прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні (у цьому випадку ухвали про закриття кримінального провадження).
Відповідно до ч. 5 ст. 534 КПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Оскільки інші питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішує суд, який ухвалив такий вирок (п.4 ч.2 ст. 539 КПК), то й питання, які підлягали вирішенню ухвалою суду, повинні бути вирішені судом, який постановив таку ухвалу.
Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 (провадження №51-4251кмо21) сформульовано висновок щодо застосування норм права, відповідно до якого питання про розподіл процесуальних витрат має бути вирішено при ухваленні будь-якого рішення, яким закінчується розгляд справи, у тому числі рішення про звільнення від кримінальної відповідальності; процесуальні витрати не можуть бути відшкодовані в порядку цивільного судочинства і, таким чином, правила частини сьомої статті 128 КПК України, які дають можливість пред'явити позов у разі залишення його без розгляду, не поширюються на процесуальні витрати.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 грудня 2024 року у справі № 686/1699/20 (провадження № 51-2680кмо23) зазначено, що рішення про стягнення витрат приймається одночасно з рішенням про звільнення від кримінальної відповідальності. З особи, звільненої від кримінальної відповідальності, можуть бути стягнуті також і витрати, понесені потерпілим у зв'язку з кримінальним провадженням, яке закінчилося звільненням від відповідальності. З огляду на зазначене, позивач не позбавлений на даний час можливості звернутись за вирішенням питання стягнення на його користь з відповідача процесуальних витрат (витрат на правничу допомогу, надану в суді першої та апеляційної інстанції), понесених ним у кримінальній справі, в порядку кримінального судочинства, зокрема в порядку виконання судових рішень, передбаченому КПК України.
Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 607/14298/20 (провадження № 51-3578км23)
У постанові від 21 листопада 2018 року по справі № 462/6473/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства. Процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли. Тобто, такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими главою 8 КПК України.
Таким чином, незважаючи на те, що ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності, а цивільний позов залишено без розгляду, питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження повинне вирішуватись судом у межах кримінального провадження.
Оскільки вимога про стягнення судових витрат не є окремою позовною вимогою, та за нею не може бути закрито провадження, тож суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у стягненні витрат в цій частині, розподіливши лише судові витрати за розгляд цивільної справи.
У зв'язку з наведеним, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування витраченого адвокатом часу і обсягу наданих послуг з правової допомоги протягом кримінального провадження колегія суддів відхиляє. При цьому, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись із відповідним клопотанням до суду з метою вирішення питання, пов'язаного з процесуальними витратами, в порядку статей 537, 539 КПК України.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, наданих у цивільній справі, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Матеріалами справи дійсно підтверджується надання адвокатом Поповим А.О. позивачу ОСОБА_1 послуг з професійної правничої допомоги, а саме складання позовної заяви та участь у судових засіданнях 12 травня 2025 року з 12:38 до 12:42, 16 червня 2025 року з 12:25 до 12:42, 16 липня 2025 року з 12:43 до 12:45 та 07 жовтня 2025 року з 11:54 до 12:36, що підтверджується протоколами судових засідань.
При цьому, позовна заява не є значною за обсягом і складною з точки зору її змісту, відповідає змісту цивільного позову, що був поданий у кримінальному провадженні. Інших процесуальних документів у справі не подано. Участь адвоката у судових засіданнях була не тривалою і становила менше години.
З урахуванням часткового задоволення позову ОСОБА_1 , ціни позову, значення справи, обсягу та складності наданих позивачу послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, матеріального і сімейного стану відповідача, критерію реальності і необхідності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, що відповідає принципам справедливості, співмірності та розумності судових витрат.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу слід змінити, зменшивши суму судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з 5000,00 грн до 2000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат по сплаті судового збору суд першої інстанції визначив його розмір у сумі 1211,20 грн, що є мінімальною ставкою судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, і з таким висновком колегія суддів погоджується.
Оскільки рішення суду підлягає зміні лише в частині стягнення судових витрат, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 10 жовтня 2025 року змінити в частині розподілу судових витрат.
Зменшити суму судових витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду цивільної справи, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 5000,00 грн до 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 05 травня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук