Єдиний унікальний номер 629/4480/25
Номер провадження 22-ц/818/1204/26
05 травня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М.,
суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2025 року в складі судді Ткаченко О.А. по справі № 629/4480/25 за позовом Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту та відсотках за договором споживчого кредиту (пенсійний),
У червні 2025 року Кредитна спілка «Лозівський взаємний кредит» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту та відсотках за договором споживчого кредиту (пенсійний).
Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та КС «Лозівський взаємний кредит» було укладено договір споживчого кредиту СП № 327, згідно умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн на 12 місяців, з обов'язком погасити його до 08 листопада 2019 року.
Згідно п.3.1. вказаного договору плата за користування кредитом (проценти) становить 54 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключення дня оформлення кредиту. В разі порушення строку погашення кредиту, але не раніше 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому повинно було відбутися погашення кредиту, на прострочену суму платежу нараховується 90 % річних.
Тобто договором передбачено застосування двох різних ставок: 54% - за ст. 1054 ЦК України та 90% - за ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі фактичного порушення строку погашення кредиту, що нараховується на прострочену суму.
У 2019 році КС «Лозівський взаємний кредит» зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 грудня 2019 року у справі № 629/4463/19 стягнуто з позичальниці заборгованість за договором споживчого кредиту СП № 327 від 08 листопада 2018 року в сумі 19 835,79 грн, яка складається з заборгованості за кредитом по вересень 2019 року в розмірі 11 185,00 грн, відсотків з застосуванням процентної ставки 54% річних в сумі 2422,32 грн, відсотків з застосуванням процентної ставки 90% річних в сумі 3480,35 грн, суми залишку по кредиту 2748,12 грн, а також судовий збір 1921,00 грн.
Вказане рішення суду повністю виконане, заборгованість за тілом кредиту відсутня, останнє утримання за виконавчим листом надійшло 10 червня 2025 року.
Однак несплата прострочених траншів призвела до виникнення заборгованості за відсотками із застосуванням процентної ставки 54% річних за період з жовтня 2019 року по листопад 2019 року та з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2025 року в сумі 17 530,90 грн, а також із застосуванням процентної ставки 90% річних за період з жовтня 2019 року по 23 лютого 2022 року включно в сумі 29 083,97 грн.
Позивач просив стягнути з відповідачки вказані суми процентів та судовий збір.
01 серпня 2025 року від представника відповідачки адвоката Тисячник Р.Р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправомірність нарахування відсотків за договором за ставкою 54% річних та 90% річних як відповідальності за порушення грошового зобов'язання після спливу строку кредитування - 08 листопада 2019 року, в тому числі на період дії воєнного стану та після стягнення в судовому порядку існуючої заборгованості за вказаним кредитним договором, а також відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого розміру заборгованості.
07 серпня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, а 20 серпня 2025 року від представника відповідачки - заперечення на відповідь на відзив, в яких вони підтримали свої доводи.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2025 року позовну заяву КС «Лозівський взаємний кредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Лозівський взаємний кредит» заборгованість за договором споживчого кредиту (пенсійний) СП № 327 від 08 листопада 2018 року в розмірі 2988,37 грн, яка складається з суми заборгованості по відсотках із застосуванням процентної ставки 54% річних за договором споживчого кредиту (пенсійний) СП № 327 від 08 листопада 2018 року з жовтня 2019 року по листопад 2019 року в розмірі 104,61 грн, суми заборгованості по відсотках із застосуванням процентної ставки 90% річних за договором споживчого кредиту (пенсійний) СП № 327 від 08 листопада 2018 року з жовтня 2019 року по листопад 2019 року в розмірі 1950,44 грн та 3% річних за несвоєчасне повернення суми позики за період з грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року у сумі 933,32 грн, а також судові витрати у розмірі 194,10 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим, суперечить принципам розумності та добросовісності. Суд вважав справедливим стягнення процентів річних у розмірі 3% від простроченої суми, як це передбачено загальним правилом ч.2 ст.625 ЦК України, а не п.3.1 договору. У зв'язку з чим, судом стягнуто з відповідачки проценти за ставками 54% та 90% річних за період з жовтня по листопад 2019 року (до кінця строку дії кредитного договору) у розмірі 104,61 грн і 1950,44 грн відповідно, а надалі за період з грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року проценти за ставкою 3% річних у розмірі 933,32 грн (сума боргу 13 933,12 грн х 3%/365 х 816 днів).
На вказане судове рішення 24 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» КС «Лозівський взаємний кредит» до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що умови договору не є несправедливими, вони є однаковими для усіх позичальників кредитної спілки. Відповідачка вже вдруге отримала кредит у кредитній спілці, і щодо погашення попереднього у неї жодних питань не виникало. Кредитний договір містить чіткі умови щодо процентної ставки, строків погашення кредиту, порядок нарахування, графік платежів та наслідки прострочення, відповідачка була повністю обізнана з умовами договору і Паспортом споживчого кредиту. Відповідачка свідомо та умисно не сплачувала кредит з 2019 року по 2025 рік. Проценти, нараховані за ст. 1054 і ст. 625 ЦК України, не є несправедливими умовами договору і не підпадають під дію пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому твердження суду про їх завищеність є необґрунтованим і таким, що суперечить правовій природі зазначених процентів. Збільшення процентної ставки при неправомірному користуванні кредитом в 1,67 рази (з 54 до 90 %) є цілком справедливим та пропорційним. Застосування принципів «розумності», «справедливості» та «пропорційності» не може призводити до автоматичного зменшення встановлених договором сум. Втручання суду у погоджений сторонами у п. 3.1. договору споживчого кредиту розмір процентів без належного правового обґрунтування є порушенням принципу диспозитивності. Ненарахування процентів на прострочену суму кредиту призводить до дискримінації тих членів кредитної спілки, які своєчасно виконують свої обов'язки по кредитах. Визначений судом розмір процентів не компенсує збитки кредитора за тривалість прострочення з жовтня 2019 року по 10 червня 2025 року та повністю ігнорує інфляцію, яка з 2019 року по вересень 2025 року склала 90,65%. Зменшення розміру процентів річних можливе лише у виняткових випадках і лише за умови, що такі обставини належним чином підтверджені доказами, однак відповідачка таких доказів не надала.
14 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідачки адвоката Тисячник Р.Р. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Відзив мотивовано тим, що встановлення 90% річних за прострочення, що в рази перевищує облікову ставку НБУ та є вищим за основну ставку (54%), є несправедливою умовою договору. Нарахування процентів за користування кредитом (54% за ст. 1048 ЦК України) припиняється після спливу строку кредитування (08 листопада 2019 року) та/або внаслідок пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту, що мало місце у попередній справі № 629/4463/19. Після цього у кредитора виникає право нараховувати лише відповідальність за прострочення грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України). Встановивши неспівмірність та несправедливість ставки 90% річних, суд правомірно застосував загальну норму ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнув 3% річних, дотримавши таким чином баланс інтересів сторін. Суд також вірно припинив нарахування відповідальності (3% річних) станом на 23 лютого 2022 року, оскільки з наступного дня було запроваджено воєнний стан. Надані позивачем докази не є належними та допустимими, а подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи не допускається.
19 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» КС «Лозівський взаємний кредит» до суду апеляційної інстанції подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій наголосила на тому, що суд не врахував специфіки діяльності кредитної спілки, а також, що кредит мав бути погашений позичальником ще у 2019 році, однак фактично був погашений лише у 2025 році. Обмеження судом першої інстанції процентів до 3% річних є необґрунтованим, непропорційним і порушує баланс договірних прав і обов'язків, оскільки відповідачка не надала доказів надмірності процентів або свого явно невигідного становища. До 23 лютого 2022 року кредитна спілка нараховувала 90% річних як міру відповідальності за ст. 625 ЦК України, а з 24 лютого 2022 року нараховуються лише 54% річних за ст. 1048 ЦК України як плата за користування кредитними коштами, що не суперечить законодавству. Документи, додані до апеляційної скарги, не були подані до суду першої інстанції, тому що вони заперечують висновки суду першої інстанції, тобто їх подача до прийняття рішення судом першої інстанції не мала сенсу, та вони не є новими доказами.
Надані позивачем разом з апеляційною скаргою нові докази: паспорт споживчого кредиту, розрахунок процентів, договір споживчого кредиту СП № 479 від 10 листопада 2017 року, колегія суддів не приймає в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки до суду першої інстанції таких доказів подано не було, а наведені КС «Лозівський взаємний кредит» причини їх подачі до апеляційного суду не є поважними.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу КС «Лозівський взаємний кредит» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та КС «Лозівський взаємний кредит» було укладено договір споживчого кредиту СП №327, згідно умов якого позичальниця отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн на 12 місяців, з обов'язком погасити його до 08 листопада 2019 року (а.с. 9-10).
Згідно п.3.1. договору плата за користування кредитом (проценти) становить 54% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня оформлення кредиту. В разі порушення строку погашення кредиту, але не раніше 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому повинно було відбутися погашення кредиту, на прострочену суму платежу нараховується 90% річних.
Відповідно до п. 3.6 договору прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредиту не зупиняє нарахування процентів, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавцем.
08 листопада 2018 року КС «Лозівський взаємний кредит» виконала свій обов'язок за договором і надала ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 15 000,00 грн, з яких згідно її заяви 495,00 грн направлено на погашення процентів за договором від 08 листопада 2018 року, а 14 505,00 грн перераховано на банківську картку позичальниці, що підтверджується платіжним дорученням № 1341 (а.с. 11, 12).
У 2019 році КС «Лозівський взаємний кредит» зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 грудня 2019 року у справі № 629/4463/19 стягнуто з позичальниці заборгованість за договором споживчого кредиту СП № 327 від 08 листопада 2018 року в сумі 19 835,79 грн, яка складається з заборгованості за кредитом по вересень 2019 року в розмірі 11 185,00 грн, за відсотками з застосуванням процентної ставки 54% річних в сумі 2422,32 грн, за відсотками з застосуванням процентної ставки 90% річних в сумі 3480,35 грн, сума залишку по кредиту 2748,12 грн, а також судовий збір 1921,00 грн.
Згідно наданої позивачем довідки про стан заборгованості по кредиту за договором споживчого кредиту (пенсійний) СП № 327 від 08 листопада 2018 року, заборгованість стягнуто Златопільським ВДВС у Лозівському районі Харківської області СМУМЮ за виконавчим листом № 629/4463/19 від 09 січня 2020 року в повному обсязі (а.с. 13).
З наданого позивачем розрахунку і довідок про нарахування та сплату відсотків вбачається, що ним нараховано ОСОБА_1 заборгованість за відсотками, а саме: з жовтня по листопад 2019 року та з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2025 року за ставкою 54% річних у розмірі 17 530,90 грн; а також з жовтня 2019 року по 23 лютого 2022 року за ставкою 90% річних у розмірі 29 083,97 грн, загалом 46 614,87 грн (а.с. 14-17).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, згідно з статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.
Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, № 912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, № 910/18943/20 від 27 липня 2021 року.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, у разі якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Тобто у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, провадження № 12-19гс25.
Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 910/14524/22).
У справі, що переглядається, судом встановлено, що за умовами договору споживчого кредиту (пенсійний) СП № 327 від 08 листопада 2018 року сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяців. Відтак, у межах строку кредитування до 08 листопада 2019 року відповідачка мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 19 листопада 2019 року, відповідачка мала обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
При цьому, у жовтні 2019 року кредитор звернувся до позичальниці з позовом про повне дострокове погашення заборгованості, що була стягнута з неї рішенням суду від 02 грудня 2019 року, яке повністю виконане 10 червня 2025 року.
Як вже зазначалось вище, кредитор втрачає право нараховувати відсотки згідно кредитного договору у випадку, якщо останній звернувся до позичальника з вимогою достроково повернути кредит (позику) або частину кредиту (позики), що залишилася, на які він мав право згідно ст. 1048 ЦК України. Після звернення кредитора з вимогою до позичальника про дострокове повернення кредиту кредитору гарантується захист його прав у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не ст. 1048 ЦК України у вигляді стягнення відсотків.
Враховуючи, що строк кредитування був встановлений до 08 листопада 2019 року, та у жовтні 2019 року кредитор звернувся до суду з позовом до позичальниці, його вимоги про стягнення процентів за правомірне користування кредитом за передбаченою договором ставкою 54% річних за період з 24 лютого 2022 року по 10 червня 2025 року виходять за межі строку кредитування і задоволенню не підлягають.
Водночас, оскільки заборгованість у повному обсязі погашена відповідачкою лише 10 червня 2025 року, кредитор має право на стягнення процентів за порушення виконання зобов'язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Пунктом 3.1. кредитного договору встановлено, що у разі порушення строку погашення кредиту, але не раніше першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому повинно було відбутися погашення кредиту, на прострочену суму платежу нараховується 90% річних.
Тобто вказаним пунктом договору сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 90% річних від простроченої суми.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Нарахування процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір тіла кредиту, отриманого ОСОБА_1 за договором від 08 листопада 2018 року, складав 15 000,00 грн, розмір стягнутої з неї судовим рішенням суми основного боргу складав 13 933,12 грн. Рішення суду виконувалось відповідачкою з грудня 2020 року до 10 червня 2025 року, сума заборгованості поступово зменшувалась.
При цьому, за період з грудня 2019 року по 23 лютого 2022 року позивачем нараховано відсотки згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 3.1 договору за ставкою 90% річних у розмірі 27 133,53 грн, що майже вдвічі перевищує суму основного боргу.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про зменшення процентів річних до ставки 3% справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, наведеним вище критеріям і принципам добросовісності та розумності, та погоджується з розміром стягнутих судом відсотків.
Посилання КС «Лозівський взаємний кредит» в апеляційній скарзі на те, що умови договору є однаковими для усіх позичальників, були достеменно відомі відповідачці, яка ознайомилась з договором і паспортом та звертається до спілки не вперше, не спростовують неспівмірності розміру заявлених до стягнення відсотків річних розміру суми боргу.
Твердження позивача про те, що застосування принципів «розумності», «справедливості» та «пропорційності» не може призводити до автоматичного зменшення встановлених договором сум, а втручання суду у погоджений сторонами у п. 3.1. договору споживчого кредиту розмір процентів є порушенням принципу диспозитивності, колегія суддів відхиляє, оскільки суд має право на зменшення процентів річних, яке реалізовано ним з усебічним урахуванням всіх обставин справи, а не лише вказаних принципів.
Посилання КС «Лозівський взаємний кредит» на те, що ненарахування процентів на прострочену суму кредиту призводить до дискримінації тих членів кредитної спілки, які своєчасно виконують свої обов'язки по кредитах, не можуть бути взяті до уваги, оскільки рішення суду у цій справі не зачіпає прав та обов'язків інших позичальників.
Доводи позивача про те, що визначений судом розмір процентів не компенсує його збитки за тривалість прострочення та повністю ігнорує інфляцію, яка з 2019 року по вересень 2025 року склала 90,65%, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вимог про відшкодування збитків та інфляційних втрат позивачем не заявлено.
Отже, доводи апеляційної скарги КС «Лозівський взаємний кредит» висновків суду не спростовують.
Доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог апеляційна скарга КС «Лозівський взаємний кредит» не містить, відповідачка рішення суду не оскаржила, тож у цій частині підстав для перегляду та зміни чи скасування рішення суду не вбачається.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Виходячи з наведеного, апеляційну скаргу КС «Лозівський взаємний кредит» слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Лозівський взаємний кредит» залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 05 травня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова