Справа № 523/4250/26
Провадження № 2/947/3649/26
04.05.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Куриленко О.М..,
за участю секретаря судового засідання - Петрової А.М.,
представника відповідача - Веселова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одесагаз» про визнання відсутності зобов'язань та визнання особи такою, що не є споживачем послуг,
До Пересипського районного суду м.Одеси від ОСОБА_1 надійшла позовна заява до Акціонерного товариства «Одесагаз» про визнання відсутності зобов'язань та визнання особи такою, що не є споживачем послуг.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_1 , у 2005 році набула у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що у зв'язку з набуттям права власності між нею та АТ «Одесагаз» було оформлено особовий рахунок та укладено договір про надання послуг з розподілу природного газу. Стверджує, що 21.11.2015 року позивачем було відчужено вказаний будинок на підставі договору купівлі-продажу № НАС 045374.
Зазначає, що з моменту продажу будинку позивач фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; не споживає природний газ за цією адресою; не користується послугами відповідача; не отримує жодних комунальних послуг щодо цього об'єкта. Стверджує, що після укладення договору купівлі-продажу відповідача було повідомлено про зміну власника у телефонному режимі. Відповідач вніс до своєї бази даних номер телефону нового власника, від якого щомісячно починаючи з 2015 року отримував показники лічильника. Зазначає, що у період 2015-2026 років відповідач здійснював перевірки газового лічильника за адресою: м. Одеса, вул. Відважних, 16, однак не вживав заходів щодо переоформлення особового рахунку та договору. На думку позивача, відповідач був обізнаний про зміну власника, однак безпідставно продовжував облік зобов'язань за позивачем. Зазначає, що у 2026 році відповідач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з позивачки заборгованості за розподіл природного газу у розмірі 19 737,45 грн. Указані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Пересипського районного суду м. Одеси від 26.02.2026 року, справу було передано на розгляд судді Кремер І.О.
Ухвалою судді Пересипського районного суду м.Одеси від 05.03.2026 року справу передано за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.
Матеріали цивільної справи надійшли до Київського районного суду м. Одеси 31.03.2026 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Куриленко О.М.
Ухвалою судді від 01.04.2026 року провадження у справі було відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 04.05.2026 року на 11.00 год.
22.04.2026 року до канцелярії суду від представника відповідача - Акціонерного товариства «Одесагаз» надійшов Відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, повідомлена належним чином, звернулася з клопотанням про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача - Акціонерного товариства «Одесагаз» у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу від 21.11.2015 року ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 домоволодіння під АДРЕСА_1 .
Згідно Судового наказу від 27.01.2026 року по цивільній справі №509/428/26 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Одесагаз», код ЄДРПОУ 03351208, заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 19737,45 грн. та судовий збір.
Ухвалою суду від 02.03.2026 року скасовано судовий наказ (№509/428/26), виданий 27.01.2026 р. суддею Овідіопольського районного суду Одеської області за вимогою АТ «Одесагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 19737,45 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 332,80 грн.
Пунктом 10 глави 3 розділ VI Кодексу ГРС передбачено, що у разі звільнення займаного об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) споживач зобов'язаний повідомити про це Оператора ГРМ не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом) та остаточно розрахуватись з ним за договором розподілу природного газу до вказаного споживачем дня звільнення об'єкта або приміщення (остаточного припинения користування природним газом) включно. Оператор ГРМ зобов'язаний припинити розподіл (газопостачання) природного газу споживачу із заявленого ним дня звільнення об'єкта або приміщення (остаточного припинення користування природним газом).
У разі неповідомлення або несвоечасного повідомлення споживачем Оператора ГРМ про звільнення об'єкта або приміщения (остаточне припинення користування природним газом споживач зобов'язаний здійснювати оплату послуг за договором розподілу природного газу, як випливає з умов договору.
Договір розподілу природного газу з новим споживачем укладається після припинення договору розподілу природного газу із споживачем, який звільняє об'єкт або приміщення.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про остаточне припинення користування позивачем природним газом за спірною адресою. Представник відповідача зазначає, що про факт продажу будинку АДРЕСА_1 відповідач дізнався тільки в квітні 2026 р., після ознайомлення позовною заявою.
Відповідно до п. 12.3. Типового Договору розподілу природного газу Договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України. У разі зміни власника об'єкта, підключеного у встановленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ та необхідності укладення Договору з новим власником Договір з попереднім власником може бути розірвано Оператором ГРМ в односторонньому порядку. При цьому одностороннє розірвання договору не звільняє попереднього власника від виконання зобов'язань у частині оплати наданих послуг.
Пунктом 12.4 вказаного Договору 12.4. встановлено, якщо в установленому порядку відбуваються зміни персоніфікованих даних до заяви-приєднання, Споживач повинен у місячний строк звернутися до Оператора ГРМ з відповідною заявою про внесення змін.
Споживач, що є побутовим, який розраховується за нормами споживання (не забезпечений лічильником газу), зобов'язаний не пізніше ніж у місячний строк письмово повідомляти Оператора ГРМ про всі зміни, що стосуються видів споживання газу, та/або опалювальної площі, та/або кількості осіб, зареєстрованих у квартирі, житловому будинку.
Про припинення газопостачання має бути складено Акт про припинення (обмеження) газопостачання (розподілу природного газу) побутовому споживачу відповідно до Наказу №338 від 28.07.2009 р. Мінпалива та енергетики «Про затвердження форм повідомлення та актів, що складаються у разі пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення».
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п.89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п.7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.54 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, п.77 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц).
При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №523/8951/20 (провадження № 61-10813св21).
Із зазначених позивачем предмета та підстав позову вбачається, що предметом спору стала правомірність нарахованої заборгованості за послуги з розподілу природного газу та визнання особи такою, що не є споживачем послуг. Оскарження дій відповідача щодо нарахування плати за надані послуги, які є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту. Доводи, зазначені позивачем у позовній заяві, на думку суду, можуть бути запереченням у разі пред'явлення до неї позову про стягнення суми заборгованості, оскільки саме по собі нарахування боргу за надані послуги, не встановлює для позивача будь-яких обов'язків.
Отже, суд виходить з того, що фактичні обставини, пов'язані із наявністю або відсутністю заборгованості за послуги з розподілу природного газу підлягають доведенню при пред'явлені відповідачем позову про їх стягнення. Таким чином, сторона звернулася до суду за захистом права з відсутністю його порушення іншою стороною, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для захисту цивільного права позивача, яке в даному випадку не порушене.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
В порядку ст. 133, 137, 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 16, 81, 141, 265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одесагаз» про визнання відсутності зобов'язань та визнання особи такою, що не є споживачем послуг, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О. М. Куриленко