Справа № 182/542/25
Провадження № 1-кп/0182/308/2026
Іменем України
23.04.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд, Дніпропетровської області, у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт за кримінальним провадженням, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024041340001401 від 14.11.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 309 КК України, -
за участю
прокурора ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 ( в режимі ВКЗ з власних технічних засобів)
обвинуваченого ОСОБА_3
В провадженні судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 знаходяться матеріали кримінального провадження №12024041340001401 від 14.11.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 309 КК України.
Прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки ризики передбачені ст.177 КПК України продовжують існувати, а саме ризик вчинення іншого кримінального правопорушення та ризики переховування від суду. За думкою прокурора ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу на теперішній час не минули.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою його реєстрації в АДРЕСА_1 .
Захисник ОСОБА_5 підтримав думку підзахисного, також заперечував проти задоволення клопотання прокурора та зазначав, що перелічені ризики нічим не підтверджуються, посилався на тривалий час тримання під вартою обвинуваченого.
Вислухавши доводи учасників судового засідання, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Суд, розглядаючи клопотання, враховує обставини, передбачені ст.178 КПК України, вік та стан здоров'я обвинуваченого, його соціальні зв'язки, тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, стадію судового розгляду, репутацію обвинуваченого.
Оцінюючи доводи сторін кримінального провадження, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено право кожного на свободу та особисту недоторканність; заборону позбавлення свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до у ваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Суворість покарання, при оцінці ризику переховування від суду, узгоджується з позицією ЄСПЛ, зазначеною в рішеннях, викладених у справах «Ілійков проти Болгарії», «Москаленко проти України», де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування від суду.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави, суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Вирішуючи питання за клопотаннями прокурора та сторони захисту, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:
- тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;
- у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення;
Обвинувачений ОСОБА_3 тривалий час тримається під вартою. До теперішнього часу не було допитано свідків по провадженню.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 тривалий час тримається під вартою без винесення судом обґрунтованого рішення, тому, враховуючи наявність ризику переховування від суду, оцінюючи сукупність обставин, а саме наявність постійного місця проживання у обвинуваченого, а також не доведення стороною обвинувачення ризиків тиску на свідків, суд вважає за можливе змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який - цілодобовий домашній арешт за адресою його реєстрації в с. Дмитрівка, Нікопольського району.
Враховуючи вказані обставини суд вважає, що такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду кримінального провадження.
Строк дії ухвали про застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді домашнього арешту не може перевищувати двох місяців.
Керуючись ст. 331 КПК України, суд
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 - відмовити, клопотання сторони захисту задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки:
- заборонити ОСОБА_3 цілодобово залишати своє фактичне місце мешкання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;
- утриматись від спілкування зі свідками за кримінальним провадженням №12024041340001401;
- за першою вимогою з'являтись до суду.
Негайно звільнити ОСОБА_3 з-під варти.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Строк дії ухвали в частині запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 встановити з 23.04.2026 року до 23.06.2026 року.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання Нікопольському РУП ГУНП у Дніпропетровській області за місцем проживання обвинуваченого.
Нікопольському РУП ГУНП у Дніпропетровській області негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту і повідомити суд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1