30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 459/3471/23
провадження № 51-3257 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12023141150000772, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Соколівка Вільнянського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 01 лютого 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до вироку судом вирішено питання щодо початку строку відбування покарання та долі речових доказів.
За встановлених фактичних обставин ОСОБА_8 , будучи придатним до військової служби за результатами медичного огляду військово-лікарської комісії, 20 липня 2023 року о 18:00, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на АДРЕСА_2 , шляхом особистого підписання контрольного талону та в журналі вручення мобілізаційних розпоряджень отримав мобілізаційне розпорядження на відправку до військової частини НОМЕР_1 .
Після чого, 21 липня 2023 року відповідно до поіменного списку резервістів (військовозобов'язаних) ОСОБА_8 було направлено до військової частини НОМЕР_1 , однак, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на ухилення від призову під час мобілізації, не маючи підстав для відстрочки або підстав для непридатності для несення служби, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_8 відмовився від проходження служби, про що написав відповідну заяву на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, 26 липня 2023 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_2 , та написав заяву на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову від мобілізації та проходження служби в Збройних Силах України, про що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 складено акт, а 27 липня 2023 року о 09:00 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого направлення до військової частини НОМЕР_2 , тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Окрім того, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, ОСОБА_8 19 вересня 2023 року у приміщенні Червоноградського РВП ГУ НП у Львівській області, що на вул. Святого Володимира, 8-А у м. Червонограді Львівської області, відмовився від отримання мобілізаційного розпорядження та повістки на відправку до військової частини НОМЕР_3 , про що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 складено акт, а 21 вересня 2023 року о 09:00 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого направлення до військової частини НОМЕР_4 , тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 задоволено частково, а вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 01 лютого 2024 року в частині призначеного покарання змінено.
Постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2024 року з підстав необґрунтованості застосування щодо ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання, передбаченого ст. 75 КК, скасовано ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року клопотання захисника ОСОБА_9 задоволено, а вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 01 лютого 2024 року скасовано.
На підставі ст. 48 КК у зв'язку зі зміною обстановки звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, а кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) закрито.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Мотивуючи свої вимоги, вказує, що апеляційний суд необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, оскільки право на відстрочку він отримав лише після повторного розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, тоді як на час вчинення кримінального правопорушення такого права не мав, та зазначений факт автоматично не припиняє суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення.
Таким чином обставини справи не свідчать про те, що ОСОБА_8 перестав бути суспільно небезпечним або, що вчинене ним діяння втратило ознаки суспільної небезпечності, як того вимагають приписи ст. 48 КК.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , просив її задовольнити, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Крім того, прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заявив клопотання про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, зокрема положень ст. 48 КК, за подібних обставин.
Захисник ОСОБА_9 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просила оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без зміни. Разом з тим, захисник не заперечувала щодо5 задоволення клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду.
ОСОБА_8 подав до Суду заяву, у якій просив касаційний розгляд провести у його відсутність.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, а також мотиви клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об'єднаної палати.
Згідно з ч. 1 ст. 434-2 КПК питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання, у якому ставив питання про передачу кримінального провадження на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у зв'язку різною практикою суду касаційної інстанції щодо застосування положень ст. 48 КК за подібних обставин справи.
Зокрема, як вказує прокурор, у постанові від 26 березня 2026 року (справа № 681/123/25, провадження № 51-3053 км 25) Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону № 2435-IV від 02 березня 2005 року (далі - Закон № 2435-IV), є зміною обстановки через втрату обвинуваченим своєї суспільної небезпечності, у зв'язку з чим втрачається і доцільність застосуванням до нього заходів кримінально-правового характеру.
Разом з тим, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 26 лютого 2026 року (справа № 632/1141/25, провадження № 51-659 ск 26), відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника, у якій він, окрім іншого, ставив питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття кримінального провадження на підставі ст. 48 КК, дійшла висновку, що факт отримання засудженим права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не спростовує того, що він за наведених у вироку обставин вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 336 КК, та не свідчить про наявність підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності.
Зазначені тези прокурора, що викладені ним у клопотанні, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Як визначено положеннями ст. 48 КК особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
Аналіз вказаної норми закону дає підстави дійти висновку, що така норма передбачає дві окремі самостійні умови для звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки: коли вчинене особою діяння втратило ознаки суспільної небезпечності, або коли ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
У наведених вище рішеннях Касаційного кримінального суду, на які посилається у клопотанні прокурор, не ставиться питання про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК, перестало бути суспільно небезпечним (перша самостійна умова) на час настання обставин, які слугували підставою для подальшого звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки.
Водночас, застосування положень ст. 48 КК у частині визнання особи такою, що перестала бути суспільно небезпечною (друга самостійна умова), передбачає встановлення реальних, істотних і позитивних змін у самій особі або в обстановці навколо неї, які з великою ймовірністю виключають можливість вчинення нею нового кримінального правопорушення.
Як в першому, так і в другому випадках предметом аналізу судів була наявність підстав для звільнення осіб, обвинувачених за ст. 336 КК, від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 48 КК у зв'язку з отримання відстрочки та бронювання.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації є тимчасовим правом військовозобов'язаного, яке слугує відтермінуванню його призову на військову службу під час дії воєнного стану за наявності підстав, які визначені у ст. 23 Закону № 2435-IV.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону № 2435-IV не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Як визначено положеннями ст. 24 Закону № 2435-IV, бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Отже, наведені норми закону свідчать про те, що відстрочка у зв'язку з бронюванням військовозобов'язаного є адміністративно-правовим механізмом забезпечення функціонування окремих підприємств та організацій і не пов'язане з оцінкою морально-правових якостей особи чи ступеня її суспільної небезпечності.
Так само не є безумовною підставою стверджувати про об'єктивні зміни у поведінці особи, які б свідчили про зниження або ж усунення її суспільної небезпечності, й відстрочка на підставі положень ст. 23 Закону № 2435-IV, оскільки така відстрочка за своєю правовою природою не може трактуватися як звільнення особи від військового обов'язку взагалі, має строковий вимір, тобто лише надає підстави для відтермінування призову на певний час (до зміни/скасування відповідних обставин чи підстав, скасування воєнного стану та скасування мобілізаційних заходів як таких, тощо).
Отже, колегія суддів вважає, що сам по собі факт надання особі (обвинуваченому/засудженому) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або бронювання військовозобов'язаного на період мобілізації та на воєнний час, не свідчить про такі зміни у поведінці чи способі життя особи, які б унеможливлювали вчинення нею нового кримінального правопорушення або істотно знижували ризик протиправної поведінки в майбутньому.
Суд підкреслює, що однією зі складових верховенства права є передбачуваність закону, яка означає, що закон має бути зрозумілим та чітко сформульованим, щоб люди могли прогнозувати його наслідки та керувати своєю поведінкою відповідно до його вимог.
У такому випадку існування різних позицій Касаційного кримінального суду щодо застосування положень ст. 48 КК у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов'язаних з ухиленням від призову на військову службу, особливо під час мобілізації, може стати на заваді реалізації принципу єдності судової практики, як запоруки ефективного розвитку та функціонування системи правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи наведене вище, з метою забезпечення єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові суду від 26 березня 2026 року (справа № 681/123/25, провадження № 51-3053 км 25), у зв'язку з чим на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передати кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12023141150000772, за обвинуваченням ОСОБА_8 на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Керуючись статтями 433, 434, 434-1, 434-2, 441 КПК, Суд
постановив:
Кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_8 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3