04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 369/12281/20
провадження № 61-4847 ск 26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Пророка В. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Федосін Артем Вікторови, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Київській області, подану Кшемінською Юлією Іванівною ,на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-Компанія» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
1. 13 квітня 2026 року за допомогою засобів Електронного суду до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Федосін А. В., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. 15 квітня 2026 року за допомогою засобів поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, у якій заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частинні нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3. Також 15 квітня 2026 року до Верховного Суду за допомогою засобів Електронного суду надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Київській області(далі - ГУНП в Київській області) на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
4. Перевіривши доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та Київської обласної прокуратури та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про повернення касаційних скарг з огляду на таке.
5. Законом України № 460-IX від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» за поданням Президента України Зеленського В. О. були суттєво обмежені повноваження Верховного Суду щодо відкриття касаційного провадження. Закон набрав чинності 08 лютого 2020 року.
6. Так, якщо до зазначених змін частина друга статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачала, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, то зазначеним законом частина друга статті 389 ЦПК України викладена в новій редакції.
7. Починаючи з 08 лютого 2020 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
7.1. якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
7.2. якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
7.3. якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
7.4. якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
8. Неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без наведення визначених випадків є підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України:
8.1. ухвал суду першої інстанції, вказаних у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку;
8.2. ухвал суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал.
9. Пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України вимагає, що у касаційній скарзі повинно, зокрема, бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
10. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
11. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
12. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
13. Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
14. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.
15. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
16. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - ЄКПЛ) суд має бути «встановлений законом», що відбиває принцип верховенства права, який є невід'ємною складовою системи захисту, встановленої ЄКПЛ та Протоколами до неї.
17. Передусім зазначена вимога має тлумачитися буквально з точки зору наявності правової основи існування суду, адже метою її закріплення у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ є необхідність забезпечення того, щоб організація судової системи у демократичному суспільстві регулювалася саме законом, ухваленим парламентом, особливо в державах, де право є кодифікованим. «Закон» у розумінні пункту 1 статті ЄКПЛ включає передусім законодавство, прийняте для встановлення та визначення компетенції судових органів.
18. Фраза «встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування «суду», однак і дотримання судом правил, якими він має керуватися. Компетенційна складова «суду, встановленого законом» відбиває, зокрема використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством.
19. Тож відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вихід суду за межі повноважень, встановлених законом, порушує компетенційну складову поняття «суд, встановлений законом», гарантованого у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ.
20. Отже виключно законом України, ухваленим Верховною Радою України, можуть визначатися випадки та підстави касаційного провадження; у Верховного Суду відсутні підстави відступати від приписів закону, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.
21. Крім цього, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
22. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Федосін А. В. варто зазначити наступне.
23. Підставами касаційного оскарження адвокат Федосін А. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
24. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №559/600/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 31 липня 2019 року у справі №757/20079/15-ц, від 13 серпня 2020 року у справі № 760/8533/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/16-ц, від 04 травня 2020 року у справі № 580/1206/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначення мінімального розміру моральної шкоди, установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також інших обставин, які мають істотне значення.
25. Також не було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 521/8236/23, від 29 січня 2020 року у справі № 201/18305/17-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 753/15266/17, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, щодо відшкодування матеріальної шкоди за втрачене майно, яке мало статус речового доказу у кримінальному провадження (до моменту скасування арешту і втрати статусу судового доказу), яка підлягає відшкодуванню власнику з Державного бюджету України).
26. Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є зазначення норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
27. Тобто, зазначення лише реквізитів (номерів справ) або коротких цитат із постанов Верховного Суду без детального аналізу їх релевантності до конкретних обставин справи, а також без належного аналізу мотивів та висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не може вважатися належним обґрунтуванням касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
28. Необхідним є детальний аналіз застосованої норми права та висновку Верховного Суду на предмет релевантності до конкретних обставин справи, а також належне обґрунтування розбіжності цього висновку з висновками судів попередніх інстанцій.
29. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 визначаючи критерій подібності правовідносин вказала на те, що спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
30. Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев'ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.
31. Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.
32. Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
33. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
34. Разом з тим, заявник в касаційній скарзі не обґрунтовує в чому полягає подібність правовідносин у цій та у вищенаведених справах, на правові висновки Верховного Суду у яких посилається скаржник. На думку ж Верховного Суду такі правовідносини не є подібними, фактичні обставини справи № 369/12281/20 та у наведених заявником справах не є однаковими.
35. Таким чином, заявником у касаційній скарзі не наведено стосовно яких норм права відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які не брались до уваги судом апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного судового рішення та належним чином не обґрунтовано, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування таких норм, яким чином вони стосуються конкретної справи та як, на думку заявника, вони мали бути застосовані.
36. Крім цього заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не досліджено зібрані у справі докази щодо розміру заподіяної моральної і матеріальної шкоди, враховуючи конкретний характер і обсяг страждань позивача, його вік, а також щодо обов'язку збереження речових доказів та відповідальності за їх знищення, предмету і підстав адміністративної справи № 826/3131/17 визнання протиправними та скасування рішень Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Виконуючого органу Київської міської ради, Комунального підприємства «Київблагоустрій».
37. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
38. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
39. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
40. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
41. У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
42. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20) … Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».
43. Таким чином, визначення розміру моральної шкоди, що перевищує мінімальні межі, встановлені законодавством, є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів.
44. Щодо касаційної скарги Київської обласної прокуратури варто зазначити наступне.
45. Підставами касаційного оскарження Київська обласна прокуратура зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
46. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм законодавства про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме, викладені в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 607/8203/18, від 22 грудня 2020 року у справі №686/24223/17, від 25 червня 2020 року у справі № 520/14/19, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 11 січня 2023 року у справі № 591/8842/21, від 21 лютого 2022 року у справі № 754/9050/19, від 27 квітня 2022 року у справі № 757/10886/20-ц щодо правильного застосування у подібних правовідносинах норм статей 23, 1173, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
47. Перевіривши обгрунтування касайційної скарги варто зауважити, що наведені заявником постанови Верховного Суду не є релевантними справі, що розглядається, з урахування наведених вище норм.
48. Так у справі № 641/8857/17 при розгляді касаційної скарги, крім іншого, судом касаційної інстанції встановлено, що особа вже зверталась до суду та реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, яка передбачена частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
49. У справі № 920/715/17 підставою позову стало неповернення вилученого на підставі ухвали слідчого судді товару, після скасування арешту на цей товар, у результаті чого позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив відшкодувати збитки, понесені у зв'язку із втратою майна, відшкодування шкоди в рахунок упущеної вигоди, а також відшкодування збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору, отже предмет позову у справі № 920/715/17 є відмінним від предмету позову у справі № 369/12281/20.
50. Також інший предмет позову у наведених заявником справах № 607/8203/18 та №686/24223/17.
51. Щодо справи № 522/2493/18 скаржник у касаційній скарзі взагалі не обґрунтовує, у чому полягає відповідність наведеного висновку щодо моральної шкоди. Обставини у зазначеній справі не є подібними справі № 369/12281/20.
52. Також скаржник не обґрунтовує та не зазначає, які висновки Верховного Суду не були враховані у справах №№ 591/842/21, 754/9050/19, 757/10886/20-ц, а тільки зазначає номери справ.
53. Отже, Київська обласна прокуратура у своїй касаційній скарзі належним чином не обґрунтувала підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
54. Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.
55. Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
56. Таким чином, оскільки в касаційних скаргах ОСОБА_1 та Київської обласної прокурати не викладені та належним чином необґрунтовані, передбачені чинним ЦПК України, підстави касаційного оскарження, скарги підлягають поверненню особам, які їх подали.
57. Касаційна скарга ГУНП в Київській області також не може бути прийнята до розгляду з огляду на таке.
58. Частиною третьою статті 392 ЦПК України встановлено, що касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.
59. Частиною першою статті 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
60. Відповідно до положень статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бутипосвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
61. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 указала, що «з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов'язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов'язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень».
62. До касаційної скарги, яка підписана Кшемінською Ю. І., долучено документ із назвою «ДОВІРЕНІСТЬ у порядку передоручення», сформовану через підсистему «Електронний суд», яка не посвідчена нотаріально та має наступний зміст: «Я, ЩАДИЛО АНАТОЛІЙ АНТОНОВИЧ (РНОКПП - НОМЕР_1 ), на підставі Довіреності Витягу з ЄДР від 26.09.23 р. виданої щодо ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (ЄДРПОУ - 40108616), уповноважую, в порядку передоручення, Кшемінська Юлія Іванівна (РНОКПП - НОМЕР_2 ) представляти інтереси ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців) Довіреність видана з правом передоручення іншим особам. Довіреність дійсна до моменту її скасування.».
63. Відповідно до частини першої та абзацу першого і другого частини третьої статті 202 ЦПК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
64. Частиною другою статті 207 ЦК України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
65. Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
66. Відповідно до статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
67. Згідно зі статтею 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Довіреності, що видаються юридичними особами, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються безпосередньо організацією.
68. У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають.
69. Відповідно до частини другої статті 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.
70. Суд зазначає, що долучений до касаційної скарги документ із назвою «ДОВІРЕНІСТЬ» не є належним доказом підтвердження повноважень Кшемінської Ю. І., оскільки не відповідає вимогам законодавства.
71. Верховний Суд у постанові від 23 червня 2025 року у справі № 440/555/24 зазначив, що порядок надання доступу користувачем його представнику(ам) до матеріалів судових справ через його електронний кабінет в системі «Електронний суд», визначений Положенням про АСДС, не відміняє порядку підтвердження повноважень на представництво особи в суді, визначений процесуальним законом.
72. Інших документів на підтвердження повноважень представляти інтереси ГУНП в Київській областів суді касаційної інстанції Кшемінською Ю. І. не надано.
73. Пунктом 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
74. Таким чином, з огляду на те, що касаційна скарга у справі № 369/12281/20 підписана Кшемінською Ю. І. як особою, яка не має повноважень її підписувати, оскільки до касаційної скарги не долучено нотаріально посвідченої довіреності або ордеру, що посвідчує її повноваження як представника ГУНП в Київській областіу Верховному Суді в справі № 369/12281/20, касаційна скарга підлягає поверненню.
75. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.
76. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,
1. Повернути касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Федосін Артем Вікторови, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-Компанія» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
2. Повернути касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-Компанія» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
3. Повернути касаційну скаргуГоловного управління Національної поліції в Київській області, подану Кшемінською Юлією Іванівною , на постанову Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-Компанія» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
4. Копію ухвали та додані до касаційних скарг матеріали направити особам, які подали касаційні скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Пророк