24 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 553/3373/21
провадження № 61-4322ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого дієадвокат Януш Анна Іванівна на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 21 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року вцивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Полтавська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру і Інспекції по контролюза благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні проїздом,
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила усунути перешкоди у користуванні, вільному доступі до земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 5310136700:16:003:0069 та 5310136700:16:003:0070, утворені в результаті поділу ділянки 5310136700:16:003:0093 від території загального користування в АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідача знести частини паркану, воріт та хвіртки, інших перешкод на самовільно зайнятій ним земельній ділянці комунальної власності - проїздом, розташованого між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
У вересні 2024 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7 подала позов до ОСОБА_1 та просила усунути перешкоди у користуванні проїздом від територій загального користування по АДРЕСА_1 до домоволодіння АДРЕСА_1 , що розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 5310136700:16:003:0069 та 5310136700:16:003:0070 та по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 53101367700:16:003:0092) поза кадастровими межами, шляхом знесення облаштованого відповідачем самочинного металевого паркану, воріт та хвіртки, а також усунення інших перешкод, які унеможливлюють вільний проїзд та користування земельною ділянкою.
Рішенням Подільського районного суду м. Полтави від 21 липня 2025 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 січня
2026 року, позов ОСОБА_2 задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні, вільному доступі до земельної ділянки (домоволодіння) в АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 5310136700:16:003:0069 та 5310136700:16:003:0070 (утворені в результаті поділу ділянки 5310136700:16:003:0093) від території загального користування в АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести частини паркану, воріт та хвіртки, інших перешкод на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності - проїздом, розташованого між земельними ділянками в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5310136700:16:003:0012) та АДРЕСА_1 (кадастровий номер 53101367700:16:003:0092) поза кадастровими межами, за додатком № 2 до висновку експерта № 20 від 13 червня 2023 року позначена червоним кольором з полосами площею 117 кв.м.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору
ОСОБА_7 - задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні проїздом від територій загального користування по АДРЕСА_1 до домоволодіння АДРЕСА_1 , що розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 5310136700:16:003:0069 та 5310136700:16:003:0070 (утворені в результаті поділу ділянки 5310136700:16:003:0093) та який знаходиться між земельними ділянками по АДРЕСА_3 (кадастровий номер 5310136700:16:003:0012) та по
АДРЕСА_2 (кадастровий номер 53101367700:16:003:0092) поза кадастровими межами, за додатком № 2 до висновку експерта № 20 від 13 червня 2023 року позначена червоним кольором з полосами площею 117 кв.м. шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести самочинний металевий паркан, ворота та хвіртку, а також усунути інші перешкоди, які унеможливлюють вільний проїзд земельною ділянкою площею 117 кв. м.
03 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Януш А. І. через підсистему «Електронний Суд» вперше подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 21 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2026 року касаційну скаргу представника заявника повернуто, на підставі пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, оскільки заявник не вказав та не обґрунтував обов'язкові підстави касаційного оскарження судових рішень.
01 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Януш А. І. через підсистему «Електронний Суд» направила вдруге до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 21 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокат Януш А. І. залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для подання нової редакції касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який він посилається, як на підставу касаційного оскарження судового рішення.
На виконання вимог вказаної ухвали представник заявника подав до суду уточнену редакцію касаційної скарги.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої
статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що
має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної
практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до
ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом позову ОСОБА_2 є вимога немайнового характеру про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов'язання відповідача знести частини паркану, воріт та хвіртки, інших перешкод на самовільно зайнятій ним земельній ділянці комунальної власності - проїздом. Крім цього, предметом позову ОСОБА_7 є вимога усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов'язання відповідача знести частини паркану, воріт та хвіртки, інших перешкод на самовільно зайнятій ним земельній ділянці комунальної власності - проїздом.
Справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги представника заявника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 553/3373/21, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання представника заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та відсутність висновку Верховного Суду є підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1 та 3 частини першої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris
(ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки представник заявника оскаржила судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Януш Анна Іванівна на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 21 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Полтавська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру і Інспекції по контролюза благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні проїздом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська