24 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 333/7769/24
провадження № 61-5011ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткачук Наталія Іванівна, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня
2022 позов задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Запорізького апеляційного суду
від 14 грудня 2022 року скасовано, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2022 року залишено в силі.
ОСОБА_1 надала зазначені судові рішення нотаріусу та повторно просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, але постановою нотаріуса від 04 червня 2024 року відмовлено у видачі свідоцтва про
право на спадщину за заповітом, оскільки позивач не подала правовстановлюючий документ на спадкове майно.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право
на спадщину за життя не отримувала, все своє майно заповіла
онуку - ОСОБА_2 .
У межах виконавчого провадження у справі № 333/8111/21 ОСОБА_1 стало відомо від державного виконавця про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , тобто, до ухвалення рішення від 09 жовтня
2023 року, при цьому постанову про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_1 направлено не було, її копія була отримана лише 18 квітня
2024 року, а 19 квітня 2024 року було подано заяву про перегляд вказаного рішення.
Таким чином, ОСОБА_1 претендує на всю спадщину - 1/2 частину квартири у порядку спадкування за заповітом після померлої
ОСОБА_4 . Позивач не має правовстановлюючих документів на спадкове майно, що стало підставою для її звернення до суду за захистом своїх прав.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 14 січня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 11/12 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_4 .
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня
2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року скасоване.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня
2025 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/12 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині
задоволених позовних вимог, особа, яка не брала участі у розгляді
справи, - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_5 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року.
07 квітня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, оскільки заявника призвано на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідною довідкою ВЧ НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України
№ 08/629 від 14 березня 2026 року.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2026 року клопотання ОСОБА_2 задоволено.
Зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2025 року до припинення останнім перебування на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Зобов'язано ОСОБА_6 невідкладно повідомити суд про припинення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
14 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трачук Н. І. через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправомірно зупинив провадження у справі, порушивши вимоги статей 251, 252 ЦПК України. Представник заявника вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази та не встановив, що ОСОБА_2 не перебуває на військовій службі у військовій частині у складі Збройних Сил України та не бере безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період у військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з 14 березня
2026 року, поставлений на всі види забезпечення.
Вказана обставина встановлена на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України № 08/629 від 14 березня
2026 року, якою підтверджується участь солдата ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, зокрема, поставлений на всі види забезпечення.
Зупиняючи апеляційне провадження суд керувався прямою вказівкою закону та висновком Верховного Суду, викладеним у постанові
від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі: відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, вказівка пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є імперативною та визначає обов'язок суду, а не право зупинити провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої
статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Суд дослідив додані відповідачем до клопотання про зупинення провадження докази перебування у складі Збройних Сил України.
Отже, з огляду на обов'язок суду зупинити провадження в справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (за наявності відповідного волевиявлення особи) касаційна скарга є необгрунтованою.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом положень статтей 252, 253 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження щодо оскарження ухвали Запорізького апеляційного
суду від 14 квітня 2026 року на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ткачук Наталія Іванівна, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська