Справа № 177/1531/24
Провадження № 1-кп/177/74/26
04 травня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі матеріали кримінального провадження№ 12024040000000751 від 03.05.2024 за ч. 2 ст. 286 КК України щодо:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Єлізаветградка Олександрівського району Кіровоградської області, громадянина України, із загальною середньою освітою, непрацюючого, пенсіонера, одруженого, який утриманців не має, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілих ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
представника потерпілих,
адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_2 ,
захисника обвинуваченого,
адвоката ОСОБА_8 ,
ОСОБА_2 , 03.05.2024 приблизно о 09 год. 40 хв., керуючи технічно справним автомобілем «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 , належить останньому, рухався в світлий час доби з увімкненим ближнім світлом фар по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги Н-23 сполученнням «Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя» Криворізького району Дніпропетровської області, із боку с. Лозуватка у напрямку м. Кривий Ріг. Проїзна частина має по одній смузі для руху в кожному напрямку. Дорожня розмітка п. 1.1, 1.7 та 1.14.2 Правил дорожнього руху України та встановлені дорожні знаки 1.22 та 1.32 Правил дорожнього руху України.
У вказаний час, тобто 03.05.2024 приблизно з 09 год. 40 хв., поблизу повороту на с. Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перетинала проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля, по регульованому пішохідному переходу.
У ході руху водій ОСОБА_2 , проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, наближаючись до повороту на с. Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху та маючи можливість об'єктивно виявити пішохода ОСОБА_9 , яка рухалась по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно руху автомобіля, завчасно не вжив усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу аби надати дорогу пішоходу. У результаті чого, поблизу повороту на с. Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області водій ОСОБА_2 здійснив наїзд правою передньою частиною автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_9 .
Своїми діями ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5., 2.3 б) та 18.1 Правил дорожнього руху України, якими передбачено:
п. 1.3: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 18.1: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а вразі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Порушення п. 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортної події, унаслідок якої пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді «сполученої тупої травми тіла», що в сукупності, стосовно живих осіб, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент спричинення та мають причинний зв'язок зі смертю ОСОБА_9 .
Смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала в реанімаційному відділенні КП «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» 03.05.2024 о 12 год. 18 хв., від сполученої тупої травми тіла.
Дії ОСОБА_2 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину в пред'явленому обвинуваченні визнав частково. Надав показання про те, що 03.05.2024 зранку був на рибалці та повертаючись додому, близько 09 год. 30 хв., керуючи власним транспортним засобом марки «Chevrolet Lacetti», рухався по трасі Н-23 у Криворізькому районі Дніпропетровської області. Автомобіль був у технічно справному стані, він також почував себе добре. Погода стояла ясна, сонячна, видимість не обмежена, дорожнє покриття також сухе, без пошкоджень. Рухався зі сторони с. Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області в бік м. Кривого Рогу та виходячи з повороту, що на ділянці траси Н-23, біля повороту на СТ «Мрія», у його полі зору опинилася жінка, яка стояла на протилежному, відносно його руху узбіччі, біля кущів, напроти зупинки, що розташована на узбіччі по його смузі руху. Попереду нього рухався транспортний засіб, типу автобуса, а назустріч, із моста, рухалися легковий транспортний засіб, позаду якого їхала фура. Потім він помітив, що вказана жінка почала йти по узбіччю, рухаючись йому назустріч. Як йому здалося, жінка йшла до пішохідного переходу, який знаходився попереду нього. Але, у якийсь момент, ця жінка опинилася на його смузі руху, у зв'язку з чим, він відразу застосував екстрене гальмування, здійснив виворіт керма вліво, із метою її об'їзду. Однак, контакту не вдалося уникнути та він правою частиною свого автомобіля, а саме, фарою, зачепив жінку, внаслідок чого її підкинуло та вона впала на лобове скло керованого ним авто. Після контакту він проїхав незначну відстань та зупинився на зустрічному узбіччі, вийшов із авто та відразу підбіг до жінки, яка на той момент подавала ознаки життя, стогнала. У цей час зупинилася фура, водій якої повідомив, що вже викликав швидку. До приїзду швидкої він постійно перебував біля жінки, потім допоміг покласти її на ноші та каретою швидкої її було госпіталізовано з місця ДТП до лікарні. Зазначив, що з місця події підібрав речі потерпілої, а саме, окуляри, сумочку та мобільний телефон, які віддав працівникам швидкої. Він залишався на місці події до приїзду поліції. У послідуючому, його доставили до ПНД на освідування. Як та за яких обставин проводився огляд місця події, пояснити не може, до огляду залучений не був. На той час перебував у шоковому стані. На уточнюючі питання пояснив, що на момент ДТП почувався добре, постійно слідкував за дорожньою обстановкою, не відволікався, їхав один, зі швидкістю близько 60 км/год. Ділянка дороги, якою рухався, була йому добре знайома, їхав нею не вперше. Траса мала по одній смузі в кожному напрямку, дорожню розмітку. Знав та бачив, що на ділянці в місці ДТП знаходиться пішохідний перехід. Однак, чітко пам'ятає, що контакт з жінкою відбувся у той момент, як він проїхав пішохідний перехід, тобто жінка почала переходити дорогу поза межами пішохідного переходу, не дійшовши до нього приблизно 5-8 метрів. При цьому, у який момент вона вийшла на проїзну частину, сказати не може, оскільки не бачив, помітив її у той час, як вона вже перебувала на середині його смуги руху. У вчиненому розкаювався, зазначив, що не бажав настання таких наслідків, щодня жалкує про вчинене та подумки звертається до потерпілої, просячи в неї пробачення. Неодноразово намагався звернутися до потерпілих як самостійно, так і через захисника, перепросити, висловити готовність відшкодування шкоди. Однак, на контакт із ним потерпілі йти категорично відмовляються. Зауважив, що на даний час готовий відшкодувати 2200 доларів США та 15000,00 грн. Окрім того, зобов'язується також у подальшому з пенсії відшкодовувати спричинену шкоду. Просив зважити на те, що він є особою похилого віку, має хронічні захворювання. Також, має дружину, яка є особою з інвалідністю та сина, який хоча і є повнолітнім, проте також є особою з інвалідністю, перебуває на гемодіалізі. Окрім того, він та його дружина доглядають сестру останньої, яка прикута до ліжка та відповідно, за станом здоров'я, потребує сторонньої допомоги. А тому, із урахуванням усіх обставин у сукупності, просив не призначати йому покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства.
Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні надала показання про те, що ОСОБА_9 доводилась їй бабусею. За життя бабусі вона постійно підтримувала з нею спілкування. Бабуся в її житті відігравала важливу роль, фактично до п'яти років вона проживала з бабусею, яка займалася її вихованням, оскільки батьки перебували на роботі. У 2020 році, у зв'язку з навчанням, вона виїхала до Києва, проте відносини та спілкування з бабусею не припинилися, вони щодня спілкувалися по телефону, мали спільні плани на майбутнє. У день ДТП, 03.05.2024, вона перебувала в м. Києві, готувалася до іспитів та ввечері зателефонувала мати, ОСОБА_5 і повідомила, що бабуся потрапила в ДТП, унаслідок якої загинула.
Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 надала показання про те, що ОСОБА_9 є її матір'ю. Між ними були добрі відносини, вони щодня спілкувалися, мати проживала по сусідству. Коли меншій донці, ОСОБА_10 , виповнилося 5 років, а їй необхідно було виходити на роботу, ОСОБА_9 була вимушена піти на пенсію, щоб допомогти з онукою. Мати мала за містом дачний будиночок, та фактично усе дитинство ОСОБА_24 пройшло з бабусею на дачі. У день пригоди, а саме, 03.05.2024, мати зранку, близько10 год. 00 хв. поїхала громадським транспортом на дачу та пізніше зателефонувала сусідка й повідомила, що матір потрапила в ДТП, госпіталізована з місця події. На жаль, врятувати матір не вдалося та від отриманих травм вона померла. Пояснила, що матір була законослухняною громадянко, правил дорожнього руху ніколи не порушувала, тому не може припустити, щоб вона переходила дорогу в недозволеному місці. Також остання не мала серйозних проблем зі здоров'ям, зокрема із зором.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні надав показання про те, що 03.05.2024 керуючи автомобілем марки «Рено», рухався по трасі Н-23, із м. Кривого Рогу в бік м. Кропивницього, зі швидкістю близько 70 км/год. У той момент, як він з'їжджав із мосту, що біля закладу «Гуляй Поле», попереду нього рухався автомобіль марки «Фольксваген» зеленого кольору, а ще далі, автобус білого кольору. Коли автобус зупинився, із нього вийшла жінка, яка тримала в руках сумки чи пакети. Рухаючись далі, на відстані приблизно 200-300 м бачив, як ця жінка почала перетинати проїзну частину по пішохідному переходу (справа наліво, відносно його руху) та у той момент, як вона перебувала майже по центру зустрічної (відносно його руху) смузі руху, на неї здійснив наїзд автомобіль марки «Chevrolet Lacetti». При цьому, водій цього автомобіля, намагаючись уникнути наїзду на пішохода, вивернув кермо вліво, однак зіткнення не уникнув та після контакту з потерпілою, водій «Chevrolet Lacetti»виїхав на зустрічну смугу руху і зупинився майже на узбіччі. Він (свідок) також зупинився, вийшов зі свого авто та підійшов до жінки, яка лежала на проїзній частині в зустрічній (відносно його руху) смузі, за межами пішохідного переходу, оскільки після контакту з автомобілем марки «Chevrolet Lacetti»її відкинуло. Жінка подавала ознаки життя, однак мала явні ознаки відкритого перелому нижньої кінцівки та черепно-мозкової травми, її речі були розкидані по дорозі. Водій «Chevrolet Lacetti» також вийшов із свого автомобіля та вхопившись руками за голову почав кричати: «Що я накоїв!». Він (свідок) у цей час викликав швидку допомогу та повідомив про це водія «Chevrolet Lacetti». Приблизно через 5-6 хвилин на місце події прибула карета ШМД і потерпіла була госпіталізована. На запитання учасників судового провадження свідок зазначив, що у день події погода була ясною, дорожнє покриття сухе, рівне, мало по одній смузі в кожному напрямку, що розподілені суцільною прямою лінією. Також на дорожньому покритті був наявний пішохідний перехід, встановлений відповідний знак. Уточнив, що автобус зупинився за межами пішохідного переходу, проїхавши його на відстань приблизно 8 метрів. Свідок пояснив, що після того як ШМД госпіталізувала потерпілу, він також залишив місце події. У судовому засіданні свідок зазначив, що впізнає особу обвинуваченого, який 03.05.2024 здійснив наїзд на пішохода, тобто що саме ОСОБА_2 перебував за кермом автомобіля марки «Chevrolet Lacetti».
Окрім цього, на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, судом, за участі учасників судового провадження, досліджено письмові докази, які надано стороною обвинувачення.
Як слідує з рапорту про отримання повідомлення зі служби 102, від представників органів охорони здоров'я ОСОБА_25 та ОСОБА_26 надійшли 03.05.2024 заяви про ДТП, що сталася на трасі, у Криворізькому районі Дніпропетровської області, неподалік с. Мар'янівка, зупинки «Мрія», за участі водія автомобіля марки «Chevrolet Lacetti»та пішохода ОСОБА_9 . Останню госпіталізовано до 2 міської лікарні, де вона від отриманих у результаті ДТП травм 03.05.2024 померла (а.п.2-4).
Відповідно до інформації КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ДОР», у базі даних Криворізького відділу Центральної оперативної диспетчерської з приводу ДТП, яка мала місце 03.05.2024 на а/д «Кропивницький-Кривий Ріг-Запоріжжя», зареєстровано вхідні дзвінки на лінію «103», зокрема, дзвінок з номера телефону, що згідно з даних матеріалів кримінального провадження, належить свідкові ОСОБА_11 (а.п.122).
Окрім того, за фактом цієї ДТП 03.05.2024 у проміжок часу з 10 год. 33 хв. по 12 год. 18 хв., надходили повідомлення від працівників ШМД ОСОБА_12 , працівника 2 міської лікарні (без зазначення прізвища) (а.п.124-125).
Згідно з протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.05.2024, зі схемою та ілюстрованими фототаблицями до нього (а.п.12-18), який проведено ст. слідчим Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області ОСОБА_13 , за участі понятих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , із застосуванням фото фіксації на камеру «Nicon» та масштабної рулетки, оглянуто ділянку місцевості, розташовану на автодорозі сполученням «Кропивницький - Кривий Ріг - Запоріжжя». Оглядом встановлено, що проїзна частина, де відбулася ДТП, являє собою горизонтальну ділянку, вид та стан покриття на момент ДТП: асфальтобетонне, сухе, чисте (відсутня волога, пил, бруд, пісок, нафтопродукти. Дорожнє покриття загальною шириною 7,4 м. Призначено для руху в двох напрямках, по одній смузі у кожному напрямку, ширина розділової смуги 0,1 м. До проїзної частини праворуч та ліворуч примикає узбіччя. За узбіччям праворуч та ліворуч розташовані кювет та поле. На вказаній ділянці дороги рух не регулюється. На проїзній частині нанесена білим кольором дорожня розмітка 1.1, 1.7, 1.14.2 Правил дорожнього руху України. Встановлено попереджувальні та іформаціно- вказівні дорожні знаки 1.22, 1.32, 5.20.1 Правил дорожнього руху України. Подія мала місце у світлий час доби. Видимість з робочого місця водія не обмежена, видимість пішохідного переходу більше 100 м. Автомобіль «Chevrolet Lacetti» мав пошкодження у вигляді деформації капоту справа, розбито лобове скло справа, деформовано праву передню стійку. Слідів гальмування не виявлено. Із місця події вилучено автомобіль «Chevrolet Lacetti» р/н НОМЕР_1 та відео реєстратор «Asppiring».Учасники зі змістом протоколу ознайомлені, кожен підписав протокол без зауважень та застережень.
На фототаблиці відображена загальна ділянка місця ДТП із нанесеними на ній дорожніми розмітками та пішохідним переходом, місце розташування автомобіля після ДТП та наявні на ньому пошкодження.
За даними авіаційної метеорологічної станції Кривий Ріг, 03.05.2024 з 09 год. 11 хв. київського часу, у м. Кривому Розі спостерігалася малохмарна без опадів погода, видимість більше 10 км, вітер північно-східний 2 м/с, температура повітря 19-21 градусів тепла (а.п.120).
Щодо доводів сторони захисту про проведення протоколу огляду місця події за відсутності обвинуваченого ОСОБА_2 , суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК України, із метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
Як визначено ч. 7 ст. 237 КПК України, при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко - чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
За таких обставин огляд місця події є невідкладною слідчою дією, спрямованою на фіксацію обставин події, проводиться слідчим, який складає та несе відповідальність за складений ним протокол огляду місця події та схему місця ДТП. При цьому, положення КПК не передбачають обов'язкової участі підозрюваного (обвинуваченого) у проведенні огляду місця події. Не залучення обвинуваченого до огляду місця події не свідчить про порушення його права на захист та не тягне автоматично визнання цього доказу недопустимим.
Суд враховує, що огляд місця події було проведено уповноваженою особою, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, із належною фіксацією його результатів, а стороною захисту не доведено, що відсутність обвинуваченого під час проведення цієї слідчої дії призвела до обмеження його процесуальних прав або спотворення фактичних даних.
У матеріалах провадження відсутні дані про те, що протокол огляду місця події та схема місця ДТП містять недостовірні відомості та під час судового розгляду таких даних також не встановлено, а відтак у суду відсутні підстави для визнання вказаного доказу недопустимим.
Під час проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_2 , останній відтворив на місці обставини вчинення ним ДТП, що зафіксовано на схемі, яка долучена до протоколу, зокрема, ОСОБА_2 вказав місце, де він вперше побачив потерпілу, а саме, на узбіччі проїзної частини, та місце, де відбувся наїзд на пішохода, що відображено за межами пішохідного переходу (а.п.61-64).
Суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України, суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Дійсно, у ході досудового розслідування слідчий експеримент проведено за участю ОСОБА_2 у процесуальному статусі свідка, який надалі набув статусу підозрюваного та обвинуваченого. Разом із тим, у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б свідчили про те, що при проведенні слідчого експерименту слідчим вчинено дії, які б порушували права чи свободи ОСОБА_2 , або слідчий у будь-якій формі протиправно здійснював вплив на останнього.
Зі змісту протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_2 слідує, що цю слідчу дію проведено у формі, яка відповідає його легітимній меті (відтворення дій, обстановки, обставин події), при цьому ОСОБА_2 роз'яснювалися його права, у тому числі і право не давати показань стосовно себе, які можуть стати підставою для його підозри.
Більше того, під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_2 у присутності захисника підтверджував фактичні обставини, відтворені ним під час слідчого експерименту. За вищевикладених обставин у суду відсутні підстави вважати, що відомості, здобуті під час цієї слідчої дії, були отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які би мали ознаки істотного порушення права особи на мовчання та свободи від самовикриття, тобто, свідчили про порушення конституційних/конвенційних прав ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 15.05.2024 за участю свідка ОСОБА_11 , який проведено з метою перевірки й уточнення відомостей про обставини ДТП, що мала місце 03.05.2024 на ділянці траси Н-23 у Криворізькому районі Дніпропетровської області, свідок розташував автомобіль обвинуваченого ОСОБА_2 (статичного автомобіля) та пішохода (статиста) відносно елементів дороги таким чином, як вони рухалися безпосередньо перед ДТП та у місці з якого він вперше побачив вказаних учасників пригоди, а також вказано місце наїзду на пішохода та розташування учасників пригоди після ДТП, при цьому зафіксовано, що потерпіла перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, на якому і було здійснено на неї наїзд водієм автомобіля «Chevrolet Lacetti». Слідчим проведені відповідні заміри (а.п.70-77).
Отже, під час слідчих експериментів свідки відтворили обстановку та обставини ДТП, що мали місце 03.05.2024. Хід та результати слідчих дій детально зафіксовано в протоколах слідчого експерименту, зі змістом яких ознайомлені його учасники, від яких заяв, скарг, доповнень чи зауважень не надійшло. В якості додатків долучено схему, фототаблицю, відеозапис, про що міститься посилання в протоколах слідчих дій.
Детальний аналіз змісту показань обвинуваченого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_11 в судовому засіданні свідчить про те, що такі показання повністю відповідають їх показанням під час проведення слідчого експерименту.
Відповідно до висновків судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 20.05.2024 № СЕ-19/104-24/19686-ІТ та від 21.05.2024 № СЕ-19/104-24/19688-ІТ, робоча гальмівна система, а також система рульового керування автомобіля «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 на момент огляду знаходили ся в працездатному стані (а.п.34-46).
Згідно з постанови від 08.05.2024 (а.п.129-130), для призначення судової автотехнічної експертизи задано наступні вихідні дані: ДТП мала місце в світлий час доби, поза межами населеного пункту, в районі початку повороту на с. Мар?янівка Криворізького району Дніпропетровської області. Ширина проїзної частини складає 7.4 м, призначена для руху в двох напрямках та має по одній смузі для руху у кожному напрямку, дорожня розмітка 1.1., 1.7, 1.14.2 та дорожні знаки 1.22 та 1.32 Правил Дорожнього руху України. Автомобіль «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 , у технічно справному стані без завантаження із увімкненим ближнім світлом фар. У процесі руху, водій автомобіля «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_16 , яка рухалась зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, у невстановленому для цього місці. Місце контакту на автомобілі - права передня частина автомобіля. Видимість меж проїзної частини та об'єктів на ній необмежена. До моменту наїзду застосував відворіт керма ліворуч.
Оглядовість для водія автомобіля «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_4 - необмежена.
Швидкість руху автомобіля «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_5 , складає 80 км/год. Згідно з показань водія ОСОБА_2 , встановлені наступні данні: «Chevrolet Lacetti» рухався на 0,6 м від переднього лівого колеса до дорожньої розмітки 1.1. ПДР України; місце виходу пішохода на проїзну частину розташовано на відстані 0,0 м відносно лівого краю проїзної частини та на відстані 36.6 м за початком закругленого повороту; місце наїзду на пішохода розташовано на відстані 2.3 м до правого краю проїзної частини (дорожньої розмітки 1.1. Правил дорожнього руху України) та на відстані 29.0 м за початком заокругленого повороту; траєкторія руху пішохода з моменту виходу до моменту наїзду складає 8.9 м. Пішохід рухався прямолінійно, під кутом до автомобіля, із постійним темпом; пішохід рухалася с таким темпом, що шлях довжиною 8.9 м долав за 7.78 секунд; у момент наїзду на пішохода застосував екстрене гальмування до моменту зупинки.
Як слідує з висновку судової автотехнічної експертизи (а.п.133-135), заданій дорожній обстановці водій ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 ПДР України.
При заданих вихідних даних водій ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_17 та в діях водія по керуванню автомобілем «Chevrolet Lacetti» вбачаються невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР України, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з ДТП.
За результатами проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 , для проведення судової авто технічної експертизи, згідно з постановою від 17.05.2024 (а.п.136-137), експерту надано наступні вихідні дані: ДТП мала місце в світлий час доби, поза межами населеного пункту в районі повороту на с. Мар?янівка. Проїзна частина дороги асфальтобетонна, суха, горизонтального профілю, шириною 7.4 м призначена для руху у двох напрямках по одній полосі для руху у кожному напрямку. Нанесена дорожня розмітка 1.1, 1.7, 1.14.2. ПДР України та встановлені дорожні знаки 1.32 та 1.22 ПДР України. Максимально дозволена швидкість руху - 90 км/год.
Автомобіль «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_6 , у технічно справному стані. Автомобіль без завантаження та без пасажирів. У процесі руху на швидкості 80 км/год, водій автомобіля ОСОБА_2 скоїв наїзд на пішохода, який переходив дорогу зліва на право відносно руху автомобіля не зупиняючись, із постійним темпом, не змінюючи напрямок та траєкторію руху, по нерегульованому пішохідному переходу. Будь-які об'єкти та інші фактори, які б створювали небезпеку чи перешкоду для руху водієві автомобіля «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_7 (в.т.ч. і технічного характеру) відсутні.
Водію автомобіля «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_7 , небезпека для руху виникає в момент виходу пішохода на пішохідний перехід.
Повздовжній орієнтир - початок повороту на с. Мар?янівка (далі по тексту - повздовжній орієнтир). Згідно з показань свідка ОСОБА_11 , який рухався по зустрічній полосі для руху, встановлені наступні данні: місце виходу пішохода ОСОБА_9 на пішохідний перехід розташовано на відстані 17.0 м до повздовжнього орієнтиру та на відстані 0.0 м до лівого краю проїзної частини за напрямком руху автомобіля «Chevrolet Lacetti»; місце наїзду на пішохода розташовано на пішохідному переході на відстані 17.0 м за повздовжнім орієнтиром та на відстані 2.2 м до правого краю проїзної частини за напрямком руху автомобіля «Chevrolet Lacetti»; до моменту ДТП автомобіль «Chevrolet Lacetti», рухався таким чином, що відстань від правого габариту автомобіля «Chevrolet Lacetti» до правого краю проїзної частини складає 1.9 м; пішохід ОСОБА_18 із моменту виходу на пішохідний перехід і до моменту наїзду на неї автомобілем «Chevrolet Lacetti» подолала 5.5 м. Вона рухалася з такою швидкістю, що ділянку довжиною 5.8 м долала за 5.6 сек.; швидкість руху автомобіля «Chevrolet Lacetti» - 80 км/год. До моменту наїзду автомобіль гальмування не застосовував; видимість дорожнього знаку та елементів проїзної частини складає - необмежена. Оглядовість - необмежена.
Згідно з висновку судової автотехнічної експертизи від 22.05.2024 № СЕ-19/104-24/21268-ІТ (а.п.141-143), у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. 18.1 ПДР України. В умовах цієї події останній мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_2 не відповідали вимогам 18.1 ПДР України, що з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з настанням даної ДТП.
Згідно з протоколу від 04.05.2024 (а.п.84-85), із 09 год. 30 хв. до 10 год. 00 хв., слідчим СВ ВП № 4 Криворізького РУП Гунп у Дніпропетровській області, ОСОБА_19 , за участі двох понятих: ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , спеціаліста-криміналіста ОСОБА_22 та лікаря ОСОБА_23 , у м. Кривий Ріг, у кімнаті патологоанатомічного відділення КМКЛ, оглянуто труп ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час якого зафіксовано, що остання має черепно-мозкову травму, забій головного мозку важкого ступеня, забої, крововиливи м'яких тканин голови та обличчя, закриту травму грудної клітини, множинні двобічні переломи ребер, грудини, забій серця, розрив обох легень, закриту травму черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів, перелом кісток тазу, відкритий перелом правої гомілки, закритий перелом правого плеча.
Відповідно до висновків судово-медичної експертизи від 30.05.2024 № 973 та від 07.06.2024 № 973/1 (а.п.101-104,109-112), у трупа ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців в параорбітальних областях ліворуч та праворуч, у ділянці ліктьового суглобу праворуч, у ділянці правої молочної залози, по передньо-внутрішній поверхні правого передпліччя, у ділянці лучезапястного суглобу по передньо-внутрішній поверхні; саден на спинці носа, у ділянці надбрівної дуги ліворуч, у лобній ділянці ліворуч, по бічній поверхні грудної клітки та живота, на тильній поверхні правої долоні, біля основи 5-го пальця, у ділянці ліктьового суглобу праворуч; рани на внутрішній поверхні з переходом на задню правої гомілки у верхній третині; закритої черепно-мозкової травми: крововиливи у м'які покриви голови у лобно-тім?яних ділянках праворуч та ліворуч, дифузно-очагові субарахноїдальні крововиливи у тім?яно-скроневих ділянках праворуч та ліворуч, та крововиливи в речовину головного мозку; закритої травми грудної клітини: забій обох легень; переломи ребер по середньо-ключичній лініям 3-5 праворуч та 3-6 ліворуч; закритої травми живота: великовогнищевий крововилив в навколониркову клітковину праворуч; «бампер-перелому» великоберцової кістки праворуч у верхній третині, повного перелому малоберцової кісток праворуч у верхній третині, перелом хребта на рівні 11 грудного хребця. Дані ушкодження мають прижиттєвий характер, виникли незадовго до надходження в стаціонар в умовах ДТП від ударної дії твердих тупих предметів, якими могли бути виступаючи частини кузова автомобіля.
За своїм характером тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Смерть ОСОБА_9 настала від сполученої тупої травми тіла, що супроводжувалася закритою черепно-мозковою травмою, закритою травмою грудної клітини, закритою травмою живота, переломом ребер праворуч та ліворуч, «бампер-перелом» великоберцової кістки праворуч у верхній третині, повний перелом малоберцової кісток праворуч у верхній третині, переломом хребта на рівні 11 грудного хребця та у своєму плині ускладнилась травматичним шоком, що підтверджується морфологічними ознаками характерними для даного виду смерті та даними судово-гістологічного дослідження.
Усі виявлені тілесні ушкодження перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті.
Анатомічна локалізація та морфологічний характер ушкоджень свідчить про те, що ушкодження виникли в умовах ДТП від ударної дії твердих тупих предметів, якими могли бути виступаючі частини кузова рухомого автомобіля. Потерпіла знаходилася у вертикальному або близькому до нього положенні тіла з первинним контактом із травмуючим предметом правою поверхнею тіла, що підтверджується наявністю «бампер-перелому» великоберцової кістки праворуч.
Слідів переїзду транспортним засобом на трупі не виявлено.
Із медичної карти стаціонарного хворого № 24П12311 КП «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» КМР, відділення полі травми відомо, що смерть настала 03.05.2024 об 11 год. 36 хв., що не суперечить судово-медичним даним.
Усі виявлені тілесні ушкодження виникли в умовах ДТП від ударної дії твердих тупих предметів, якими могли бути виступаючи частини кузова автомобіля.
При судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа ОСОБА_9 , не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти.
При судово-токсикологічному дослідженні внутрішніх органів: печінці та жовчному міхурі від трупа ОСОБА_9 не виявлено: похідні барбітурової кислоти, фенотіазіну, фенілалкіламіну, морфін, кодеїн, трамадол, димедрол, мета дон.
Дослідивши безпосередньо в судовому засіданні зібрані в справі докази, у тому числі висновки експертів та протоколи слідчих експериментів, заслухавши показання свідків та потерпілих, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненому кримінальному правопорушенні повністю доведена сукупністю належних, допустимих і узгоджених між собою доказів.
Доводи сторони захисту про перетин потерпілою проїзної частини не по пішохідному переходу, а за його межами (за 5-8 метрів до нього), суд до уваги не бере, оскільки ці доводи спростовуються іншими доказами в справі, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_11 .
Також, оцінюючи ці доводи сторони захисту, суд виходить із того, що відповідно до вимог Правил дорожнього руху України, водій зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як, зокрема, пішоходи та наближаючись до пішохідного переходу, зобов'язаний зменшити швидкість руху та у разі необхідності зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам. Такий обов'язок є безумовним та не залежить від суб'єктивного сприйняття водієм дорожньої ситуації. При цьому, як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений не вперше їхав вказаною дорогою, був обізнаний про наявність у ділянці місця ДТП пішохідного переходу, а також, як указав сам обвинувачений, він бачив потерпілу, яка йшла по узбіччю (назустріч відносно його руху, що не суперечить вимогам п. 1.0, 4.3. ПДР України) і , як він розумів, остання йшла до пішохідного переходу, що, за даних обставин, зобов'язувало його бути більш уважним, знизити швидкість, тобто, діяти відповідно до вимог п. 18.1 ПДР України. Судом встановлено, що потерпіла перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, та як учасник дорожнього руху, що визначено п. 1.10 ПДР України, мала безумовний пріоритет у русі.
Суд не бере до уваги наданий у судовому засіданні стороною захисту акт про проведення огляду пішохідного переходу на км 100+326 автомобільної дороги загального користування державного значення Н-23 від 25.11.2025, складеного представниками Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Дніпропетровській області.Захисник посилався на те, що викладені у ньому обставини свідчать про порушення вимог ДСТУ при організації дорожнього руху, що, на його думку, вплинуло на виникнення дорожньо-транспортної пригоди. Сторона обвинувачення, потерпілі та їх представник не заперечували щодо долучення вказаного доказу, але зазначили, що вказаний акт не є належним доказом.
Оцінивши вказаний документ із точки зору належності, суд звертає увагу, що зазначений акт складено через значний проміжок часу (понад 1 рік 6 місяців після дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03.05.2024), а сам зміст цього акта свідчить про фіксацію стану дорожньої розмітки та дорожніх знаків на момент його складення, а не на момент вчинення ДТП. При цьому, акт не містить будь-яких відомостей, які б дозволяли встановити, що аналогічні умови існували саме на час події, а також в акті не міститься ретроспективного аналізу змін у схемі організації дорожнього руху.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначений документ не підтверджує обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні, зокрема стану дорожньої обстановки на момент вчинення ДТП, а відтак, не є належним доказом, у розумінні ст. 85 КПК України.
Окрім того, суд констатує, що навіть порушення з боку пішохода або недоліки організації дорожнього руху не звільняють водія від обов'язку забезпечити безпеку дорожнього руху (аналогічна правова позиція викладена Верховний Суд, зокрема у постановах від 05.08.2020 № 753/10028/18, 04.01.2025 № 592/7961/18)
Вирішальним для встановлення вини є з'ясування того, чи мав обвинувачений об'єктивну можливість виявити небезпеку та уникнути настання наслідків. Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, така можливість у обвинуваченого ОСОБА_2 була, однак він не вжив необхідних заходів.
Із огляду на викладене, суд доходить висновку, що обвинувачений не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, що свідчить про вчинення кримінального правопорушення з необережності у формі злочинної недбалості.
Відтак, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушенні, поза розумним сумнівом, знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого.
Відповідно до даних обвинувального акта, а також позиції сторони обвинувачення в судовому засіданні, пом'якшуючою покарання обставиною визнано щире каяття ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Водночас, суд не може погодитися з цими обставинами, виходячи з наступного.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Аналогічна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 (справа № 559/1037/16-к), від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7, виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставить у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Судом встановлено, що обвинувачений у судовому засіданні вказуючи про визнання вини, одночасно заперечував фактичні обставини цього кримінального правопорушення, зокрема щодо місця перебування потерпілої під час переходу проїзної частини, а саме, що потерпіла переходила дорогу не безпосередньо по пішохідному переходу, який, на думку сторони захисту не відповідає умовам ДСТУ, тим самим, намагаючись покласти частину відповідальності на потерпілу та третіх осіб.
Суд зауважує, що саме по собі визнання вини, висловлення жалю та вибачень не є безумовним підтвердженням щирого каяття. Поведінка обвинуваченого повинна бути послідовною та спрямованою на повне усвідомлення протиправності своїх дій і їх наслідків. Водночас, на переконання суду, така позиція обвинуваченого суперечить дослідженим у справі доказам, свідчить про відсутність критичної оцінки власної поведінки та повного усвідомлення протиправності власних дій.
Окрім того, пропозиції обвинуваченого щодо відшкодування шкоди потерпілим не були підкріплені реальними діями, спрямованими на її компенсацію (здійснення грошового переказу, внесення коштів на депозитний рахунок, тощо).
За таких обставин суд доходить висновку, що поведінка обвинуваченого не є послідовною, не свідчить про критичну оцінку власних дій та не підтверджує наявності щирого каяття у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, у зв'язку з чим, підстав для врахування цієї обставини як такої, що пом'якшує покарання, суд не вбачає.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд керується ст. 50, ст. 65 КК України та враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке хоча за формою вини і є необережним, але за класифікацією (ст. 12 цього Кодексу) належить до тяжких, наслідки вчинення злочину, в результаті якого загинула людина, особу обвинуваченого, який свою вину визнав частково, висловив жаль з приводу наслідків злочину, негативно оцінював злочин, висловлював бажання виправити ситуацію, яка склалася, просив вибачення у потерпілих, демонстрував готовність понести покарання, а також виплачувати посильну моральну шкоду, разом із тим, активних заходів щодо цього упродовж досудового розслідування та в судовому засіданні не вчинив. Також суд враховує вік обвинуваченого, який на момент розгляду справи досяг 75 років, є пенсіонером, має низку хронічних хвороб, які потребують фахового спостереження і періодичного лікування, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має стійкі соціальні зв'язки, сім'ю і постійне місце проживання, за яким характеризується виключно позитивно, дружина якого є особою з інвалідністю з дитинства.
Об'єктивних даних, які б свідчили про перебування на утримання обвинуваченого будь-яких осіб, суду не надано.
Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння від 03.05.2024 № 1098 (а.п.55), у ОСОБА_2 ознак сп'яніння не виявлено.
Суд враховує, що за змістом ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Згідно зі ст. ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Таким чином, справедливість покарання законодавець пов'язує не тільки з даними про особу винуватця, пом'якшуючими обставинами, класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
У судовому засіданні потерпілі наполягали на призначенні ОСОБА_2 реального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої статті, а прокурор вважав за можливе звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з випробування, тобто, застосувати ст. 75 КК України.
Разом із тим, суд зазначає, що думка потерпілих та інших учасників про вид і розмір покарання хоча й враховується судом у сукупності з іншими обставинами, проте вона не є вирішальною в даному питанні та не перекреслює дискреційних повноважень суду, які реалізуються при виборі заходу примусу. Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду (постанови від 12.03.2019 у справі № 495/9188/16-к; 27.10.2020 у справі № 664/2526/19; 07.02.2023 у справі № 129/213/17; 14.11.2024 у справі № 556/2114/22; 19.02.2026 у справі № 697/1653/24).
У даній справі суд звертає увагу на характер (зміст) дій засудженого, який попри необережне ставлення до їх наслідків, наближаючись до пішохідного переходу знехтував вимогами ПДР, у зв'язку з чим, заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, від яких остання померла.
Необхідно зазначити, що основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення за ст. 286 КК України є безпека руху.
Тобто, кримінальне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_2 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров'я, бо формує думку суспільства про незахищеність і вразливість до вчинення щодо нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху.
ПДР України встановлено єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність і виконувати додаткові обов'язки в правовому полі.
Тож за встановлених у ході розгляду справи обставин, враховуючи особу обвинуваченого, відсутність обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, вчинення ОСОБА_2 тяжкого злочину, його наслідки, суд доходить висновку про наявність підстав для призначення ОСОБА_2 покарання за вчинений ним злочин у виді позбавлення волі на певний строк на рівні мінімальної межі санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України.
Саме таке покарання є пропорційним вчиненому, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування вимог ст. ст. 69, 69-1, 75 КК України, судом не встановлено.
При цьому суд зазначає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності та справедливості.
Звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання, негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримання Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.
Суд наголошує, що призначення покарання є не лише формальним реагуванням держави на вчинення кримінального правопорушення, а й одним із ключових інструментів кримінально-правової політики, спрямованим на досягнення цілей справедливості, превенції та правової визначеності. Покарання неминуче передбачає певні обмеження особистих прав і свобод особи, оскільки за своєю сутністю є державною санкцією за порушення встановленого правопорядку.
Такі обмеження не мають на меті приниження людської гідності або помсту за скоєне, а служать засобом відновлення соціальної справедливості, запобігання новим правопорушенням та формування у засудженої особи належного ставлення до закону. У цьому контексті обраний вид і міра покарання мають відповідати тяжкості вчиненого, особі винного та обставинам, що впливають на рівень його суспільної небезпечності.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_2 на його вік, соціальний статус, позитивну характеристику, відсутність попередніх судимостей, спосіб життя, соціальні зв'язки, перебування на утриманні дружини, яка є особою з інвалідністю, не можуть бути безумовною підставою для його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, а враховані судом при призначенні мінімального покарання, передбаченого санкцією ст.286 КК України.
При вирішенні питання про призначення ОСОБА_2 додаткового покарання за ч. 2 ст. 286 КК України , суд виходить з такого.
ОСОБА_2 отримував посвідчення водія серії НОМЕР_8 (а.п.53).
Право на керування транспортним засобом є спеціальним правом, надання якого пов'язане з підвищеними вимогами до поведінки особи, яка його отримала, оскільки таке керування може становити загрозу для життя та здоров'я інших осіб.
За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства в справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14, у кожному випадку призначення покарання за ч. ч. 1, 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами.
Суд зауважує, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України, із урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.
Водночас суд бере до уваги, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є їх роботою, джерелом засобів для існування тощо. Ці обставини потребують врахування з точки зору більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.08.2025 у справі № 754/1696/24.
При вирішенні цього питання суд враховує як дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, так і особливості вчинення конкретного злочину, зокрема, обставини та спосіб його вчинення, наслідки, що настали у виді смерті потерпілого.
Так, незаконні дії ОСОБА_2 хоча і мають характер необережних, однак полягають саме в грубому порушенні ПДР України, яких останній, як водій, мав неухильно дотримуватись, оскільки право на керування транспортним засобом покладає на нього обов'язок користуватися цим правом без завдання шкоди іншим особам. У цьому випадку порушення обвинуваченим ПДР України, навіть із необережності, призвело до порушень невід'ємних прав потерпілої особи, зокрема, права на життя.
Аналізуючи обґрунтованість призначеного особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами Верховний Суд у постанові від 21.08.2025 (справа № 754/1696/24) зауважує, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер. Утрата життя людини, яке згідно зі ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об'єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, а життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер і непоправність наслідків, що настали, а також підвищену суспільну небезпечність для життя та здоров'я людини вказаного злочину, грубе порушення ПДР України, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки це буде необхідним та достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. На переконання суду, тимчасове обмеження обвинуваченого спеціального права не є надмірним тягарем, а переслідує легітимну мету.
Під час підготовчого судового засідання потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подано до обвинуваченого ОСОБА_2 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок кримінального правопорушення, який обґрунтовано тим, що позивачі втратили одну з найрідніших людей - матір та бабусю. Через цю трагічну подію, цивільні позивачі назавжди позбавлені можливості отримувати піклування та допомогу від рідної людини. ОСОБА_9 була чутливою та люблячою матір'ю, дбайливою бабусею, яка весь свій вільний час приділяла родині, проте життєвий зв'язок останньої з цивільними позивачами розірвано та його відновлення неможливе. Розуміння невідворотності та суттєвості втрати лише зростає, негативно впливаючи на сприйняття цивільними позивачами навколишнього світу, переповнюючи їх життя негативними емоціями та переживаннями. Перелічені незворотні негативні явища, включаючи переживання та негативні емоції, призвели до зміни звичного способу життя цивільних позивачів, стали причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя. Смерть ОСОБА_9 негативно змінила життя цивільних позивачів, а негативні переживання та спогади до сих пір переслідують останніх. На даний час цивільні позивачі продовжують мати неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність, дратівливість та реакції замикання в собі зі своїми проблемами та тривогами. Вищевикладене в своїй сукупності день за днем спричиняє цивільним позивачам такі страждання, які неможливо контролювати та вгамувати, а тим паче описати та оцінити.
Отже, у результаті противоправних дій цивільного відповідача ОСОБА_2 , цивільним позивачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спричинено моральну шкоду, яка полягає: у загибелі матері/бабусі, ОСОБА_9 .
Враховуючи обсяг моральних страждань, їх глибину, а також тривалість та характер душевних мук, істотність вимушених життєвих змін, які викликані противоправною поведінкою обвинуваченого ОСОБА_2 , цивільні позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_6 оцінюють спричинену їм моральну шкоду в розмірі по 5000000,00 грн, кожному.
Цивільним відповідачем, ОСОБА_2 подано відзив на позови, відповідно до яких, позовні вимоги ОСОБА_5 вважав за можливе задовольнити частково, при цьому, зменшивши суму моральної шкоди на суму страхового відшкодування, яка підлягає стягненню зі страховика, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 просив відмовити в повному обсязі, оскільки остання не є особою, визначеною законом, яка б мала право на відшкодування моральної шкоди за даних обставин, відтак, не є належним відповідачем у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, що закріплено ч. 2 ст. 1168 ЦК України.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як роз'яснено у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (із змінами та доповненнями), обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом п. 9 цієї ж Постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У контексті практики Європейського суду з прав людини варто зазначити, що справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ із урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.
Оцінюючи вимоги потерпілої ОСОБА_5 (доньки), суд враховує, що вона є найближчим родичем загиблої, перебувала з нею у сталих сімейних відносинах, а тому зазнала істотних моральних страждань. Разом із тим, заявлений розмір відшкодування в сумі 5000000,00 грн є явно завищеним та не відповідає принципам розумності й справедливості.
Щодо вимог потерпілої ОСОБА_6 (онуки), суд враховує доводи сторін та досліджені докази, із яких убачається, що остання перебувала в тісних сімейних та емоційних відносинах із загиблою, яка фактично брала участь у її вихованні, підтримувала постійне спілкування та мала значний вплив на її життя. Зазначені обставини свідчать про наявність глибокого емоційного зв'язку, що дає підстави для висновку про заподіяння їй моральної шкоди.
Доводи сторони захисту про відсутність у онуки права на відшкодування моральної шкоди суд відхиляє, оскільки положення цивільного законодавства не обмежують коло осіб виключно формальними родинними зв'язками, а допускають відшкодування шкоди особам, які довели наявність тісних сімейних відносин із загиблим.
Водночас суд враховує, що ступінь емоційного зв'язку онуки із загиблою, хоча і є значним, однак об'єктивно відрізняється від ступеня зв'язку між матір'ю та дочкою, що обґрунтовує визначення різного розміру відшкодування.
Із урахуванням наведеного, суд визначає розмір моральної шкоди для ОСОБА_5 (дочки) 500000,00 грн, а для ОСОБА_6 (онуки) - 200000,00 грн.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Відносини в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту Закон № 1961-IV (у редакція, що діяла на момент ДТП).
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Згідно з п. 23.1 ст. 23 Закону № 1961-IV, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДІП, є, зокрема, шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 (справа № 147/66/17), унаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає в страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України в справі № 6-2587цс15 про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (п.п. 149, 150).
У то й же час потерпіла особа в разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений ст. 26-1 та п. 27.3 ст. 27 Закону № 1961-IV (п. 172).
Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик відшкодовує моральну (усиновлювачам) шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Як передбачено ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із 01.04.2024 розмір мінімальної заробітної плати в місячному розмірі становив 8000,00 грн.
Як встановлено в судовому засіданні, на час ДТП цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_2 (а.с.64 т.1) була застрахована у НАСК «Оранта», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 21691217. Згідно з вказаним полісом у разі настання страхового випадку, страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, у тому числі за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого в розмірі 320000,00 грн.
Отже, виходячи з мінімальної заробітної плати в місячному розмірі на день ДТП, тобто станом на 03.05.2024, який становив 8000,00 грн, розмір відшкодування моральної шкоди, яку
має відшкодувати потерпілій страховик становить 96000,00 грн (8000 грн х 12).
Судом роз'яснювалося право на залучення страховика до участі в справі та пред'явлення до нього відповідних вимог, однак потерпілі таким правом не скористалися, у зв'язку з чим, страховик залучений судом до участі в справі як третя особа, оскільки судове рішення в справі може вплинути на їх права та обов'язки.
Водночас суд враховує, що у межах передбаченого законом розміру (96000,00 грн) обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на страховика щодо осіб, які мають право на таке відшкодування.
Із огляду на те, що потерпіла ОСОБА_5 (донька) належить до кола осіб, визначених законом, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру стягнення з обвинуваченого на суму страхового відшкодування, що становить 96000 грн (500000,00 грн - 96000,00 грн = 404000,00 грн.)
У рамках вказаного кримінального провадження до обвинуваченого ОСОБА_2 ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.06.2024 застосовувався запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, строк дії якого продовжувався під час судового провадження та який на момент ухвалення судового рішення сплив. Клопотань про застосування запобіжного заходу не надходило.
Строк покарання обвинуваченому ОСОБА_2 необхідно обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Згідно з постановою від 03.05.2024, автомобіль «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , визнано речовим доказом у цьому кримінальному провадженні (а.п.19-21).
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.05.2024 на автомобіль «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 , накладено арешт із подальшим зберіганням його на території автоколони Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області (а.п.27-28).
Таким чином, арешт на автомобіль «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_2 , враховуючи часткове задоволення цивільного позову, підлягає залишенню в силі, до моменту виконання судового рішення в частині цивільного позову, що відповідає положенням ч. 4 ст. 174 КПК України.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України, а процесуальних витрат, згідно зі ст. 124 КПК України.
Керуючись ст. ст. 369-371, 373-374, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_2 винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_2 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Арешт на автомобіль «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_2 , застосований ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.05.2024 із метою забезпечення цивільного позову, залишити в силі, до моменту виконання судового рішення в частині цивільного позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта та проведення експертиз у загальному розмірі 9844 (дев'ять тисяч вісімсот сорок чотири) гривні 64 копійки.
Речові докази: автомобіль марки «Chevrolet Lacetti», р/н НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_2 , - зберігати на території автоколони Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області, що за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Танкістів, буд. 2А.
Цивільний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_10 ) моральну шкоду в розмірі 404000 (чотириста чотири тисячі) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_11 ) моральну шкоду в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Матеріали кримінального провадження № 12024040000000751 від 03.05.2024 за ч. 2 ст. 286 КК України щодоОСОБА_2 (у 1 томі на 202 арк.) залишити при обвинувальному акті, із подальшим зберіганням у справі № 177/1531/24 (провадження № 1-кп/177/74/26).
Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: