05 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/2643/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Бенедисюка І. М. та Власова Ю. Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (далі - Банк)
на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.01.2026 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026
за позовом Банку
до ОСОБА_1
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФОТЕРРА ГРУП";
2) ОСОБА_2 ;
3) ОСОБА_3 ;
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІЛЬНИЙ НЕТ";
5) Приватне підприємство "ІНФОТЕРРА",
Банк 17.04.2026 (через систему "Електронний суд") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 зі справи № 908/2643/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 04.05.2026 для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: Булгакова І.В. (головуюча), Власов Ю.Л. та Бенедисюк І.М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2025 році, в якому відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року був визначений у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Стаття 162 ГПК України містить положення, згідно з яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.
Предметом позову у цій справі є звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОТЕРРА ГРУП" на користь Банку за договором про приєднання до Правил надання кредиту від 03.09.2020 у загальному розмірі 251 432,73 грн.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).
З огляду на викладене та враховуючи, що предметом позову є звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитом у загальному розмірі 251 432,73 грн, а відтак ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України (302 000 грн).
Так, згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.01.2026, яке залишене без змін постановою апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі №908/2643/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає про необхідність перегляду справи Верховним Судом з посиланням на те, що розгляд цієї справи є необхідним з точки зору формування єдиного правового підходу, оскільки на сьогодні існує правова невизначеність у питанні співвідношення абсолютного права іпотекодержателя на звернення стягнення (стаття 33 Закону "Про іпотеку") та "принципу пропорційності" у розумінні статті 8 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, що ставить під сумнів ефективність іпотечного забезпечення та ризикує перетворити іпотечні договори на декларативні інструменти без реально діючих механізмів захисту прав кредитора.
Крім того скаржник посилається також на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для нього значення, оскільки масове застосування судами підходу про "непропорційність" щодо таких кредитів призведе до системної кризи заставного права в Україні та неможливості повернення державних коштів, виділених на підтримку бізнесу, ризику створення значної кількості безнадійних кредитів (NPL), що безпосередньо впливає на ліквідність банку та його здатність фінансувати нові проєкти, зокрема щодо підтримки державних програм мікро- та малого бізнесу та, у свою чергу, загрожує стабільності фінансової системи.
Також Банк зазначає, що останній належить до об'єктів критичної інфраструктури в банківській системі України відповідно до переліку, затвердженого рішенням Правління Національного банку України від 20 квітня 2021 року № 148 "Про об'єкти критичної інфраструктури в банківській системі України"; є системно важливим банком згідно з Рішенням Правління Національного банку України від 29 лютого 2024 року №70-рш "Про визначення системно важливих банків", що свідчить про те, що вирішення цієї справи має не лише приватноправове значення для скаржника, а й фундаментальне економічне та державне значення.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи, не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності виняткового значення та значного суспільного інтересу у цій справі, передбаченого згаданим підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки тощо.
У свою чергу, надаючи оцінку "винятковості справи", суд досліджує мотиви, відповідно до яких сам учасник справи вважає справу такою, що має для нього виняткове значення. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
У зв'язку з наведеним зміст оскаржених судових рішень у цій справі також не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Банку на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.01.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026зі справи № 908/2643/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов