18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
05 травня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/183/26
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом Приватного малого підприємства «Експрес» до Фізичної особи - підприємця Демиденка Дмитра Миколайовича про стягнення 126063 грн 08 коп.,
Позивач - Приватне мале підприємство «Експрес», через систему «Електронний суд», звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Демиденка Дмитра Миколайовича (далі - відповідач), в якому просив суд стягнути, на підставі заявки на перевезення вантажу №ФП-35 від 04.02.2025, 90288 грн 25 коп. боргу за надані послуги, 5935 грн 18 коп. інфляційних втрат, 2641 грн 86 коп. 3% річних та 27197 грн 79 коп. пені, що разом становить 126063 грн 08 коп.
Позов мотивований невиконанням відповідачем свого обов'язку з оплати наданих позивачем послуг по організації автоперевезення вантажу відповідача у міжнародному сполученні автомобільним транспортом на умовах заявки на перевезення вантажу №ФП-35 від 04.02.2025 з доданими до неї документами первинного обліку.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/183/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач письмовий відзив на позовну заяву, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав, ухвала Господарського суду Черкаської області від 16.02.2026 адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, ним отримана, що підтверджується довідкою суду про надіслання/доставку ухвали до електронного кабінету відповідача (а.с.13).
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, відповідач був повідомлений судом належним чином, зокрема йому була надана можливість визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначити датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.
Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.
04.02.2025 позивач - Приватне мале підприємство «Експрес», як виконавець та відповідач - Фізична особа-підприємець Демиденко Дмитро Миколайович, як експедитор, погодили заявку на перевезення вантажу № ФП-35 (далі Заявка, а.с. 7 на звороті) з наступними умовами:
Виконавець: ПП “Транзит-Сервіс»
Експедитор: ФОП Демиденко Дмитро Миколайович
Дані авто: НОМЕР_1 НОМЕР_2
Дані водія: Шподарев Владислав, НОМЕР_3 , НОМЕР_4
Адреса завантаження: Новогригорівка, Дніпропетровська область, Україна
Адреса замитнення: Митний пост м. Дніпро
Пункт перетину кордону: п/п Порубне
Адреса розмитнення: м. Русе, Болгарія
Адреса вивантаження: Русе Болгарія
Дані вантажу: олія технічного призначення
Вага вантажу: 24.5 т
Ставка по перевезенню:85 Є/т
Форма оплати: безготівкова, в гривні на розрахунковий рахунок, курс на дату розвантаження. По оригіналам транспортних документів до 7 банківських днів. Акт виконаних робіт, рахунок, 2 примірники ЦМР
Дата завантаження: 06.02.2025
Дата розвантаження: по прибуттю (орієнтовний термін доставки 5-7 днів)
Додаткові умови: спеціалізована цистерна в нержавіючій сталі для перевезення наливних вантажів. Понаднормовий простій автомобіля на території Європи складає 100Є/доба, на території України - 50 Є/доба. Цистерна суха, чиста. Без сторонніх запахів з нержавіючої сталі.
Поштова адреса: Кременчук, відділення НП №15, ФОП Демиденко Дмитро, тел. НОМЕР_5 .
Заявка підписана представниками обох сторін.
Із міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №3/2025 оформленої 09.02.2025 (а.с. 8), вбачається, що позивач виконав перевезення вантажу з с. Новогригорівки, Дніпропетровська область до м. Русе, Республіка Болгарія, із відміткою отримувача про одержання вантажу - 13.02.2025.
За твердженням позивача, ним на виконання умов заявки №ФП-35, 13.02.2025 складено акт про надання послуг № 66 на суму 90288 грн. 25 (а.с. 7), який 17.03.2025 з оригіналами товарно-транспортної накладної CMR №3/2025 відправлені відповідачу за погодженою адресою: м Кременчук, відділення Нової Пошти №15, останнім отримані, акт надання послуг погоджено та підписано, однак, вартість наданих послуг не оплачено.
08.12.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією від 05.12.2025, в якій вимагав протягом семи календарних днів виконати своє грошове зобов'язання в сумі 90288 грн. 25 коп. за надані позивачем послуги перевезення за заявкою відповідача № ФП-35 від 04.02.2025, актом надання послуг № 66, який погоджено відповідачем, заперечень проти його погодження не заявлено, у разі несплати повідомив про намір звернення до суду з відповідним позовом, а також нарахування штрафних санкцій (а.с. 9, докази направлення а.с.9 на звороті).
Відповідач отримав претензію направлену засобами поштового зв'язку, однак, надані позивачем послуги не оплатив, що стало причиною звернення позивача в суд з даним позовом.
За порушення строків оплати наданих послуг з перевезення позивач також нарахував відповідачу 27197 грн 79 коп. пені, в порядку ч.2 ст.625 ЦК України 2641грн 86 коп. 3% річних, 5935 грн 18 коп. інфляційних втрат що також складають предмет даного позову.
Отже, спірні правовідносини сторін виникли із заявки на перевезення вантажу №ФП-35 від 04.02.2025, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін за цим договором.
Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань послуг перевезення вантажів, загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування визначені главами 63-64 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальні положення про договір - розділом ІІ книги 5 ЦК України, загальні положення про правочини - розділом IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 ЦК України.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов'язання, зокрема:
зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509);
сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.ч. 1, 3 ст. 510);
одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525);
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526);
кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527);
якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530);
зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598);
зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599);
порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610);
у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 3 ч. 1 ст. 611);
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612).
Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626);
відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627);
зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628);
договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629);
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.ч. 1-3 ст. 632);
договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638);
договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639);
договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.ч. 1, 2 ст. 640).
Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов'язань.
Главою 64 ЦК України врегульовано відносини перевезення:
за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909);
у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920);
позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (ст. 926).
До договорів міжнародного дорожнього перевезення вантажів за винагороду транспортними засобами, за умови коли місце завантаження та місце розвантаження, вказані в контракті, знаходяться на території двох різних країн, застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вчинена в м.Женеві 19 травня 1956 року (надалі Конвенція КДПВ) до якої, згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», Україна приєдналась 1 серпня 2006 року.
Так, статтею 32 Конвенції встановлено, що подача позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, виконаних відповідно до Конвенції, може відбуватись впродовж одного року. Разом з тим, у випадку наявності у однієї із сторін навмисних дій чи вини, строк встановлюється в три роки.
Відповідно до викладених обставин справи та наведених норм законодавства суд вбачає, що договір перевезення вантажів укладений сторонами шляхом погодження заявки на перевезення вантажу №ФП-35 від 04.02.2025. За заявкою відповідача позивачем надано послуги з організації перевезення вантажу дорожніми автотранспортними засобами за маршрутом Україна-Болгарія, що підтверджено даними міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 3/2025, які підтверджені відповідачем у акті надання послуг №66 від 13.02.2025 на суму 90288 грн 25 коп.
Таким чином, відповідач, отримав документи позивача щодо перевезення вантажу за заявкою №ФП-35, актом надання послуг №66 від 13.02.2025 на суму 90288 грн 25 коп., фактично погодив, підписав, повернув позивачу, однак, свій обов'язок з оплати отриманих від позивача послуг, не виконав.
Розмір фактично наданих позивачем послуг за заявками відповідача становить 90288 грн 25 коп, які останнім не сплачені, не заперечені та підтверджені наданими у справу належними і допустимими доказами, тому вимога позивача у вказаній сумі підлягає задоволенню.
У зв'язку з простроченням сплати основного грошового зобов'язання позивачем також заявлено до стягнення з відповідача, пеню в сумі 27197 грн 79 коп. нараховану за період 21.02.2025-11.02.2026, згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України - 2641 грн 86 коп. 3% річних нарахованих за період 21.02.2021- 11.02.2026, 5935 грн 18 коп. інфляційних втрат нарахованих за період березня 2025 року - січня 2026 року.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
При вирішенні спору в частині стягнення спірних сум 3 % річних, інфляційних втрат суд керується приписами статей 536, 625 ЦК України, їх розрахунок позивачем методологічно і арифметично проведено правильно, судом перевірено судом перевірені із застосуванням калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій в ІПС LIGA 360, спірні суми 3% річних, інфляційних втрат, нараховані відповідно до умов заявки №ФП-35, на фактичну суму боргу, їх суд вважає правильними. Відтак вимоги позивача і в цій частині суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у обрахованих позивачем розмірах.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 27197 грн 79 коп. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 611, 625 ч. 1 ЦК, 216 ГК України, неможливість виконання зобов'язання не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.
Відповідно до ст. 610,ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частини 1, 2 ст. 215, частина 1 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Договір перевезення вантажів укладений сторонами шляхом погодження заявки на перевезення вантажу №ФП-35 від 04.02.2025, умови якої не містять даних про застосування заходу забезпечення виконання зобов'язання щодо повноти і своєчасності проведення розрахунків за послуги неустойкою у виді пені, її розміру та умов нарахування.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 05.09.2019 у справі N 908/1501/18 - якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Враховуючи те, що між сторонами відсутній правочин яким було б передбачено застосування заходу забезпечення виконання зобов'язання неустойкою у виді пені, погоджено розмір та умови її нарахування, вчинений у письмовій формі, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 27197 грн 79 коп пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим доказаним і задовольняє його частково з наведених вище підстав.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2087 грн. 99 коп.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255-256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Демиденка Дмитра Миколайовича, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Приватного малого підприємства «Експрес», ідентифікаційний код юридичної особи 30253563, місцезнаходження: 81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Бандери, буд. 7 - 90288 грн. 25 коп. боргу, 5935 грн. 18 коп. інфляційних втрат, 2641 грн 86 коп. 3% річних, 2087 грн. 99 коп судових витрат.
У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 27197 грн 79 коп пені відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено 05.05.2026.
Суддя В.М. Грачов