Справа № 209/4604/23
Провадження № 2/209/65/26
Іменем України
27 квітня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд м. Кам'янського Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Багбая Є.Д.,
за участю секретаря Полухіної Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання обов'язку боржника за договором позики відстунім,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Просить суд стягнути з відповідача 71077 гривень основного боргу за договором безвідсоткової позики, 12700 гривень- 3% річних, 59539,40 гривень - індекс інфляції, а всього 143316,40 гривень та витрати на правову допомогу та судовий збір, відповідно до уточненої позовної заяви від 04 липня 2025 року збільшили позовні вимоги та просять суд стягнути з відповідача 81 301 грн. основного боргу за договором безвідсоткової позики, 19105 грн. - три відсотки річних, 96 255, 74 грн. - індекс інфляції, всього в загальному розмірі 196 661 грн. 74 коп. та судові витрати по справі. На обґрунтування своїх уточнених позовних вимог зазначають, що позивач, ОСОБА_3 04 вересня 2017 року надала в борг за договором позики відповідачу в сумі 50 000, що за офіційним курсом НБУ України складало одна тисяча дев'ятсот сорок п'ять доларів США. Передача грошових коштів було оформлено договором позики, а факт отримання грошових коштів було додатково підтверджено відповідною власноруч написаною відповідачкою розпискою, сума грошових коштів зазначена як в договорі позики, так і в розписці, написаній власноручно відповідачкою, була передана позивачем відповідачу в повному обсязі 04 вересня 2017 року. Термін користування відповідачкою грошовими коштами позивача, було обумовлено сторонами, та складав три роки з моменту реальної передачі грошових коштів, тобто з 04.09.2017 року. По закінченню вказаного строку ОСОБА_2 повинна була повернути суму позики протягом наступного дня після закінчення строку дії договору, тобто 05 вересня 2020 року. Грошові кошти відповідачка отримала відразу та зобов'язалась повернути взяту у борг суму грошових коштів, та у випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США зобов'язалась повернути борг у пропорційному збільшеному розмірі. Таким чином, станом на 04 вересня 2017 року позивачем були передані відповідачці грошові кошти на загальну суму 50 000 гривень, що складало станом на вересень місяць 2017 року за офіційним курсом НБУ долара до гривні - 1945 доларів США. Проте відповідач своєчасно не повернула суму позики, тому вона зобов'язана сплатити неустойку,3% річних та індекс інфляції. Враховуючи вищевикладене, станом на 01.07.2025 року офіційний курс НБУ становить: 1$ США = 41,77грн. 41,8грн., тобто сума основної заборгованості за договором позики складає 81301 грн., 1945 $ США х 41,8грн. = 81 301грн. Також відповідно до вимог ст.625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню суми трьох відсотків річних та індексу інфляції, розраховані за період з 04.09.2017 року (день отримання грошових коштів) по 03.07.2025 року та складають за весь період 2,183943. Інфляційне збільшення = 81301 х 2,183943 - 81301 = 96 255,74 грн. Розрахунок 3% річних за період з 04.09.2017-03.07.2025 року на суму боргу 81301,00 гривень, що складає 19105,00 гривень. Таким чином, сума заборгованості, яку позивач вважає за необхідне стягнути із відповідача за договором позики, становить 196 661 гри. 74 коп.
Ухвалою суду від 12 вересня 2023 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 11 жовтня 2023 року вирішено проводити розгляд справи в загальному порядку та замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
02 жовтня 2023 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, пізніше подали оновлену зустрічну позовну заяву, згідно якої просять суд визнати обов'язок боржника за договором позики відстунім. На обгрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_2 працювала менеджером компанії «ВІТРИНА» та співпрацювала з заводом виробником ТОВ «Вікна Нові» у якого замовляли вікна для кінцевого споживача. Завод ТОВ «Вікна Нові» з метою збільшення продажів, влаштовував мотивуючі акційні пропозиції для у вигляді оплати 2% від продажу їхньої продукції. Оплату наприкінці місяця завод-виробник робив на картку АТ «ПриватБанк» менеджера компанії «ВІТРИНА», тобто ОСОБА_2 . Коли ОСОБА_4 з якою була в трудових відносинах ОСОБА_2 , дізналася що цей % оплачується менеджеру компанії ОСОБА_2 на карту, то вона розлютилася. Після чого ОСОБА_1 поставила ультиматум, що вона звільняє з роботи ОСОБА_2 за те, що вона отримувала від заводу-виробника кошти або вона власноруч пише боргову розписку про нібито отримання від ОСОБА_5 грошей у борг (нібито компенсація отриманих ОСОБА_2 від заводу-виробника 2% від продажу їхньої продукції). Таким чином, ОСОБА_1 , шляхом тиску та погроз, нав'язала ОСОБА_2 інший альтернативний варіант - написати удавану розписку про те, що ОСОБА_2 нібито бере у ОСОБА_5 50 000,00 грн. у борг. Під час написання розписки від 04.09.2017 року був присутній ОСОБА_6 , з яким ОСОБА_1 приїхала до офісу, ОСОБА_7 не було, хоча за розпискою він вказаний як свідок. Розписка писалася під диктування ОСОБА_1 , з застосуванням примусу та погроз здійснення вище зазначених дій з її боку. Тому особливо запитань ОСОБА_2 їй не ставила, оскільки працювала в сім'ї одна та боялася звільнення та навіть не думала, що через 6 років ОСОБА_1 , користуючись удаваним договором позики, вводячи суд в оману, звернеться до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення удаваного боргу. Також, зазначають, що сама розписка від 04.09.2017 року базується на підставі надрукованого на комп'ютері ДОГОВОРУ ПОЗИКИ (БЕЗВІДСОТКОВОЇ) від 04.09.2017 року, який ОСОБА_2 взагалі не бачила в очі, і який не підписувала. Вважають, що Договір позики (безвідсоткової) від 04.09.2017 року був складений додатково, і зовсім недавно, тільки для того, щоб якось підкріпити базу розписки від 04.09.2017 року, яка вже неактуальна внаслідок закінчення строку загальної позовної давності. Більш того, підставою виникнення даного позову є безліч кредитних боргів у ОСОБА_1 перед банками, боргів перед заводами-виробниками, які виникли за останні два роки, та які необхідно повертати, а гроші вже нею витрачені. Фінансові установи звертаються до суду з позовними заявами до ОСОБА_1 про стягнення боргу, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень. Таким чином, стверджують, що жодних грошей в борг ОСОБА_2 у ОСОБА_1 ніколи не брала, Договору позики (безвідсоткової) від 04.09.2017 року не підписувала, та підпис їй не належить. Для підтвердження даних доводів позивачем була заявлена клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. На підставі вищевикладеного, просить суд визнати недійсним Договір позики від 04.09.2017 року та розписки від 04.09.2017 року, що укладені між сторонами та відмовити в задоволенні первісного позову про стягнення боргу за договором позики. 02 червня 2025 року представником позивача ОСОБА_2 подано оновлено зустрічну позовну заяву згідно якої просять суд визнати обов'язок ОСОБА_2 за Договором позики від 04.09.2017 року та розписки від 04.09.2017 року, що укладені між сторонами відсутнім. Також долучили клопотання про застосування строку позовної давності.
В підготовчому судовому засіданні від 07 листопада 2023 року зустрічний позов прийнятий до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 -адвокат Клец Т. надали відзив на уточнену позовну заяву, згідно якого зазначили, що печатний Договір позики (безвідсотковий) від 04.09.2017 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 не укладала, не підписувала, та до моменту звернення ОСОБА_1 до суду - не бачила його в очі. Гроші за вказаним Договором ОСОБА_2 від ОСОБА_1 не отримувала, та в неї ніколи нічого не позичала. Для підтвердження заперечень стороною Відповідача за первісним позовом заявлено клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи документів. З приводу нарахованих на ОСОБА_2 грошових коштів зазначають, що незрозумілим є переведення еквіваленту суми основного боргу в розмірі 50 000,00 грн., що зазначений у розписці, з національної валюти України - гривні, які нібито були надані в боргу Відповідачці, на іноземну валюту - 1 945,00 долари США станом на 04.09.2017 року, а потім знову перевод з іноземної валюти долари США, які не позичалися, у гривні, вже станом на 03.07.2025 рік. А тому недопустимим є зазначення у позові таких махінацій, оскільки відповідно до Договору позики від 04.09.2017 року визначено національну валюту України, яка у позові не має конвертуватися у долар США. Також не погоджуютьсчя з вимогою ОСОБА_1 про стягнення суми 3% річних, що нараховані за період 04.09.2017 року по 03.07.2025 року, оскільки Договір позики (безвідсотковий) від 04.09.2017 року є безпроцентним, що чітко зазначено у документах; 3% річних ОСОБА_1 нараховує на суму основного боргу в розмірі вже 81 301,00 грн., ця сума жодним чином не зазначена в Договорі позики (безвідсоткової) від 04.09.2017 року; період нарахування 3% річних відбувається вже з дати укладення удаваного Договору позики (безвідсоткового) - з 04.09.2017 року, строком же надання позики є 3 роки, тобто до 04.09.2020 року, тобто прострочка ще не відбулася. Не погоджуються з вимогою ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції, що нараховані за період 04.09.2017 року по 03.07.2025 року, оскільки період нарахування індексу інфляції відбувається вже з дати укладення удаваного Договору позики (безвідсоткового) - з 04.09.2017 року, строком же надання позики є 3 роки, тобто до 04.09.2020 року, то прострочки ще не відбулася. Просять у задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики відмовити повністю за необґрунтованістю та недоведеністю. Також долучили заперечення на відповідь на відзив, де стверджували, що Договір позики від 04.09.2017 року був складений додатково і з метою підкріпити базу розписки від 04.09.2017 року, яка вже є неактуальною внаслідок закінчення строку загальної позовної давності. Вважають, що договір є підробкою з метою поновлення пропущеного строку позовної давності
Ухвалою суду від 24 листопада 2023 року призначено почеркознавчу експертизу та зупинено провадження по справі.
Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року провадження по справі відновлено у зв'язку із надходженням до суду висновку судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 08 липня 2025 року повторно призначено почеркознавчу експертизу та зупинено провадження по справі.
Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року провадження по справі відновлено у зв'язку із необхідністю надання додаткових матеріалів для проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 23 вересня 2025 року клопотання інституту судових експертиз про надання додаткових матеріалів було задоволено та зупинено розгляд справи до надходження результатів експертизи.
Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року провадження по справі відновлено у зв'язку із надходженням до суду висновку судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 13 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
Представником позивача за первісним позовом- адвокатом Єсіповою К.В. долучена відповідь на відзив, згідно якого вказують, що ними вірно обрано спосіб захисту порушеного права позивача. Як вбачається із Відзиву на позов, ОСОБА_2 не визнає взагалі підписання нею договору позики, а написання власноручної розписки стверджує, що відбувалось під тиском та шляхом погроз, з приводу зазначеного позивач продовжуй наполягати на тому, що обидва документи і Договір позики і власноруч написана Розписка були підписані особисто відповідачкою. З приводу пропущення позивачем строків позовної давності, на яких так наполягає відповідач зазначають, що термін користування відповідачкою грошовими коштами позивача, було обумовлено сторонами, та відповідно до п.2.1 договору позики строк надання позики складав три роки з моменту реальної передачі грошових коштів, тобто з 04.09.2017 року по 04.09.2020 року включно. А повернути грошові кошти ОСОБА_2 повинна булана наступний день після закінчення строку, тобто 05 вересня 2010 року (згідно п.3.4 вказаного договору позики), в свою чергу право на вимогу про повернення боргу позивача слід відраховувати саме з цієї дати, з 05.09.2020 року. Позивачка незважаючи на те, що строк позовної давності розпочався саме 05.09.2020 року, все одно чекала, що борг буде добровільно повернуто, і тому 18.08.2023 року позивачка вимушена була звернутися до суду із позовом про стягнення грошових- коштів, в межах загального (трирічного) строку позовної давності, оскільки строк позовної давності за даним порушенням зобов'язання спливає лише 05 вересня 2023 року. Згідно розписки ОСОБА_2 особисто зобов'язалася, у випадку збільшення НБУ офіційного курсу долара США до гривні, повернути борг у пропорційному збільшеному розмірі, саме тому позивачем і було проведено розрахунок, враховуючи відповідне зобов'язання відповідачки, і враховуючи, що офіційний курс НБУ виріс, тому виросла сума основної заборгованості. Щодо відсотків відповідно до змісту ст. 625 ПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а оскільки розмір відсотків договором або розпискою не було встановлено, то саме три відсотки річних було пораховані стороною позивача за весь час користування боржником грошовими коштами позивача.
Представником відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокатом Єсіповою К.В. долучено відзив на зустрічну позовну заяву, згідно якого звернули увагу на те, що звертаючись до суду із зустрічним позовом фактично сама визнає укладання нею такого правочину та визнає, що він підписувався особисто нею про що зазначає в тексті, що відповідно до умов договору позики від 04 вересня 2017 року вона одержала борг від ОСОБА_5 . Також відповідачем за первісним позовом не надано доказів того, що розписка писалася нею під впливом погроз та тиску з боку позивача по справі. Також нею не зазначено правове обґрунтування позову, що може свідчити про зловживання останньою своїми процесуальним правами. Також долучили заяву про застосування строків позовної давності, згідно якої зазначають, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню також з підстав пропущення позивачем строку позовної давності, передбачених ст. 257 ЦК України.
Допитані в судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник - адвокат Єсіпова К.В. позовні вимоги підтримали, зазначили, що відповідач за первісним позовом не надала суду жодних доказів повернення боргу або безгрошевості позики. Заяви Відповідача про те, що розписка написана нею власноручно, але під впливом тиску та погроз, а підпис, який міститься в договорі позики вона не вчиняла, є безпідставними та оскільки вона прострочила виконання зобов'язання, то позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми.
Допитані в судовому засіданні відповідач за первісним позовом та її представник - адвокат Клєц Т.С. позовні вимоги не визнали, зазначили, що розписка про те, що ОСОБА_2 нібито бере у ОСОБА_1 50 000,00 грн. у борг була написана із застосуванням примусу та погроз з боку останньої. Вважають, що сама розписка від 04.09.2017 року базується на договору позики, який ОСОБА_2 не підписувала. Тобто, волевиявлення ОСОБА_2 як учасника правочину не було вільним і відповідало її внутрішній волі. Незрозумілим є переведення еквіваленту суми основного боргу в розмірі 50 000,00 грн., що зазначений у розписці, з національної валюти України - гривні, а потім знову перевод з іноземної валюти долари США, які не позичалися. Сторони не погоджуються з вимогою ОСОБА_1 про стягнення суми 3% річних, що нараховані за період 04.09.2017 року по 03.07.2025 року, оскільки вважають, що договір позики є безвідсотковим, що визначено у документах; 3% річних нараховано на суму основного боргу в розмірі 81 301,00 грн., ця сума жодним чином не зазначена в Договорі позики (безвідсоткової) від 04.09.2017 року; період нарахування 3% річних відбувається з 04.09.2017 року, строком же надання позики є 3 роки, тобто до 04.09.2020 року, то яким чином 04.09.2017 року є строком нарахування процентів, якщо прострочки ще не відбулося. Не погоджуються з вимогою про стягнення індексу інфляції, що нараховані за період 04.09.2017 року по 03.07.2025 року, оскільки період нарахування індексу інфляції відбувається вже з дати укладення Договору позики (безвідсоткового) з 04.09.2017 року, строком же надання позики є 3 роки, тобто до 04.09.2020 року, проте прострочки не відбулося.
Судом окрім заслуховування особистих пояснень сторін були допитані свідки:
- ОСОБА_2 , яка пояснила суду, що вона перебувала в трудових відносинах з ОСОБА_1 , проте грошей у борг вона у неї не брала, розписка від 04.09.2017 року була написана нею під тиском. Вважає, що не повинна повертати борг із відсотками, оскільки в період війни відсотки не повинні бути нараховані.
- ОСОБА_7 , яка пояснив суду, що раніше він працював у ОСОБА_1 . У вересні 2017 року йому зателефонувала ОСОБА_1 та попросила підійти на місце роботи, оскільки вона буде давати гроші в борг. Коли він підійшов, то побачив, що на місці були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 перерахувала гроші та взяла їх, про що написала розписку, яку він власноруч підписав. Сума грошей в розмірі 50000,00 гривень переважно складалася із купюр по 200 гривень, також було небагато купюр по 100 та 500 гривень.
- ОСОБА_10 , який зазначив, що з 2015 року по 2022 року працював у ОСОБА_1 монтажником вікон. Також з ОСОБА_2 він працював з 2015 року, вона була менеджером на фірмі ОСОБА_1 , між ними були нормальні відносини. Він знав, що ОСОБА_2 отримувала нормальну заробітну плату, тому у неї не було необхідності брати гроші в борг, він не бачив, щоб вона писала розписку, свідком цієї події він не був. ОСОБА_2 видавали зарплати іншім співробітникам, в тому числі і йому, тому він знав скільки вона заробляє.
Допитана в залі судового засідання експерт ОСОБА_11 , яка зазначила, що вона входила до складу експертів, які проводили дослідження матеріалів справи та складали експертний Висновок 17.10.2025 року № 6655/25-32, проте вирішити питання чи належить підпис в оригіналі ДОГОВОРУ ПОЗИКИ (БЕЗВІДСОТКОВОЇ) від 04.09.2017 року ОСОБА_2 не виявляється можливим, оскільки її підпис не містить індивідуальних характеризуючих ознак, що було викладено у дослідницькій частині її висновку.
У судовому засіданні встановлені судом обставини та визначені до них правовідносини.
Відповідно до копії Договір позики, (безвідсоткової) від 04 вересня 2017 року / Том 1 а.с.12-13;оберт а.с.129/ між сторонами ОСОБА_5 як позикодавцем та позичальником ОСОБА_2 укладено договір, відповідно до умов п.1.1 якого зазначено, що позичальник отримує безвідсоткову позику в сумі 50 (п'ятдесят) тисяч гривень, що на дату укладення договору за офіційним курсом НБУ еквівалентно одній тисячі дев'ятистам сорокам двом доларам США та зобов'язується повернути позику у визначений Договором строк. У випадку збільшення НБУ офіційного курсу долара США сума повернення підлягає пропорційному збільшенню. Згідно п.2.1 строк позики становить 3 роки з моменту реальної передачі всієї грошової суми. Відповідно до п.3.3 підтвердженням отримання позики позичальником є розписка, видана позикодавцю.
Згідно з умовами Розписки /а.с. Том 1, а.с.14,130/ від 04 вересня 2017 року ОСОБА_2 відповідно до договору позики від 04 вересня 2017 року отримала в борг суму в розмірі 50 (п'ятдесят) тисяч гривень, що на дату укладання договору за офіційним курсом НБУ еквівалентно одній тисячі дев'ятистам сорока двом доларам США і зобов'язується повернути її в строк, зазначений в договорі. У випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США зобов'язується повернути борг у пропорційне збільшеному розмірі. При написанні розписки були присутні свідки: - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
Згідно копії Трудової книжка ОСОБА_2 /Том 1, а.с.107- 117/ остання перебувала в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_12 з 2015 року по 2018 рік.
Суд вважає встановленим відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги позивачів за первісним та за зустрічним позовом із таких мотивів.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Представник відповідача та відповідач за первісним позовом заперечували факт підписання відповідачем ОСОБА_2 договору позики, на підтвердження своїх заперечень долучали клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Згідно Висновку експерта № 55-24 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 209/4604/23 /а.с.157-165/ відповідь на питання- «Чи виконаний підпис в оригіналі ДОГОВОРУ ПОЗИКИ (БЕЗВІДСОТКОВОЇ) від 04.09.2017 року, що укладений між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, в розділі «Місцезнаходження і реквізити Сторін» в графі «Позичальник» - ОСОБА_2 , чи іншою особою?» - не надається можливим із причин, викладених у дослідницькій частині висновку. Також згідно Висновку експертів за результатами проведення повторної комісійної судової почеркознавчої експертизи від 17.10.2025 року № 6655/25-32 /а.с.234-245/ вирішити питання- «Чи виконаний підпис в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження і реквізити Сторін» розділі « Місцезнаходження і реквізити Сторін» в оригіналі ДОГОВОРУ ПОЗИКИ (БЕЗВІДСОТКОВОЇ) від 04.09.2017 року, що нібито укладений між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони не виявляється можливим із причин, викладених у дослідницькій частині висновку.
Враховуючи всі докази в сукупності, доводи викладені в зустрічній позовні заяві, відзиві на уточнену позовну заяву, пояснення надані в судовому засіданні суд вважає доведений факт укладення договору позики між сторонами, оскільки ОСОБА_2 не заперечувала факт того, що розписка від 04.09.2017 року була написана особисто нею, проте факт того, що її волевиявлення не було вільним та розписка писалася нею під впливом погроз не підтверджується доказами. Зокрема, з 2017 року ОСОБА_2 не зверталася до правоохоронних органів із заявами про отримання погроз чи вчинення інших насильницьких дій відносно неї, тобто написана нею розписка про отримання в борг грошових коштів від ОСОБА_13 є документом, який підтверджує факт укладення договору між сторонами та отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Крім того, надаючи розписку ОСОБА_2 особисто зазначила те, що отримала грошові кошти відповідно до договору позики від 04.09.2017 року, тобто вона не могла не знати, що отримала грошові кошти в борг на підставі договору.
На підставі вищевикладеного, оскільки судом встановлено, що договір позики був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , тому в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання обов'язку боржника за договором позики необхідно відмовити за недоведеністю.
Стосовно клопотання сторін щодо застосування строку позовної давності суд зазначає, що за загальна позовна давність становить три роки відповідно до вимог ст.257 ЦК і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.
Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 року до 31.10.2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року. В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 року Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом, стосовно пропуску сторонами строку позовної давності на звернення до суду із відповідними позовними вимогами, оскільки позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. З огляду на вищевикладене, враховувати зміни до ЦК України, які введені в дію на підставі Закону України № 540-ІХ з 02.04.2020 та Закону України №2120-ІХ з 17.03.2022, то позовна давність щодо стягнення боргу за договором позики, інфляційних витрат та 3% річних починаючи з дати прострочення виконання зобов'язання - 05.09.2020 року була продовжена та станом на дату подачі позову (18.09.2023року) не була пропущена.
Стосовно розміру заборгованості за договором позики суд зазначає наступне.
Позивач, звертаючись до суду, просить стягнути суму боргу в іноземній валюті станом на дату звернення до суду з оновленою позовної заявою.
Суд звертає увагу, що ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно умов Договору позики відповідач зобов'язалася повернути взяту в борг суму грошових коштів, та у випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США повернути борг в пропорційна збільшеному розмірі. Таким чином при подачі оновленої позовної заяви від 03 липня 2025 року офіційний курс НБУ складав 41,81, тобто сума основної заборгованості складає 81198,00 гривень. Розрахунок 1942 доларів США (сума боргу на дату укладення договору від 04.09.2017 року)? 41,81=81198,00 гривень.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Щодо нарахування інфляційних втрат.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тлумачення змісту частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дає змогу зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті під час укладення договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті виступатиме складовим елементом ціни в договорі.
За загальним правилом за наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис у частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, вказано, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
На підставі вищевикладеного позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення індексу інфляції за період 04.09.2017 року по 03.07.2025 року задоволенню не підлягають.
Згідно наведеного розрахунку позивачем за первісним позовом розмір 3% річний за період з 04.09.2017-03.07.2025 на суму боргу складає 19105,00 гривень.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16 зазначено про те, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
В постанові від 16.01.2019 у справі №464/3790/16 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
За розрахунком суду 3 % річних становить 2205,52 гривень. Оскільки відповідно до змісту договору позики, за основу для розрахунку заборгованості необхідно брати суму позики в розмірі 50000,00 гривень, а не 81301,00 гривень, як розраховує позивач за первінсим позовом.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року передбачено , що у період дії в Україні воєнного , надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу , пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф , пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) .
Також суд не погоджується з періодом, на який нараховано 3 % річних, оскільки відповідно до вищезазначеної норми, сума 3% річних після 24.02.2022 року не підлягає стягненню. Крім того, відповідно до проведеного первісним позивачем розрахунку початок періоду нарахування 3% річних зазначений як 04.09.2017 року, проте просторочення виконання зобов'язання відбулося 05.09.2020 року з якого і проведено розрахунок. За період 05.09.2020 по 31.12.2020 року сума 3 % річних становить 483,61 гривень (розрахунок 50000,00?118?3/366); за період з 01.01.2021-31.12.2021 року сума 3% річних становить 1500,00 гривень (розрахунок 50000,00 ?365?3/365); за період з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року сума 3% річних становить 221,92 гривень ( розрахунок 50000,00?54?3/365). Всього в загальному розмірі 2205,52 гривень.
Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають в частковому задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розрахунку судових витрат відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача. Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено при подачі позовної заяви судовий збір у загальному розмірі 2003 грн. 97 коп.
Відтак на відповідача слід покласти сплату судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 849,88 гривень.
Розрахунок: 83403,53грн.(задоволені вимоги) х 2003,97 грн. (сплачений судовий збір) : 196661,74 грн. (розмір позовних вимог) = 849,88 грн.
Керуючись ст. 3, 12, 13, 76, 78, ч.3 ст. 211, 141, 142, ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
Первісний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації в АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( місце реєстрації- АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 суму боргу за договором безвідсоткової позики в розмірі 81198,00 (вісімдесят одна тисяча сто дев'яносто вісім гривень) та три відсотки річних в розмірі 2205,53 (дві тисячі двісті п'ять гривень п'ятдесят три копійки) всього в загальному розмірі 83403,53 (вісімдесят три тисячі чотириста три гривень п'ятдесят три копійки) .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 849,88 (вісімсот сорок дев'ять гривень вісімдесят вісім копійок).
В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 ( місце реєстрації- АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_1 (місце реєстрації в АДРЕСА_1 ) про визнання обов'язку боржника за договором позики відстунім - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлений 05 травня 2026 року.
Суддя
Дніпровського районного суду
м. Кам'янського Є.Д. Багбая