65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"04" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 523/20199/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
розглянувши матеріали справи № 523/20199/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулося до Пересипського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 35 249,75 грн.
Ухвалою від 07.04.2026 Пересипський районний суд м. Одеси передав цивільну справу № 523/20199/25 на розгляд до Господарського суду Одеської області.
Мотивом постановлення цієї ухвали стало те, що відносно ОСОБА_1 ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2025 відкрито провадження у справі № 916/3334/25 про неплатоспроможність, в той час як відповідно до ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна.
28.04.2026 матеріали справи № 523/20199/25 надійшли до Господарського суду Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026 справу № 523/20199/25 розподілено судді Волкову Р. В.
Розглянувши матеріали справи № 523/20199/25, господарський суд дійшов наступних висновків.
За положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі 607/6254/15-ц звернула увагу на те, що 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
У цій постанові Велика Палата Верховного суду зробила правовий висновок про те, що вказана категорія справ підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Крім цього, Суд звернув увагу про необхідність надсилання справ до господарського суду без закриття провадження у справі, оскільки в разі закриття провадження у справі такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі.
Відповідно до статті 7 Кодексу з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.
Таке врегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином, з огляду на положення законодавства України, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постановах від 28.04.2021 р. по справі № 428/2376/20, від 18.01.2022 р. по справі № 199/8780/20.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи, Господарський суд Одеської області встановив наступні обставини, які вважається доцільним викласти в хронологічному порядку:
- 18.08.2025 ОСОБА_1 подав до Господарського суду Одеської області заяву про неплатоспроможність;
- 25.08.2025 заяву про неплатоспроможність прийнято до розгляду господарським судом;
- 26.09.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулося до Пересипського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 35 249,75 грн;
- 11.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкрито провадження у справі № 916/3334/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ;
- 27.10.2025 Пересипський районний суд м. Одеси прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до розгляду та відкрив провадження у справі № 523/20199/25;
- 15.01.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі № 916/3334/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ;
- 07.04.2026 ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси справу № 523/20199/25 передано на розгляд Господарському суду Одеської області.
Отже, Пересипський районний суд м. Одеси передав матеріали цивільної справи № 523/20199/25 для розгляду в межах справи № 916/3334/25 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 , провадження в якій ще у січні 2026 року було закрито.
Суд зазначає, що спір про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів вочевидь не може бути розглянутий Господарським судом Одеської області у межах справи про неплатоспроможність цієї фізичної особи, з огляду на закриття провадження у справі № 916/3334/25.
Водночас, виходячи із того, що провадження у справі № 916/3334/25 про неплатоспроможність фізичної особи закрито, розгляд Господарським судом Одеської області справи № 523/20199/25 із ухваленням рішення по суті не узгоджується із приписами процесуального законодавства, які встановлюють відповідну юрисдикцію господарських судів.
Слід зазначити, що законодавством наразі не врегульовано питання щодо визначення порядку подальшого розгляду майнового спору, стороною якого є боржник, у випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Разом з цим варто зауважити, що згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Європейським судом з прав людини також вказується про те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі Walchli v.France, від 8 грудня 2016 року ТОВ Фріда проти України).
Зокрема, у рішенні по справі Міragall Есkolano v. від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі Регеz de Rada Cavanilles v. від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як засвідчує позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті (ст. 23 ЦПК України).
Статтею 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на передачу Пересипським районним судом м. Одеси матеріалів справи № 523/20199/25 для розгляду в межах справи № 916/3334/25 про неплатоспроможність фізичної особи, провадження в якій у січні 2026 року було закрито, з урахуванням при цьому необхідності забезпечення закріпленого Конституцією України права позивача на судовий захист та, водночас, з огляду на обов'язковість дотримання правил юрисдикції даного спору, суд вважає, що цивільна справа № 523/20199/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором підлягає передачі для продовження розгляду до Пересипського районного суду м. Одеси.
Керуючись ст. 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Матеріали цивільної справи № 523/20199/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором передати до Пересипського районного суду м. Одеси (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 68).
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повну ухвалу складено та підписано 04.05.2026.
Суддя Р.В. Волков