65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"04" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1629/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О. розглянув матеріали заяви Одеської міської ради за вх. ГСОО № 2-847/26 від 01.05.2026 про забезпечення позову у справі № 916/1629/26
за позовом: Одеської міської ради (пл. Біржова, 1, м. Одеса, 65026)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3» (вул. Хімічна, 1/15, м. Одеса, 65031)
про стягнення 1072935,11 грн,
Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3» про стягнення грошових коштів у розмірі 1072935,11 грн.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:15:013:0011, що перебуває у власності територіальної громади м. Одеси, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.
Разом з позовною заявою позивачем було подано на розгляд суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд: 1) накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3», як в національній валюті (гривні), та і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3», у межах розміру позовних вимог на загальну суму 1072935,11 грн; 2) накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3», у межах розміру позовних вимог 1072935,11 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та розміром арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Розглянувши заяву Одеської міської ради про забезпечення позову, суд виснує про таке.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Так, виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Отже, саме забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні, у разі задоволення / часткового задоволення позову судом.
Між цим, згідно з усталеною практикою Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, а оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії або забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Також, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Так, співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому суд наголошує, що умовою застосування заходів забезпечення позову з урахуванням предмету позову може бути достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Водночас достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд враховує, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів держави, юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового акту. Водночас, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову та особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У цій справі позивач мотивує необхідність вжиття заходів забезпечення позову тим, що існує обґрунтоване припущення, що з урахуванням предмета спору, невжиття вищезгаданих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках та належним йому майном, є беззаперечною. При цьому позивач наголошує, що накладення арешту на майно відповідача не призведе до подвійного стягнення забезпечених вимог, адже, у разі недостатності грошових коштів на рахунках відповідача, позивач матиме гарантію того, що рішення суду буде виконаним.
Так, при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд враховує, зокрема, висновки Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, які зводяться до того, що: “У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.».
В іншій постанові від 02.02.2026 у справі № 902/1281/25 Верховний Суд виснував, що відсутність таких доказів не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у Відповідачів 2, 3 реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а відтак і беззаперечної можливості відчуження ними такого майна.
Тобто, Верховний Суд у складі об'єднаної палати чітко і зрозуміло виснував, що доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном свідчить про застосування судом заздалегідь недосяжного стандарту доказування. При цьому в іншій постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що за обставин звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (подібні висновки викладені також у постановах ВС від 12.01.2026 у справі № 916/85/25, від 15.01.2026 у справі № 904/5347/25, від 03.11.2025 у справі № 910/7161/25).
Як зазначає Верховний Суд, наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
У цій справі позивачем заявлені майнові вимоги до відповідача, а отже захід забезпечення позову, який позивач просить суд вжити, безпосередньо пов'язаний з предметом спору. При цьому суд погоджується з доводами позивача, що виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення/часткового задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів чи майна, на яке можливо накласти стягнення.
Суд вважає, що позивач обґрунтував свої припущення про наявність підстав вважати, що кошти та нерухоме майно, які належать відповідачу на момент пред'явлення позову до нього, можуть бути витрачені/відчужені відповідачем на інші цілі, зокрема, з урахуванням висновків Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Також, у цій постанові Верховний Суд вказав, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення грошових коштів, доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Отже, врахувавши практику Верховного Суду у подібних справах, суд, оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок їх невжиття, виснує про наявність достатніх підстав для забезпечення позову позивача шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову 1072935,11 грн.
При цьому суд вважає необхідним відзначити, що накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно в межах ціни позову є тим заходом забезпечення позову, який в розумінні приписів статті 136 ГПК України є ефективним для можливого захисту порушених прав у цій справі. Між цим, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім цього, станом на час розгляду заяви про забезпечення позову, у суду відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у цій справі призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти та нерухоме майно залишаються у володінні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час та лише щодо частини коштів та нерухомого майна в межах ціни позову.
Положеннями ч. 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Так, позивач повідомив, що у нього відсутні пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову, оскільки позивач вважає, що запропоновані ним заходи забезпечення позову не перешкоджатимуть господарській діяльності відповідача та мають тимчасовий характер.
Отже, оскільки за змістом норми статті 141 ГПК України пред'явлення особі, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов'язком господарського суду, а в матеріалах справи наразі відсутні докази того, що такі збитки можуть бути понесені відповідачем, суд не знайшов підстав для вжиття заходів зустрічного забезпечення позову у цій ухвалі. В цей же час суд роз'яснює, що відповідач не позбавлений права звернутись з відповідним клопотанням до суду окремо, з наведенням відповідних обґрунтувань та поданням підтверджуючих доказів.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Одеської міської ради за вх. ГСОО № 2-847/26 від 01.05.2026 про забезпечення позову у справі № 916/1629/26 - задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 916/1629/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3» (вул. Хімічна, 1/15, м. Одеса, 65031, код ЄДРПОУ 39041348) в розмірі 1072935 грн 11 коп, які обліковуються на рахунках у банках або інших фінансових установах, виявлених державним або приватним виконавцем під час виконавчого провадження, за виключенням грошових коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
3. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 916/1629/26 шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3» (вул. Хімічна, 1/15, м. Одеса, 65031, код ЄДРПОУ 39041348) на суму в межах різниці між ціною позову - 1072935 грн 11 коп та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.
Строк дії заходів забезпечення позову визначений статтею 145 ГПК України.
Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (пл. Біржова, 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691)
Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю “ТАЇС-3» (вул. Хімічна, 1/15, м. Одеса, 65031, код ЄДРПОУ 39041348)
Ухвала набирає законної сили 04.05.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Ухвала дійсна для пред'явлення до виконання у строки, встановлені Законом України “Про виконавче провадження».
Суддя Бездоля Дмитро Олександрович