ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2026Справа № 910/1554/26
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Чубейко Олени Василівни
до Фізичної особи-підприємця Самолюка Вадима Володимировича
про стягнення 112 000,00 грн.,
Фізична особа-підприємець Чубейко Олена Василівна (надалі - ФОП Чубейко О.В.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Самолюка Вадима Володимировича (надалі - ФОП Самолюк В.В.) про стягнення 112 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із сплати за перевезення на підставі угоди-доручення на транспортне обслуговування №0609/2024 від 06.09.2024, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 112 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Зазначена ухвала вручена ФОП Самолюк В.В. 10.03.2026, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, проте відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення стосовно позову до суду не подав.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
06.09.2024 між ФОП Самолюк В.В. (експедитор) та ФОП Чубейко О.В. (перевізник/виконавець) було укладено угоду-доручення на транспортне обслуговування №0609/2024 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого експедитор є довіреною особою виконавця і за його дорученням здійснює від свого імені в його інтересах угоди з продажу транспортних послуг по перевезенню вантажів у внутрішньому і міжнародному сполученні.
Згідно із п. 1.2 Договору дана угода визначає порядок взаємовідносин між сторонами, що виникають при наданні послуг по перевезенню вантажів по території України і міжнародному сполученні, та розрахунках за ці перевезення.
Пунктами 4.1-4.3 Договору передбачено, що вартість послуг виконавця є договірною і узгоджується на кожне окреме перевезення чи групу перевезень. Грошові кошти за транспортно-експедиційне обслуговування від третьої особи надходять на рахунок експедитора. З цієї суми останній утримує свою винагороду за сприяння в продажу послуг виконавця і проводить з ним кінцевий розрахунок на протязі 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання всіх необхідних документів підтверджуючих виконання угоди. Винагородою експедитора при залученні третіх сторін є різниця коштів оплачених замовником та оплатою безпосередньо виконавцю. Кошти, що надходять на розрахунковий рахунок експедитора, за винятком його винагороди не є власністю експедитора, а надходять для проведення розрахунків з безпосереднім виконавцем.
Заявками №291 від 29.11.2024 та №001 від 10.02.2025 сторонами погоджено умови перевезення вантажу, зокрема строки оплати - 10-14 банківських днів після отримання оригіналів документів.
На виконання умов Договору та вказаних заявок, позивачем надано, а відповідачем прийнято транспортні послуги на суму 70 000,00 грн. та 92 000,00 грн., на підтвердження чого до позову додано копії актів надання послуг №42 від 06.12.2024 та №7 від 22.02.2025, відповідно.
Відповідачем частково оплачено надані на підставі Договору та заявок №291 від 29.11.2024 і №001 від 10.02.2025 послуги у загальному розмірі 50 000,00 грн., на підтвердження чого до позову додано копії платіжних інструкцій №1804 від 11.04.2025 та №2096 від 15.08.2026.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати наданих на підставі Договору послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у загальному розмірі 112 000,00 грн.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортного експедирування, а тому права та обов'язки сторін визначаються, в тому числі, положеннями глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Матеріалами справи (міжнародні товарно-транспортна накладні (CMR)) підтверджується надання позивачем відповідачу послуг на підставі Договору на загальну суму 162 000,00 грн.
В свою чергу, відповідачем частково оплачено надані позивачем на підставі Договору послуги у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №1804 від 11.04.2025 у розмірі 40 000,00 грн. та №2096 від 15.08.2026 у розмірі 10 000,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов Договору та заявок №291 від 29.11.2024 та №001 від 10.02.2025 сторони дійшли згоди про встановлення сороку оплати з моменту отриманні оригіналів документів.
За твердженням позивача, на адресу ФОП Самолюк В.В., яка зазначена у заявках №291 від 29.11.2024 та №001 від 10.02.2025, були направлені оригінали необхідних документів, що не заперечується відповідачем. Суд вважає доведеним даний факт з огляду на відсутність заперечень з боку відповідача та наявність його підписів та печаток на актах надання послуг №42 від 06.12.2024 та №7 від 22.02.2025, які містяться у такому переліку необхідних документів.
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, умов Договору та заявок №291 від 29.11.2024 та №001 від 10.02.2025, у відповідача наявне грошове зобов'язання із оплати наданих позивачем на підставі Договору послуг у загальному розмірі 112 000,00 грн., а строк виконання такого зобов'язання настав.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 112 000,00 грн. за надані на підставі Договору послуги. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ФОП Чубейко О.В. про стягнення з ФОП Самолюк В.В. заборгованості у розмірі 112 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а відтак задовольняються в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця Чубейко Олени Василівни задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Самолюка Вадима Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Чубейко Олени Василівни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 112 000 (сто дванадцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий